Постанова

від 23.10.2023 по справі 530/778/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 530/778/22 Номер провадження 22-ц/814/4417/23Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С.О. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Прядкіної О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

секретаря: Галушко А.О.,

за участі: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Канівець С.І.,

розглянувшив м.Полтавіцивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до соціально-гуманітарного відділу Опішнянської селищної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 липня 2023 року, прийнятого під головуванням судді Мальцева С.О. у сел.Котельва, зі складанням повного тексту 13 липня 2023 року,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до районного суду з даним позовом. Зазначала, що постановою Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року визнано незаконним та скасувано наказ соціально-гуманітарного відділу Опішнянської селищної ради «Про припинення контракту та звільнення ОСОБА_1 » №16-к/тр від 01.02.2021 року щодо її звільнення з посади директора Опішнянського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Опішнянської селищної ради, у зв`язку з достроковим розірванням контракту з підстав систематичного невиконання обов`язків, покладених на неї контрактом.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Опішнянського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Опішнянської селищної ради з 02 лютого 2021 року та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 252 008,90 грн.

27 серпня 2022 року відповідач повідомив її про поновлення на посаді директора наказом від 26 серпня 2022 року та звільнення з цієї посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту 27 серпня 2022 року.

Вказувала, що відповідач в порушення вимог закону не вчинив дій по негайному виконанню постанови Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, а відповідальність за затримки власником чи уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст.236 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважала, що наказ від 26 серпня 2022 року №98-к/тр про припинення контракту та її звільнення є незаконним, так як її звільнено до закінчення строку дії контракту, а тому просила визнати незаконним та скасувати цей наказ, поновити її на роботі на посаді директора Опішнянського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Опішнянської селищної ради та стягнути на її користь 217697,76 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.12.2021 року по 27.08.2022 року, 50 тис. грн. у відшкодування завданої моральної шкоди, а також судові витрати.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 13 липня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем доведений факт законності закінчення дії контракту 27 серпня 2022 року з позивачем.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, районний суд зазначив, що дану вимогу позивач пов`язує з положеннями ст.ст.116 та 235 КЗпП України та постановою ВП ВС від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, однак правовідносини у цій справі є відмінними від обставин у даній справі. Між тим, позивач з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення на підставі ст.236 КЗпП України не зверталась.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Зазначає, що суд першої інстанції залишив без уваги те, що причиною вимушеного прогулу позивача було саме невиконання відповідачем судового рішення про поновлення на роботі. Суд не надав жодної оцінки таким діям відповідача.

Вказує, що відмова у позові лише через те, що вимога позивача щодо захисту його права є неналежною, має вважатися недопустимою та мають застосовуватись положення ч.2 ст.16 ЦК України.

Апеляційний розглядсправи колегіясуддів вважаєза можливе провестиу відповідностідо ч.2ст.372ЦПК України увідсутність відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом надіслання судового повідомлення на електронну адресу.

Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

З матеріалів справи вбачається,що постановою Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Опішнянського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Опішнянської селищної ради з 02 лютого 2021 року. В цій частині рішення допущено до негайного виконання.

Частиною восьмоюстатті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Однак фактично ОСОБА_1 було поновлено на роботі тільки наказом від 26 серпня 2022 року ( а.с. 83).

Наказом соціально-гуманітарного відділу Опішнянської селищної ради № 98-к/тр від 26.08.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Опішнянського ліцею 27.08.2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту) (а.с.82).

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 17 Контракту з директором Опішнянського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Опішнянської селищної ради визначено строк дії цього контракту з 28 серпня 2020 року по 27серпня 2022року (а.с.19-22).

Таким чином, оскаржуваний наказ № 98-к/тр від 26.08.2022 року виданий відповідачем відповідно до умов укладеного контракту та районний суд прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині висновків суду не спростовують.

Разом з тим, позивач, обгрунтовуючи інші позовні вимоги, просила стягнути на її користь 217697,76 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.12.2021 року по 27.08.2022 року, пов`язуючи їх невиплату із затримкою виконання рішення суду про поновлення її на роботі.

Так, із тексту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 посилалась на норми ст.236 КЗпП України та цитувала їх зміст ( а.с 4).

Відповідно достатті 236 КЗпП Україниу разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положеньстатті 236 КЗпП Українизатримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що прохання позивача, викладені нею в п.4 позовних вимог, сформульовані як стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначені конкретним періодом, який охоплюється часом від дня поновлення її на роботі постановою Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року та до дня фактично поновлення її на роботі за наказом відповідача від 26.08.2022 року.

Однак, наказ № 97-к/трвід 26.08.2022року про поновлення ОСОБА_1 на посадідиректора з 02лютого 2021року не містить посилань про виплату їй середнього заробітку за період з дати рішення суду про відновлення її трудових прав до дати видання даного наказу.

Відповідачем суду також не надані докази про виплату сум заробітку ОСОБА_1 за цей період.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції зазначив в рішенні, що позивач з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення на підставі ст.236 КЗпП України не зверталась, не звернувши увагу на те, що в тексті позовної заяви позивач двічі вказувала зазначену норму, проте суд не уточнив у позивача підстав заявленого ним позову.

Між тим, підставами заявленого позову є несаме посилання на норми права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги ( постанови ВСУ від 30.11.2016р. №3-127 гс16, від 07.12.2016р. №3-1348 гс16 ).

Із змісту як позовної заяви, так і доводів апеляційної скарги вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час з 08.12.2021 року по 27.08.2022 року стосуються саме затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі, яке мало бути виконано негайно, як то зазначено в постанові Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року.

Крім того, колегія суддів констатує, що наказ про поновлення позивача на роботі було видано роботодавцем 26 серпня 2022 року, а позивач звернулась до суду з даним позовом 02 вересня 2022 року, тобто в межах строку, передбаченого частиною першою ст.233 КЗпП України, адже середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника,отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботіобмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку з 08.12.2021 року по 27.08.2022 року в розмірі 217697,76 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Відповідачем не спростований розрахунок позивача.

Рішення районного суду в зазначеній частині слід скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язувала завдання їй моральних страждань із тривалим не поновленням на роботі, не повною оплатою середнього заробітку, проте визначений ОСОБА_1 розмір у 50 тис. грн. є завищеним та належно не обгрунтованим, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за доцільне задовольнити зазначені вимоги частково, стягнувши з відповідача у відшкодування завданої моральної шкоди 5 тис.грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, позивачем сплачено 2481 грн. судового збору при подачі позовної заяви та 3721,50 грн. за апеляційну скаргу, які відлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 374,376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 липня 2023 року скасувати в частині відмови взадоволенні вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, ухваливши в цій частині нове рішення.

Стягнути з соціально-гуманітарного відділу Опішнянської селищної ради на користь ОСОБА_1 217697,76 грн. ( двісті сімнадцять тисяч шістсот дев`яносто сім гривень 76 копійок) з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, 5000 грн. ( п`ять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди та 6202,5 грн. сплаченого судового збору.

В іншій частині рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25.10.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Прядкіна

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна