Постанова

від 26.07.2023 по справі 274/1406/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №274/1406/22 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.

Категорія 3 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №274/1406/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсним розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації з припиненням права власності та визнання права власності

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Гуменюка Олександра Володимировича,

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2023 року, яке ухвалено під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у м.Бердичеві,

в с т а н о в и в:

У березні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Гуменюка О.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області. Просила: визнати недійсним розпорядження голови Бердичівської РДА Житомирської області від 06 грудня 2017 року №326, за яким ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, площею 1,9284 га, кадастровий номер 1820885800:01:001:0057, розташовану за адресою: Скаківська сільська рада Бердичівського району Житомирської області, із припиненням за ОСОБА_2 права власності на неї; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 1,9284 га, кадастровий номер 1820885800:01:001:0057, розташовану за адресою: Скаківська сільська рада Бердичівського району Житомирської області. Вирішити питання судових витрат.

Позовні вимогиобґрунтовані тим,що вона є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері залишилося спадкове майно, а саме, земельна частка (пай), розташована на території Скаківської сільської ради, та будинок АДРЕСА_1 . У родині спадкодавця було четверо дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . За життя спадкодавця існувала домовленість про те, що мати складе заповіт на онуку ОСОБА_7 , яка право спадщини на земельну частку (пай) відступить на користь ОСОБА_1 . Перед смертю ОСОБА_3 хворіла та потребувала стороннього догляду, який до смерті спадкодавця надавала ОСОБА_1 . Поховала матір позивач за власний кошт, а питанням прийняття спадщини не займалася. Оформленням спадщини зайнялася онука померлої, якій вона довіряла. 27 травня 2017 року позивачу стало відомо, що нотаріус сину її племінниці - ОСОБА_2 видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай) у землі розміром 2,30 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0082528, виданого Бердичівською районною державною адміністрацією 21 січня 1997 року. ОСОБА_2 спадкодавцем не опікувався, проживав та проживає у м. Житомирі, а до своєї матері ОСОБА_7 у с. Скаківка Бердичівського району Житомирської області навідувався на вихідні. Як доказ про прийняття спадщини надав довідку Скаківської сільської ради від 08 квітня 2017 року №304, яка містила неправдиву інформацію про те, що на день смерті спадкодавця та протягом шести місяців після цього ОСОБА_2 був зареєстрований і проживав із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 03 червня 2021 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 травня 2017 року, видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай) у землі розміром 2,30 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке перебуває в колективній власності КСП " Скаківське" с. Скаківка, Бердичівського району. Цим же рішенням встановлений факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_2 на час відкриття 02 вересня 2004 року спадщини. Постановою нотаріуса Бердичівської державної нотаріальної контори від 03 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), що належало ОСОБА_3 , оскільки у позивача відсутній оригінал документа, що посвідчує право власності на право на земельну часку (пай), тобто відсутній правовстановлюючий документ на земельну частку (пай). Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 1,9284 га, кадастровий номер 1820885800:01:001:0057, розташовану за адресою: Скаківська сільська рада Бердичівського району Житомирської області, на підставі розпорядження голови Бердичівської РДА Житомирської області від 06 грудня 2017 року №326. Цим розпорядженням затверджена технічна документація із землеустрою на вищевказану земельну ділянку. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 ОСОБА_2 набув на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом визнано судом недійним. Із огляду на це, розпорядження голови Бердичівської РДА Житомирської області від 06 грудня 2017 року №326, видане на підставі правовстановлюючого документа, визнаного судом недійним, також підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Гуменюка О.В. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що на підставі розпорядження голови Бердичівської РДА від 06 грудня 2017 року №326 ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 1,9284 га з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057. Цим розпорядженням затверджена технічна документація із землеустрою на вищевказану земельну ділянку, право на яку ОСОБА_2 набув згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай), оформленого в порядку спадкування на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке судом визнано недійсним. Право на земельну ділянку в ОСОБА_2 виникло на підставі свідоцтва право на спадщину за заповітом від 27 травня 2017 року в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зважаючи, що розпорядження голови Бердичівської РДА від 06 грудня 2017 року №326 видане на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке судом визнано недійсним, розпорядження голови Бердичівської РДА від 06 грудня 2017 року №326 також підлягає визнанню недійсним із огляду на положення ст.ст.203,215,228 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги у цій частині, суд першої інстанції послався на ненадання позивачем оскаржуваного акта. Разом із тим, відомості щодо підстав набуття ОСОБА_2 права власності на відповідну земельну ділянку містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, аркуші справи 19-20. Окрім того, суд за клопотанням позивача витребував матеріали реєстраційної справи на спірну земельну ділянку. Для повноти та об`єктивності розгляду справи просить долучити на стадії апеляційного провадження до матеріалів справи копію оскарженого розпорядження голови Бердичівської РДА, а також копію технічної документації із землеустрою на зазначену земельну ділянку. Стосовно іншої позовної вимоги, то суд першої інстанції відмовив у її задоволенні, пославшись на недоведеність, що за позивачем має бути визнано право власності на земельну ділянку площею 1,9284 га з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 та не зазначено на яких правових підставах. Проте, документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Спірне майно є сформованою земельною ділянкою та скаржник наполягає на тому, що право на земельну ділянку з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 виникло у ОСОБА_1 у порядку спадкування. Після внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації відповідно до положень п.6 Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям». Вважає, що судовим рішенням ОСОБА_2 позбавлений права на спірну земельну ділянку. ОСОБА_1 нотаріус у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) відмовив у зв`язку з відсутністю у останньої оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай), а тому захистом порушеного права є визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гуменюк О.В. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, скасувавши розпорядження Бердичівської РДА, копія якого додана до апеляційної скарги, та визнавши за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057. На розгляді справи наполягали та одночасно пояснили, що суд першої інстанції не сприяв у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та не роз`яснив наслідків неподання копії оскарженого розпорядження, при тому, що у матеріалах справи є відомості щодо підстав набуття ОСОБА_2 права власності на відповідну земельну ділянку, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та за їх клопотанням витребувані матеріали реєстраційної справи щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідачі або їх представники у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені завчасно належним чином.

Бердичівській РДА судова повістка вручена 20 червня 2023 року (а.с.149). Бердичівська РДА суд про причину неявки свого представника не повідомила. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з`явився в судове засідання без поважної причини (частина третя ст.131 ЦПК України).

Відповідачу ОСОБА_2 судові повістки неодноразово надсилалися за місцем проживання чи перебування, що зареєстрована у встановленому законом порядку (а.с.38). Неодноразово судові повістки поштою поверталися на адресу суду із грифом: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.134-135,150-151). Відповідно до положень п.4 частини восьмої ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки відповідачу ОСОБА_2 є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом прядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається; суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Іншої адреси апеляційному суду не повідомлено. Додатково відповідач ОСОБА_2 викликаний до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.146).

Отже, апеляційним судом вжито усіх передбачених законом заходів для належного та своєчасного повідомлення відповідачів про судове засідання. За загальним правилом явка до суду не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи узадоволенні позовув повномуобсязі,суд першоїінстанції виходивіз того,що стороноюпозивача ненадана копіярозпорядження від06грудня 2017року №326,яке єпредметом оскарження. Стосовно іншої вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець за життя набула лише право на земельну частку (пай), а тому її спадкоємці мають право набувати в спадщину лише право на земельну частку (пай), а не право власності на земельну ділянку. Позивачем не доведено, що за нею має бути визнано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 та не зазначено на яких правових підставах. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову за недоведеністю, тобто по суті, а тому не вбачав підстав для застосування строків позовної давності, про застосування яких заявлено відповідачем Бердичівською РДА.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті залишила заповіт, який посвідчений виконкомом Скаківскої сільської ради Бердичівського району Житомирської області 09 жовтня 1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша ст.1217 ЦК України). За положеннями частин першої та другої ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями зазаповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 цього Кодексу.

Державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Житомирської області Мацюку Вадиму Володимировичу 27 травня 2017 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай) у землі розміром 2,30 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Скаківське» в с.Скаківка Бердичівського району Житомирської області, та належало спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0082528, виданого Бердичівською районною державною адміністрацією 21 січня 1997 року на підставі рішення Бердичівської районної державної адміністрації від 27 грудня 1996 року №280. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом було зареєстровано в реєстрі за №3-169.

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 червня 2021 року в справі №274/2418/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області: 1) визнано недійсним видане 27 травня 2017 року державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 як спадкоємцю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на земельну частку (пай) у землі розміром 2,30 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Скаківське» в с. Скаківка Бердичівського району Житомирської області, зареєстроване в реєстрі за №3-169; 2) встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно проживала з матір`ю ОСОБА_3 у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на час відкриття спадщини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с.12-15).

Мотивувальною частиною вищевказаного рішення суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_3 не прийняв. Дочка останньої ОСОБА_1 набула право на спадкування після смерті своєї матері як спадкоємець першої черги за законом, яка постійно проживала з матір`ю у будинку АДРЕСА_2 на час відкриття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Бердичівської державної нотаріальної контори від 03 листопада 2021 року №3532/02-31 ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) у землі розміром 2,30 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Скаківське» в с. Скаківка Бердичівського району Житомирської області, що належало ОСОБА_3 , відмовлено у зв`язку з відсутністю у неї оригіналу документа, що посвідчує право власності на право на земельну частку (пай), тобто у зв`язку з відсутністю у неї оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0082528, виданого 21 січня 1997 року Бердичівською районною державною адміністрацією на ім`я спадкодавця ОСОБА_3 .

Із копії реєстрації справи вбачається, що згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 у квітні 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1,9284 га з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057. Як підставу виникнення права власності зазначено розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації від 06 грудня 2017 року №326 (а.с.70).

Відповідно до частини третьої ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Хоча докази подаються сторонами, але суд не може усуватися від керівництва ходом судового процесу та роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних обов`язків, а також наслідків невчинення ними процесуальних дій. Суд першої інстанції при розгляді спадкового спору не виконав завдань цивільного судочинства та відмовив у задоволенні першої вимоги, виходячи з надмірного формалізму, а саме, ненадання позивачем копії розпорядження, яке оскаржується. У підготовчому засіданні суду першої інстанції належало з`ясувати, чи надала сторона позивача докази, на які вона посилається у позові, причини їх неподання тощо. Оскільки суд першої інстанції не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, то має місце винятковий випадок для прийняти документів, доданих до скарги.

Так, розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації від 06 грудня 2017 року №326 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) громадянам» стосується не лише відповідача ОСОБА_2 , але й інших громадян. До відповідача ОСОБА_2 відносяться лише п.46-48 відповідного розпорядження, за якими: пунктом 46 затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства на території Скаківського сільської ради гр. ОСОБА_2 площею 1,9284 га; пунктом 47 виділено в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, рілля, площею 1,9284 га (кадастровий номер 1820885800:01:001:0057), для ведення особистого селянського господарства на території Скаківської сільської ради; пунктом 48 передано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, рілля, площею 1,9284 га для ведення особистого селянського господарства на території Скаківської сільської ради (а.с.112-116).

Підставами для виготовлення технічної документації із землеустрою та до заяви на виготовлення такої технічної документації ОСОБА_2 подано наступні правовстановлюючі документи: сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0082528 на ім`я спадкодавця ОСОБА_3 , а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом на своє ім`я на право на земельну частку (пай) від 27 травня 2017 року, яке у подальшому рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 03 червня 2021 року визнано недійсним.

За положеннями частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. У свою чергу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша ст.203 ЦК України).

Частина перша ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлює строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини слід: на час відкриття спадщини постійно проживати із спадкодавцем або подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Матеріалами справи не спростований факт, що відповідач ОСОБА_2 спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 не прийняв, а тому видане на його ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 травня 2017 року визнано на підставі ст.1301 ЦК України у судовому порядку недійсним, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації від 06 грудня 2017 року №326 в частині виділення відповідачу ОСОБА_2 в натурі земельної ділянки з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 та передачі цієї земельної ділянки площею 1,9284 га у його власність, тобто пунктів 47 та 48 цього розпорядження. Інші пункти розпорядження визнані недійсними бути не можуть, оскільки стосуються інших громадян, які не залучені до розгляду та не мають відношення до спору, який є предметом розгляду цієї справи. Визнавати недійсним затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі потреби немає, оскільки не є ефективним способом захисту порушеного права. Таке тлумачення не є виходом за межі заявлених позовних вимог.

За положеннями частин третьої та четвертої ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем Бердичівською районною державною адміністрацією подана заява про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що розпорядження головою Бердичівської РДА прийнято у 2017 році, а позивач звернулася до суду із позовом про його недійсність у 2022 році, тобто за спливом загального строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Частиною першою ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предмет позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частини друга та третя ст.264 ЦК України).

Позовна давність відносить до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Про порушення свого права ОСОБА_1 довідалася або повинна була довідатися не раніше 2017 року, коли відповідач ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай). Вже у травні 2018 року вона звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини, який розглянутий 03 червня 2021 року. З позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася у березні 2022 року, а тому на час звернення ОСОБА_1 до суду із позовом загальний строк позовної давності не сплинув, приймаючи до уваги переривання його перебігу при пред`явленні позову в справі №274/2418/18.

Стаття 346 ЦК України передбачає, що право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника; визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Припинення за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 1,9284 га з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 за рішенням суду може бути лише у випадках, встановлених законом, що випливає зі змісту частини першої ст.378 ЦК України.

За положеннями ст.140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги стосовно позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 1,9284 га з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057 безпідставні, враховуючи, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті.

Як убачається з ксерокопії сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0082528 спадкодавцю ОСОБА_3 належало на момент її смерті право на земельну частку (пай) розміром 2,30 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Скаківське».

Земельна частка (пай) та земельна ділянка не є тотожними поняттями. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта ст.79-1 ЗК України). Отже, спадковим майном є земельна частка (пай), а не земельна ділянка.

Відповідно до положень ст. 2Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), зокрема є: сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією (основний документ); свідоцтво про право на спадщину; рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Позивачу нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва право на спадщину за законом на земельну частку (пай) у зв`язку з відсутністю у неї оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0082528, тобто правовстановлюючого документа. Згідно з п.6 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Вимоги про визнання за позивачем права на земельну частку (пай) не заявлені. Колегія суддів апеляційного суду не може вийти за межі позовних вимог. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у визнанні за нею права власності на земельну ділянку площею 1,9284 га з кадастровим номером 1820885800:01:001:0057, оскільки земельна ділянка з відповідним кадастровим номером та площею не входила до складу спадщини, що залишилася після смерті матері позивача. Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не змінюють, а тому рішення суду першої інстанції у решті залишається без змін.

Судовий збір покладається на відповідача ОСОБА_2 в сумі 2481 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та відповідає приписам ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Гуменюка Олександра Володимировича, задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2023 року в частині відмови у визнанні недійсним розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Визнати недійсними пункти 47 та 48 розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 06 грудня 2017 року №326 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) громадянам», яким була виділена в натурі (на місцевості) та передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка сільськогосподарського призначення, рілля, площею 1,9284 га (кадастровий номер 1820885800:01:001:0057), для ведення особистого селянського господарства на території Скаківської сільської ради.

У решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2481 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.