Постанова

від 18.10.2023 по справі 915/1624/16

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/1624/16Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича Гриценюк В.О.,

від інших учасників справи участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича від 28.10.2021 про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні №64106527, прийняту суддею Ткаченком О.В., м. Миколаїв, повний текст складено 22.05.2023,

у справі №915/1624/16

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні"

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1624/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні", порушена ухвалою суду від 23.02.2017.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2017 у справі №915/1624/16 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16 частково задоволено заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" Сашина Олександра Андрійовича про покладення субсидіарної відповідальності; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" грошові кошти в сумі 3190062,79 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства.

05.01.2021 на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16 судом першої інстанції було видано відповідний наказ, на підставі якого відкрито виконавче провадження №64106527.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича від 28.10.2021, прийнятою у виконавчому провадженні №64106527 з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області №915/1624/16 від 05.01.2021 в тому числі про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" 3190062,79 грн, описано та накладено арешт на майно боржниці, а саме: незавершене будівництво спортивно-оздоровчого комплексу за літ. "А", 5% готовності, загальною площею 416,20 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:07:001:0005 (відповідно до технічного паспорту об`єкт знаходиться в районі водно-технічної бази ОСВОД на бульв. Бузький, м. Миколаїв; матеріал фундаменту бетонні блоки; стіни цегла, бетонні блоки, колони залізобетонні; перекриття залізобетонні плити; сходи залізобетонні; висота 3,2 м). Крім того, вказаною постановою приватного виконавця встановлено обмеження права користування зазначеним майно та призначено відповідального зберігача останнього.

В подальшому ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2021 відстрочено виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16 терміном до 16.12.2021 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" грошових коштів в сумі 3190062,79 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства.

19.11.2021 до місцевого господарського суду від ОСОБА_1 надійшла скарга б/н від 18.11.2021 (вх.№17405/21 від 19.11.2021), в якій остання просила скасувати постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні №64106527 від 28.10.2021, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем Степаном Вікторовичем.

В обґрунтування даної скарги заявниця послалася на те, що оскаржувана постанова приватного виконавця була прийнята за відсутності доказів реєстрації права власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво, яке було описано та на яке накладено арешт. Водночас заявниця зауважує на тому, що сам приватний виконавець в оскаржуваній постанові зазначає про ступінь готовності незавершеного будівництва 5%, що, за твердженням ОСОБА_1 , підтверджує неможливість реєстрації права власності на вказане незавершене будівництво.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 у справі №915/1624/16 (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні вищенаведеної скарги відмовлено.

Вказана ухвала суду мотивована тим, що оскаржувана постанова про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні №64106527 від 28.10.2021 була винесена приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем Степаном Вікторовичем з дотриманням норм Закону України "Про виконавче провадження" та в межах визначених законом повноважень.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 у справі №915/1624/16 та постановити нове рішення, яким скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні №64106527 від 28.10.2021.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржниця наголошує на тому, що на момент винесення оскаржуваної постанови існувала встановлена ухвалою суду розстрочка виконання судового рішення, у зв`язку з чим приватний виконавець не мав права вчиняти будь-які виконавчі дії, у тому числі і щодо проведення опису та арешту майна боржника. Крім того, апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що оскаржувана постанова приватного виконавця була безпідставно прийнята за відсутності доказів реєстрації права власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво, а також на те, що у вказаній постанові необґрунтовано зазначено про те, що ступінь готовності незавершеного будівництва становить 27%.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 07.08.2023 (вх.№1578/23/Д2 від 09.08.2023) приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степан Вікторович просить у повному обсязі відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 у справі №915/1624/16. Зокрема, приватний виконавець посилається на недоведеність заявницею неправомірності оскаржуваної постанови та факту порушення цією постановою її прав, свобод або законних інтересів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Філінюка І.Г., суддів: Аленіна О.Ю., Богатиря К.В. від 25.07.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу №915/1624/16 до розгляду на 17.10.2023 о 14:30.

Між тим, у зв`язку з надходженням до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023 у справі №915/1624/16(915/621/21), з огляду на перебування суддів Філінюка І.Г. та Аленіна О.Ю. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду №166 від 18.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1624/16.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2023 для розгляду апеляційної скарги у справі №915/1624/16 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 у визначеному складі суддів прийнято справу №915/1624/16 до свого провадження та призначено справу №915/1624/16 для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 про відмову у задоволенні скарги на постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича від 28.10.2021 про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні №64106527 на 18.10.2023 о 12:00.

У судовому засіданні 18.10.2023 представник приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники інших учасників процесу участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (а.с.125-133, 137-140).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

В силу статті 1291 КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішення по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 339 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За умовами частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Враховуючи вищевикладене, за змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону України "Про виконавче провадження" метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Положеннями частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення статті 1291 КонституціїУкраїни.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша статті 56 Закону України "Про виконавче провадження").

Арешт майна це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Частиною другою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" у разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Отже, колегія суддів зауважує на тому, що відповідно до вищенаведеного закону існують два шляхи арешту майна боржника: 1) шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або 2) шляхом винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Положеннями частини другої статті 13 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" унормовано, що на кожний об`єкт незавершеного будівництва під час проведення державної реєстрації права власності на них вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер відповідному об`єкту.

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2014 державним реєстратором Миколаївського міського управління юстиції Гуньком Віталієм Сергійовичем було проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво спортивно-оздоровчого комплексу за літ. "А" (5% готовності) загальною площею 416,20 кв.м, розташоване за адресою: м. Миколаїв, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:07:001:0005 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 296448348101; номер запису про право власності: 4725427), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №240176521 від 12.01.2021.

За таких обставин, посилання апелянта на те, що оскаржувана постанова приватного виконавця була безпідставно прийнята за відсутності доказів реєстрації права власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво, є безпідставним та спростовується наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №240176521 від 12.01.2021, яка була сформована на запит приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича та підтверджує наявність державної реєстрації права власності скаржниці на незавершене будівництво спортивно-оздоровчого комплексу за літ. "А" (5% готовності) загальною площею 416,20 кв.м, розташоване за адресою: м. Миколаїв, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:07:001:0005 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 296448348101; номер запису про право власності: 4725427).

Доводи ОСОБА_1 стосовно безпідставного зазначення в оскаржуваній постанові про те, що ступінь готовності незавершеного будівництва становить 27%, апеляційним господарським судом оцінюються критично, адже зі змісту вказаної постанови вбачається, що приватним виконавцем обґрунтовано вказано ступінь готовності, який відображений безпосередньо у Державному реєстрі речових прав на нерухоме, а саме: 5%, у той час як жодних відомостей про будь-який інший показник ступеня готовності дана постанова не містить.

Твердження скаржниці про те, що на момент винесення оскаржуваної постанови існувала встановлена ухвалою суду розстрочка виконання судового рішення, у зв`язку з чим приватний виконавець не мав права вчиняти будь-які виконавчі дії, у тому числі і щодо проведення опису та арешту майна боржника, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки зазначена постанова приватного виконавця була винесена 28.10.2021, а ухвала Господарського суду Миколаївської області про відстрочення виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16 була постановлена лише 04.11.2021, тобто вже після прийняття приватним виконавцем оскаржуваної постанови.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність ОСОБА_1 своїх доводів щодо незаконності оскаржуваної постанови, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні скарги б/н від 18.11.2021 (вх.№17405/21 від 19.11.2021).

За таких обставин, з огляду на те, що твердження скаржниці про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при постановленні оскаржуваної ухвали від 17.05.2023 у справі №915/1624/16 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до вимог статей 129, 344 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 у справі №915/1624/16 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови, з огляду на перебування головуючого судді Таран С.В. у відпустці з 23.10.2023 по 27.10.2023 та судді Богатиря К.В. у відрядженні з 26.10.2023 по 28.10.2023, складено та підписано 30.10.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук