Рішення

від 25.10.2023 по справі 905/151/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.10.2023 Справа №905/151/23

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом: Керівника Золотоніської окружної прокуратури, м. Золотоноша, Черкаська область

в інтересах держави в особі: Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, с. Нова Дмитрівка, Золотоніського району, Черкаської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтопресурс", м. Київ

про стягнення 85 728,43грн.

без виклику учасників справи,

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтопресурс" про стягнення штрафних санкцій за невчасне виконання зобов`язання в сумі 85728,43грн., з яких пеня у розмірі 30673,47грн та штраф у розмірі 55054,96грн.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем договору про закупівлю №10 від 10.08.2022 в частинні своєчасної поставки товару, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/151/23; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк до 11.04.2023 (з урахуванням поштового пробігу) для подання через канцелярію суду відзиву на позов.

Станом на 25.10.2023 позиція по суті заявлених прокурором позовних вимоги від позивача, Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, не надходила.

Позивач був повідомлений про розгляд справи за його участю шляхом направлення ухвал суду про залишення позовної заяви без руху від 24.02.2022 та відкриття провадження по справі від 15.03.2023 на електрону адресу vo_novodmitrivka_@ukr.net, яка вказана у позові та в наявних в матеріалах справи листах від імені Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області №176 від 11.08.2022 №243 від 16.09.2022, №322 від 14.11.2022. Суд також відзначає, що вказана електронна адреса міститься на офіційному сайті позивача - ndvoic.gov.ua/feedback/.

Як вбачається із автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", ухвали суду від 24.02.2022 та від 15.03.2023 були доставлені до вказаної електронної скриньки позивача 27.02.23 та 16.03.23 відповідно, що підтверджується довідками Господарського суду Донецької області про доставку електронного листа.

Крім того, в матеріалах справи є докази у підтвердження направлення прокуратурою копії позовної заяви на адресу: вул. Чернешевского 19, с. Нова Дмитрівка Золотоніський район Черкаська область, 19734, яка була вказана Відділом освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області в листах №176 від 11.08.2022 №243 від 16.09.2022 як адреса для листування. Відповідно до відомостей з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань означена адреса є адресою засновника позивача.

Враховуючи вищенаведене, позивач був обізнаний про розгляд справи в суді за його участю.

27.04.2023 на електрону адресу суду від відповідача надійшла заява у якій товариство повідомило електронну адресу для направлення процесуальних документів - ptr21@ukr.net, про зміну керівника та нову адресу місцезнаходження товариства - 04080, місто Київ, вул.Кирилівська, буд.82, офіс 256.

Судом встановлено, що зміна місцезнаходження відповідача відбулася вже після порушення провадження у справі, відтак справа відповідно до ч.2 ст.31 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду в господарському суді Донецької області.

27.04.2023 на електрону адресу суду та 11.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №07/01 від 24. 04.2023, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог та просить суд поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.

Заперечення проти позовних вимог мотивовані відсутністю збитків для позивача, неможливістю здійснити поставку спірного товару позивачу у визначений договором строк внаслідок дії непереборної сили (бойові дії на території міста Курахове Донецької області, де знаходився склад з вугіллям), відтак відсутність підстав для застосування до відповідача господарсько-правової відповідальності за приписами ч.2 ст.218 ГК України. Відповідач також відзначає, що звертався до позивача 31.08.2022 з листом-пропозицією внести зміни до договору шляхом продовження строку поставки, однак вона була відхилена. Крім того, відповідач не погоджується з розрахунком штрафних санкцій з 12.08.2022, тобто з дати направлення заявки на поставку товару, посилаючись на обумовлений договором строк поставки до 31.08.2022, відсутність заявок на поставку товару після 01.09.2022. За змістом відзиву учасник справи також посилається на те, що прокурором не обґрунтовано підстави представництва.

В обґрунтування пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ухвала суду про відкриття провадження по справі була отримана товариством лише 10.04.2023, тобто за один день до закінчення встановленого судом строку на подання відзиву.

Згідно ч.8 ст.165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ч.1, 2 с.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Причини поважності пропуску встановленого судом строку оцінюються судом виходячи з обґрунтованості поважності цих причин та наданих доказів за правилами ст.86 ГПК України.

Як вже зазначалося, ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.03.2023 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 11.04.2023. Як вбачається із наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштових відправлень, вказана ухвала суду була вручена представнику ТОВ «Промтопресурс» 11.04.2023.

Таким чином, з огляду на дату отримання означеної ухвали суду товариством, строк на подання відзиву був менш, ніж встановлений ч.8 ст.165 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що процесуальний строк на подання відзиву був пропущений відповідачем з поважних причин, отже приймає його до розгляду.

30.05.2023 через канцелярію суду від Золотонівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив від 08.05.2023 №51-35вих-23(кн), відповідно до якої прокуратура не погоджується з доводами відповідача у відзиві, зокрема, трактуванням п. 5.1. договору щодо строків поставки, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Станом на 25.10.2023 клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надходило.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, суд розглянув справу в порядку ч. 8 ст. 252 ГПК України за наявними в ній матеріалами без проведення судового засідання.

Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом ч. 1 ст.115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати

Частиною п`ятою ст. 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За приписами ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи відкриття провадження у справі 15.03.2023, останній 60-ти денний строк розгляду справи припадає на вихідний день, то в силу наведених приписів законодавства останній день строку розгляду справи є 15.05.2023.

Разом з цим суд відзначає, що в свою чергу відзив на позов надійшов лише 27.04.2023 та 11.05.2023, в свою чергу відповідь на відзив надійшла на адресу суду 30.05.2023, а відтак остання заява по суті справи надійшла на розгляд суду вже за межами строків розгляду справи.

Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

За приписами ч. 2. ст.114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У рішенні Європейського Суду з прав людини "Савенков проти України" від 02.05.2013 "Папазов проти України" від 15.03.2012 зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Отже, строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи, поведінка заявників та об`єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.

Водночас, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався, за останніми змінами відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26.07.2023 №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 18 серпня строком на 90 днів, тобто до 15 листопада 2023 року.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Харківська міська територіальна громада з 24.02.2022 включена до території, на яких ведуться бойові дії.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові, а також особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду Донецької області, розгляд справи здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

10.08.2022 за результатами проведення відкритих торгів за тендерною закупівлею №UA-2022-07-04-005021-a між Відділом освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтопресурс» (далі - постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю №10 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити замовнику до 31.08.2022 товар: вугілля кам`яне (09111100-1-Вугілля), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі товари.

У п. 1.2 договору сторони дійшли згоди щодо найменування та кількості товарів: вугілля кам`яне марки ДГ (25-100) - 200т.

Відповідно до п.3.1. договору ціна цього договору становить 1209999,00грн. з них ПДВ 201666,50грн, в тому числі ціна за одиницю товару (1 тонну товару): вугілля кам`яне марка ДГ (25-100) - 6049,995/т. з ПДВ.

Розрахунки за поставлену партію/партії товару здійснюється замовником у безготівковому порядку в українській національній валюті (гривнях) шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на протязі 15-ти календарних днів з дня поставки товару. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Договірні зобов`язання виникають в межах асигнувань, затверджених у встановленому порядку для замовника (п.4.1. договору).

За умовами п.5.1. договору термін поставки товару - з моменту укладання договору до 31.08.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно заявок замовника.

Поставка товару здійснюється не пізніше одного робочого дня з моменту отримання відповідної заявки замовника (п.5.4. договору).

Згідно п.5.5 договору поставка товару здійснюється в обсягах, зазначених у заявці замовника, складається відповідно до фактичної потреби.

За змістом п.6.2. договору замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, повідомивши про це його у строк не раніше ніж через 5 (календарних) днів після дати кінцевого строку щодо виконання згідно заявки постачальником поставки товару за відповідним розпорядженням замовника.

Відповідно п.6.3. договору постачальник взяв на себе зобов`язання забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п.7.1. договору).

За приписами п.п. 2. п.7.3. договору за порушення строків поставки товарів стягується пеня у розмірі 0.1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додаткового стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно п.7.4 договору у випадку неможливості однієї із сторін виконувати свої зобов`язання по договору така сторона письмова попереджає замовника про події, які заважають їй виконувати прийняті зобов`язання протягом 3 днів з моменту їх виникнення. У разі коли строк дії таких обставин продовжується протягом 20 і більше днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір, повідомивши про свій намір іншу сторону, шляхом надсилання їй проекту відповідної додаткової угоди.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2022, а в частині розрахунку до повного їх закінчення (п.10.1 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.

До вказаного договору сторони підписали у якості Додатку №1 до договору Специфікацію на суму 1209999,00грн з ПДВ, за якою найменування та кількість товару відповідає п.1.2. договору.

10.08.2022 замовник та постачальник уклали Додаткову угоду №1 до договору, у якій домовились зменшити загальну вартість договору на 423499,65грн., відповідно п.1.2. договору викласти в наступній редакції: найменування та кількість товарів: вугілля кам`яне марки ДГ (25-100) - 130т., п.1.3. викласти в наступній редакції: ціна цього договору становить 786499,35грн. з них ПДВ 131082,90грн, в тому числі ціна за одиницю товару (1 тонну товару): вугілля кам`яне марка ДГ (25-100) - 6049,995/т. з ПДВ.

Отже, фактично сторонами був зменшений обсяг закупівлі вугілля до 130т.

11.08.2022 відділом освіти Новодмитрівської сільської ради Золотинского району Черкаської області оформлена заявка на завезення вугілля №176, яка за твердженням прокуратури та позивача була надіслана відповідачу 12.08.2022.

ТОВ «Промтопресурс» звернувся до позивача з листом №01/1 від 31.08.2022, у якому просив продовжити строк поставки товару (вугілля кам`яного) до 30.09.2022 з посиланням на обставину знаходження складу з вугіллям у м.Курахове де відбуваються бойові дії.

За наслідками розгляду вказаного звернення, відділ освіти Новодмитрівської сільської ради Золотинского району Черкаської області листом №243 від 16.09.2022 відмовив контрагенту у продовженні строку поставки товару, а також на підставі п.6.2 договору повідомив про дострокове розірвання договору з 20.09.2022 через невиконання зобов`язань постачальником.

Оскільки поставка спірного товару (вугілля) за договором не виконана, за твердженням прокурора прострочення виконання зобов`язань відповідачем складає 39 днів, це стало підставою для звернення Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області з даним позовом до суду про стягнення штрафних санкцій за невчасну поставку вугілля у загальному розмірі 85728,43грн., з яких пеня у розмірі 30673,47грн та штраф у розмірі 55054,96грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Укладений між позивачем і відповідачем договір про закупівлю №10 від 10.08.2022 є належними підставами для виникнення у сторін зобов`язань, визначених його умовами та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 264-271 Господарського кодексу України (далі - ГК України). В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст. 267 ГК України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно зі ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.1.1., п.5.1 договору термін поставки товару: вугілля кам`яне марки ДГ (25-100) 130т (враховуючи Додаткову угоду №1 до договору щодо зменшення кількості товару) визначений до 31.08.2022, в свою чергу відповідно до умов п.5.4. договору поставка товару здійснюється не пізніше одного робочого дня з моменту отримання відповідної заявки замовника.

У п.5.5 договору сторони дійшли згоди, що поставка товару здійснюється в обсягах, зазначених у заявці замовника, складається відповідно до фактичної потреби.

Враховуючи, що замовником товару є заклад освіти, який повинен здійснити підготовку до опалювального сезону, залежність обсягу поставки товару від заявленого у конкретній заявці, суд дійшов висновку, що у договорі строк поставки товару до 31.08.2022 визначений як загальний період виконання зобов`язань зі здійснення поставки всього обумовленого договором обсягу вугілля.

Таким чином, відповідач за умовами п.5.4. договору прийняв на себе зобов`язання за договором здійснити поставку спірного товару позивачу не пізніше одного робочого дня з моменту отримання відповідної заявки замовника.

Судом встановлено, що 11.08.2022 відділом освіти Новодмитрівської сільської ради Золотинского району Черкаської області була оформлена адресована директору ТОВ «Промтопресурс» заявка №176 на завезення вугілля за різними адресами закладів у загальному об`ємі 130тон, яка була направлена 12.08.2022 на електрону адресу ptr2019@ukr.net, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою сторінки електронної пошти позивача.

Факт отримання вказаної заявки не спростовується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

За приписами статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, враховуючи, що 13.08.2022 та 14.08.2022 були вихідними днями, поставка товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 15.08.2022, а вже з 16.08.2022 почалося прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд не погоджується з доводами відповідача у відзиві стосовно не виникнення у ТОВ «Промтопресурс» зобов`язань здійснити поставку товару за отриманою заявкою.

Суд відзначає, що відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена ч.1 ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження поставки товару за договором, що не заперечується відповідачем по справі.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.1, 2 ст. 598 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; оплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди».

Статтею 188 ГК України, передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За приписами ч.3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Суд зазначає, що ст. 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За умовами п.10.1. договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх закінчення.

Водночас, сторони у п.6.2 договору погодили, що замовник має право достроково розірвати договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, повідомивши про це його у строк не раніше ніж через 5 (календарних) днів після дати кінцевого строку щодо виконання згідно заявки постачальником поставки товару за відповідним розпорядженням замовником.

Отже, таке право не є безумовним і пов`язано із діями постачальника (невиконання зобов`язань). Судом встановлено порушення відповідачем строку постачання товару та відсутність доказів продовження строків поставки за договором за рішенням суду або згодою сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що Відділ освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області у листі №243 від 16.09.2022 скористався передбаченим договором правом про розірвання з 20.09.2022 договору про закупівлю №10 від 10.08.2022, право позивача на розірвання договору обумовлене несвоєчасним виконанням (невиконанням) відповідачем поставки товару у строк більш ніж 5 днів після настання строку поставки та взагалі її не виконання.

Дослідивши інформацію щодо укладеного договору за спірною закупівлею на веб-порталі «Рrozоrrо» (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2022-07-04-005021-a), суд встановив, що 07.10.2022 в Електронній системі закупівель уповноваженою особою замовника оприлюднена інформацію про розірвання договору в односторонньому порядку з 20.09.2022 року шляхом опублікування як самого листа №243 від 16.09.2022 так і протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 06.10.2022.

Суд зазначає, що ст. 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, виходячи із норм закону та умов договору, зобов`язання, що складають предмет договору про закупівлю №10 від 10.08.2022, припинили свою дію з 20.09.2022 року.

У зв`язку з простроченням поставки товару прокуратурою на підставі п.7.3 договору були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача пеня у розмірі 30673,47грн та штраф у розмірі 55054,96грн.

Розглянувши викладені у відзиві заперечення проти позовних вимог з посиланням на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), суд зазначає наступне.

Відповідач посилається на відсутність підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності на підставі ч.2 ст. 218 ГК України, оскільки пов`язані з введенням воєнного стану в Україні обставини унеможливили виконання ТОВ «Промтопресурс» своїх зобов`язань зі своєчасної поставки товару. За доводами учасника справи, з початку серпня 2022 року по 20.09.2022 здійснювалися обстріли місця розташування складу з вугіллям у місці Курахове Донецької області, що суттєво ускладнило логістику із завантаження та доставки вугілля.

У підтвердження настання викладених обставин відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, розпорядження Кабінету Міністрів України №679-р від 02.08.2022 «Про проведення обов`язкової евакуації населення Донецької області», лист №84 від 29.08.2022 орендодавця складського приміщення на якому перебувало вугілля щодо обмеження доступу до складу, роздруківки з мережі інтернет.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, востаннє відповідно до Указу Президента України від 26.07.2023 №451/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб, тобто до 15 листопада 2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить: збройний конфлікт, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

За змістом ст. 193 ГК України, господарське законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобів`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобів`язань. Недотримання ж таких умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За змістом ч. 2 ст.218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 617 ЦК України також визначені підстави звільнення особи, яка порушила зобов`язання, від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобів`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Відповідно до п.8.3. договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органом, уповноваженим видавати такі документи.

Суд встановив, що відповідач звернувся до відповідача з листом №01/1 від 31.08.2022 у якому просив продовжити строк постачання товару (вугілля кам`яного) до 30.09.2022 через знаходження складу вугілля у м. Курахове де проводяться бойові дії.

Суд констатує, що відповідач в порушення п.8.2. договору не дотримався строку повідомлення позивача про виникнення обставин непереборної сили, адже як вже було встановлено судом, відповідач повинен був поставити вугілля до 15.08.2022 включно, а відтак лист №01/1 не може вважатися таким повідомленням адже датований 31.08.2022.

Суд відзначає, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

За висновками суду відповідач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

У даному випадку положення укладеного сторонами договору прямо не передбачають юридичні наслідки того, що постачальник не повідомив замовника в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин. У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що порушення ТОВ «Промтопресурс» передбаченого договором строку повідомлення замовника товару про настання форс-мажору означає автоматичну втрату товариством права посилатись на форс-мажор у відносинах з контрагентом.

При цьому з пунктів 8.1, 8.2, 8.3 договору вбачається, що для уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) відповідна сторона повинна не лише повідомити іншу сторону про існування таких обставин, однак і надати докази їх існування - відповідні документи, які видаються органом, уповноваженим видавати такі документи.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У п.8.6.1 постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 наведено висновок, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

В порушення п.8.3. договору відповідачем не було надано доказів настання форс-мажорних обставин, зокрема, сертифікату Торгово-промислової палати.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається учасник справи, не може бути прийнятий судом, оскільки він не відповідає вимогам ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

У листі від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний лист Торгово-промислової палати України не є єдиним та вирішальним доказом існування форс-мажорних обставин, які звільняють сторону договору від його виконання.

Тобто, обставини форс-мажору (непереборної сили), що зумовлені військовою агресією проти України, засвідчені Торгово-промисловою палатою у листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, не містять конкретизації впливу обставин форс-мажору на конкретне зобов`язання, а тому обов`язковим є доведення причинно-наслідкового зв`язку.

Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Наведене кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Як вже зазначалося, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у п.60-62 постанови від 31.08.2022 по справі №910/15264/21 відзначив, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

За укладеним між сторонами договором у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару (вугілля кам`яне 130 тон).

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів існування обставин непереборної сили, оскільки позивач та відповідач укладали договір 10.08.2020, тоді як воєнний стан установлено з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з подальшим продовженням. Тобто на момент укладення сторонами договору по всій території України вже був запроваджений воєнний стан, у зв`язку з чим відповідач міг та повинен був передбачити пов`язані з цим негативні наслідки, які можуть виникнути. Наразі придбане товариством під час дії воєнного стану за видатковою накладною №508 від 05.08.2022 вугілля у кількості 130тон за твердженнями відповідача знаходилось на орендованому складі у м.Курахове, Марьянський район, Донецька область, відтак відповідач повинен був усвідомлювати всі можливі ризики пов`язані з місцем розміщення предмету поставки і зважаючи на це готовність виконати взяті на себе зобов`язання з поставки товару у погоджені сторонами у договорі строки.

Таким чином, відповідач укладаючи договір у період воєнного стану повинен був оцінити всі можливі ризики, зокрема, й можливі обстріли місця розташування складу з вугіллям. В свою чергу, відповідач погодив усі істотні умови договору, зокрема, строки поставки товару без жодних зауважень.

За висновками суду, причини невиконання договору не були викликані форс-мажорними обставинами, адже як вже зазначалось, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, а у даному випадку відповідач відповідно до листа №01/1 від 31.08.2022 пропонував позивачу поставити вугілля у інший строк (до 30.09.2022), а також взяв участь у новій процедурі закупівлі за тим самим предметом закупівлі (вугілля кам`яне марки ДГ (25-100) 130 тон), оприлюдненій позивачем 01.09.2022, що підтверджується інформацією на веб-порталі «Рrozоrrо» (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2022-09-01-007644-a), не заперечується відповідачем.

Враховуючи, що суд встановив відсутність форс-мажорних обставин, то відповідні положення ст.218 ГК України та п. 8.1. договору не підлягають застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання на підставі ст.617 ЦК України, ст.218 ГК України.

Розглянувши вимоги про стягнення пені у розмірі 30673,47грн та штрафу у розмірі 55054,96грн, суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст.549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Так, у п.п. 2. п.7.3. договору позивач та відповідач дійшли згоди, що за порушення строків поставки товарів стягується пеня у розмірі 0.1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додаткового стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як вбачається зі змісту позову, пеня розрахована у встановленому договором розмірі за 39 днів.

За приписами ч.4 ст. 631 ЦК України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Враховуючи, що за вищевикладеними висновками суду прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань з поставки товару почалося з 16.08.2022, в свою чергу договір з 20.09.2022 вже є розірваним в односторонньому порядку, суд дійшов висновку, що правомірним є період нарахування пені з 16.08.2022 по 19.09.2022 (35 днів).

Здійснивши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок пені за період з 16.08.2022 по 19.09.2022 відповідно до умов п.п.2 п.7.3. договору, суд встановив, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню як обґрунтовані у розмірі 27527,48грн. Відтак, вимоги в цій частині у розмірі 3145,99грн. не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що прострочення поставки товару складає понад 30 днів, за змістом позову прокуратурою нарахований штраф 7% від вартості товару 786499,45грн. у розмірі 55054,96грн. При цьому суд відзначає, що вартість вугілля, з якого допущено прострочення поставки, відповідно до Додаткової угоди №1 до договору складає 786499,35грн.

Таким чином, за власним підрахунком суду, правомірною та такою що підлягає задоволенню є сума штрафу у розмірі 55054,95грн.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза їх порушення.

Розглядаючи кожен випадок представництва прокуратурою інтересів держави в суді окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, де, зокрема, вказано на те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, вимоги даного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

За твердженням прокуратури, у даному спорі інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.

Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно з п. п. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 зазначеного закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням бюджетного законодавства.

За твердженням прокуратури не стягнення штрафних санкцій з ТОВ «Промтопресурс» несе потенційну загрозу як для фінансового стану територіальної громади міста, так і в цілому для держави, оскільки вищезгадані явища набирають масового характеру, що, в свою чергу, приводить до скорочення фінансування соціальних програм, додаткового залучення коштів із Державного бюджету України.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Тобто, органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у даних спірних відносинах, є відділ освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотонівського району Черкаської області

Завданням неустойки (штраф, пеня) як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

З метою відновлення інтересів держави Золотоніською окружною прокуратурою на адресу відділу освіти Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області скеровано лист №51/2-1339ВИХ-22 від 11.11.20222, яким адресата повідомлено про необхідність стягнення пені з ТОВ «Промтопресурс» в судовому порядку.

Відповідно до відповіді №322 від 14.11.2022 відділом освіти Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області не вживалися заходи, спрямовані на стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань з поставки вугілля у зв`язку з відсутністю посади юриста у штатному розписі та з тим, що кошторисом на 2022 рік не передбачено коштів на судові витрати, що призвело до неможливості звернутися до суду для захисту своїх прав щодо стягнення коштів з постачальника.

Отже, всупереч своєму обов`язку, усвідомлюючи порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, позивач як орган уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, не вжив жодних заходів, спрямованих на стягнення коштів за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Оскільки надаючи відповідь прокурору на його звернення орган місцевого самоврядування не повідомив про свої наміри самостійно звернутися з позовом, такі дії були правомірно оцінені прокурором як наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

На виконання ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Золотоніською окружною прокуратурою направлено до Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області повідомлення №51/2-159ВИХ-23 від 13.02.2023 про намір звернення до суду із позовною заявою до ТОВ «Промтопресурс» про стягнення коштів за невчасне виконання зобов`язання в сумі 85728,43грн.

Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020, де, зокрема, вказано на те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як йому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, а також відмова в їх визнанні, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого органу місцевого самоврядування, тобто нездійснення захисту інтересів держави.

Разом з тим, п. 1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року встановлено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Таким чином, виявлення прокурором причин бездіяльності уповноваженого органу та відповідного реагування на виявлені порушення в інший спосіб ніж заходами представницького характеру є неможливим.

Отже, враховуючи, що Відділу освіти виконавчого комітету Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області не вжито заходів та не стягнуто з ТОВ «Промтопресурс» обумовлені договором штрафні санкції, судом встановлено наявність підстав для звернення Золотоніської окружної прокуратури до суду з вказаним позовом.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтопресурс» (04080, місто Київ, вул.Кирилівська, буд.82, офіс 256; код ЄДРПОУ 41513188) на користь Відділу освіти Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (19734, Черкаської області, Золотоніського району, с. Нова Дмитрівка, провулок Бригадний, буд.13; код ЄДРПОУ 43915561) пеню у розмірі 27527,48грн. та штраф у розмірі 55054,95грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтопресурс» (04080, місто Київ, вул. Кирилівська, буд.82, офіс 256; код ЄДРПОУ 41513188) на користь Черкаської обласної прокуратури (18000, м.Черкаси, бул. Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119; р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України м. Київ) судовий збір у розмірі 2585,50грн.

В частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2023.

Суддя Ю.В. Макарова