Ухвала

від 04.12.2023 по справі 569/6725/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 569/6725/22

провадження № 61-16199ск23

Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна,

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2023 року представник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року.

У касаційній скарзі заявники просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та нормативно-правового обґрунтування випадків (випадку), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

- у разі оскарження на підставі пункту 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

- у разі оскарження на підставі пункту 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

- у разі оскарження на підставі пункту 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;

- у разі оскарження на підставі пункту 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначивши їх шляхом цитування повністю частини другої статті 389 ЦПК України та виділивши жирним шрифтом пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Суд зауважує, що посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України заявники вказали постанови Верховного Суду, правові висновки в яких не були враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, водночас не вказали, яку(і) саме норму(и) права на їх переконання неправильно застосували суди першої та апеляційної інстанцій без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування саме цих норм права у подібних правовідносинах.

Суд для належного виконання покладених на нього повноважень в контексті статті 409 ЦПК України за результатами касаційного перегляду має надати правовий висновок щодо застосування вказаних заявниками норм права у подібних правовідносинах, водночас не суд уповноважений з власної ініціативи без волевиявлення заявників доповнювати підстави касаційного оскарження необхідними елементами.

Крім того, касаційна скарга містить посилання на підставу касаційного оскарження, які підпадають під визначення пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки на переконання заявників суди не надали належну оцінку обставинам та доказам у справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявники у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Заявниками не виконані у повному обсязі вимоги процесуального закону в частині зазначення підстав касаційного оскарження, а отже така касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху.

Крім того, відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України касаційна скарга не містить відомостей про наявність чи відсутність у заявників електронного кабінету, зареєстрованого в ЄСІТС.

Суд роз`яснює, що відповідно до вимог частини шостої статті 14 ЦПК України Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Для усунення вказаних недоліків заявники мають надати до суду виправлену редакцію касаційної скарги та її копій відповідно до кількості учасників справи з врахуванням вимог цієї ухвали.

Відповідно до частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.

На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Ігнатенко