Постанова

від 27.10.2023 по справі 560/12352/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 560/12352/21

касаційне провадження № К/990/11806/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року (головуючий суддя - Матущак В.В.),

додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року (головуючий суддя - Матущак В.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Смілянець Е.С., судді - Полотнянко Ю.П., Драчук Т.О.)

у справі № 560/12352/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейські екопродукти»

до Головного управління ДПС у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейські екопродукти» (далі - ТОВ «Європейські екопродукти»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 липня 2021 року № 7296/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7297/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7298/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7299/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7300/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7301/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7305/2201-0705, від 08 липня 2021 року № 7304/2201-0707.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 07 червня 2022 року позов задовольнив.

Додатковим рішенням від 05 липня 2022 року Хмельницький окружний адміністративний суд стягнув на користь ТОВ «Європейські екопродукти» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33000,00 грн, витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, в розмірі 3218,91 грн, витрати, пов`язані з проведенням експертиз, у розмірі 73000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Хмельницькій області.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2022 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року та додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року залишив без змін.

ГУ ДПС у Хмельницькій області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити або направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності висновків, викладених в акті перевірки. Також звертає увагу на незазначення в судових рішеннях, які саме послуги надано адвокатським бюро на суму 33000,00 грн та чому саме ця сума, на думку суду, є співмірною з розглядом даної справи і підлягає стягненню, а також якими доказами вона підтверджується.

Верховний Суд ухвалою від 24 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Хмельницькій області.

22 червня 2023 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Європейські екопродукти» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05 січня 2017 року по 30 вересня 2020 року, валютного законодавства за період з 05 січня 2017 року по 30 вересня 2020 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 05 січня 2017 року по 30 вересня 2020 року та іншого законодавства за період з 05 січня 2017 року по 30 вересня 2020 року, за результатами якої складено акт від 02 червня 2021 року № 2981/22-01-07-01/41069755.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.2, 44,3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140, підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141, підпункту 164.2.16 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201, підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), пунктів 5, 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 5, 6, 7, 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 5 пункту 4 розділу II «Податковий кредит» Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 11, 12, 13 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у результаті чого прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2021 року № 7296/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7297/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7298/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7299/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7300/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7301/2201-0701, від 08 липня 2021 року № 7305/2201-0705, від 08 липня 2021 року № 7304/2201-0707.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Хмельницькій області посилалося на те, що позивач здійснював фінансово-господарську діяльність з роздрібної торгівлі у мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із залученням та від імені підконтрольних фізичних осіб-підприємців-суборендарів торгових площ з метою мінімізації сплати податків, яка полягала в здійсненні реалізації непідакцизної групи товарів невідомого походження, власником якої було ТОВ «Європейські екопродукти», кінцевим споживачам з використанням торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» без сплати податку на додану вартість та податку на прибуток, за результатами чого видавалися нефіскальні чеки, тобто операції проводилися без застосування реєстратора розрахункових операцій, окрім реалізації підакцизних товарів, яка здійснювалася безпосередньо позивачем.

Одночасно господарську діяльність здійснювали двадцять п`ять суб`єктів господарської діяльності-фізичні особи, орендуючи частину торговельної площі у платника: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 .

Вказані фізичні особи-підприємці належать до другої групи платників єдиного податку, основним видом діяльності яких є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Документи, що підтверджують походження товару відсутні. Назва торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» зазначена на квитанціях платіжного терміналу при розрахунках платіжними картками за товар, придбаний у фізичних осіб-підприємців, що здійснювали торгівельну діяльність на територіях магазинів ТОВ «Європейські екопродукти», інформація щодо використання будь-якими іншими особами торгової марки (право на використання якої надано позивачу) відсутня. Названі фізичні особи-підприємці не зверталися та не подавали в управління торгівлі декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства на об`єкти торгівлі - магазини « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресами їх розташування. Зазначені особи не постійно здійснювали господарську діяльність в одному магазині, мотивуючи це тим, що такі фізичні особи-підприємці досягали граничного обсягу доходу платника єдиного податку другої групи і продовжувати господарську діяльність не могли у зв`язку із необхідністю переходу на загальну систему оподаткування.

У період з 01 лютого 2017 року по 30 вересня 2020 року деякі фізичні особи-підприємці, від імені яких здійснювалася реалізація товарів у зазначених у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_1 », були працівниками ТОВ «Європейські екопродукти» в різні періоди часу, а також деякі фізичні особи-підприємці не мали найманих працівників.

Відповідач також звертав увагу на те, що звітність вищевказаних фізичних осіб-підприємців подана, в переважній більшості, з однієї IP-адреси, а саме: НОМЕР_1 , з якої також подавалася звітність платником.

Крім того, контролюючим органом подано рапорти оперативних працівників податкової міліції ГУ ДПС у Хмельницькій області, в яких зазначено, що за результатами виїздів за адресами магазинів під торговельною маркою «ІНФОРМАЦІЯ_1» встановлено, що під час придбання різних найменувань товарів при розрахунку банківською карткою застосовувався один банківський термінал, який приєднаний до одного комп`ютера, один із чеків був у формі фіскального документа із реквізитами ТОВ «Європейські екопродукти», інший документ у формі товарного чека із реквізитами фізичної особи-підприємця.

Надаючи оцінку наведеним доводам контролюючого органу, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За правилами пункту 5 розділу ІІ Порядку факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпунктом 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку передбачено, що в разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідач належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, суду не надав.

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах ліквідаційних перевірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце в періоді, охопленому перевіркою. Водночас акти перевірок контрагентів ТОВ «Європейські екопродукти» не є безумовною підставою для висновку про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій такими контрагентами самостійно.

Крім того, з`ясовано, що відповідач під час проведення перевірки не звертався із запитами до двадцяти п`яти фізичних осіб-підприємців, які зазначені в акті, з вимогою надання відповідної інформації. Зустрічних звірок ГУ ДПС у Хмельницькій області також під час перевірки не проводило, звернення до судів загальної юрисдикції про розкриття банківської інформації не ініціювало.

При цьому судами спростовано доводи відповідача про те, що фізичні особи-підприємці та позивач використовували одночасно один платіжний банківський термінал в господарській одиниці, а спільне використання найменування «ІНФОРМАЦІЯ_1» як маркетингового заходу для покращення купівельної привабливості місця торгівлі містять ділову мету, а не свідчать про змову з метою мінімізації позивачем податкових платежів.

Більш того, судовими інстанціями з`ясовано, що визначення доходу позивачу у сумі 45044171,00 грн за аналогією задекларованих доходів у звітності з єдиного податку другої групи фізичними особами-підприємцями є непрямим методом, використання якого є порушенням порядку, встановленого ПК України з питань ведення податкового обліку.

Аналогічна позиція щодо незаконного використання контролюючим органом непрямих методів для визначення доходу платників податків висловлена Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 814/4636/13, від 21 лютого 2019 року у справі № 826/7029/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 814/4182/15, від 31 січня 2020 року у справі № 520/10776/18, від 02 червня 2021 року у справі № 360/3608/19.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що доводи контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість під час постачання послуг суборенди ґрунтуються лише на припущеннях та ототожненні об`єкта оренди з об`єктом суборенди. Натомість такі об`єкти на підставі предметів договорів відрізняються за своїми характеристиками, обсягами та порядком використання майна. При цьому відповідні твердження контролюючого органу не доведено належними доказами у справі. Зокрема, ГУ ДПС у Хмельницькій області не підтверджено, що позивач здійснював поставку суборенди ідентичного об`єкта нерухомого майна у відповідні звітні податкові періоди у співставних умовах, не встановлено та не доведено обставин, які б мали вплив на заниження ціни.

Не представлено відповідачем й доказів, які б свідчили, що комунальні послуги надавалися платником суборендарям безоплатно. Адже, включення вартості комунальних послуг в ціну суборенди не є безоплатним наданням комунальних послуг суборендарям.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необ`єктивність викладених контролюючим органом в акті перевірки доводів ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

Надаючи оцінку твердженню відповідача про безпідставність стягнення на користь ТОВ «Європейські екопродукти» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33000,00 грн, Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги від 14 вересня 2021 року № 1/14-09; акти надання юридичних послуг від 16 вересня 2021 року, від 16 листопада 2021 року, від 14 лютого 2022 року, від 07 червня 2022 року; платіжні доручення від 23 вересня 2021 року № 1003 на суму 2400,00 грн, від 01 грудня 2021 року № 1762 на суму 39600,00 грн, від 23 лютого 2022 року № 2669 на суму 29273,72 грн, від 10 червня 2022 року № 515 на суму 31148,86 грн.

На виконання умов договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фенікс Лігал Груп» (виконавець) та позивачем (замовник), останнім відповідно до платіжних доручень від 23 вересня 2021 року № 1003, від 01 грудня 2021 року № 1762, від 23 лютого 2022 року № 2669, від 10 червня 2022 року № 515 сплачено 102422,58 грн.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт тощо, дійшли висновку про наявність підстав для компенсації витрат позивача на оплату правничої допомоги в розмірі 33000,00 грн.

Платником присуджений на його користь розмір витрат на оплату правничої допомоги не оспорюється, натомість відповідачем належних обґрунтувань щодо неспівмірності зазначених витрат не наведено.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Хмельницькій області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова