Рішення

від 19.10.2023 по справі 521/18392/22

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

---

__ _МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__ ___ ___ _

Справа №521/18392/22

Пр. №2/521/1277/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Сегеди О.М.,

при секретарі - Замниборщ А.С., за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,

встановив:

У грудні 2022 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зазначеним позовом доОСОБА_4 , посилаючись на те, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року належить квартира АДРЕСА_1 , в який на даний час проживає без реєстрації колишня дружина її сина ОСОБА_4 , відповідачка у справі.

Вказувала, що відповідачка з 2021 року систематично перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 . Без попередження самостійно змінила замки на вхідних дверях та відмовляється надати їй ключі від квартири. Під час телефонної розмови відповідачка повідомила її про те, що жодним чином не дозволить їй проживати в квартирі.

Стверджувала, що відповідачка не сплачує рахунки за комунальні послуги, внаслідок чого виникли великі суми боргів, у зв`язку з чим надавачі комунальних послуг звернулися до суду щодо стягнення з неї, як власника квартири, боргів за комунальні послуги.

Зазначала, що у зв`язку з боргами, квартира АДРЕСА_1 була офіційно відключена від мережі електропостачання, однак відповідачка здійснила несанкціоноване підключення світла через електричне перенесення, у зв`язку з чим мешканці будинку систематично скаржилися на останню.

Крім того, на відповідачку неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення, а саме за вчинення домашнього насильства відносно неї та дрібне хуліганство, у зв`язку з чим відносно ОСОБА_4 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022167470000381 від 02 вересня 2022 року за ст. 356 КК України.

Позивачка вказувала, що вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів за захистом своїх прав, але останні нічого не змогли зробити, у зв`язку з чим вона вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав, як власника квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на порушення своїх прав, як власника майна, позивачка просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом виселення ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23 грудня 2022 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 31).

Ухвалою суду від 27 березня 2023 року було задоволено клопотання відповідачки про виклик свідків (а.с. 113).

Ухвалою суду від 27 березня 2023 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 115).

Ухвалою суду від 21 червня 2023 року підготовче провадження по справі було закрито та справа призначена до судового розгляду (а.с. 178).

Позивачка та її представник, діючий на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 15 листопада 2022 року №974 та ордеру від 05 грудня 2022 року в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Раніше надали відповідь на відзив (а.с. 32, 33, 34, 118-122).

Відповідачка та її представник, діючий на підставі ордеру від 22 березня 2023 року в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в їх задоволенні. Раніше надали відзив та заперечення на позов (а.с. 66-71, 87, 88, 164-167).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом першим главою 29 книги третьою ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

25 січня 2007 року право власностіОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за № 1003 в книзі 532пр-198 від 24 січня 2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 січня 2007 року (а.с. 8).

Встановлено, що ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , в період якого у них народився син ОСОБА_7 .

З матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2006 року Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, актовий запис №508.

Від шлюбу у ОСОБА_7 та ОСОБА_4 народилося двоє дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 73, 74).

Судом встановлено, що всі члени сім`ї ОСОБА_7 , сина позивачки, у тому числі і він, були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї та реєстрації (а.с. 75).

Отже, право вказаних осіб на користування спірною житловою площею виникло за згодою власника квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 травня 2021 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був розірваний (а.с. 126).

Таким чином, ОСОБА_4 з травня 2021 року перестала бути членом сім`ї ОСОБА_7 і николи не була членом сім`ї ОСОБА_5 , яка проживала окремо.

Встановлено, що 19 серпня 2022 року ОСОБА_1 , як власник квартирі АДРЕСА_1 ,звернулася до Департамента надання адміністративних послуг Одеської області з заявами щодо зняття з задекларованого місця проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 82-83, 84-85, 86).

Відповідно до відомостей №М1-103879-ф/л від 15 липня 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 0 осіб (а.с. 16).

Згідно довідки КП «ЖКС» «Хмельницький» від 20 жовтня 2022 року ОСОБА_4 проживає в квартирі АДРЕСА_1 , без реєстрації (а.с. 15).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 син позивачки, ОСОБА_7 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 143).

Відповідно до довідки відділу адресно -довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 20 грудня 2022 року року ОСОБА_4 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , знята з обліку 19 серпня 2022 року (а.с. 37).

Згідно довідки №М1-16000-ю/л від 03 лютого 2023 року ОСОБА_4 з 06 квітня 2007 року зареєстрованав квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 48).

В процесі судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_4 перешкоджає позивачці користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 , а саме не пускає її в квартиру, самостійно змінила замки на вхідних дверях та відмовляється надати ключі від квартири, що підтверджується письмовими попередженнями позивачки, які були надіслані відповідачці (а.с. 18а, 19, 20, 21).

Факт проживання ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 не заперечувався останньою в процесі судового розгляду та підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (а.с. 183, 184, 185, 186, 187, 188).

Встановлено, що позивачка неодноразово зверталася до начальника ОП ОРУП №1ГУНП з приводу порушення своїх прав, як власника квартири (а.с. 18, 22-23, 24-25, 26, 27, 28-29).

В грудні 2021 року стосовно відповідачки було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 30).

Крім того, стосовноОСОБА_4 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022167470000381 від 02 вересня 2022 року за ст. 356 КК України (а.с. 18).

З матеріалів справи вбачається, щоОСОБА_4 не сплачує рахунки за комунальні послуги, якими вона користується, внаслідок чого у позивачці виникла заборгованість за комунальні послуги.

Встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфоксводоканал» було стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 9674,95 грн. (а.с. 130-134).

З матеріалів справи вбачається, що комісією по розгляду актів про порушення №8014791 від 03 жовтня 2022 року та за №8014833 від 04 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_1 були складені протоколи за №487 від 18 жовтня 2022 року та за №486 від 18 жовьня 2022 року за порушення споживачем на об`єкті: АДРЕСА_1 Правил роздрібного ринку електричної енергії та нараховані суми збитків на суму 13961,10 грн. та на суму 26972,46 грн., всього: 40933,56 грн. (а.с. 136, 137, 138, 139, 140, 141, 142).

Отже, в результаті незаконних дій відповідачки, порушуються права позивачки, як власника квартири АДРЕСА_1 , на яку нараховуються борги, що були спричинені діями ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що відповідачка добровільно відмовляється звільнити квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_3 (а.с. 106-109).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як було встановлено в судовому засіданні відповідачка не була членом сім`ї позивачки, оскільки разом вони не проживали.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч.1ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria).

У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У спірних правовідносинах права позивачки, як власника квартири, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 Житлового кодексу України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Оскільки відповідачка не є членом сім`ї позивачки у розумінні положень статті 64 ЖК України, тому на неї не розповсюджуються положення статті 156 ЖК України, якою визначені права членів сім`ї власника житлового будинку.

Суд вважає, що виходячи з порівняльного аналізу статей 383 391 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України, положення статей 383 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Таким чином, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України.

Правовий висновок щодо питання про співвідношення і застосування ст.ст. 391, 395, 405, 406 ЦК України та ст.ст. 64, 150, 156 ЖК України в подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачка втратила право користування жилим приміщенням спірної квартири після того, як перестала бути членом сім`ї сина власника квартири, в який остання тимчасово проживала за згодою власника спірної квартри.

Наявність у відповідачки правових підстав на проживання у належної на праві власності позивачці квартири АДРЕСА_1 , зокрема, реєстрації місця проживання, договору оренди чи найму приміщення, не підтверджено належними та допустимим доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц визначила, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними,тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд зазначає, що обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Верховний суд у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 296/1389/21 визначив, що аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22 зазначено, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Суд вважає, що припинення права користування відповідачкою приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення відповідає такому критерію та переслідує легітимну мету, оскільки остання проживає у вказаній квартирі без будь-яких правових підстав, не є членом сім`ї власника цієї квартири, не сплачує комунальні послуги, якими користується, у зв`язку з чим у власника виникла заборгованість по комунальним послугам.

Крім того, відповідачка забезпечена іншим житлом, а саме частиною квартири АДРЕСА_3 , яка належить їй на праві власності.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 992,40 грн., які сплачені позивачкою при зверненні до суду (а.с. 1).

Керуючись ст. ст. 15, 16, 29, 317, 319, 391 ЦКУкраїни, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року, шляхом виселення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання другого жилого приміщення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 жовтня 2023 року.

Суддя: О.М. Сегеда