Постанова

від 25.10.2023 по справі 702/499/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 702/499/22

провадження № 61-10005св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , селянське фермерське господарство «Перспектива»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом), -приватне підприємство «Аран-2008»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу селянського фермерського господарства «Перспектива» на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області у складі судді Жежер Ю. М. від 14 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: Новікова О. М.,

Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., від 30 травня 2023 року.

Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , СФГ «Перспектива» про стягнення заборгованості за договором позики.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 10 квітня 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 1, за умовами якого відповідач отримав у позику грошові кошти у сумі 2 321 500,00 грн, з умовою повернення грошових коштів у строк до 01 червня 2020 року.

3. Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 договору позики сторони дійшли згоди про те, що відповідач зобов`язаний повернути надані у позику кошти у сумі, що є еквівалентною 85 192,66 дол. США, сума яких обраховується у відповідності до курсу НБУ станом на дату укладання договору (27,25 грн за 1 долар США).

4. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань, 10 квітня 2020 року між ним та СФГ «Перспектива», директором та засновником якого є ОСОБА_2 , було укладено договір поруки № 1/04/2020, за умовами якого вказане фермерське господарство зобов`язалося нести солідарну з ОСОБА_2 відповідальність за своєчасне виконання ним грошового зобов`язання.

5. Посилався на те, що зобов`язання за договором позики № 1 не були виконані у встановлений строк.

6. 30 серпня 2021 року сторони за договором позики підписали додаткову угоду № 1, у якій зафіксували стан розрахунків. Було визначено, що ОСОБА_2 30 червня 2021 року сплатив позивачу 1 000 000,00 грн, а залишок заборгованості складав 30 000,00 дол. США.

7. ОСОБА_1 зазначав, що з метою врегулювання порядку сплати боргу

ОСОБА_2 надав йому письмове зобов`язання провести повне погашення боргу в такий строк: до 10 жовтня 2021 року сплатити

10 000,00 дол. США; до 10 листопада 2021 року сплатити 13 000,00 дол. США; до 15 грудня 2021 року сплатити 10 000,00 дол. США у гривні у сумі 268 867,00 грн.

8. Зазначені зобов`язання ОСОБА_2 виконав лише частково, залишок боргу складає 10 000,00 дол. США, що на час звернення до суду становило 367 120,00 грн.

9. Сума процентів за користування грошовими коштами, розрахована згідно з пунктом 3.1 договору у розмірі 0,1 % за кожен день у період прострочення повернення боргу, з урахуванням суми зменшення суми боргу, склала 784 791,32 грн.

10. Посилаючись на сплату позичальником 24 листопада 2021 року суми у розмірі 9 852,34 дол. США, ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог.

11. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_2 та СФГ «Перспектива» 1 336 906,70 грн, з яких: 480 678,45 грн - основного боргу за договором позики, 856 228,25 грн - процентів за користування грошовими коштами.

12. У жовтні 2022 року ОСОБА_2 та СФГ «Перспектива» звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому просили суд визнати договір позики № 1

від 10 квітня 2020 року та договір поруки № 1/04/2020 від 10 квітня 2020 року удаваними правочинами.

13. На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначали, що договір позики № 1 від 10 квітня 2020 року та договір поруки № 1/04/2020

від 10 квітня 2020 року були укладені з метою приховати собою інший правочин - договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 750 від 10 квітня 2020 року. Грошові кошти за договором позики не передавалися.

14. Посилалися на те, що 10 квітня 2020 року між СФГ «Перспектива» та

ПП «Аран-2008» було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, а саме майнового комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

15. На вимогу продавця ПП «Аран-2008», в особі ОСОБА_3 , до договору купівлі-продажу нежитлових будівель була внесена оціночна вартість майна, яка склала 1 100 000,00 грн, яку покупець СФГ «Перспектива» мав сплатити у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця до 01 червня 2020 року включно.

16. Позивачі за зустрічним позовом зазначали, що за період з 10 квітня 2020 року по 10 грудня 2020 року СФГ «Перспектива» перерахувало частинами на рахунок ПП «Аран-2008» грошові кошти в сумі 1 100 000,00 грн.

17. В той же час реальна вартість, за яку продавець ПП «Аран-2008», в особі ОСОБА_3 , мав намір продати нежитлові приміщення, складала 3 421 500,00 грн.

18. Різницю між реальною сумою угоди та сумою, зазначеною в договорі, яка склала 2 321 500,00 грн, покупець СФГ «Перспектива» або його керівник ОСОБА_2 за вимогою продавця ПП «Аран-2008», в особі ОСОБА_3 , повинні були сплатити останньому готівкою.

19. Підставою для укладення договору позики стало побоювання

ОСОБА_3 , що покупець (СФГ «Перспектива» або ОСОБА_2 ) після переходу права власності на об`єкт не виплатить решту грошових коштів готівкою, а тому продавець ПП «Аран-2008», в особі ОСОБА_3 , наполіг на укладенні між своїм компаньйоном ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 договору позики № 1 від 10 квітня 2020 року, за яким ОСОБА_2 нібито отримує у борг 2 321 500,00 грн, які зобов`язується повернути до 01 червня 2020 року. Також за наполяганням продавця

ПП «Аран-2008», в особі ОСОБА_3 , між ОСОБА_1 та

СФГ «Перспектива» був укладений договір поруки № 1/04/2020 від 10 квітня 2020 року, за яким СФГ «Перспектива» поручається за виконання зобов`язань за указаним договором позики.

20. Зазначали, що станом на 30 серпня 2021 року більша частина з

2 321 500,00 грн була виплачена, залишок становив 268 680,00 грн. Сторони договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 750 від 10 квітня 2020 року домовилися про те, що в момент остаточного розрахунку ПП «Аран-2008» передасть електромережі та трансформаторну підстанцію на баланс

СФГ «Перспектива» та підготовить заяву на розірвання договору на електропостачання, а також розірве договір оренди земельної ділянки кадастровий № 7123455500:03:001:1701.

21. Однак, в день останнього розрахунку продавець ПП «Аран-2008», в особі ОСОБА_3 , почав вимагати від ОСОБА_2 додатково сплатити ще

200 000,00 грн (ця сума нібито сплачена продавцем, як податок на додану вартість), на що той не погодився. Через конфлікт, що виник між сторонами, сума останнього розрахунку залишилась не сплаченою, а електромережі та трансформаторна підстанція не були передана на баланс СФГ «Перспектива».

22. СФГ «Перспектива» окремо звернулось до підприємства районних ліній електромереж щодо підключення до енергопостачання, за що сплатило 300 000,00 грн, у зв`язку із чим з вини ПП «Аран-2008» товариство понесло додаткові збитки, якраз на суму останнього платежу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

23. Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від

14 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

24. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , СФГ «Перспектива» на користь

ОСОБА_1 за договором позики № 1 від 10 квітня 2020 року грошові кошти у розмірі 480 678, 45 грн.

25. У задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 856 228, 25 грн відмовлено.

26. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 , СФГ «Перспектива» відмовлено повністю.

27. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

28. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами (позивачами за зустрічним позовом) не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором позики та договором поруки, та що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами, не доведено, що сторони договору позики та договору поруки мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема отримання продавцем коштів за відчужуване майно.

29. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконав належним чином, оригінали боргових розписок знаходилися у позикодавця, а тому на його користь підлягає стягненню неповернута сума позики. Вимоги про стягнення процентів за договором позики суд вважав необґрунтованими, посилаючись на неможливість нарахування процентів за користування грошовими коштамипоза межами строку договору позики (з 01 червня 2020 року по 01 листопада 2022 року). Сума заборгованості за договором позики стягнута солідарно з позичальника та поручителя, ураховуючи чинність поруки та пред`явлення позичальником вимоги до поручителя протягом трьох років з моменту настання строку погашення боргу за основним зобов`язанням.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

30. Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу СФГ «Перспектива» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

31. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області

від 14 березня 2023 року скасовано в частині відмови у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ,

СФГ «Перспектива» на користь ОСОБА_1 проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 653 660, 03 грн.

32. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

33. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

34. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що змістом спірних договорів доводить спрямованість волі сторін на виникнення саме тих правовідносин, які ними обумовлені. Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку суми боргу за договором позики. В частині ж стягнення процентів за договором позики апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем проценти відповідно до положень пункту 3.1 договору позики є платою за користування чужими грошовими коштами. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визначені зазначеним пунктом договору позики проценти є процентами (36,5 % річних) за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а тому їх нарахування поза межами строку дії договору є правомірним.

Узагальнені доводи касаційної скарги

35. 05 липня 2023 року СФГ «Перспектива» через систему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить

скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 14 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду

від 30 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

36. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

37. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів удаваними, не урахувавши, що на підставі статті 235 ЦК України суд, встановивши, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

38. Заявник вважає, що суди неправильно визначити строк поруки, не урахувавши, що він встановлений у пунктах 4.1.1 та 5.4.1 договору і становить один рік з дати невиконання боржником своїх зобов`язань за договором позики.

39. Додатково зауважує, що суд апеляційної інстанції у порушення частини шостої статті 367 ЦПК України розглянув вимогу апеляційної скарги

ОСОБА_1 , яка не була заявлена у суді першої інстанції (зменшення суми позовних вимог). Вважає, що передбачені договором позики проценти підлягають нарахуванню лише у межах строку кредитування, після закінчення якого інтереси кредитодавця забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

40. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року касаційну скаргу

СФГ «Перспектива» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

41. Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року поновлено

СФГ «Перспектива» строк на касаційне оскарження рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 14 березня

2023 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 30 травня

2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 702/499/22, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання СФГ «Перспектива» про зупинення виконання оскаржених судових рішень.

42. 24 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

43. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відмовлено

СФГ «Перспектива» у задоволенні заяви про зупинення виконання рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 14 березня

2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 травня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

44. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

45. 10 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 1, за умовами якого позикодавець в день підписання цього договору до його підписання передав в позику позичальнику на умовах зворотності та забезпеченості, а позичальник одержав у позику грошові валютні кошти в сумі 2 321 500,00 грн, що еквівалентно на день позики 85 192,66 дол. США за курсом НБУ: 1 долар США 27,25 грн, та зобов`язується повернути отриману суму грошей на умовах, в порядку та строки, що обумовлені цим договором.

46. Згідно з пунктом 1.2 договору позики у зв`язку з одержання грошових коштів у сумі відповідно до п. 1.1 цього договору до його підписання сторонами з урахування реального характеру цього правочину, факт одержання грошових коштів у позику підтверджується фактом підписання цього договору позичальником.

47. Відповідно до пунктів 2.1 - 2.5 договору позики в день повернення позики, в тому числі його частині, позичальник зобов`язаний сплатити отримані у позику кошти готівкою у сумі, що еквівалента курсу долару США за курсом НБУ на день розрахунку незалежно від того позитивна чи від`ємна різниця виникне на таку дату. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю і грошові кошти до 01 червня 2020 року включно. Позичальник має право у будь-який час достроково повернути усі чи частину отриманих у позику грошових коштів незалежно від дати розрахунку, що визначена сторонами у цьому договорі. Факт отримання розрахунку за цим договором в повному обсязі чи частково сторони підтверджують підписом у графіку фактичного розрахунку з вказівкою дати і суми відповідно до додатку № 1 до цього договору. Сторони дійшли згоди, що час та місце проведення розрахунку за цим договором узгоджуються сторонами по телефону за ініціативою позичальника.

48. Згідно з пунктами 3.1, 3.3 договору позики № 1 від 10 квітня 2020 року за час прострочення позикодавець зобов`язаний сплатити позичальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день користування несвоєчасно сплаченою сумою грошових коштів. Суми неустойки грошовими коштами сплачуються у гривнях, сума яких обраховується на дату розрахунку за курсом НБУ долара до гривні.

49. Згідно з додатком № 1 до договору позики № 1 від 10 квітня 2020 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики позичальник сплатив ОСОБА_1 наступні грошові кошти: 22 вересня 2020 року - 155 000 грн, що становило 5 535,00 дол. США; приблизно 12 червня того ж року - 206 000,00 грн, що становило 7 686 + 1 000,00 дол. США, а всього: 8 686 дол. США; 22 червня - 30 000,00 грн (карта), що становило 1 111,00 дол. США; 28 вересня - 40 000,00 грн; 30 вересня - 265 313,00 грн, в графі сума сплати у доларах зазначено (28.23); 15 жовтня - 50 000,00 грн; 09 жовтня - 100 000,00 грн; 10 червня 2021 року - 841 650 грн, що становило 31 000,00 дол. США; 30 серпня 2021 року - 15 000,00 дол. США, в графі дата сплати міститься надпис «повернуть»; 30 серпня 2021 року - 100 000,00 грн; 14 жовтня 2021 року - 265 000 грн, що становило 10 000,00 дол. США.

50. Згідно з додатковою угодою № 1 від 30 серпня 2021 року до договору позики № 1 від 10 квітня 2020 року сторони за договором позики № 1

від 10 квітня 2020 року: позичальник ОСОБА_2 та позикодавець ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю виступав ОСОБА_4 , зафіксували стан розрахунків між сторонами за договором станом на 30 серпня 2021 року. Заборгованість позичальника ОСОБА_2 складала 23 000,00 дол. США та 368 687,00 грн. 30 червня 2021 року позичальник ОСОБА_2 додатково сплатив 100 000,00 грн, що підтверджується підписанням цієї додаткової угоди. Після сплати заборгованість позичальника ОСОБА_2 складала: 23 000,00 дол. США та 268 687,00 грн.

51. Відповідно до письмового зобов`язання від 30 серпня 2021 року ОСОБА_2 зобов`язався погасити заборгованість по договору позики від 10 квітня 2020 року: до 10 жовтня 2021 року - 10 000,00 дол. США, до 10 листопада 2021 року - 13 000,00 дол. США, до 15 грудня 2021 року - 268 687,00 грн.

52. За розрахунком позивача ОСОБА_1 залишок боргу станом на дату звернення до суду складав 480 678,45 грн, що еквівалентно на час звернення до суду з позовом 13 147,66 дол. США.

53. 10 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та СФГ «Перспектива», в особі директора ОСОБА_2 , було укладено договір поруки № 1/04/2020, за умовами якого поручитель зобов`язується солідарно з позичальником відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань, що виникли з договору позики № 1 від 10 квітня 2020 року, у відповідності до положень якого позичальником є ОСОБА_2 , сума позики складає:

2 321 500,00,00 грн, що еквівалентно на день позики 85 192,66 дол. США. Строк виконання зобов`язання за основним договором встановлено до 01 червня 2020 року.

54. Згідно з пунктами 4.1.1 - 4.2.1 договору поруки № 1/04/2020

від 10 квітня 2020 року до обов`язків поручителя входить: при порушенні боржником зобов`язання перед кредитором за основним договором, поручитель зобов`язаний виконати за боржника зобов`язання у десятиденний строк з дня отримання вимоги від кредитора. У разі одержання вимоги кредитора повідомити про це боржника.

55. Пункт 5.4. договору поруки визначає права кредитора, а саме: у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за основним договором, протягом року звернутися до поручителя з вимогою про виконання грошових зобов`язань.

56. За порушення строків, зазначених в пункті 4.1.1, поручитель сплачує кредитору неустойку у розмірі 0,1 % від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 6.3 договору поруки).

57. Згідно з пунктом 7.1 договору поруки договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту належного виконання та припинення дії основного договору, окрім випадків визначених статтею 559 ЦК України.

58. 10 квітня 2020 року між ПП «Аран-2008», в особі директора Ярмака Г. М., та СФГ «Перспектива», в особі голови Належитого А. Г., було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, за умовами якого продавець продав і зобов`язується передати у власність покупця нежитлові будівлі, а саме майновий комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець купив і зобов`язується прийняти майно у власність та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в договорі. Об`єктом купівлі-продажу згідно договору, є комплекс нежитлових будівель та споруд: літера «А-1» - склад - загальна площа - 1 649,2 кв. м (складова частина, будівлі літера «А-4»); літера «Е-2» - прохідна - загальна площа - 100,0 кв. м; літера «Ж-1» гуртожиток - загальна площа - 383,4 кв. м; літера «З-3» - адмінбудинок - загальна площа - 1 404,3 кв. м; літера «Х-1» - гараж - загальна площа - 390,7 кв. м; літера «Ц-1» - прохідна -загальна площа - 64,2 кв. м; літера «Ю-1» - склад - загальна площа - 746,1 кв. м; літера «А'-1» - склад - загальна площа - 1 103,1 кв. м; літера «Б'-З» - ТЕЦ - загальна площа -2 775,8 кв. м; літера «Д'-1» - майстерня - загальна площа - 838,8 кв. м; літера «Ж'-1» компресорна - загальна площа - 126,1 кв. м; літера «З'-1» - водокачка - загальна площа - 89,6 кв. м.; літера «Є'-І» - механічний цех - загальна площа - 699,2 кв. м; споруда № 23 мазутосховище. Загальна площа будівель комплексу становить 10 370,50 кв. м. Об`єкт розташований на земельній ділянці загальною площею 6,2075 га, кадастровий номер 7123455500:03:001:1701, яка не приватизована та перебуває в державній власності, право власності за

СФГ «Перспектива» на це майно зареєстровано 10 квітня 2020 року за

№ 36230152.

59. Згідно з абзацом 2 пункту 1.4 договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін об`єкт продано за 1 100 000,00 грн, з урахуванням ПДВ.

60. Відповідно до пункту 2.1. договору купівлі-продажу об`єкт переходить у власність покупця після нотаріального посвідчення договору та реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

61. Згідно з пунктом 4.1. договору купівлі-продажу покупець зобов`язується сплатити за об`єкт 1 100 000,00 грн в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця до 01 червня 2020 року включно.

62. СФГ «Перспектива» сплатило ПП «Аран-2008» на виконання умов договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 10 квітня 2020 року грошові кошти в сумі: 120 000,00 грн, 100 000,00 грн, 50 000,00 грн, 90 000,00 грн,

100 000,00 грн, 100 000,00 грн, 100 000,00 грн, 70 000,00 грн, 70 000,00 грн,

90 000,00 грн, 100 000,00 грн, 100 000,00 грн, 10 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 40 від 13 квітня 2020 року, № 44 від 13 квітня 2020 року, № 69 від 19 травня 2020 року, № 131 від 04 грудня 2020 року,

№ 142 від 19 листопада 2020 року, № 146 від 20 листопада 2020 року,

№ 152 від 27 листопада 2020 року, № 156 від 10 грудня 2020 року, № 157

від 10 грудня 2020 року, № kisil2804 від 18 листопада 2020 року, № 106

від 18 листопада 2020 року, № 117 від 26 листопада 2020 року, № 105

від 17 листопада 2020 року відповідно.

Позиція Верховного Суду

63. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

64. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

65. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

66. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

67. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

68. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

69. У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

70. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

71. Спірні правовідносини стосуються виконання зобов`язань за договором позики № 1 від 10 квітня 2020 року. Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача/позикодавця про стягнення заборгованості за договором, зазначали, що договір позики № 1

від 10 квітня 2020 року та укладений на його забезпечення договір поруки

від 10 квітня 2020 року є удаваними правочинами, оскільки грошові кошти ОСОБА_2 за ним не отримував.

72. У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

73. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

74. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини перша, друга статті 235 ЦК України).

75. Аналіз статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

76. У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 викладено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

77. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

78. Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони правочину діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

79. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 квітня 2020 року відповідачі уклали три цивільно-правових договори, зокрема: 1) ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 у простій письмовій формі договір позики № 1; 2) СФГ «Перспектива» уклало з ОСОБА_1 у простій письмовій формі договір поруки № 1/04/2020; 3) СФГ «Перспектива» уклало з ПП «Аран-2008» у письмовій та нотаріально посвідченій формі договір купівлі-продажу нежитлових будівель, реєстровий № 750.

80. Обґрунтовуючи підставу для визнання договору позики № 1 від 10 квітня 2020 року та договору поруки № 1/04/2020 від 10 квітня 2020 року удаваними правочинами, ОСОБА_2 та СФГ «Перспектива» зазначали, що фактично між сторонами існують лише правовідносини купівлі-продажу згідно з договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 10 квітня 2020 року, реєстровий № 750, грошові кошти ОСОБА_2 за договором позики не отримував, а протягом 2020-2021 років здійснював розрахунок у розстрочку за придбані нежитлові будівлі.

81. Встановивши, що усі зазначені правочини вчинені сторонами у належній формі, їх умови погоджені сторонами, викладені чітко та зрозуміло, сторони додатково підтверджували про те, що розуміють умови договору та його правові наслідки, водночас суб`єктний склад, ціна договору позики та договору купівлі-продажу є відмінною, позичальник у пункті 1.2 договору підтвердив факт одержання грошових коштів та на виконання своїх зобов`язань за указаним договором позики укладав із позикодавцем додаткову угоду від 30 серпня 2021 року, складав зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором позики від 30 серпня 2021 року, затверджував графік розрахунку за договором позики, а поручитель СФГ «Перспектива» зобов`язався відповідати перед позивачем саме за виконання ОСОБА_2 умов договору позики, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про недоведеність того, що між сторонами договору позики та укладеного на забезпечення його виконання договору поруки виникли інші правовідносини, ніж передбачені їх умовами, а також того, що воля сторін кожного із правочинів була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами.

82. В аспекті наявності підстав для визнання спірних правочинів удаваними, суди правильно також звернули увагу на їх суб`єктний склад, урахувавши, що договір позики укладений між двома фізичними особами, а договір

купівлі-продажу між двома юридичними особами. Відмінним є також суб`єктний склад і за договором поруки.

83. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц викладено правовий висновок щодо наявності правових підстав для визнання договору удаваним в частині покупця та зазначено, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

84. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, надали належну правову характеристику укладеним між сторонами спірним договорам та дійшли загалом правильного висновку, що їх зміст не суперечить положенням ЦК України, іншим актами законодавства, є результатом волевиявлення сторін, а правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, які ними обумовлені, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для визнання їх удаваними.

85. Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 1 від 10 квітня 2020 року, колегія суддів зауважує наступне.

86. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

87. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України)

88. Судом першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановлено факт неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики, у зв`язку із чим стягнуто суму неповернутих грошових коштів у розмірі 480 678,45 грн.

89. Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного визначення суми неповернутої частини позики, а тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку.

90. Положенням пункту 3.1 договору позики, які знаходяться у розділі 3 «Відповідальність за порушення умов договору», передбачають обов`язок позикодавця сплатити позичальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 0,1 процента від суми простроченого платежу за кожен день користування несвоєчасно сплаченою сумою грошових коштів.

91. Аналізуючи положення зазначеного пункту договору, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що зазначений розмір процентів є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що відповідає положенням статті 625 ЦК України.

92. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 викладено правовий висновок, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

93. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

94. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

95. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

96. Встановивши, що положеннями пункту 3.1 договору позики передбачено стягнення процентів саме від суми простроченого платежу, що є мірою майновою відповідальності за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), водночас факт порушення позичальником зобов`язань щодо повернення позики у визначений договором строк не оспорюється позичальником, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення таких процентів. Правильність обрахунку судом суми процентів, визначених пунктом 3.1. договору позики, заявником не спростовується. Водночас, стягнення їх судом апеляційної інстанції у меншому розмірі, ніж заявлено у позовних вимогах, не суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, і з огляду на обов`язок суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення по суті спору не свідчить про вихід за межі заявлених позовних вимог.

97. Колегія суддів погоджується також із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для солідарного стягнення заборгованості за договором позики з позичальника та поручителя.

98. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

99. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

100. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

101. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

102. Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

103. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-106цс14, від 20 квітня

2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі №6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі №6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі №644/6558/15-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11.

104. Системний аналіз умов договору поруки № 1/04/2020 свідчить про те, що у ньому не встановлено строку його дії та дії поруки. Розділ 7 договору поруки «Строк дії договору та інші умови» передбачає те, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту належного виконання та припинення дії основного договору, окрім випадків, визначених в статті 559 ЦК України (пункт 7.1 договору поруки).

105. З огляду на наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 559 ЦК України, що з огляду на редакцію зазначеної норми, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про пред`явлення позикодавцем позовної вимоги до поручителя у межах строку дії поруки.

106. Посилання касаційної скарги на встановлення строку поруки у пункті 5.4.1 договору, а саме один рік з моменту прострочення виконання боржником свого зобов`язання, є необґрунтованими, з огляду на те, що зазначений пункт є складовою частиною розділу 5.4 договору позики «Права кредитора», що за своєю суттю визначає можливість звернення кредитора з вимогою про погашення заборгованості за договором позики до поручителя, але не свідчить (з урахуванням положень пункту 7.1 договору) про встановлення строку поруки.

107. Також колегією суддів взято до уваги порядок виконання зобов`язань за договором позики та остаточні строки повернення суми позики, визначені у письмовому зобов`язанні від 30 серпня 2021 року.

108. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

109. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

110. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції (у не скасованій після апеляційного перегляду частині) та суд апеляційної інстанції загалом правильно визначилися із характером спірних правовідносин, надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам виконання зобов`язань за договором позики та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

111. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

112. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

113. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

114. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів в оскарженій частині, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

115. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу селянського фермерського господарства «Перспектива» залишити без задоволення.

2. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області

від 14 березня 2023 року у не скасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 травня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович