Постанова

від 26.10.2023 по справі 160/6307/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 160/6307/20

адміністративні провадження №К/990/27255/22, № К/990/26215/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №160/6307/20

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Правобережного управління, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача- Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення грошових коштів, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 (головуючий суддя Білак С.В., судді: Олефіренко Н.А., Шальєва В.А.) та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - відповідач 1), Правобережного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - відповідач 2), третя особа яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Дніпровська міська рада, в якому просила визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №319-1302 від 16.05.2017, №1750290-1311-0465 від 03.04.2018, №17079-5050-0465 від 27.02.2019, № 0002215040 від 10.01.2020, податкові вимоги форми "Ф" № 93169-17 від 28.08.2018, форми "Ф" № 43834-50/65 від 08.07.2019; стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та Правобережного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивачки безпідставно отримані кошти по податковим повідомленням-рішенням №319-1302 від 16.05.2017 на суму 91531,72 грн, № 1750290-13110465 від 03.04.2018 на суму 91531,72 грн, №17079-5050-0465 від 27.02.2019 на суму 91531,72 грн, № 0002215040 від 10.01.2020 на суму 17177,78 грн, що в сукупності становить 291772,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючим органом безпідставно здійснено нарахування позивачці земельного податку з фізичних осіб за 2017-2019 роки з посиланням на те, що у її власності знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 867,4 кв.м., оскільки жодних документів, які б підтверджували вказане, відповідачем не надано. Також позивачка зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення не були надіслані їй у визначені нормами податкового законодавства строки. Протиправними та передчасними на думку позивачки є й вимоги про сплату боргу, оскільки вона не погоджується з сумою нарахованого грошового зобов`язання, а відтак воно не є узгодженим та не може вважатися податковим боргом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, позов задоволено частково.

Визнано противоправними та скасовані податкові повідомлення-рішення винесені Головним управлінням ДФС Дніпропетровської області (правонаступником якого є ГУ ДПС Дніпропетровської області):

- №319-1302 від 16.05.2017 на суму 91531,72 грн.;

- №1750290-1311-0465 від 03.04.2018 на суму 91531,72 грн.;

-№17079-5050-0465 від 27.02.2019 на суму 91531,72 грн.;

А також визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002215040 від 10.01.2020, винесене Правобережним управлінням ГУ ДПС Дніпропетровської області на суму 17177,78 грн.

Визнано противоправними та скасовані податкові вимоги форми "Ф":

- № 93169-17 від 28 серпня 2018 року на суму 82277,69 грн.;

- № 43834-50/65 від 08 липня 2019 року на суму 3611,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин була співвласником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

16.05.2017 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області в порядку пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) нараховано позивачці земельний податок, у зв`язку з чим складено податкове повідомлення-рішення № 319-1302 в сумі 91531,72 грн.

В подальшому відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України контролюючим органом складено податкове повідомлення-рішення №1750290-1311-0465 від 03.04.2018 на суму 91531,72 грн; податкову вимогу форми "Ф" № 93169-17 від 28.08.2018 на суму 82277,69 грн; податкову вимогу форми "Ф" № 43834-50/65 від 08.07.2019 на суму 3611,20 грн; податкове повідомлення-рішення №17079-5050-0465 від 27.02.2019 на суму 91531,72 грн; податкове повідомлення-рішення № 0002215040 від 10.01.2020 на суму 17177,78 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що відсутність складових розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірними податковими повідомленнями-рішеннями, ненадання достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень при нарахуванні податку, свідчить про необґрунтованість таких рішень, а тому відповідач при здійсненні нарахування позивачці податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за період 2017 - 2019 роки діяв на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо вимоги про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивачки безпідставно отриманих коштів за спірними податковими повідомленнями-рішеннями у загальній сумі 291772,94 грн, то суди вказали на передчасність такої вимоги, оскільки обов`язковою умовою для повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань є подання платником податків заяви про таке повернення, проте, як встановлено, позивачка з заявою до контролюючого органу не зверталася.

З рішенням суду апеляційної інстанцій не погодився відповідач 1 та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган посилається на поверхневий підхід суду до розгляду справи та залишення поза увагою низки доказів та фактичних обставин справи, які мають вирішальне значення для її розгляду й свідчать про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та вимог. Наголошує, що позивачка станом на 2017-2019 роки була власником нежитлового приміщення загальною площею 867,4 кв.м., про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Крім того, за період 2015-2016 роки позивачкою, як фізичною особою-підприємцем, самостійно були подані податкові декларації з плати за землю за земельну ділянку площею 867,4 кв.м.

Касаційна скарга контролюючого органу подана на підставі пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі подано також Дніпровською міською радою, в якій вона просить такі рішення судів скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Мотивуючи вимоги касаційної скарги, третя особа зазначає, що позивачка у спірний період була власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 867,4 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.01.2007 та відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак мала обов`язок зі сплати земельного податку до дати державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно.

Підставою касаційного оскарження судових рішень третьою особою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивачка правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалася.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення фактично оскаржуються в частині задоволення позовних вимог, а відтак колегія суддів перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.

Виходячи зі змісту касаційних скарг в частині доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також виходячи з предмета спору у цій справі, ключовим питанням, яке було поставлено перед судами є наявність/відсутність у позивачки обов`язку щодо сплати земельного податку з фізичних осіб у період 2017-2019 років у зв`язку з перебуванням/неперебуванням у власності останньої нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) від 25.10.2001р. №2768-111 (зі змінами та доповненнями), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено податковий обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України); земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди - пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

За правилами п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України).

При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

У ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перевіряючи правильність вирішення судами попередніх інстанцій цього позову, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з огляду на зміст судових рішень, вирішальною підставою для задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимог став висновок судів про відсутність складових розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та ненадання достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень при нарахуванні податку.

Позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона не є власником нежитлового приміщення загальною площею саме 867,4 кв.м., а відтак контролюючий орган безпідставно, не надавши будь яких доказів, здійснив нарахування земельного податку, виходячи з такої площі. При цьому, ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи позивачкою не вказано, якою ж площею нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , вона володіє. Не встановлено таких відомостей й судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, позивачка не заперечувала, а в навпаки у позовній заяві зазначила, що вона є співвласником нежитлового приміщення загальною площею 2631, 8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість відповідач 1, доводив суду правомірність розрахунків та правильність визначення площі об`єкта оподаткування, посилаючись на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дані інформаційно-комунікаційної системи ДПС України. Вказував, що у податкових деклараціях з плати за землю за 2015-2016 роки позивачкою самостійно визначено площу земельної ділянки 867,4 кв.м. Докази зміни вказаної площі у 2017-2019 роках контролюючому органу не подавалися.

Зі змісту відповіді Правобережного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на заяву позивачки від 05.12.2018 вбачається, що фахівцями управління проведено звірку даних та не встановлено розбіжностей між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податків оригіналами відповідних документів, зокрема, на право власності.

Разом з тим, судові рішення не містять правової оцінки таким розбіжностям між наведеними позивачем і ГУ ДПС доводами та наданими на їх підтвердження доказами. Суди лише зазначили, що контролюючим органом не надано доказів, які б свідчити про обґрунтованість застосування вказаних у розрахунку значень.

Водночас, колегія суддів наголошує, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, згідно з яким суд, зокрема, виявляє та витребовує докази з власної ініціативи.

Проте, матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили, що судами вживалися необхідні заходи для з`ясування дійсних обставин цієї справи.

Тобто, враховуючи докази, які надані позивачем і відповідачем, можна дійти висновку, що судами достовірно встановлено, що позивач є платником земельного податку, оскільки є власником нежитлового приміщення. Але судами не ініційовано витребування/надання інформації щодо розміру площі земельної ділянки під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, і не наведено належного обґрунтування не врахування самостійно задекларованих ОСОБА_1 даних щодо такої площі.

Також, суди у своїх рішеннях констатували, що контролюючим органом не використано дані державного земельного кадастру при розрахунку податкового зобов`язання, однак жодних обґрунтувань з посиланням на докази в підтвердження такого твердження не навели.

Натомість згідно розрахунку земельного податку, наведеного, зокрема, у відзиві на позовну заяву контролюючим органом зазначено використання Коефіцієнту Км2 (зональний), Сукупного коефіцієнту Км3 (локальний), Коефіцієнту Кф (функціональний), середню базову вартість земельної ділянки, встановлену рішенням Дніпропетровської міської ради від 13.07.2016 ставку земельного податку за земельні ділянки у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки. При цьому, такі відомості містяться саме в Державному земельному кадастрі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Колегія суддів вважає, що у межах цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій допущено поверхневий підхід до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, а тому Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час касаційного перегляду знайшли своє підтвердження доводи контролюючого органу, які стали підставою для відкриття касаційного провадження - встановлено допущення порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Передчасними є висновки судів попередніх інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень та вимог.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню в частині вищенаведених задоволених позовних вимог, а справа - направленню на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене, судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 скасувати, а справу № 160/6307/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва