Ухвала

від 25.10.2023 по справі 826/11374/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №826/11374/15

адміністративне провадження №К/9901/27749/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Самари В. С.,

представника позивача - Чиляєвої І. А.,

представника відповідача - Атаманюка Б. В.,

представника третьої особи - Шевчука А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про закриття провадження у справі № 826/11374/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про визнання протиправними дій, скасування дозволу, -

УСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року підготовчі дії у справі закінчено. Призначено справу № 826/11374/15 до касаційного розгляду у судовому засіданні.

24 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

25 жовтня 2023 року у судовому засіданні представник ТОВ «Нова Слобідка» підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.

Вказане клопотання заявник обґрунтовує тим, що позивачем оскаржується законність проведення ТОВ «Нова Слобідка» будівництва об`єкта на суміжній земельній ділянці та наявність порушеного права позивача як власниці квартири в багатоквартирному будинку, що розташований на суміжній земельній ділянці.

Тому, враховуючи, що позивач звернулася з позовом про захист свого цивільного права, у спірних правовідносинах відповідач не виступав як суб`єкт владних повноважень, то даний спір не є публічно-правовим (не містить всі необхідні для цього ознаки).

ТОВ «Нова Слобідка» вказує на те, що предметом оскарження в цій справі є дозвіл, що є актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки в першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким він адресований. Тому жодні правові наслідки саме для позивача він не створює та у відповідача відсутні з ним публічно-правові відносини.

Тобто, видача дозволу стосується прав юридичної особи, якій він виданий, а не позивача, а тому дана справа не підсудна адміністративним судам і повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача проти вказаного клопотання заперечив та просив у задоволенні такого клопотання відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, Суд виходить з такого.

Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України, який також встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1 Кодексу).

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями пунктів 1, 2, частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень», за визначенням пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Обгрунтовуючи клопотання про закриття провадження у справі № 826/11374/15, ТОВ «Нова Слобідка» посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правову позицію викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16 та від 05 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 809/78/16, від 22 вересня 2019 року у справі № 824/2393/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 826/14406/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20, від 13 лютого 2023 року у справі №461/3634/17, від 30 березня 2023 року у справі № 640/13008/20.

Так, Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20 зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.»

Колегія суддів враховує, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 15 та пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20 дійшов висновку про те, що до публічно-правових спорів не належить спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

Колегія суддів проаналізувала ті постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається представник ТОВ «Нова Слобідка`при обґрунтуванні свого клопотання про закриття провадження у справі.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16 зазначала, що спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою незаконної реконструкції належної їй частини будинку, яка заподіяла шкоду майну позивача, а тому у останнього виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав, у зв`язку із чим він звернувся до органів архітектурно-будівельного контролю, а в подальшому до суду.

Взявши до уваги вищевикладене, колегія суддів у вищевказаній постанові констатувала, що вимоги стосовно неправомірності дій органу державного архітектурно - будівельного контролю щодо реєстрації документа, який дає право на виконання будівельних робіт, є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення замовником будівельних робіт у своїй частині будинку.

При цьому, у справі № 815/1568/16 встановлено, що позивач, звертаючись до суду з позовом, вказував на порушення будівельними роботами, які здійснює третя особа, його права на майно, а саме - заподіяння пошкоджень належної йому частини будинку.

Зі змісту ж постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18 вбачається, що підстави позову у тому випадку були обґрунтовані певними порушеннями органом державного архітектурно-будівельного контролю вимог чинного законодавства при реєстрації оскаржуваних декларацій, однак звернення до суду із цим позовом було обумовлене ухиленням відповідачів від повернення приміщення гуртожитку до власності територіальної громади та намаганням позивача повернути це майно в комунальну власність.

З урахуванням вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач таким чином намагається захистити свій майновий інтерес як розпорядника комунального майна громади, вважаючи, що відповідачами як суб`єктами господарювання неправомірно набуто у власність приміщення гуртожитку, який у подальшому реконструйовано на багатоквартирний житловий будинок, тобто змінено правовий статус майна шляхом реєстрації оскаржуваних декларацій.

Крім того, слід звернути увагу, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі № 640/13008/20 встановлено, що підстави оскарження містобудівних умов та обмежень, заявлені позивачем у межах спірних правовідносинах, можна умовно поділити на два блоки: поновлення порушених, на думку позивача, її житлових прав, як власника квартири в будинку, розташованому на суміжній земельній ділянці з ділянкою, що належить на праві власності третій особі та на забудову якої видані містобудівні умови і обмеження; захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, яке, на думку позивача, порушено внаслідок прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, що у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів та вимог містобудівної документації на місцевому рівні.

Отже, за позицією Верховного Суду, відображеною у вищевказаній постанові, спосіб захисту таких прав (на безпечне для життя і здоров`я довкілля) позивачки у обраний нею спосіб (оскарження містобудівних вимог та обмежень) у межах розгляду цієї справи адміністративним судом не призведе до дійсного відновлення її прав, які як вона вважає, можуть бути порушені третьою особою при здійсненні будівництва.

У цій же постанові Верховного Суду зазначено, що як вбачається зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, спір у цій справі, з підстав порушення прав власниці квартири, розташованої у будинку на суміжній земельній ділянці, що може обмежити її право безперешкодного користування нерухомим майном, не пов`язаний із захистом її прав саме у сфері публічно-правових відносин, оскільки подання цього позову спрямоване на поновлення порушених, на думку позивачки, її житлових прав.

Також у інших постановах Верховного Суду, на які посилається ТОВ «Нова Слобідка» у своєму клопотанні про закриття провадження у справі, від 15 липня 2020 року у справі № 809/78/16, від 22 вересня 2019 року у справі № 824/2393/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 826/14406/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20, від 13 лютого 2023 року у справі №461/3634/17 в обгрунтування позовних вимог покладено порушення саме житлових чи інших цивільних прав та інтересів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що на відміну від обставин, встановлених у межах вищевказаних судових провадженнях, у цій справі, в обґрунтуванні підстав позову ОСОБА_1 не вказувала на порушення її прав та інтересів як власниці суміжної земельної ділянки і землекористувачки та нерухомого майна, що на ній розташоване, або житлових чи інших цивільних прав. Зокрема, позивач не посилалася на те, що внаслідок видання третій особі дозволу на виконання будівельних робіт змінюється обсяг її майнових прав, створюється загроза для них, виникають обґрунтовані побоювання щодо знищення або пошкодження належного їй майна, виникають перешкоди у користування ним, погіршуються умови його експлуатації, наприклад унеможливлюється або утруднюється прохід (проїзд) до відповідної земельної ділянки, будинку, порушується інсоляція тощо.

ОСОБА_1 , обгрунтоваючи позовні вимоги, серед іншого, посилалась на те, що проектна документація на будівництво за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає містобудівній документації та Генеральному плану м. Києва, що є порушенням ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: згідно з відомостями Генерального плану м. Києва земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:66:178:0142, належить до територій зелених насаджень загального користування (прибрежна захисна смуга); земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:66:178:0143 - до територій вулиць і доріг (червоні лінії); земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 - до територій зелених насаджень загального користування, рішення про зміну вказаного цільового призначення до містобудівної документації не вносилося.

Також, ОСОБА_1 зазначає про те, що через незаконну видачу оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт позивач та громада Києва в цілому позбавляється права:

- на встановлену законом ландшафтно-рекреаційну зону загально-міського значення, позивачу та мешканцям мікрорайону не залишилося зеленої зони відпочинку для прогулянок з дітьми, внаслідок будівництва житлового центру тротуари та двори будуть заставлені автомобілями, а мікрорайон Микільська Слобідка перетвориться в кам`яні джунглі;

- згідно з ч. 1 ст. 270, ст. 293 Цивільного кодексу України на безпечне для життя і здоров`я людини довкілля.

Проектна документація на будівництво не відповідає містобудівній документації та Генеральному плану м. Києва.

Крім того, вказаний дозвіл було видано за відсутності спеціального дозволу на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення, їхніх територіях та в зонах охорони на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини.

Отже, видача Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» дозволу на виконання будівельних робіт порушує громадські інтереси в цілому та право на охорону об`єктів культурної спадщини.

Під час розгляду справи встановлено, що наказом Міністерства культури і туризму України від 03 лютого 2010 року № 58/0/16-10 (у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16 червня 2011 року № 453/0/16-11) включено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єкт «Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра».

Поряд з цим, згідно паспорту об`єкта культурної спадщини «Історичний ландшафт Київських гір і долини року Дніпра» в межі території об`єкта культурної спадщини включено земельну ділянку 1,4892 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:178:0086, та яка належить на праві власності ТОВ «Нова Слобідка» (на якій запроектовано пляму забудови).

Аналізуючи наведені ОСОБА_1 обґрунтування підстав звернення до суду із цим позовом, а також враховуючи встановлені обставини у справі, колегія суддів переконана, що у цьому випадку звернення до суду обумовлене необхідністю захисту прав та інтересів позивачки та громади міста Києва в цілому у сфері містобудівної діяльності, а також необхідність захисту об`єктів культурної спадщини.

Тобто, у цій справі ОСОБА_1 звернулась не тільки за захистом своїх, але і публічних інтересів.

Так, у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 815/2439/15 Верховний Суд зазначив, що дотримання правового порядку під час здійснення містобудівної діяльності в населених пунктах усіма без виключення її суб`єктами, у тому числі фізичними особами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, яка полягає, зокрема, у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, соціально, економічно та екологічно збалансований розвиток території територіальної громади, і спрямована на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасних та майбутніх поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо) - є інтересом значної кількості осіб - мешканців відповідної територіальної громади, а отже становить суспільний (публічний) інтерес.

Цей інтерес належить як в цілому територіальній громаді населеного пункту, так і окремо кожному її члену, у зв`язку з чим його захист може здійснюватися як індивідуально кожною особою, яка вважає, що такий інтерес було порушено, так і від імені усієї громади відповідною радою або іншим органом місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом, у тому числі в суді.

Колегія суддів критично ставиться до доводів ТОВ «Нова Слобідка» щодо того, що позивачем оскаржується законність проведення будівництва об`єкта на суміжній земельній ділянці та наявність порушеного права позивача як власниці квартири в багатоквартирному будинку, що розташований на суміжні земельній ділянці.

Так, перебування у власності позивачки нерухомого майна, розташованого поруч із земельною ділянкою, на яку третя особа отримала дозвіл на виконання будівельних робіт, не повинно впливати на можливість реалізації нею права на оскарження такого акту суб`єкта владних повноважень і не виводить цей спір з під юрисдикції адміністративних судів за умови, що підстави позову не обумовлені необхідністю захисту цивільних (майнових) прав, у тому числі на нерухоме майно, житлових прав тощо.

Варто також відзначити, що у спірних правовідносинах відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень, оскільки здійснював публічно-владні управлінські функції на підставі Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про місцеве самоврядування в Україні».

Також, слід звернути увагу, що колегія суддів врахувала судову практику Верховного Суду, в якій підкреслювалось, що дозвіл на виконання будівельних робіт є актом індивідуальної дії, зокрема і в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №824/2393/15-а, на яку посилається заявник.

Крім того, питання щодо оскарження акту індивідуальної дії особами, яким такий акт безпосередньо не адресований, вже вирішувалось Верховним Судом у постановах від 20 серпня 2019 року у справі № 461/2935/16-а та від 30 січня 2023 року у справі №160/1457/20, у яких колегії суддів звертали увагу на правову позицію Верховного Суду України стосовно права на оскарження індивідуальних актів, викладену, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470.

У вказаній вище справі Верховний Суд України виклав висновки щодо застосування статей 6, 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, зокрема зазначав, що за змістом статті 6 цього Кодексу у вищенаведеній редакції кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Наприклад, відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Як вказав Верховний Суд України, зі змісту регулювання, яке міститься у Кодексі адміністративного судочинства України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

З цього проводу Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2019 року у справі №461/2935/16-а зауважив, що застосовану Верховним Судом України категорію «особа, якої стосується акт» необхідно відрізняти від категорії з більш вузьким значенням - «особа, стосовно якої прийнято акт», оскільки індивідуальний акт, який хоч не прийнято стосовно певної особи, фактично, може стосуватись її прав.

Отже, для визначення кола осіб, що мають право на оскарження індивідуального акта, необхідно з`ясувати осіб, яких він стосується, тобто порушує права чи інтереси, а не лише стосовно кого він прийнятий.

Однак, у справі, що розглядається № 826/11374/15, видача дозволу на виконання будівельних робіт впливає на значне коло осіб - членів територіальної громади відповідного населеного пункту, його мешканців, у тому числі й на позивачку, яка зареєстрована і проживає на території населеного пункту (м. Києва), тому при видачі такого дозволу повинні бути враховувати державні, громадські та приватні інтереси.

Такий підхід, за висновком Верховного Суду, ґрунтується на статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та цілком узгоджується з позицією Верховного Суду України.

З огляду на вказане, колегія суддів звертає увагу, що дозвіл на виконання будівельних робіт є актом індивідуальної дії та ОСОБА_1 безпосередньо не адресований, проте, Суд вважає, що такий акт може мати вплив на її інтереси як члена територіальної громади та мешканки міста й, відповідно, породжує у неї право на їх захист у суді.

А тому, оскільки обгрунтовуючи підстави позову ОСОБА_1 не посилалася на порушення внаслідок видання дозволу на виконання будівельних робіт її прав як землевласниці та землекористувачки, власниці іншого нерухомого майна й, відповідно, пов`язані з цим обставини не охоплюються предметом доказування у справі, що розглядається, колегія суддів вважає, що у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про приватноправовий характер спору.

Поряд з цим, аналізуючи предмет спору, його обгрунтування та доводи, колегія суддів переконана, що правовідносини, у яких виник спір у справі, що розглядається, мають усі ознаки публічно - правових, а тому така справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 380/1075/20 та від 07 серпня 2023 року у справі № 640/15459/21.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності відмови у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про закриття провадження у справі № 826/11374/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про визнання протиправними дій, скасування дозволу.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 250, 256 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про закриття провадження у справі № 826/11374/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Слобідка» про визнання протиправними дій, скасування дозволу - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали буде виготовлено впродовж п`яти днів із дня проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Повний текст ухвали складено 27 жовтня 2023 року.

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій ,

Т. Г. Стрелець,

Судді Верховного Суду