Рішення

від 02.10.2023 по справі 160/16629/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року Справа № 160/16629/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2023 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658), в якій, позивач просить, а саме:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2023 № 7712-2416-0403 форми «Ф» прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2023 № 7712/1-2416-0403 форми «Ф» прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2023 № 7712/2-2416-0403 форми «Ф» прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є висновок ГУ ДПС у Дніпропетровській області про те, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, земельна ділянка за кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га для ведення фермерського господарства, на праві постійного користування перебуває у гр. ОСОБА_1 . Проте, вказані підстави для прийняття ППР позивач вважає помилковими, та такими, що призведуть до подвійного оподаткування. Так, 09.09.1993 ОСОБА_1 , як фізичною особою, на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДН № 0000662 від 09.09.1993, для ведення селянського (фермерського) господарства, отримано у постійне користування земельну ділянку площею 34,2 га, яка розташована на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області. 27.10.1993 позивачем, на наданій йому земельній ділянці, було створено та зареєстровано, селянське (фермерське) господарство «Клен». Тобто позивачем фактично передано право користування земельною ділянкою створеній ним же юридичній особі СФГ «Клен», реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, так як згідно діючого законодавства, без отримання земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства було неможливо провести державну реєстрацію такого господарства. Отже, фактичним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га є селянське (фермерське) господарство «Клен», а не ОСОБА_1 , як фізична особа. Зважаючи на те, що відбулась заміна землекористувача земельної ділянки, то і його обов?язки як землекористувача перейшли до створеного ним, на наданій йому земельній ділянці, фермерського господарства СФГ «Клен», з дня його державної реєстрації 27.10.1993. Таким чином, земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем СФГ «Клен», до якого перейшли права та обов?язки орендаря, а не позивачем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 року позовну заву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 160/16629/23 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а також встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

21.08.2023 року до суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні. У відзиві зазначає, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна правокористувачем земельної ділянки за кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га є ОСОБА_1 . Земельна ділянка надана для ведення фермерського господарства на праві постійного користування. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права, зокрема надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га за СФГ «Клен» не зареєстровані. Затишнянською сільською радою листом від 20.04.2023 року № 332 надано інформацію про те, що на земельну ділянку кадастровий номер 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га зареєстровано державний акт на право постійного користування землею на ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства від 09.09.1993 року серія ДН 0000662. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 198. Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області підтверджено, що згідно даних Державного земельного кадастру, на земельну ділянку з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 обліковуються наступні записи: цільове призначення для ведення фермерського господарства, землі сільськогосподарського призначення, площа 34,2 га, право користування земельною ділянкою зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 . Відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що платником податку за земельну ділянку є СФГ «Клен». Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 ст. 269 ПКУ встановлено, що платниками плати за землю є , зокрема платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування. Згідно пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов?язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, СФГ «Клен» перебуває у відповідача на обліку як платник єдиного податку 4 групи, Декларації з земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га СФГ «Клен» за 2020 2022 роки не подавало та земельний податок не сплачувало. Позивач додає до позову платіжні інструкції про сплату СФГ «Клен» єдиного податку, де в призначенні платежу значиться «Єдиний податок з с/г товаровиробників», а не «земельний податок». Крім того, відповідно до декларацій СФГ «Клен» з єдиного податку, суб?єкт декларування показує земельну ділянку з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 33,8 га, що відповідно до Державного акту на право постійного користування є площею ріллі. В той час, як оскаржувані податкові повідомлення-рішення нараховано позивачу за платежем земельний податок на загальну площу земельної ділянки 34,2 га на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна. Таким чином, на переконання відповідача, твердження позивача про «подвійність оподаткування» та сплату СФГ «Клен» земельного податку за земельну ділянку площею 34,2 га є безпідставними та не підтверджені доказами. Враховуючи наведене, станом на теперішній час, єдиним належним платником земельного податку на земельну ділянку з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га є її правокористувач ОСОБА_2 . Отже, відповідач під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України.

23.08.2023 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог. Зазначає, що доводи відповідача є безпідставними, протягом всього часу діяльності СФГ «Клен» до 2023 року, питання щодо використання господарством зазначеної земельної ділянки та сплати за її користування податків у ГУ ДПС у Дніпропетровській області не виникало. Відповідач зазначає, що позивачем була надана до ГУ ДПС у Дніпропетровській області нормативна грошова оцінка земельної ділянки, але суми, зазначені в ППР нараховуються як за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, що свідчить про те, що відповідач використав формальний підхід до нарахування та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Рішенням Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області від 24.02.1993 року «Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 для створення селянського (фермерського) господарства» позивачу надано в довічно успадковуване володіння земельну ділянку загальною площею 50 га, в тому числі: 50га сільськогосподарських угідь, вилучених із землеволодіння колгоспу «Рассвет» із земель запасу для створення селянського (фермерського) господарства зернового напрямку.

Пунктами 2, 3 вказаного рішення Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області від 24.02.1993 року передбачено видати голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 . Державний акт на довічно успадковуване володіння на земельну ділянку та зареєструвати селянське (фермерське) господарство, занести його в книгу запису видачі Державних актів на довічно успадковуване володіння.

09.09.1993 року ОСОБА_1 , як фізична особа, на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДН № 0000662 від 09.09.1993, для ведення селянського (фермерського) господарства, отримав у постійне користування земельну ділянку площею 34,2 га, яка розташована на території Преображенської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

27.10.1993 року створено та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Клен» (код ЄДРПОУ 21912805) засновником та головою якого є ОСОБА_1 .

Основним видом господарської діяльності СФГ «Клен» є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна правокористувачем земельної ділянки за кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 площею 34,2 га є ОСОБА_1 . Земельна ділянка надана для ведення фермерського господарства на праві постійного користування.

16.02.2023 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- № 7712/2-2416-0403 про сплату ОСОБА_1 земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 8 276,67 грн;

- № 7712/1-2416-0403 про сплату ОСОБА_1 земельного податку з фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 8 276,67 грн;

- № 7712-2416-0403 про сплату ОСОБА_1 земельного податку з фізичних осіб за 2022 рік у розмірі 10345,84 грн.

27.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС у Дніпропетровській області для проведення звірки щодо правильності нарахування ОСОБА_1 земельного податку з фізичних осіб.

За результатом розгляду вказаного звернення, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області листом № 28749/6/04-36-24-16-11 від 24.04.2023 року повідомило заявника про відсутність підстав для проведення перерахунку суми податку, скасування та відкликання ППР і надсилання (вручення) нового ППР.

09.05.2023 року позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на зазначені вище податкові повідомлення-рішення.

За результатом розгляду скарги позивача, ДПС України прийнято рішення № 16553/6/99-00-06-01-03-06 від 23.06.2023 року, яким Державна податкова служба України залишила без змін ППР ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.02.2023 № 7712-2416-0403, № 7712/1-2416-0403, № 7712/2-2416-0403, а скаргу без задоволення.

Позивач, не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з даним позовом до суду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

За приписами підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

Умовами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України (в редакції станом на час визначення відповідачем податкових зобов`язань) платниками податку є: 269.1.1 власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.2 землекористувачі.

При цьому, згідно пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Згідно статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є : 270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 270.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Приписами пунктів 271.1 та 272.2 статті 272 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є:

- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно п. 271.2 ст. 271 ПКУ рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.(п. 274.1 ст. 274 ПКУ).

Згідно п. 274.2 ст. 274 ПКУ ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).(ст. 285 ПКУ)

Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.5 ст. 286 ПКУ встановлено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з абз. 1, 5-6 п. 286.5 ст. 286.5 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що фізична особа, у власності чи користуванні якої перебуває земельна ділянка, зобов`язана платити за таку земельну ділянку земельний податок у сумі, яка визначена контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні. При цьому базою оподаткування є нормативно грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації або площа земельної ділянки, нормативно грошова оцінка якої не проведена, а підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Спірним у цій справі є питання щодо належного платника, який зобов?язаний сплачувати земельний податок за земельну ділянку з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що вказана земельна ділянка видана ОСОБА_1 в 1993 році для створення селянського (фермерського) господарства.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-XII (далі Закон № 2009-XII), який був чинний під час отримання позивачем у користування земельної ділянки передбачав, що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України (ч. 5 ст. 2 Закону № 2009-XII).

Відповідно до ч. 2. ст. 4 Закону № 2009-XII земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Тобто, у відповідності до вимог Закону № 2009-XII ОСОБА_1 було надано для створення селянського (фермерського) господарства» в довічно успадковуване володіння земельну ділянку загальною площею 50 га.

З 29.07.2003 року набрав чинності Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі Закон № 973-IV), з набранням чинності якого втратив чинність Закон № 2009-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із:

1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;

2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 12 Закону № 973-IV права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

За приписами ч. 4 ст. 13 Закону № 973-IV громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Крім того, умовами п. «в» ч. 1 ст. 15 Закону № 973-IV передбачено, що фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов`язані сплачувати податки та збори.

01.01.2002 року набрав чинності Земельний кодекс України, ст. 125 якого було передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За приписами ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

В редакції Земельного кодексу України станом на час виникнення спірних правовідносин, ст. 125 та ст. 126 передбачають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач наполягає на тому, що незважаючи на той факт, що право користування земельною ділянкою зареєстровано за ним, фактично користується нею Фермерське господарство «Клен», яке і сплачує земельний податок.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.

Станом на 1993 рік, тобто на час отримання позивачем у постійне користування земельної ділянки, було передбачено обов?язкову умову для створення фермерського господарства отримання відповідної земельної ділянки.

Проте, вже з 2002 року Земельним кодексом України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Визначаючи, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди, Закон України «Про фермерське господарство» при цьому не встановлює будь-яких виключень щодо правового регулювання оренди земельної ділянки. Не встановлює названий Закон і такі наслідки, як набуття фермерським господарством права оренди земельної ділянки, яка була надана громадянину для створення фермерського господарства, в силу факту державної реєстрації фермерського господарства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 13.04.2023 року у справі № 120/433/20-а.

За період з 1993 року по теперішній час законодавство України, яке регулює порядок оподаткування земельних ділянок набуло значних змін.

Станом на час виникнення спірних правовідносин, п. 287.1 ст 287 ПКУ передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При цьому, згідно ст. 125 та ст. 126 право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Наведені обставини свідчать про те, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304, перебувала у фактичному користуванні СФГ «Клен», проте позивач не оформив належним чином передачу вказаної земельної ділянки фермерському господарству як землекористувачу.

Таким чином, оскільки зареєстрованим користувачем земельної ділянки є фізична особа ОСОБА_1 , то саме на нього відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 та підпункту 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України як законодавчо підтвердженого землекористувача, покладено обов`язок щодо сплати земельного податку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що СФГ «Клен» подавало податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи за 202, 2021, 2022 роки, в яких містяться відомості про користування СФГ, в тому числі й земельною ділянкою з кадастровим номером 122208500:01:001:0304, площею 33,8 га.

Водночас, той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем СФГ «Клен», не змінює статусу позивача як користувача земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати земельний податок. Не звільняє його від цього обов`язку і фактична сплата СФГ «Клен» єдиного податку.

Згідно пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до п. 291.1 ст. 291 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України у цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

За приписами п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування , обліку та звітності особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У відповідності до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обирати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

До четвертої групи платників єдиного податку відносяться сільськогосподарські товаровиробники: юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких обсяг сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що СФГ «Клен» є платником єдиного податку четвертої групи, який сплачує єдиний податок, що підтверджено наданими суду платіжними інструкціями.

Разом з тим, наведені обставини не звільняють позивача як належним чином зареєстрованого землекористувача від сплати земельного податку.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, яким визнано неконституційним положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов?язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, суд зазначає наступне.

У спірних правовідносинах суд не надає оцінку необхідності переоформлення права користування на право власності або право оренди, наявність у позивача права користування земельною ділянкою є безспірним, однак наявність у позивача такого права кореспондує з його обов?язком, як користувача земельної ділянки сплачувати земельний податок.

Посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23.06.2020 року у справі № 179/1043/16-ц, є недоречними до спірних правовідносин зважаючи на те, що у п. 22 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17.

При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 земельну ділянку було виділено в довічно успадковуване володіння, тому воно залишається у володінні фізичної особи, а саме ОСОБА_1 .

Підпунктом 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

При цьому, ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України визначає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Тобто, земельна ділянка існує як об`єкт права (і об`єкт оподаткування теж), коли інформація про неї внесення до Державного земельного кадастру. Зовнішньою ознакою такого внесення є наявність кадастрового номеру земельної ділянки. Якщо земельні ділянки сформовані до 01.01.2013 та ще не внесені в кадастр, момент виникнення земельної ділянки як об`єкта права збігається з моментом виникнення речового права на неї.

Разом з тим, умовами ст. 271 Податкового кодексу України визначено базу оподаткування земельним податком: або нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, або площу земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Головне управління ДПС в Дніпропетровській області склало розрахунки податкових зобов`язань до податкових повідомлень-рішень, які оскаржуються позивачем.

При цьому, під час розрахунку земельного податку контролюючим органом застосовано нормативну грошову оцінку 1 га ріллі по Дніпропетровській області з урахуванням площі земельної ділянки, зважаючи на те, що відомості про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 на 2020, 2021 та 2022 роки до контролюючого органу не надано.

Водночас, позивачем до заяви про проведення звірки по об`єкту з кадастровим номером 1222085500:01:001:0304 стосовно нарахування земельного податку з фізичних осіб було надано нормативно-грошову оцінку вказаної земельної ділянки станом на 16.02.2019 року, тобто нормативно-грошову оцінку вказаної земельної ділянки проведено, а доказів того, що її розмір змінився в 2020, 2021 та 2022 роках, суду не надано.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 року №1386 затверджено Порядок подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів.

Пунктами 4, 9, 10 цього Порядку передбачено, що Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі:

- Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) та місце проживання землевласника або землекористувача;

- Мін`юст - про землевласників або землекористувачів, зокрема про найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), назву, номер та дату правовстановлюючого документа, кадастровий номер земельної ділянки, площу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дату державної реєстрації речового права, цільове призначення, місцезнаходження земельної ділянки (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір частки у праві спільної власності на земельну ділянку (у разі коли майно належить на праві спільної часткової власності), а також про об`єкти незавершеного будівництва.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит контролюючих органів надається відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Подання інформації контролюючим органам здійснюється на безоплатній основі в електронній формі.

Інформація, що надійшла до контролюючих органів, вноситься до інформаційних баз даних ДПС, обробляється та використовується з урахуванням вимог Законів України «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», передбачених для інформації з обмеженим доступом.

Відповідач не надав доказів того, що податковий орган звертався до органів Держгеокадастру із запитом про надання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, необхідного для обчислення і справляння земельного податку за цю земельну ділянку, зокрема за процедурою, установленою Порядком №1386.

При цьому, ст. 271 Податкового кодексу України передбачає можливість визнання бази оподаткування земельної ділянки із застосуванням розміру її площі лише у випадку, якщо нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки не проведено.

Отже, розрахунок земельного податку здійснено відповідачем з порушенням ст. 271 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження правильності визначення бази оподаткування нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас, суб?єкт владних повноважень (ГУ ДПС у Дніпропетровській області) під час виконання свої повноважень зобов?язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в тому числі й Податковим кодексом України.

Однак, відповідачем допущено порушення ст. 271 Податкового кодексу України під час розрахунку розміру земельного податку, який визначений у податкових повідомленнях-рішеннях від 16.02.2023 № 7712-2416-0403, № 7712/1-2416-0403, № 7712/2-2416-0403.

З огляду на викладене, враховуючи сукупність встановлених судом обставин та наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши дотримання суб?єктом владних повноважень норм матеріального права, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.02.2023 № 7712-2416-0403, № 7712/1-2416-0403, № 7712/2-2416-0403.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ча. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За умовами ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи сукупність викладених обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням обсягу задоволених позовних вимог, розмір судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає 3220,80 грн, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору № 18 від 10.07.2023 року та квитанцією № 0.0.3111418807.1 від 21.07.2023 року.

Щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником позивача додано:

-копію договору про юридичних послуг та правничої (правової) допомоги від 05.05.2023 року ;

-копію додаткової угоди № 1 від 05.07.2023 року до договору про надання правової допомоги від 05.05.2023 року;

- копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 16 від 10.07.2023 року про оплату послуг адвоката у розмірі 6000 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права

Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

05.05.2023 року між позивачем та адвокатом Кириченко Є. В. було укладено Договір про надання юридичних послуг та правничої (правової) допомоги.

Відповідно до умов вище вказаного договору, адвокат зобов?язується за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов?язується оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору.

Згідно пункту 2.1 договору, за послуги, надані адвокатом, клієнт здійснює оплату протягом 3-х календарних днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг.

За умовами пункту 2.2 за фактом надання послуг сторони підписують акт наданих послуг, який складається адвокатом та у якому зазначаються всі надані за цей період юридичні послуги та їх вартість.

Актом надання послуг суду не надано, проте, надано копію додаткової угоди № 1, в якій сторони домовились, що ця додаткова угода визначає вартість і порядок оплати за надання правової допомоги у спорі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2023 № 7712-2416-0403, № 7712/1-2416-0403, № 7712/2-2416-0403.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 05.07.2023 року вартість послуг складає:

-консультація з питань податкового права, адміністративного судочинства 500 грн;

-ознайомлення з матеріалами винесення податкових повідомлень-рішень від 16.02.2023 року № 7712-2416-0403, № 7712/1-2416-0403, № 7712/2-2416-0403, податковою звітністю, платіжними дорученнями, заявами, скаргами, відповідями на скарги, та іншими реєстраційними документами 500 грн;

-пошук та вивчення судової практики для формування правової позиції. Складання та подання документів захисту до суду першої інстанції (Дніпропетровського окружного адміністративного суду) (позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду, доказів (документів), що підтверджують та обгрунтовують порушення законних прав і інтересів, в тому числі їх систематизація). Представництво інтересів у суді першої інстанції (Дніпропетровському окружному адміністративному суді). Складання і подання інших процесуальних документів (відповіді на відзив, заперечень, підготовка і подання доказів в обгрунтування заперечень, письмових пояснень, заяв, клопотань тощо). Направлення документів учасникам справи та подання їх до суду першої інстанції (Дніпропетровського окружного адміністративного суду) 5000 грн.

Квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 16 від 10.07.2023 року підтверджено сплату позивачем 6000 грн за надання правової допомоги згідно додаткової угоди № 1 від 05.07.2023 року та договору від 05.05.2023 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Розглянувши подані позивачем документи, судом встановлено, що вони в сукупності не містять обґрунтованої та об`єктивної суми витрат на правову допомогу, які були вчинені адвокатом, як такі, що неминуче мали бути вчинені адвокатом для відновлення прав клієнта, з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначаєть, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд зазначає, що справа № 160/16629/23 відноситься до категорії справ незначної складності, послуги консультації та ознайомлення з матеріалами фактично є складовими підготовки та подання документів захисту до суду та не потребує окремого визначення оплати.

Враховуючи викладене та, зважаючи на заперечення відповідача проти відшкодування витрат на правову допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу завищена, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5000,00 гривень.

Вказана сума у розмірі 5000 грн є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі, зважаючи на її результат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення клопотання представника позивача та стягнення за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у справі №160/16629/23 у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 139, 241, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2023 № 7712-2416-0403 форми «Ф» прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2023 № 7712/1-2416-0403 форми «Ф» прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2023 № 7712/2-2416-0403 форми «Ф» прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3220,80 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна