Постанова

від 29.01.2024 по справі 922/2747/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/2747/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін у судове засідання апеляційну скаргу позивача, за вх. №2415 Х/1, на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.23 (суддя О.В. Погорелова, повний текст складено 27.10.23 ) у справі №922/2747/23

за позовом Приватного підприємства "Глобус-Транс", м. Луцьк ,

до ФО-П Косолапов Андрій Єгорович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Россенти", м. Павлоград ,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.23 у справі №922/2747/23 в задоволенні позову відмовлено . Стягнуто з Приватного підприємства "Глобус-Транс" (43020, м. Луцьк, вул. Захарова, 7-В, код ЄДРПОУ 38527379) на користь фізичної особи-підприємця Косолапова Андрія Єгоровича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) - 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що оскаржене судове рішення було прийняте в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором-заявкою №СЛ-006 від 07 лютого 2022 року, що у свою чергу призвело до виникнення заборгованості та 3% річних, інфляційних, які позивач просить стягнути з відповідача. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 307 ГК України, ст.ст. 212, 909 ЦК України.

Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з господарського суду та ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло.

Колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.

Крім того, судова колегія у складі головуючої судді Склярук О.І., судді Гетьман Р.А., судді Россолова В.В., перебувала у відпустці у період з 01.01.2024 по 18.01.2024 включно, що також призвело до розгляду справи за межами процесуальних строків розгляду.

Відповідачем було надано відзив, в якому він просив залишити оскаржене рішення суду без змін, а означену скаргу без задоволення через її необґрунтованість .

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене.

Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи.

Приватне підприємство "Глобус-Транс" (надалі - позивач) та Фізична особа-підприємець Косолапов Андрій Єгорович (надалі - відповідач) узгодили умови співпраці з перевезення вантажу, відповідно до умов договору-заявки на перевезення вантажу № СЛ-006 від 07.02.2022 (надалі - договір-заявка).

Згідно договору-заявки, позивач зобов`язався надати послуги з перевезення вантажу: 38 євро палет (+2 розполітовані), 7т за маршрутом перевезення Otto-Brener-Str.26 52353 Duren (Німеччина) - м. Дніпро (Україна), автомобілем МАN д.р.н. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , строк доставки вантажу 22-24.02.2022.

Надані послуги, у розмірі 2600 євро та відшкодування митного оформлення, відповідач повинен оплатити протягом 10 днів з дня отримання оригіналів документів (рахунок, акт (вказати номер: CMR, заявки, рахунку, договору), договір, заявка, CMR).

Як вказує позивач, свої зобов`язання за договором-заявкою він виконав у повному обсязі, що підтверджується міжнародною транспортною накладною (CMR), рахунком-фактурою NR 128/02/2022, рахунком-фактурою №270 від 24.02.2022, актом надання послуг №270 від 24.02.2022. Вказані документи були направлені відповідачу за вказаною ним адресою до м. Ізмаїл Новою Поштою 13.10.2022, експрес-накладна №20400300480877.

Відправлення отримано 16.10.2022. Проте, відповідач надані послуги повністю на оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 65137,00 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором-заявкою, позивачем останньому нараховані до стягнення також 1215,30 грн. трьох процентів річних та 3061,44 грн. інфляційне збільшення боргу.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до господарського суду і зданим позовом про стягнення з відповідача заборгованості .

Крім того, судом першої інстанції також було встановлено, що 13.05.2021 між ПП "Глобус-Транс" (позивач) та ФОП Косолаповим А.Є. (відповідач) був укладений договір перевезення вантажів №НТ-00427 (надалі - договір).

Відповідно до цього договору позивач (перевізник за договором) приймає на себе зобов`язання виконувати перевезення вантажів на підставі окремих заявок, які надає йому відповідач (експедитор за договором), що діє від імені та за рахунок замовника перевезення.

На виконання умов договору між сторонами був укладений договір-заявка на перевезення вантажів №СЛ-006 від 07.02.2022 за маршрутом Otto-Brener-Str.26 52353 Duren (Німеччина) - м. Дніпро (Україна).

У даному випадку замовником перевезення виступало Приватне підприємство "Россенти" (третя особа).

Так, відповідно до договору №86 від 07.02.2022 та заявки №17 від 07.02.2022, укладеного між ФОП Косолаповим А.Є. та ПП "Россенти", ФОП Косолапов А.Є. прийняв на себе зобов`язання організувати ТЕО, перевезення вантажів ПП "Россенти" за маршрутом Otto-Brener-Str.26 52353 Duren (Німеччина) - м. Дніпро (Україна) 15.02.2022.

Проте, позивач у позовній заяві посилається на договір-заявку № СЛ-006 від 07.02.2022 як на підставу виникнення заборгованості та невиконання відповідачем зобов`язань з оплати, не згадуючи умов договору № НТ-00427 від 13.05.2021, яким встановлений інший порядок оплати наданих послуг.

Так, відповідно до умов договору №НТ-00427 від 13.05.2021 (п. 2.1) експедитор передає перевізнику будь-яким способом, передбаченим договором заявку на перевезення вантажу по формі відповідно до додатку № 1 до договору. Будь-яка інша форма, назва заявки на перевезення вантажу (заявка, замовлення, заявка-договір та інш.) навіть без посилань на цей договір вважається погодженою сторонами виключно в рамках виконання цього договору, якщо зворотне прямо не встановлено окремими умовами самої заявки чи іншого договору між сторонами.

У п. 2.3 договору №НТ-00427 від 13.05.2021 сторони погодили, що будь-які зміни, що вносяться у заявку, повинні бути оформлені за формою і передані способом, що передбачений договором. Прийнята в роботу (акцептована) заявка є невід`ємною частиною цього договору. У разі виникнення суперечності, розходжень у тлумаченні зобов`язань, умови договору є пріоритетними по відношенню до умов кожної конкретної заявки в частині відповідальності, порядку оплати, передачі послуг та зобов`язань сторін.

Згідно п. 3.1.5. договору №НТ-00427 від 13.05.2021 експедитор за цим договором зобов`язаний сплачувати перевізнику з отриманих від замовника перевезення грошових коштів плату за перевезення.

Відповідно до п. 4.1. договору №НТ-00427 від 13.05.2021, експедитор здійснює оплату фактично наданих транспортних послуг в національній валюті України шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок перевізника з коштів, що надходять від замовника за вирахуванням своєї комісійної винагороди, яка залишається на рахунку експедитора і є різницею між сумою, яка надійшла від замовника і сумою, яку експедитор сплачує перевізнику на його розрахунковий рахунок відповідно до умов обумовлених в заявці. Оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 банківських днів на підставі отриманих від перевізника оригіналу транспортної накладної з усіма, передбаченими законом відмітками про одержання вантажу вантажоодержувачем без претензій і зауважень, підписаного акту виконаних робіт і оригіналу рахунку-фактури (вищевказані документи мають бути завірені мокрою печаткою підприємства та підписом відповідальної особи).

Пунктом 4.2. договору №НТ-00427 від 13.05.2021 встановлено, що плата за перевезення, можливі штрафні санкції, неустойки, виставлені перевізником, сплачуються експедитором після надходження на розрахунковий рахунок експедитора грошових коштів на такі виплати від замовника перевезення.

При цьому, експедитор на вимогу перевізника зобов`язаний повідомляти про затримку оплату в строки, передбачені п.п. 4.1 договору в разі ненадходження грошових коштів від замовника перевезення і, у разі запиту, підтверджувати банківською випискою таке ненадходження. За окремою угодою сторін або за власним рішенням експедитор сплачує послуги перевізника з власних коштів. В разі ненадходження експедитору грошових коштів від замовника перевезення, перевізник вправі вимагати оплати послуг з перевезення, можливих штрафних санкцій безпосередньо від замовника перевезення.

Отже, судова колегія зауважує, що відповідач вказує на те, що умовами договору №НТ-00427 від 13.05.2021 строк оплати обумовлений настанням певної події, а саме: перерахуванням на розрахунковий рахунок відповідача грошових коштів від замовника перевезення, яка до того ж є відкладальною.

Станом на 10.07.2023 грошові кошти у розмірі 65 137,00 грн. від ПП "Россенти" для здійснення відповідачем оплати за договором №НТ-00427 від 13.05.2021 не надходили, відповідно, строк для виконання відповідачем обов`язку щодо оплати не настав.

Враховуючи той факт, що договір підписаний позивачем, за цим договором сторони виконують свої зобов`язання з 13.05.2021, позивач є обізнаним про таку умову оплати та погодився з нею.

Як зазначалося вище, у задоволенні позовних вимог по справі було відмовлено . Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку про їх недоведеність..

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

З наведених вище обставин вбачається, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з організації перевезення вантажів.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через неналежне виконання відповідачем зобов`язань за умовами договору-заявки №СЛ-006 від 07.02.2022, у зв`язку з чим, на переконання позивача у нього виникло право на стягнення вартості наданих послуг.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, судова колегія вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів та транспортно-експедиторської діяльністю.

Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до приписів статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначаються також нормами Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до норм статті 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України. Експедитори за дорученням клієнтів, серед іншого, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження.

Згідно з нормами статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору-заявки на перевезення вантажу №СЛ-006 від 07.02.2022, які полягають у неналежному виконанні відповідачем взятих договірних зобов`язань з оплати за надані транспортні послуги.

В якості доказів вищевказаних обставин, позивач надав суду копію договору-заявки на перевезення вантажу №СЛ-006 від 07.02.2022, акту надання послуг №270 від 24.02.2022, рахунку-фактури №270 від 24.02.2022.

При цьому, як вбачається з акту надання послуг №270 від 24.02.2022, останній складений на підставі договору перевезення вантажу №НТ-00427 від 13.05.2021 на який посилається відповідач, заперечуючи проти позовних вимог.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, поряд зі ст.79 ГПК України, застосовувати стандарт «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази надані позивачем є менш вірогідними, ніж докази надані відповідачем, а тому на підставі вказаних доказів судом першої інстанції вірно встановлений факт виникнення між сторонами договірних відносин по наданню транспортно-експедиційних послуг саме за договором перевезення вантажів №НТ-00427 від 13.05.2021.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідно до п. 4.1. договору №НТ-00427 від 13.05.2021, експедитор здійснює оплату фактично наданих транспортних послуг в національній валюті України шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок перевізника з коштів, що надходять від замовника за вирахуванням своєї комісійної винагороди, яка залишається на рахунку експедитора і є різницею між сумою, яка надійшла від замовника і сумою, яку експедитор сплачує перевізнику на його розрахунковий рахунок відповідно до умов обумовлених в заявці. Оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 банківських днів на підставі отриманих від перевізника оригіналу транспортної накладної з усіма, передбаченими законом відмітками про одержання вантажу вантажоодержувачем без претензій і зауважень, підписаного акту виконаних робіт і оригіналу рахунку-фактури (вищевказані документи мають бути завірені мокрою печаткою підприємства та підписом відповідальної особи).

У п. 2.3 договору №НТ-00427 від 13.05.2021 сторони погодили, що будь-які зміни, що вносяться у заявку, повинні бути оформлені за формою і передані способом, що передбачений договором. Прийнята в роботу (акцептована) заявка є невід`ємною частиною цього договору. У разі виникнення суперечності, розходжень у тлумаченні зобов`язань, умови договору є пріоритетними по відношенню до умов кожної конкретної заявки в частині відповідальності, порядку оплати, передачі послуг та зобов`язань сторін.

Пунктом 4.2. договору №НТ-00427 від 13.05.2021 встановлено, що плата за перевезення, можливі штрафні санкції, неустойки, виставлені перевізником, сплачуються експедитором після надходження на розрахунковий рахунок експедитора грошових коштів на такі виплати від замовника перевезення. При цьому, експедитор на вимогу перевізника зобов`язаний повідомляти про затримку оплату в строки, передбачені п.п. 4.1 договору в разі ненадходження грошових коштів від замовника перевезення і, у разі запиту, підтверджувати банківською випискою таке ненадходження. За окремою угодою сторін або за власним рішенням експедитор сплачує послуги перевізника з власних коштів. В разі ненадходження експедитору грошових коштів від замовника перевезення, перевізник вправі вимагати оплати послуг з перевезення, можливих штрафних санкцій безпосередньо від замовника перевезення.

Умова договору про оплату при отриманні коштів від Замовника не є відкладальною обставиною та не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 4 ст. 538 ЦК України передбачено, що якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Укладаючи умовний правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував п.2.3 Договору , які є пріоритетними перед умовами Заявки, відповідно до яких здійснення оплати за перевезення залежить від обставини отримання коштів відповідачем від замовника перевезення .

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оплати замовником (ТОВ "Россенти") відповідачеві надані послуги транспортного-експедирування, у тому числі і за виконане перевезення позивачем. Також відсутні докази звернення позивача до відповідача із запитом щодо затримки надходження коштів від замовника та/або укладання між сторонами окремої угоди щодо оплати експедитором послуг перевізника з власних коштів.

Таким чином, станом на час розгляду справи, відповідач не отримав грошові кошти від замовника перевезення, які повинні за умовами п. 4.1 договору спрямовані позивачу.

Принцип свободи договору, як один із загальних засад цивільного законодавства, декларує ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь - які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 487/5713/17, 17 листопада 2021 року у справі № 369/16143/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 465/4478/14-ц.

Таким чином, підписуючи договір з відповідачем, позивач, керуючись принципом свободи договору, погодився з тим, що підставою для проведення на його користь оплати є грошові кошти, одержані від замовника перевезення.

Враховуючи специфіку транспортно-експедиторських відносин, експедитор, тобто відповідач, не акумулює в себе грошові кошти. Він замовляє перевезення за заявкою замовника такого перевезення і оплачує його із коштів, що надійшли від замовника перевезення.

У нормативно правове обґрунтування своїх вимог та заперечень, позивач посилається на норми, які регулюють договір перевезення, однак, у даному випадку між учасниками процесу укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг, який регулюється главою 65 Цивільного кодексу України та Законом України "Про транспортно-експедиційну діяльність".

Отже, договір транспортного експедирування є самостійним видом договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України»; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип,пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України).

Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України)

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги, витрати щодо відшкодування відповідачу професійної правничої допомоги також правомірно судом першої інстанції були задоволені у частковому розмірі.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу позивача, за вх. №2415 Х/1, на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.23 у справі №922/2747/23 - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.23 у справі №922/2747/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов