Постанова

від 19.10.2023 по справі 569/6725/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/6725/22

Провадження № 22-ц/4815/303/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2022 року до Рівненського міського суду Рівненської області звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна.

Позивачі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просили стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 3340151,8 грн., а на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 1670075,9 грн., в якості відшкодування необхідних витрат на утримання, поліпшення, збереження нерухомого майна по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також збитки від інфляції та всі судові витрати по цій справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що після набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно та земельну ділянку, що перебувають за адресою: АДРЕСА_2 на підставі укладених 06.11.2015 року із ОСОБА_6 договорів купівлі-продажу, згідно договору про спільну діяльність від 25.12.2015 року, укладеному між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 було вчинено спільні направлені дії на поліпшення вказаного нерухомого майна.

В результаті спільних вкладень та дій, було добудовано третій поверх та введено в експлуатацію поліпшена будівля за вказаною вище адресою, здійснено ремонтні роботи, яка в результаті поліпшення була перетворена у нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказують, що на момент придбання Позивачем 1, а надалі й Позивачами 2, 3 будівлі за адресою АДРЕСА_2 у ОСОБА_6 , та добудову за рахунок останніх третього поверху й набуття права власності Позивачами 2, 3, 4 відповідали усім ознакам дійсності правочину та добросовісності поведінки позивачів.

Вважають, що Рішенням Рівненського міського суду по справі №569/7189/20 від 12.08.2020 року було встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 року по 07.05.2020 року та відповідно на все майно, набуто сторонами в цей період часу було презюмовано право спільної сумісної власності. Виходячи з цього ОСОБА_3 позивачами вважається співвласником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна за правом спільної сумісної власності з ОСОБА_4 , тому відповідно має право на відшкодування частини належних ОСОБА_4 необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна.

Вартість фактично понесених необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна по АДРЕСА_2 складає 2379317,53 грн., які позивачі просять стягнути на свою користь з відповідача з посиланням на ч. 3 ст. 390 ЦК України.

Також позивачі стверджують, що відповідач зобов`язаний згідно ч. 4 ст. 390 ЦК України відшкодувати їм здійснені витрати у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна по АДРЕСА_2 , а саме 3216202,00 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 вказують, що ОСОБА_5 зобов`язаний сплатити їм збитки від інфляції за несплату вищезазначених сум за період з вересня 2016 року по червень 2022 року в розмірі 4424936,43 грн.

Рішенням Рівненськогоміського судуРівненської областівід 09грудня 2022року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просять скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Зазначають що за час їх добросовісного володіння в результаті спільних вкладень та дій було здійснено будівельні роботи та введено в експлуатацію поліпшена будівля, яка в результаті поліпшень була перетворена у нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:766832156101.

Обставини поліпшення, яке не може бути відокремлені від згаданого вище нерухомого майна, встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/1651/16 від 20 квітня 2016 року.

Посилаючись на висновки ВС у справі №910/15521/17, наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. №1774, зазначає, що без здійснення витрат на постачання електричної енергії, вивезення ТПВ, централізовану охорону майна, подачу та відвід води, витрати на заробітну плату найманим працівникам, витрати на підтримання поточного стану (поточний ремонт, будівельні матеріали), витратами забезпечення іншої супутньої діяльності (реклама оренди приміщень, програмне забезпечення для ведення та подачі звітності, касове обслуговування, основні засоби, благ. допомога), сплаченого єдиного податку, експлуатація приміщення зайого цільовимпризначенням була б неможлива через відсутності умов здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене вказує на помилковість висновків суду щодо витрат в контексті їх "необхідності".

Щодо "спільних вкладень" та «відомостей у документах у якості замовника тільки ОСОБА_1 », зазначає, що судом не взято до уваги наявність договору про спільну діяльність укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який був підставою для визнання та реєстрації права власності. Вказане доводить, що позивачі для забезпечення утримання та поліпшення витребуваного майна по АДРЕСА_1 внесли майно, яким вони володіли на праві власності, використали таке майно в інтересах усіх учасників, після чого таке майно набуло статус спільного часткового майна, користування яким здійснювалось за їх спільною згодою шляхом делегування відповідних повноважень ОСОБА_1 , який і виконував відповідні функції з документообігу, замовлення послуг, придбання матеріалів тощо з метою належного утримання майна.

Вважають, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок, що тільки один ОСОБА_1 здійснив невід`ємні поліпшення, який відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України має право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення відповідних поліпшень іншими позивачами після 29.01.2016року - дати державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на згадане нерухоме майно»

Разом з тим, суд погодився з тією обставиною, що внаслідок здійсненого поліпшення шляхом добудови третього поверху, що не може бути відокремлене, вартість такого нерухомого майна збільшилась на 3216202 грн. і саме так таку суму позивач має право відшкодувати свої витрати на відповідне поліпшення згідно ч. 4 ст. 390 ЦК України.

Також стверджують про необґрунтоване застосування позовної давності до вказаних правовідносин.

При цьому суд першої інстанції неправильно тлумачив норму закону щодо початку перебігу строку позовної давності до вказаних правовідносин застосувавши початок перебігу позовної давності, передбаченої для ч. 3 ст. 390 ЦК України до фактичних правовідносин, що регулюються ч. 4 ст. 390 ЦК України.

Вказують на помилкове посилання суду на публікацію оголошення в газеті "Вісті Рівненщини" №11 від 18.03.2016 року, як початок перебігу строку позовної давності, оскільки такий порядок повідомлення учасників справи про судове засідання розрахований на відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого не відоме.

Враховуючи факт звернення до суду з позовом про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна, по якому було порушено провадження Рівненським міським судом по справі №569/5761/19 має наслідком переривання строку позовної давності.

Посилаючись на постанову ВС України від 07 вересня 2016 року у справі №6-389цс16, яка була застосована судом першої інстанції, вказує, що у зв`язку з тим, що позивачі є добросовісними набувачами, у останніх виникає право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість витребуваного майна, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Рівненського міського суд Рівненської області по справі №569/1651/16 від 20 квітня 2016 року прийняття Ухвали Апеляційним судом Рівненської області від 26.08.2016 року по справі №569/1651/16.

В межах строку позовної давності, було здійснено дію, з якою Закон пов`язує переривання строку позовної давності подача позову до суду та відкриття провадження по такій справі. І відповідно такий строк почав відлік наново.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Причина неявки сторін в судове засідання визнана не поважною.

Судом по справі встановлено, що 24 квітня 2009 року ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_8 будівлю кафе та земельну ділянку на АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу СохацькоюО. В. та зареєстровано в реєстрі за № 571.

Ухвалою Рівненського міського суду від 23вересня 2014року усправі №569/14997/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави, накладено арешт на об`єкт нерухомості: нежитлове приміщення (будівля кафе), загальною площею 281,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказане приміщення з прилеглою територією.

15 липня 2015 року Рівненським міським судом у справі №569/14997/14-ц задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та звернуто стягнення на предмет застави (приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку за тією ж адресою) шляхом визнання права власності на вказані об`єкти за ОСОБА_6 ..

23вересня 2015року Рівненським міським судом ухвалено додаткове рішення яким уточнено резолютивну частину рішення від 15 липня 2015 року, щодо площі земельної ділянки 0,0210 га та її кадастрового номера 56 10100000:01:026:0008.

Того ж дня, 23 вересня 2015 року ухвалою Рівненського міського суду скасовано заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту (заборони відчуження) з нежитлового приміщення, площею 281,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій знаходиться вказане приміщення з прилеглою територією.

27жовтня 2015року рішенням апеляційного суду Рівненської області рішення Рівненського міського суду від 15.07.2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено і рішення булооприлюднене вЄдиному державномуреєстрі судовихрішень 05.11.2015року. (т.2 а.с.34-37)

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року ухвалу Рівненського міського суду від 23 вересня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу про скасування заходів забезпечення в зв`язку з відмовою в позові (т.2 а.с.38-40).

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року додаткове рішення Рівненського міського суду від 23 вересня 2015 року скасовано. В задоволенні заяви ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 27жовтня 2015 року залишено без змін. (т.2 а.с.44-46).

Практика Європейського Суду з прав людини (зокрема рішення «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008) наголошує, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Вказаним рішенням закріплено принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним.

ОСОБА_6 не з`явившись в судове засідання апеляційного суду 27жовтня 2015року на перегляд рішення місцевого суду в справі №569/14997/14-ц від 15 липня 2015 року, яке і було скасоване, мав дізнаватись про стан і результат розгляду справи після подання ним заяви про відкладення розгляду.

Однак, 30жовтня 2015року ОСОБА_6 звернувся до державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І.Є. із заявами продержавну реєстраціюправа власностіна нежитловеприміщення (будівлю кафе) загальною площею 281,2 кв.м. та земельну ділянку площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення Рівненського міського суду від 15.07.2015 року у справі №569/14997/14-ц, яке на той час вже булоскасоване .

04 листопада 2015 року державним реєстратором Данилевич І.Є. прийняті рішення, індексний номер 25835213 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе) загальною площею 281,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 та рішення, індексний номер 25830082 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, за тою ж адресою за ОСОБА_6 . Підставою для державної реєстрації було рішення Рівненського міського суду від 15.07.2015 року у справі №569/14997/14-ц, яке на час реєстрації вже було скасовано.

06 листопада 2015 року Рівненським окружним адміністративним судом у справі №817/3309/15 було забезпечено позов, та заборонено Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження нежитлового приміщення, площею 281,2 кв.м., та земельної ділянки площею 0,021 га під вказаним приміщенням, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - до набрання рішенням суду по даній справі законної сили (т.2 а.с. 47, 49-52, 58-59,60-62,71-72).

Крімтого,станом на06.11.2015року був чиннимарешт на зазначені об`єкти нерухомості: нежитлове приміщення (будівля кафе), загальною площею 281,2 кв.м. та земельну ділянку, на якій воно знаходиться за адресою АДРЕСА_2 застосований ухвалою Рівненського міського суду від 23.09.2014 року у справі №569/14997/14-ц. Ці заходи забезпечення позову були скасовані ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17.11.2015 року.(т.2 а.с.38-40).

В подальшому, Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі №817/3309/15 за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І. Є., Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_1 скасовано рішеннядержавного реєстратора Данилевич І. Є. від 04.11.2015, індексний номер 25835213 про державнуреєстрацію прававласності нанежитлове приміщення(будівлюкафе)загальною площею281,2кв.м.,реєстраційний номероб`єктанерухомого майна:766832156101,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 ,а такожрішення індексний номер 25830082 про державну реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційнийномер об`єкта нерухомого майна: 766655556101, що знаходиться за тою ж адресою.

Посилаючись на норму ст.263 ЦПК України та вищенаведене і судову практику викладену зокрема в Постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц та від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, де зазначено, що сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, місцевий суддійшов обґрунтованоговисновку,що ОСОБА_6 ніколи ненабував прававласності на нежитлове приміщення (будівлю кафе) загальною площею 281,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на земельну ділянку площею 0,021 га за тою ж адресою та відповідно не мігрозпоряджатись цієюнерухомістю івідчужувати її 06 листопада 2015 року (вже після закінчення робочого дня) ОСОБА_1 ..

Посилаючись на норми ч.1,3 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», зокрема про цілодобову відкритість та доступ до рішень внесених до Реєстру, місцевий суддійшов обґрунтованоговисновку про недостовірність тверджень ОСОБА_1 про йогонеобізнаність щодовідсутності у ОСОБА_6 права власностіна відчужуваніним об`єктинерухомості. ОСОБА_1 станом на06.11.2015року небув позбавленийоб`єктивної можливостіперевірити тойфакт,що рішенняРівненського міськогосуду від15.07.2015року усправі №569/14997/14-ц,на підставіякого ОСОБА_6 зареєстрував засобою правовласності нанежитлове приміщеннята земельнуділянку заадресою АДРЕСА_2 скасоване рішенням апеляційного суду Рівненської області від 27.10.2015 року, яке було внесене до Єдиного державного реєстру судових рішень 05.11.2015 року.

Ця обставина була достовірно відома як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 , оскільки їх представник ОСОБА_9 , яка діяла на підставі нотаріально посвідчених довіреностей ще 05.11.2015року отримала Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 . (т.2 а.с.53-55, 56-57).

Також ОСОБА_1 , як третій особі по справі, було відомо про існування судового спору в Рівненському окружному адміністративному суді (справа №817/3309/15) за позовом ОСОБА_5 , в межах провадження якого 06 листопада 2015 року забезпечувався позов, щодо спірних об`єктів нерухомості та постановою в цьому ж провадженні від 28 січня 2016 року скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку за ОСОБА_6 .

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 28 січня 2016 року ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду від 04 січня 2016 року щодо накладення арешту на нежитлове приміщення загальною площею 281,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , та земельну ділянку (кадастровий номер 5610100000:01:026:0008), на якій знаходиться вказане приміщення, площею 0,021 га, що належить ОСОБА_1 було скасовано (т.2 а.с.64, 69-70).

Наступного дня, 29 січня 2016 року державним реєстратором Міщур О.Г. зареєстровано право спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2кв.м., що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766832156101за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 по 1/3частині закожним, підстава виникнення права власності: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: РВ 143160260380, виданий 26.01.2016, видавник: Управління ДАБІ у Рівненській області; договір проспільну діяльність,серія таномер:б/н,виданий 25.12.2015року, видавник: укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 28.01.2016 року, видавник: укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; технічний паспорт, серія та номер: 277, виданий 28.01.2016 року, видавник: ФОП ОСОБА_10 .

Виходячи з наведеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв.м., що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766832156101за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, атакож післязміни адресита площіспірних приміщенняі земельноїділянки іці обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду від 20 квітня 2016 року у справі №569/1651/16-ц.

Цим рішенням від 20 квітня 2016 року у справі №569/1651/16-ц визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі кафе (літ. «А-2») за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 281,2 кв.м. та земельної ділянки площею 0,021 га з кадастровим номером 5610100000:01:026:0008, на якій воно розташоване, укладений 06.11.2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений 06.11.2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О.В., зареєстрований в реєстрі за №2647 та скасовано державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на ці об`єкти нерухомості.

Витребувано від: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 - нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв.м. та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 26.08.2016 року рішення Рівненського міського суду від 20.04.2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20.04.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26.08.2016 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 з перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 року.

Посилаючись на норми ст.204,216,236 ЦК України, правову позицію викладену в п. 5.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №916/5073/15 (провадження №12-33зг18), місцевий суд врахував обставини їхнедійсності змоменту укладеннядоговорів купівлі-продажунежитлового приміщеннята земельноїділянки від 06.11.2015 року, які встановлені рішенням Рівненського міського суду від 20.04.2016 року у справі №569/1651/16-ц, та прийшовдо обґрунтованоговисновку пробезпідставність тверджень відповідачів про виникнення будь-яких прав та обов`язків у сторін таких правочинів.

Що стосується тверджень апелянтів про їх добросовісне володіння спірним майном, то аналіз обставин справи та дій позивачів щодо набуття прав власності на приміщення кафе та земельну ділянку, їх негайне відчуження, переоформлення, надання в іпотеку іншій особі в день придбання, неявки в судові засідання, заперечення поінформованості в цій та інших справах не вказують на спрямованість позивачів на виконання завдань цивільного судочинства визначених в ст. 2 ЦПК України.

Відповідно до ч.3ст. 390 ЦК України,добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17 зроблено висновок, що «під поняттям «необхідні витрати» розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають».

Згідно ч.4 ст. 390 ЦК України,добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Як вбачається з суті позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , посилаючись на положення ч.ч. 3, 4 ст. 390 ЦК України, просять стягнути з ОСОБА_5

2379317,53грн. необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна,

3216202,00грн. на відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна по АДРЕСА_1 в результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна,

4424936,43грн. збитків від інфляції.

Що стосується заявленої позивачами до стягнення суми в 2379317,53грн. витрат на утримання, збереження нерухомого майна по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, яка включає витрати на постачання електроенергії, централізовану охорону майна, подачу води та прийняття стічних вод, ремонт, забезпечення іншої супутньої діяльності, то місцевий суд дійшов вірного висновку, що вони не єнеобхідними витратами саме на утримання і збереження майна у розумінні ч. 3 ст. 390 ЦК України, оскільки позивачами не надано доказів того, що такі витрати були необхідні для збереження саме будівлі кафе за адресою: АДРЕСА_2 , доказів сплати таких витрат та їх придбання саме позивачами, тощо.

Як вбачається з тексту апеляційної скарги, апелянти вказують, що без здійснення зазначених витрат на постачання електричної енергії, вивезення ТПВ, централізовану охорону майна, подачу та відвід води, витрати на заробітну плату найманим працівникам, витрати на підтримання поточного стану (поточний ремонт, будівельні матеріали), витратами забезпечення іншої супутньої діяльності (реклама оренди приміщень, програмне забезпечення для ведення та подачі звітності, касове обслуговування, основні засоби, благ. допомога), сплати єдиного податку, експлуатація приміщенняза йогоцільовим призначенням була б неможлива через відсутності умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, фактично позивачі-апелянти підміняють поняття необхідних витрат на утримання і збереження нерухомого майна з витратами, які вони вчинили на здійснення своєї кількарічної (з часу невиконання ними рішення справі №569/1651/16 від 20 квітня 2016 року) господарської діяльності в цьому кафе для отримання прибутку та які на їх думку має оплатити відповідач.

Місцевий суд вірно зазначив, що витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт не можуть вважатися необхідними витратами на утримання та збереження майна, оскільки їх результатом є поліпшення, які не можуть бути відокремлені від майна.

При цьому обґрунтовано відхилив як безпідставні посилання позивачів на виконання робіт в приміщенні кафе ППФ «КОТА» згідно укладеного договору №001/12-15 від 20.12.2015 року, оскільки як слідує із витягу з ЄДР та витягу з реєстру платників єдиного податку ППФ «КОТА» (код ЄДРПОУ 23307882) здійснювало господарську діяльність лише по двох видах господарської діяльності: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Крім того, у ППФ «КОТА» в період грудень 2015 року - січень 2016 року були відсутні працівники та будь-яка будівельна техніка, транспортні засоби для виконання вказаного у Договорі №001/12-15 від 20.12.2015 року обсягу будівельних робіт, а також підприємство не декларувало отримання будь-яких доходів (листи Управління Держпраці у Рівненській області від 08.07.2019 року №01-10/3282, Територіального сервісного центру №5641 РСЦ МВС в Рівненській області від 09.07.2019 року №31/17/5641-31аз, Головного управління ДПС у Рівненській області від 15.07.2020 року №5247/9/17-00-05, податкові декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) ППФ «КОТА» за 2015 року та І квартал 2016 року.

У наданих позивачами квитанціях до прибуткових касових ордерів ППФ «КОТА» №№, 1, 2, 3, 4, 5, 6 відсутні такі обов`язкові реквізити, як ідентифікаційний код ЄДРПОУ та дата їх видачі (Додаток №2 Положення про ведення касових операції у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637), що свідчить про неналежність вказаних документів, як доказів прийняття готівкових коштів.

Виходячи з наведеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивачів 2397317,53грн. витрат в якості відшкодування витрат на утримання, збереження нерухомого майна по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених з часу, з якого власникові належить право на повернення майна.

Також вірно зазначив, що не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми, оскільки така вимога є додатковою до основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19.

Що стосується вимоги про стягнення 3216202,00грн. на відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна по АДРЕСА_1 в результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі не підтвердили витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт для поліпшення нежитлового приміщення кафе, зокрема надбудови. Однак згідно висновку експерта сума на яку збільшилась вартість кафе-бару в результаті поліпшень, які не можуть бути відокремлені становить 3216202 грн.(т.1 а.с.172).

Місцевий суд мотивовано відхилив твердження позивачів про спільне здійснення витрат на поліпшення вищезазначеного майна відповідно до договору про спільну діяльність від 25.12.2015 року, оскільки сторони не надали відповідного договору до матеріалів справи.

Підтвердженням того факту, що саме ОСОБА_1 був замовником вищезазначених будівельних робіт, є те, що 25грудня 2015року саме ОСОБА_1 подав до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області Декларацію про початок виконання будівельних робіт, а 25січня 2016року саме ОСОБА_1 подав до декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, а саме: реконструйованого кафе з надбудовою технічного поверху під кафе-бар, АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована 26.01.2016 року за №РВ143160260380. Із п. 20 Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 26.01.2016 року №РВ143160260380 вбачається, що витрати на будівельні роботи складає 118,912 тис. гривень.

Ця обставина підтверджується також довідкою від 27.01.2016 року про вартість будівельних робіт та витрат за січень 2016 року.

Місцевий суд вірно зазначив, що невід`ємні поліпшення нежитлового приміщення будівлі кафе-бару по АДРЕСА_1 були здійснені лише одним із позивачів ОСОБА_1 , тому не підлягають до задоволення вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна по АДРЕСА_1 в результаті його поліпшень, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення відповідних поліпшень вказаними особами після 29.01.2016року - дати державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на згадане нерухоме майно. Відповідно не підлягають також задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми, оскільки така вимога є додатковою до основного зобов`язання і поділяє його долю.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що внаслідок здійсненого ОСОБА_1 поліпшення нежитлового приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом добудови третього поверху, вартість такого нерухомого майна збільшилася на 3216202грн., і саме на таку суму відшкодування він має право згідно ч. 4 ст. 390 ЦК України, однак до стягнення ОСОБА_1 заявив лише 1072067,3 грн.. , яка також не підлягала до стягнення.

Посилаючись нанорми ст.256,257,261,267ЦК України,щодо перебігустроків позовноїдавності,судову практику,зокрема викладенув постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 29травня 2019року усправі №367/2022/15-ц(провадження№ 14-376цс18,) місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що початком перебігу позовної давності за вимогами про стягнення витрат встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися пропорушення свогоправа та таким днем є 18.03.2016 року, день публікації оголошення про виклик їх до суду у відповідній справі №569/1651/16-ц, про витребування майна з чужого незаконного володіння. Тобто, перебіг строку позовної давності за позовною вимогою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 розпочався 19 березня 2016 року, а тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 19 березня 2019 року.

Судом встановлено, що у провадженні Рівненського міського суду перебувала справа №569/5761/19 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення збитків.

11 квітня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в межах того провадження (справа №569/5761/19) подали зустрічний позов до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна і стягнення інфляційних втрат, який ухвалою Рівненського міського суду від 29 листопада 2021 року залишено без розгляду, а Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року ухвала від 29 листопада 2021 року залишена без змін. Відтак, суд першої інстанції вірно зазначив, що звернення 31 травня 2022 року ОСОБА_1 із позовом в даній справі відбулося після спливу позовної давності, а відповідач ОСОБА_5 просив застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог позивачів.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Що стосується вимог заявлених в даній справі ОСОБА_3 , то колегія суддів вважає, що в нього відсутня правова підстава для заявлення таких вимог. Він не був учасником правовідносин виниклих у позивачів з ОСОБА_5 в 2015-2016роках зприводу спірногонерухомого майна.Яке йогоособисте правовідповідачем булопорушено натой часвін нетільки недовів,але йне назвав.Встановлення в2020році судовимрішенням,на якепосилаються позивачі,факту спільногойого проживання однієюсім`єю з ОСОБА_4 та поділміж нимиспільного майнав тійсправі,серед якогочастка вправі власностіна кафепо АДРЕСА_1 чиїї грошовийеквівалент,навіть незгадувалась,не породжуєу ньогоправа вимогита предметомцього провадженняне можебути поділ суми (її частки) відшкодування витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна по АДРЕСА_1 між подружжям.

В ході розгляду справи в апеляційній інстанції сторони подавали до суду на затвердження мирову угоду від 11 серпня 2023 року з тексту якої вбачається що перед позивачами ОСОБА_5 добровільно виконав зобов`язання про відшкодування витрат на утримання і зберігання спірного нерухомого майна та витрат на його поліпшення і претензій морального та матеріального характеру не має і бути не може.

Однак, 28 серпня 2023 року сторонами було подано на затвердження мирову угоду вже іншого змісту, за умовами якої ОСОБА_5 протягом місяця з дня затвердження мирової угоди мав сплати позивачам визначені суми.

Причину такої зміни умов сторони обґрунтовано пояснити не змогли.

Колегія суддів таку поведінку сторін розцінила, як зловживання процесуальними правами та спробою маніпулювати судом і ухвалою від 07 вересня 2023 року відмовила в затвердженні мирової угоди, продовживши розгляд по суті спору.

Колегія суддів за результатами розгляду даної справи дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення на час його ухвалення.

Критика рішення викладена в апеляційній скарзі є довільним тлумаченням позивачами норм закону та обставин справи на свою користь.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, то судовий збір за її подання покладається на осіб, яка подали апеляційну скаргу.

В справі було ухвалено і додаткове рішення від 26 грудня 2022 року про стягнення судових витрат по справі (т.3 а.с.34-39), однак воно не оскаржувалося та про нього навіть не згадувалось стороною апелянтів, тому воно набирає чинності поряд з основним рішенням.

Керуючись ст.ст.49,142,206,374,375,381-384,389,390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 27 жовтня 2023 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків