Рішення

від 05.10.2023 по справі 362/6263/21

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/6263/21

Провадження № 2/362/359/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2023 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, обгрунтовуючи свої вимог тим, що вона є співвласником частини житлового будинку (бувша кв. АДРЕСА_1 . Іншим співвласником частини житлового будинку за цією ж адресою є ОСОБА_2 . Рішенням Васильківської міської ради від 19.08.2021 року було затверджено сторонам технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою місцезнаходження спільного житлового будинку та передано безоплатно у приватну власність позивачу і відповідачу земельну ділянку кадастровий номер 3210700000:04:039:0120 площею 0,0649 га.

Як зазначає позивач, фактичне користування та володіння самим житловим будинком між сторонами визначено те не оспорюється. У володінні позивача перебуває частина житлового будинку позначеного на плані технічного паспорту БТІ під літерою «А» як квартира АДРЕСА_2 з приміщеннями 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 та надвірна споруда «В» сарай. Інша частина житлового будинку та надвірна споруда «Б» сарай перебувають у володінні відповідача.

Так, сторони вже багато років, як до передачі у власність, так і після, не можуть між собою домовитися і встановити порядок користування спільною земельною ділянкою. Відповідач ігнорує правила співжиття, постійно здійснює захаращення частини земельної ділянки якою користується позивач, ставить автомобіль під вікна позивача створюючи останній суттєві незручності та призводить до постійних сварок. В досудовому порядку досягти згоди щодо поділу та користування спільною земельною ділянкою співвласники, вони ж сусіди, не можуть у зв`язку із чим позивач змушена звернутися до суду.

Для встановлення чітких меж у користуванні земельною ділянкою, в т.ч. і для здійснення обслуговування кожному із співвласників належної йому частини житлового будинку та господарських споруд, позивачем було замовлено у спеціалізованої організації (інженера-землевпорядника) розробку Схеми розподілу земельної ділянки.

Так, в якості найоптимальнішого варіанту розподілу земельної ділянки між співвласниками, з урахуванням площі та конфігурації земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями, відповідачу було запропоновано наступний варіант розподілу:

За позивачем на праві користування визначити земельну ділянку з кадастровим номером 3210700000:04:039:0120 площею 0,0325 га, яка на схемі розподілу земельної ділянки позначена позначкою «Діл.№1» по зовнішнім межам лінія поділу якої проходить: від «В» до «Г» (межує із землею гр.. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 кад.номер 3210700000:04:039:0121), від «Г» до «А» довжиною 12,68 м. (межує із землею комунальної власності АДРЕСА_3 ), від «В» до «Б» довжиною 7,80 м. (межує із землею ОСОБА_5 кад.номер 3210700000:04:039:0100) та по внутрішнім межам лінія поділу проходить по межі фактичного володіння житловим будинком з координатами поворотних точок визначених схемою розподілу земельної ділянки, що додається.

За відповідачем на праві користування визначити земельну ділянку з кадастровим номером 3210700000:04:039:0120 площею 0,0324 га, яка на схемі розподілу земельної ділянки позначена позначкою «Діл.№2» по зовнішнім межам лінія поділу якої проходить: від «А» до «Б» (межує із землею гр. ОСОБА_6 кад.номер 3210700000:04:039:0021), від «А» до «Г» довжиною 10,57 м. (межує із землею комунальної власності АДРЕСА_3 ), від «Б» до «В» довжиною 3,94 та 9,73 м. (межує із землею ОСОБА_5 кад.номер 3210700000:04:039:0100) та по внутрішнім межам лінія поділу проходить по межі фактичного володіння житловим будинком з координатами поворотних точок визначених схемою розподілу земельної ділянки, що додається.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Предтавник відповідача та відповідач щодо заявлено позову заперечували через його необгрунтованість, від свого клопотання про призначення експертизи відмовилися.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, виходить з наступного

Судом достовірно встановлено, що сторони є власниками житлового будинку (бувша кв. АДРЕСА_1 , по 1/2 частині кожна,що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №285940557 від 22.11.2021 року, свідоцтвом про право на спадщину від 03 грудня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-4362, витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Як зазначає позивач, фактичне користування та володіння самим житловим будинком між сторонами визначено: у володінні позивача перебуває частина житлового будинку позначеного на плані технічного паспорту БТІ під літерою «А» як квартира АДРЕСА_2 з приміщеннями 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 та надвірна споруда «В» сарай. Інша частина житлового будинку та надвірна споруда «Б» сарай перебувають у володінні відповідача. Разом з тим, належних та допустимих доказів розподілу будинку в натурі позивачем не зазначено.

Рішенням Васильківської міської ради від 19.08.2021 року було затверджено сторонам технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою місцезнаходження спільного житлового будинку та передано безоплатно у приватну власність позивачу і відповідачу земельну ділянку кадастровий номер 3210700000:04:039:0120 площею 0,0649 га.

Позивачем запропонованорозподіл спірноїземельної ділянкивідповідно доСхеми розподілуземельної ділянки,розробленої ФОП" ОСОБА_7 ",разом зтим данасхема непогоджена тане визнаєтьсявідповідачем,крім тогоостання небула виготовленана підставіухвали судута немістить посиланняна те,що схема (висновок) підготовлено для подання до суду.

Більш того, позивачем не надано доказів, що ФОП " ОСОБА_7 " є експертом та відомості відносно неї внесено до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до листа відділу містобудування, архітектури та землекористування управління містобудування Васильківської міської ради від 27.07.2022р №331/22.01-13 року, у разі заїзду з вулиці Володимирської до ділянки громадянки ОСОБА_2 унеможливлюється повноцінне використання земельної діляни та заїзд до двору будинку через перепад висоти. Крім того, при такому розподілу земельної ділянки, розробленої ФОП " ОСОБА_7 , закривається вхід і вихід до частини будинку в якій проживає ОСОБА_2 .

У частині першій статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

У частині першій статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків .

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, друга, третя ).

За змістом статі 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Таким чином, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що передбачено статтею 361 ЦК України.

На підставі частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 та від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16.

У постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц зазначено: «право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) вказано: «Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Частиною першою статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється.»

Такі висновки ґрунтуються на положенні ст. ст. 15, 16 ЦК, відповідно до яких кожній особі гарантується право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права або застосування інших способів захисту, встановлених законом, зокрема поділу (виділу) в натурі майна, що є у спільній частковій власності.

Оскільки, після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер допустимості означає, що по всіх справах, незалежно від їх категорії, повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (іншими словами, дотримання процесуальної форми доказування). Порушення цих вимог приводить до неприпустимості доказів.

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду або учасник справи має право подати до суду висновок експерта складений на його замовлення, й у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду. Висновок експертизи може бути зроблений відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Частина 3 вказаної статті встановлює, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) від 01 червня 2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

З наведеного випливає, що суд не може під час постановлення рішення спиратись на долучену позивачем Схему розподілу земельної ділянки, розроблену ФОП " ОСОБА_7 ", як на доказ, оскільки долучена схема розроблена без дотримання вимог чинного законодавства, а тому, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову через його необгрунтованість.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.392, 364 ЦК України, ст.ст.2,10,76-81, 247, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М. Ковбель