Постанова

від 27.10.2023 по справі 520/6651/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2023 р. Справа № 520/6651/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 08.11.22 по справі № 520/6651/22

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (далі також відповідач, Територіальне управління), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони Харківської області щодо неприйняття наказу про призначення підполковнику Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 13 липня 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони в Харківській області видати наказ про призначення підполковнику Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 13 липня 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30000.00 грн щомісячно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони в Харківській області нарахувати та виплатити підполковнику Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30000.00 грн щомісячно, з урахуванням днів участі у діях і заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, до забезпечення яких залучався підполковник Служби судової охорони ОСОБА_1 , починаючи з 24 лютого 2022 року по 13 липня 2022 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 по 13.07.2022.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що Територіальним управлінням Служби судової охорони у Харківській області не розглядалося питання щодо прийняття наказу про призначення підполковнику Служби судової охорони ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року до 13 липня 2022 року додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» чи відмови в прийнятті такого наказу; позивачу надано лише відповідь щодо відсутності коштів на зазначену виплату. Просить урахувати, що відсутність належним чином оформленого рішення Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області про нарахування та виплату підполковнику спірної виплати чи відмови у її виплаті у формі наказу свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Це питання є дискрецією (вільним розсудом) відповідача.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підполковник Служби судової охорони ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року по 13 липня 2022 року перебував на службі в Службі судової охорони на посаді начальника фінансово-економічного відділення (головного бухгалтера) територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, що підтверджується довідкою Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області № 39 від 05.09.2022.

Позивачем у позовній заяві вказано, що у зв`язку із військовим вторгненням Російської Федерації на територію України, введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 воєнного стану в Україні, та «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69 він ніс службу та залучався до виконання завдань по охороні судів, органів та установ системи правосуддя.

З позовної заяви та відзиву, розрахункових листів за період з лютого 2022 по липень 2022 вбачається, що позивачу не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 та не видавалися накази ТУ ССО у Харківській області про її виплату.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.07.2022 про надання, зокрема, копій наказів (витягів з наказів) начальника Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області про виплату додаткової винагороди в розмірі від 30000,00 грн до 100000,00 грн (в залежності від участі у бойових діях або забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів) співробітникам територіального управління служби судової охорони у Харківській області, зокрема ОСОБА_1 , в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року, № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 13 липня 2022 року.

Відповідач листом від 28.07.2022 за № 51.07-129 за результатами розгляду вказаної заяви повідомив позивача про те, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022 рік та, відповідно, кошторисі територіального Управління Служби судової охорони у Харківській області видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв`язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого 2022 року по теперішній час не проводилась. При цьому зазначено, що з метою недопущення порушень бюджетного законодавства накази Територіальним управлінням Служби про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не видавалися. Після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані у встановленому порядку.

Водночас зі змісту наданого до суду представником відповідача відзиву на позов та доданих до нього доказів установлено, що 16 березня 2022 року Територіальне управління Служби судової охорони в Харківській області письмово зверталося до центрального органу управління служби судової охорони як розпорядника бюджетних коштів з проханням внести зміни до кошторису щодо збільшення бюджетних асигнувань загального фонду Державного бюджету України на 2022 рiк для виплати співробітникам територіального Управління додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Крім того, Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області задля вирішення питання виплати своїм співробітникам додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, письмово зверталося до Міністра фінансів України Марченка С. М., Прем`єр-міністра України Шмигаля Д. А., секретаря Ради національної безпеки оборони України Данілова O. M., народного депутата України Павла Сушка, Президента України Володимира Зеленського з проханням прийняти невідкладні заходи щодо вирішення питання виділення коштів для виплати додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони.

Проте у відповідь на вказані звернення не було збільшено бюджетних асигнувань за загальним фондом Державного бюджету України на 2022 рік.

Позивач, уважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 і відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на вказане право позивача не впливає, вийшовши за межі позовних вимог, зобов`язав Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 по 13.07.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.

Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 3 квітня 2019 року, N 289 (далі також - Постанова КМУ № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.

На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та Постанови КМУ № 289 ДСА України Наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року, № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв Постанову від 28 лютого 2022 року, № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже вказаною Постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що починаючи з 24.02.2022 та по 13.07.2022, тобто до дати звільнення, у позивача виникло право на отримання додаткової винагороди, установленої п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.

Проте позивачу за період проходження служби під час дії воєнного стану не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 та не видавалися накази Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області про її виплату, що призвело до порушення права позивача на отримання вказаної додаткової винагороди.

Щодо посилання відповідача на відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, відсутність затвердженого порядку та умов виплати додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони чи невжиття Міністерством фінансів України заходів щодо збільшення видатків розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації Постанови № 168, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року, № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене Постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене, колегія суддів визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, відсутність затвердженого порядку та умов виплати додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони чи невжиття Міністерством фінансів України заходів щодо збільшення видатків розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації Постанови № 168, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету та відсутність порядку та умов їх виплати.

Відмова Територіального управління у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, яка викладена в листі Територіального управління від 28.07.2022 за № 51.07-129, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення Постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Отже, відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на вказане право позивача не впливає.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 по 13.07.2022, є обґрунтованим і законним.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У контексті наведеного колегією суддів ураховується, що відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами частин третьої і четвертої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки.

Суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіального органу, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення всіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 6 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а.

Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Разом з тим спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Така правова позиція сформована у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 у справі № 2340/3933/18, від 16 вересня 2015 у справі № 21-1465а15 та від 02 лютого 2016 у справі № 804/14800/14.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

З огляду на зазначене, твердження Територіального управління про те, що судом першої інстанції у рішенні неправомірно зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, оскільки це питання є дискрецією (вільним розсудом) відповідача, є безпідставним та таким, що спростовується наведеним.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 по справі № 520/6651/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін