Рішення

від 17.10.2023 по справі 922/2747/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2023м. ХарківСправа № 922/2747/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Глобус-Транс", м. Луцьк до Фізичної особи-підприємця Косолапова Андрія Єгоровича, с. Вербівка третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Россенти", м. Павлоград про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Бедрицька О.О.

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Глобус-Транс", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Косолапова Андрія Єгоровича, відповідач, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором - заявкою на перевезення вантажу №СЛ-006 від 07.02.2022 у розмірі 65 137,00 грн., три проценти річних у розмірі 1 215,30 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 061,44 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг з перевезення. Справу просив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. Судові витрати просив суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 28.06.2023 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою суду від 13.07.2023 судом було задоволено клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; здійснений перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 922/2747/23 за правилами загального позовного провадження; призначене підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Россенти".

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

11.10.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд розглядати справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе вказане клопотання задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов`язком, а обов`язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.

У судовому засіданні 17.10.2023 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що Приватне підприємство "Глобус-Транс" (надалі - позивач) та фізична особа-підприємець Косолапов Андрій Єгорович (надалі - відповідач) узгодили умови співпраці з перевезення вантажу, відповідно до умов договору-заявки на перевезення вантажу № СЛ-006 від 07.02.2022 (надалі - договір-заявка).

Згідно договору-заявки, позивач зобов`язався надати послуги з перевезення вантажу: 38 євро палет (+2 розполітовані), 7т за маршрутом перевезення Otto-Brener-Str.26 52353 Duren (Німеччина) - м. Дніпро (Україна), автомобілем МАN д.р.н. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , строк доставки вантажу 22-24.02.2022. Надані послуги, у розмірі 2600 євро та відшкодування митного оформлення, відповідач повинен оплатити протягом 10 днів з дня отримання оригіналів документів (рахунок, акт (вказати номер: CMR, заявки, рахунку, договору), договір, заявка, CMR). Як вказує позивач, свої зобов`язання за договором-заявкою він виконав у повному обсязі, що підтверджується міжнародною транспортною накладною (CMR), рахунком-фактурою NR 128/02/2022, рахунком-фактурою №270 від 24.02.2022, актом надання послуг №270 від 24.02.2022. Вказані документи були направлені відповідачу за вказаною ним адресою до м. Ізмаїл Новою Поштою 13.10.2022, експрес-накладна №20400300480877. Відправлення отримано 16.10.2022. Проте, відповідач надані послуги повністю на оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 65137,00 грн. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором-заявкою, позивачем останньому нараховані до стягнення також 1215,30 грн. трьох процентів річних та 3061,44 грн. інфляційне збільшення боргу.

Відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що 13.05.2021 між ПП "Глобус-Транс" (позивач) та ФОП Косолаповим А.Є. (відповідач) був укладений договір перевезення вантажів №НТ-00427 (надалі - договір). Відповідно до цього договору позивач (перевізник за договором) приймає на себе зобов`язання виконувати перевезення вантажів на підставі окремих заявок, які надає йому відповідач (експедитор за договором), що діє від імені та за рахунок замовника перевезення. На виконання умов договору між сторонами був укладений договір-заявка на перевезення вантажів №СЛ-006 від 07.02.2022 за маршрутом Otto-Brener-Str.26 52353 Duren (Німеччина) - м. Дніпро (Україна). У даному випадку замовником перевезення виступало Приватне підприємство "Россенти" (третя особа). Так, відповідно до договору №86 від 07.02.2022 та заявки №17 від 07.02.2022, укладеного між ФОП Косолаповим А.Є. та ПП "Россенти", ФОП Косолапов А.Є. прийняв на себе зобов`язання організувати ТЕО, перевезення вантажів ПП "Россенти" за маршрутом Otto-Brener-Str.26 52353 Duren (Німеччина) - м. Дніпро (Україна) 15.02.2022. Проте, позивач у позовній заяві посилається на договір-заявку № СЛ-006 від 07.02.2022 як на підставу виникнення заборгованості та невиконання відповідачем зобов`язань з оплати, не згадуючи умов договору № НТ-00427 від 13.05.2021, яким встановлений інший порядок оплати наданих послуг.

Так, відповідно до умов договору №НТ-00427 від 13.05.2021 (п. 2.1) експедитор передає перевізнику будь-яким способом, передбаченим договором заявку на перевезення вантажу по формі відповідно до додатку № 1 до договору. Будь-яка інша форма, назва заявки на перевезення вантажу (заявка, замовлення, заявка-договір та інш.) навіть без посилань на цей договір вважається погодженою сторонами виключно в рамках виконання цього договору, якщо зворотне прямо не встановлено окремими умовами самої заявки чи іншого договору між сторонами.

У п. 2.3 договору №НТ-00427 від 13.05.2021 сторони погодили, що будь-які зміни, що вносяться у заявку, повинні бути оформлені за формою і передані способом, що передбачений договором. Прийнята в роботу (акцептована) заявка є невід`ємною частиною цього договору. У разі виникнення суперечності, розходжень у тлумаченні зобов`язань, умови договору є пріоритетними по відношенню до умов кожної конкретної заявки в частині відповідальності, порядку оплати, передачі послуг та зобов`язань сторін.

Згідно п. 3.1.5. договору №НТ-00427 від 13.05.2021 експедитор за цим договором зобов`язаний сплачувати перевізнику з отриманих від замовника перевезення грошових коштів плату за перевезення.

Відповідно до п. 4.1. договору №НТ-00427 від 13.05.2021, експедитор здійснює оплату фактично наданих транспортних послуг в національній валюті України шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок перевізника з коштів, що надходять від замовника за вирахуванням своєї комісійної винагороди, яка залишається на рахунку експедитора і є різницею між сумою, яка надійшла від замовника і сумою, яку експедитор сплачує перевізнику на його розрахунковий рахунок відповідно до умов обумовлених в заявці. Оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 банківських днів на підставі отриманих від перевізника оригіналу транспортної накладної з усіма, передбаченими законом відмітками про одержання вантажу вантажоодержувачем без претензій і зауважень, підписаного акту виконаних робіт і оригіналу рахунку-фактури (вищевказані документи мають бути завірені мокрою печаткою підприємства та підписом відповідальної особи).

Пунктом 4.2. договору №НТ-00427 від 13.05.2021 встановлено, що плата за перевезення, можливі штрафні санкції, неустойки, виставлені перевізником, сплачуються експедитором після надходження на розрахунковий рахунок експедитора грошових коштів на такі виплати від замовника перевезення. При цьому, експедитор на вимогу перевізника зобов`язаний повідомляти про затримку оплату в строки, передбачені п.п. 4.1 договору в разі ненадходження грошових коштів від замовника перевезення і, у разі запиту, підтверджувати банківською випискою таке ненадходження. За окремою угодою сторін або за власним рішенням експедитор сплачує послуги перевізника з власних коштів. В разі ненадходження експедитору грошових коштів від замовника перевезення, перевізник вправі вимагати оплати послуг з перевезення, можливих штрафних санкцій безпосередньо від замовника перевезення.

Отже, відповідач вказує на те, що умовами договору №НТ-00427 від 13.05.2021 строк оплати обумовлений настанням певної події, а саме: перерахуванням на розрахунковий рахунок відповідача грошових коштів від замовника перевезення, яка до того ж є відкладальною. Станом на 10.07.2023 грошові кошти у розмірі 65 137,00 грн. від ПП "Россенти" для здійснення відповідачем оплати за договором №НТ-00427 від 13.05.2021 не надходили, відповідно, строк для виконання відповідачем обов`язку щодо оплати не настав. Враховуючи той факт, що договір підписаний позивачем, за цим договором сторони виконують свої зобов`язання з 13.05.2021, позивач є обізнаним про таку умову оплати та погодився з нею.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

З наведених вище обставин вбачається, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з організації перевезення вантажів. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через неналежне виконання відповідачем зобов`язань за умовами договору-заявки №СЛ-006 від 07.02.2022, у зв`язку з чим, на переконання позивача у нього виникло право на стягнення вартості наданих послуг.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів та транспортно-експедиторську діяльність.

Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до приписів статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначаються також нормами Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до норм статті 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України. Експедитори за дорученням клієнтів, серед іншого, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження.

Згідно з нормами статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору-заявки на перевезення вантажу №СЛ-006 від 07.02.2022, які полягають у неналежному виконанні відповідачем взятих договірних зобов`язань з оплати за надані транспортні послуги.

В якості доказів вищевказаних обставин, позивач надав суду копію договору-заявки на перевезення вантажу №СЛ-006 від 07.02.2022, акту надання послуг №270 від 24.02.2022, рахунку-фактури №270 від 24.02.2022.

При цьому, як вбачається з акту надання послуг №270 від 24.02.2022, останній складений на підставі договору перевезення вантажу №НТ-00427 від 13.05.2021 на який посилається відповідач, заперечуючи проти позовних вимог.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази надані позивачем є менш вірогідними, ніж докази надані відповідачем, а тому на підставі вказаних доказів судом встановлений факт виникнення між сторонами договірних відносин по наданню транспортно-експедиційних послуг саме за договором перевезення вантажів №НТ-00427 від 13.05.2021.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідно до п. 4.1. договору №НТ-00427 від 13.05.2021, експедитор здійснює оплату фактично наданих транспортних послуг в національній валюті України шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок перевізника з коштів, що надходять від замовника за вирахуванням своєї комісійної винагороди, яка залишається на рахунку експедитора і є різницею між сумою, яка надійшла від замовника і сумою, яку експедитор сплачує перевізнику на його розрахунковий рахунок відповідно до умов обумовлених в заявці. Оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 банківських днів на підставі отриманих від перевізника оригіналу транспортної накладної з усіма, передбаченими законом відмітками про одержання вантажу вантажоодержувачем без претензій і зауважень, підписаного акту виконаних робіт і оригіналу рахунку-фактури (вищевказані документи мають бути завірені мокрою печаткою підприємства та підписом відповідальної особи).

Пунктом 4.2. договору №НТ-00427 від 13.05.2021 встановлено, що плата за перевезення, можливі штрафні санкції, неустойки, виставлені перевізником, сплачуються експедитором після надходження на розрахунковий рахунок експедитора грошових коштів на такі виплати від замовника перевезення. При цьому, експедитор на вимогу перевізника зобов`язаний повідомляти про затримку оплату в строки, передбачені п.п. 4.1 договору в разі ненадходження грошових коштів від замовника перевезення і, у разі запиту, підтверджувати банківською випискою таке ненадходження. За окремою угодою сторін або за власним рішенням експедитор сплачує послуги перевізника з власних коштів. В разі ненадходження експедитору грошових коштів від замовника перевезення, перевізник вправі вимагати оплати послуг з перевезення, можливих штрафних санкцій безпосередньо від замовника перевезення.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оплати замовником (ТОВ "Россенти") відповідачеві надані послуги транспортного-експедирування, у тому числі і за виконане перевезення позивачем. Також відсутні докази звернення позивача до відповідача із запитом щодо затримки надходження коштів від замовника та/або укладання між сторонами окремої угоди щодо оплати експедитором послуг перевізника з власних коштів.

Таким чином, станом на час розгляду справи, відповідач не отримав грошові кошти від замовника перевезення, які повинні за умовами п. 4.1 договору спрямовані позивачу.

Принцип свободи договору, як один із загальних засад цивільного законодавства, декларує ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь - які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 487/5713/17, 17 листопада 2021 року у справі № 369/16143/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 465/4478/14-ц.

Таким чином, підписуючи договір з відповідачем, позивач, керуючись принципом свободи договору, погодився з тим, що підставою для проведення на його користь оплати є грошові кошти, одержані від замовника перевезення.

Враховуючи специфіку транспортно-експедиторських відносин, експедитор, тобто відповідач, не акумулює в себе грошові кошти. Він замовляє перевезення за заявкою замовника такого перевезення і оплачує його із коштів, що надійшли від замовника перевезення.

У нормативно правове обґрунтування своїх вимог та заперечень, позивач посилається на норми, які регулюють договір перевезення, однак, у даному випадку між учасниками процесу укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг, який регулюється главою 65 Цивільного кодексу України та Законом України "Про транспортно-експедиційну діяльність". Отже, договір транспортного експедирування є самостійним видом договору.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що за наведених вище обставин у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідачем заявлено до стягнення 16 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідачем надано договір №67 про надання правничої допомоги від 04.07.2023, укладений між Адвокатським об`єднанням "Лєдаправо" та ФОП Косолаповим А.Є., ордер серії ВВ №1032457 від 06.07.2023, ордер серії АХ №1143252 від 08.08.2023, акт №1 від 08.08.2023 наданих послуг за договором №67 про надання правничої допомоги від 04.07.2023, платіжна інструкція №2699 від 14.07.2023 на суму 5000,00 грн., платіжна інструкція №2700 від 19.07.2023 на суму 5000,00 грн., акт №2 від 09.10.2023 наданих послуг за договором №67 про надання правничої допомоги від 04.07.2023.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат ФОП Косолапова А.Є. на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. та покласти їх на позивача, згідно зі ст. 129 ГПК України у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Глобус-Транс" (43020, м. Луцьк, вул. Захарова, 7-В, код ЄДРПОУ 38527379) на користь фізичної особи-підприємця Косолапова Андрія Єгоровича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) - 10 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Приватне підприємство "Глобус-Транс" (43020, м. Луцьк, вул. Захарова, 7-В, код ЄДРПОУ 38527379).

Відповідач - фізична особа-підприємець Косолапов Андрій Єгорович ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ).

Повне рішення підписано 27 жовтня 2023 року.

Суддя О.В. Погорелова