Рішення

від 15.05.2023 по справі 760/14509/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/14509/20 2/760/2720/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та просив стягнути з нього на його користь суму боргу у розмірі 1603882,59 грн., що складається з:

- основного боргу в сумі 1004729 грн.;

- пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 02.09.2017 по 22.06.2020 грн. у сумі 313200,18 грн.;

- трьох відсотків річних у сумі 84605,72 грн. за період з 02.09.2017 по 22.06.2020.;

- інфляційних втрат в сумі 201347,69 грн. за період з 02.09.2017 по 22.06.2020, а також судові витрати.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 травня 2017 року у присутності свідків був укладений договір позики зі строком повернення до 01.09.2017 згідно якого передав кошти у сумі 37900 доларів США . Про отримання позики відповідачем було написано розписку.

Однак, до 01.09.2017 відповідач кошти не повернув.

Згідно умов договору розмір процентів не встановлювався, а тому визначається на рівні подвійної облікової ставки НБУ.

У зв`язку з цим, на момент звернення до суду з позовом, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 1603882,59 грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Разом з позовною заявою до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2020 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 14.07.2020 відмовлено у задоволенні заява позивача про забезпечення позову.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 14.07.2020 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22.12.2021 у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судова повістка, що направлялись відповідачу за адресою його місця реєстрації повернулись до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання ».

Про причину неявки відповідач суд до відома не поставив.

15.05.2023 до суду надійшла заява представника позивача, в якій просив провести розгляд справи без його участі, зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд даної справи.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наданi докази, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 10 травня 2017 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 37900 доларів США, а відповідач взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти у строк до 01.09.2017 про що свідчить власноруч написана розписка, яка міститься в матеріалах справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Як передбачено положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов`язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

У такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

З точки зору закону в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, представником позивача надано суду копію розписки, що свідчить про отримання 16 вересня 2021 року відповідачем грошових коштів

Уклавши договір позики на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Звертаючись до суду з позовом, сторона позивача посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов`язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконав, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Згідно розписки від 16.09.2021, позичальник зобов`язаний повернути позику до 01.11.2021.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов`язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогами статті 611 цього Кодексу, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.

Оскільки на порушення норм закону та умов договору позики відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, позику у визначений договором строк не повернув, у зв`язку із чим в позивача наявні підстави вимагати виконання умов договору із застосуванням встановленим законом правових наслідків його неналежного виконання.

Виходячи з викладеного вище, а саме, встановлення факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь основного боргу в сумі 200 000,00 грн.

Окрім того, позивач, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за договором позики та додатковою угодою до нього, просив стягнути з відповідача:

- процентів від суми позики в сумі 2013,69 грн.;

- трьох відсотків річних в сумі 706,84 грн.;

- витрати від інфляції в сумі 1600,00 грн.

Як передбачено ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку, якій суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми встановленого індексу інфляції у розмірі та 3% за користування позикою, що розраховуються за період з 01.11.2021 по 13.12.2021 включно, в розмірі 1600,00 грн. та 706,84 грн., відповідно.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Згідно умов договору розмір процентів не встановлювався, а тому визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Виходячи з наданого позивачем розрахунку, який суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів від суми позики, що розраховуються за період з 01.11.2021 по 13.12.2021 включно, в розмірі 2013,69 грн.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 10 510,00 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 1 004 729,00 грн. боргу, 84 605,72 грн. - 3% річних, 201 347,69 грн. суми встановленого індексу інфляції, 313 2020,18 грн. пені та 10 510,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.А.Усатова