Постанова

від 24.09.2024 по справі 521/18392/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3239/24

Справа № 521/18392/22

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гареєва Євгена Шамільовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні2022року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року належить дана квартира, в якій на даний час проживає без реєстрації колишня дружина її сина ОСОБА_1 , відповідачка у справі. Вказувала, що відповідачка з 2021 року систематично перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 . Без попередження самостійно змінила замки на вхідних дверях та відмовляється надати їй ключі від квартири. Під час телефонної розмови відповідачка повідомила її про те, що жодним чином не дозволить їй проживати в квартирі. Стверджувала, що відповідачка не сплачує рахунки за комунальні послуги, внаслідок чого виникли великі суми боргів, у зв`язку з чим надавачі комунальних послуг звернулися до суду щодо стягнення з неї, як власника квартири, боргів за комунальні послуги. У зв`язку з боргами, квартира АДРЕСА_1 була офіційно відключена від мережі електропостачання, однак відповідачка здійснила несанкціоноване підключення світла через електричне перенесення, у зв`язку з чим мешканці будинку систематично скаржилися на останню. Крім того, на відповідачку неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення, а саме за вчинення домашнього насильства відносно неї та дрібне хуліганство, у зв`язку з чим відносно ОСОБА_1 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022167470000381 від 02 вересня 2022 року за ст. 356 КК України. Вона неодноразово зверталася до поліції за захистом своїх прав, але це дієвого результату не дало, у зв`язку з чим вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Малиновськогорайонного судум.Одесивід 19жовтня 2023року позовзадоволено.Усунено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,перешкоди укористуванні тарозпорядженні житловимприміщенням,а саме;квартирою АДРЕСА_1 ,яка належить їй направі власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року, шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання другого жилого приміщення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Гареєв Євген Шамільович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, усуваючи ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням, а саме; квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що припинення права користування відповідачкою приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення відповідає такому критерію та переслідує легітимну мету, оскільки остання проживає у вказаній квартирі без будь-яких правових підстав, не є членом сім`ї власника цієї квартири, не сплачує комунальні послуги, якими користується, у зв`язку з чим у власника виникла заборгованість по комунальним послугам. Крім того, відповідачка забезпечена іншим житлом, а саме частиною квартири АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що:

- ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 9-10);

- 25 січня 2007 року право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за № 1003 в книзі 532пр-198 від 24 січня 2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 січня 2007 року (а. с. 8);

- ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , в період якого у них народився син ОСОБА_5 ;

- 04 листопада 2006 року Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, актовий запис №508;

- від шлюбу у ОСОБА_5 та ОСОБА_1 народилося двоє дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а. с. 73, 74);

- всі члени сім`ї сина позивачам ОСОБА_5 (дружина, двоє дітей та він сам, були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї та реєстрації (а. с. 75);

- рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 травня 2021 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був розірваний (а. с. 126);

- 19 серпня 2022 року ОСОБА_2 , як власник квартирі АДРЕСА_1 , звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської області з заявами щодо зняття з задекларованого місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 82-83, 84-85, 86);

- відповідно до відомостей №М1-103879-ф/л від 15 липня 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 0 осіб (а. с. 16);

- згідно з довідкою КП «ЖКС» «Хмельницький» від 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 , без реєстрації (а. с. 15);

- ІНФОРМАЦІЯ_5 син позивачки, ОСОБА_5 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 143);

- відповідно до довідки відділу адресно довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 20 грудня 2022 року року ОСОБА_1 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , знята з обліку 19 серпня 2022 року (а. с. 37);

- згідно з довідкою №М1-16000-ю/л від 03 лютого 2023 року ОСОБА_1 з 06 квітня 2007 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 48);

- ОСОБА_1 перешкоджає позивачці користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 , а саме не пускає її в квартиру, самостійно змінила замки на вхідних дверях та відмовляється надати ключі від квартири, що підтверджується письмовими попередженнями позивачки, які були надіслані відповідачці (а. с. 18а, 19, 20, 21);

- факт проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не заперечувався останньою в процесі судового розгляду та підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а. с. 183, 184, 185, 186, 187, 188);

- позивачка неодноразово зверталася до начальника ОП ОРУП №1ГУНП з приводу порушення своїх прав, як власника квартири (а. с. 18, 22-23, 24-25, 26, 27, 28-29);

- в грудні 2021 року стосовно відповідачки було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 30);

- відносно ОСОБА_1 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022167470000381 від 02 вересня 2022 року за ст. 356 КК України (а. с. 18);.

- ОСОБА_1 не сплачує рахунки за комунальні послуги, якими вона користується, внаслідок чого у позивачці виникла заборгованість за комунальні послуги;

- рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Інфоксводоканал» було стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 9674,95 грн. (а. с. 130-134);

- комісією по розгляду актів про порушення №8014791 від 03 жовтня 2022 року та за №8014833 від 04 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_2 були складені протоколи за №487 від 18 жовтня 2022 року та за №486 від 18 жовтня 2022 року за порушення споживачем на об`єкті: АДРЕСА_3 Правил роздрібного ринку електричної енергії та нараховані суми збитків на суму 13961,10 грн. та на суму 26972,46 грн., всього: 40933,56 грн. (а. с. 136, 137, 138, 139, 140, 141, 142);

- відповідачка добровільно відмовляється звільнити квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;

- ОСОБА_1 на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 (а. с. 106-109).

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У той же час положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним в демократичному суспільстві.

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути співмірним із переслідуваною законною метою.

Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс вжитими заходами.

Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 Житлового кодексу України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

У той же час статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з сином позивачки 04.11.2006 року, а спірна квартира придбана позивачем 27.12.2006 року.

Як стверджує відповідач і доводить це актом за підписами сусід про фактичне місце проживання ОСОБА_2 сама особисто у квартирі АДРЕСА_1 ніколи не проживала (а. с. 31).

Тобто ОСОБА_1 будучи дружиною сина позивача вселилась у квартиру у 2007 році, як член сім`ї сина власника житла, але при цьому сам власник житла та її син фактично не проживали разом однією сім`єю на час вселення ОСОБА_5 з його дружиною ОСОБА_1 у спірну квартиру і в подальшому, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків.

При таких обставинах, згода ОСОБА_2 на вселення у належну їй на праві власності квартиру обумовлена виключно наявністю офіційно зареєстрованого шлюбу між сином позивача та відповідачем та їхнім (сином позивача та відповідачем) спільним проживанням однією сім`єю.

Весь формальний сімейний зв`язок даних осіб, які фактично ніколи не проживали однією сім`єю, не мали спільного бюджету і взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, охоплюється лише диспозицією частини статті 164 ЖК України, відповідно до якої до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Разом з тим ОСОБА_1 з травня 2021 року перестала бути членом сім`ї власника квартири ОСОБА_5 у зв`язку з розірванням між ними шлюбу, а ІНФОРМАЦІЯ_6 син позивачки ОСОБА_5 помер.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Отже, необхідно вирішити питання про співвідношення прав учасників справи, передбачених статтями 391, 395, 405, 406 ЦК України та статями 64, 150 та 156 ЖК України.

Правові висновки щодо вирішення подібних спорів викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 березня 61-1865св21, від 31 серпня 2022 року у справі № 554/2412/19.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (зокрема постанова від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст.3ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними,тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц).

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції перевіривши доводи позивачки про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та належним чином дослідивши, чи відповідає припинення права користування відповідачем спірною квартирою необхідності захисту права власника (чи дотримано баланс між захистом права власності та припиненням права відповідача на проживання у квартирі), дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

При вирішенні спору судом було враховано, що власниця квартири ОСОБА_2 фактично не може проживати у належній їй квартирі, яка складається з 2-х кімнат (12,2 кв. м. та 5,5 кв. м.) через вкрай неприязні відносини з відповідачкою, яка відносно неї вчиняє хуліганські дії та домашнє насильство, з приводу чого, а також у зв`язку з не допуском позивача у належну їй квартиру, остання неодноразово зверталась до органів Національної поліції України, що доведено в межах розгляду відповідних справ про адміністративні правопорушення за протоколами складеними органами Національної поліції та доданими до справи відповідними письмовими доказами.

Позивачкою надано докази про існування заборгованості за надані комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 , де з 2007 року постійно проживає відповідач і до якої з цього приводу офіційно зверталась позивач надсилаючи відповідачу попередження про необхідність оплати боргу за комунальні послуги.

Також позивачем доведено, що відповідач здійснила самовільне підключення світла у спірній квартирі через перенесення нею точки підключення через спільні сходи, що зафіксовано і розглянуто енергопостачальною організацією АТ «Одеські електромережі». За фактом цих порушень до ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за ст. 356 КК України (самоуправство).

Крім того,судом встановлено,що відповідачціна правіприватної власностіналежить 1/3квартири АДРЕСА_2 (без врахування спадкування частки померлого на час розгляду справи батька відповідачки).

Доводи апеляційної скарги фактично зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ГареєваЄвгена Шамільовича- залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 04.10.2024 року

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова