Постанова

від 12.10.2023 по справі 908/1977/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1977/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 (суддя Боєва О.С.)

у справі № 908/1977/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш", м.Запоріжжя

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі 908/1977/22 (повний текст рішення складено та підписано 20.03.2023, суддя Боєва О.С.) позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення суми 40 000,00 грн основного боргу за відсутністю предмета спору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" суму 335 092 (триста тридцять п`ять тисяч дев`яносто дві) грн 08 коп. основного боргу, суму 7 447 (сім тисяч чотириста сорок сім) грн 13 коп. 3% річних, суму 75 945 (сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн 06 коп. інфляційних втрат, суму 74 017 (сімдесят чотири тисячі сімнадцять) грн 78 коп. пені, суму 37 778 (тридцять сім тисяч сімсот сімдесят вісім) грн 26 коп. штрафу.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" суму 7 954 (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" не погодившись із вказаним рішенням, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду змінити в частині стягнення штрафних санкцій: стягнути 3% річних у розмірі 3 723,56 грн, інфляційні втрати 37 972,20 грн, пеню - 37 008,89 грн, штраф - 18889,13 грн; в решті рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Вечірка І.О., суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

04.04.2023р. до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 05.04.2023р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Вечірка І.О., за наслідком якого визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Кузнецова В.О., суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2023р. у даній справі апеляційну скаргу залишено без руху внаслідок оформлення її з порушенням вимог, встановлених ст.258 Господарського процесуального кодексу України.

Такі порушення полягали у ненаданні скаржником доказів сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн. Скаржнику надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

На виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги , до якої на підтвердження сплати судового збору у вказаній вище сумі додана квитанція №0.0.2946555480.1 від 13.04.2023р.

19.04.2023р. у зв`язку з усуненням обставин, що призвели до зміни складу колегії суддів, а саме виходом на роботу судді-доповідача Вечірка І.О. призначено повторний автоматизований розподіли судової справи між суддями, за результатом якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача: Вечірка І.О., суддів Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023р. у справі №908/1977/22. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 31.05.2023 о 15:30 год.

01.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

31.05.2023р. представники сторін у судове засідання не з`явилися.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю його представника у іншому судовому засіданні, призначеному на 31.05.2023р. у Ленінському районному суді м.Дніпропетровська.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023р. у справі №908/1977/22 відкладено на 28.06.2023 року на 15год.00хв.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із звільненням з посади судді Вечірка І.О. для розгляду справи № 908/1977/22 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2023 розгляд апеляційної скарги у справі № 908/1977/22 призначено в судовому засіданні на 28.09.2023 о 10:30 год.

В судове засідання 28.09.2023 з`явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання не з`явився. Порадившись на місці колегія суддів оголосила перерву у судовому засіданні до 12.10.2023 о 12:20 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі № 908/1977/22, яке відбудеться 12.10.2023 о 12:20 год.

В судове засідання 12.10.2023 з`явився представник відповідача (апелянта). Позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, правом на що позивач скористався, про що свідчить поданий ним відзив, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 05.10.2023 представник відповідача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, зменшивши розмір їх стягнення на 50% до вказаних у прохальній частині сум.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» (Постачальник, позивач у даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ГІРНИЧОШАХТНОГО ОБЛАДНАННЯ «ТЕХНОМАШ» (Споживач, відповідач у справі) був укладений договір постачання природного газу № Д/2021/43 від 24.12.2021 (далі Договір), за умовами якого позивач зобов`язався передавати у власність відповідачу природний газ в обсягах, за ціною та у порядку, передбачених цим Договором, а відповідач - приймати газ та оплачувати його вартість у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених Договором (п.1.1).

Згідно з п. 4.3 Договору приймання-передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у звітному місяці, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою щомісячних Актів приймання-передачі, які є невід`ємними частинами цього Договору, і які є підставою для проведення Споживачем остаточних розрахунків за поставлений природний газ у звітному місяці.

За змістом пункту 3.1 Договору, Споживач зобов`язаний оплатити вартість місячного обсягу природного газу на рахунок Постачальника - 100% вартості до 10 числа місця наступного за звітним (місяцем поставки).

Відповідно до п. 5.1.2 Договору встановлено, що Споживач зобов`язується, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених Договором.

Договір є укладеним з дати його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками та діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання (п. 11.1).

Сторонами також були підписані Додаткові угоди від 24.12.2021, від 25.01.2022 до вказаного Договору, згідно з якими визначалась ціна на природний газ: з 1 січня 2022 63163,90 грн. з урахуванням ПДВ, з 1 лютого 2022 44 767,90 грн. за 1 000 куб.м газу, в тому числі 20% ПДВ.

Як слідує зі змісту позовної заяви та викладеного в ній розрахунку, позивач у період з січня по червень 2022 року на виконання умов Договору поставив відповідачу природний газ, вартість якого була оплачена відповідачем частково.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано в матеріали справи копії підписаних сторонами та скріплених печатками Актів приймання-передачі природного газу на загальну суму 639 689,57 грн:

- № 00000002755 від 31.01.2022 на суму 402 959,12 грн з ПДВ;

- № 00000004565 від 28.02.2022 на суму 150 375,36 грн з ПДВ;

- № 00000007406 від 31.03.2022 на суму 81 432,80 грн з ПДВ;

- № 00000012360 від 30.04.2022 на суму 4 423,27 грн з ПДВ;

- № 00000015390 від 31.05.2022 на суму 174,22 грн з ПДВ;

- № 00000018394 від 30.06.2022 на суму 324,80 грн з ПДВ.

Відповідачем було перераховано на рахунок позивача часткову оплату за отриманий згідно з Договором природний газ, що підтверджується копіями платіжних доручень: №152 від 17.02.2022 на суму 100 000,00 грн, № 230 від 26.04.2022 на суму 100 000 грн, № 273 від 17.05.2022 на суму 4 423,27 грн, № 333 від 13.06.2022 на суму 174,22 грн, № 340 від 15.06.2022 на суму 60 000,00 грн., всього на загальну суму 264 597,49 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача суми 375 092,08 грн основного боргу, суми 85 491,95 грн пені, суми 7 554,44 грн 3% річних, суми 75 945,06 грн інфляційних втрат, суми 37 778,26 грн штрафу, за яким відкрито провадження у даній справі.

Відповідач факт отримання від позивача природного газу за вищевказаними актами не заперечив, у відзиві позовні вимоги в частині заявленої суми 375 092,08 грн. основного боргу визнав та в подальшому в ході розгляду справи надав докази щодо перерахування на рахунок позивача частини боргу в розмірі 40 000,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що після звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив часткове погашення боргу в загальному розмірі 40 000,00 грн, а тому провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми 40 000,00 грн. основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмета спору. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума основного боргу, яка з урахуванням усіх здійснених відповідачем оплат на час розгляду справи складає 335 092,08 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за заявлений період прострочення, суд дійшов до висновку, що його здійснено правильно, тому позовні вимоги про стягнення суми 75 945,06 грн втрат від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі. Також, здійснивши перерахунок суд встановив, що до стягнення з відповідача за заявлений період належить сума 7 447,13 грн. 3% річних, відмовивши в частині позовних вимог про стягнення 107,31 грн. 3% річних. Крім того, суд здійснив перерахунок пені та встановив, що позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 74 017,78 грн, відмовивши в іншій частині вимог про стягнення пені на суму 11474,17 грн судом у зв`язку з необґрунтованістю. Щодо штрафу суд зауважив, що його розмір визначено позивачем правильно, тому вимоги про стягнення штрафу підлягають задоволенню у заявленому розмірі 37 778,26 грн. У задоволенні клопотань відповідача про розстрочення виконання рішення та про зменшення штрафних санкцій суд відмовив.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/1977/22 лише в частині в частині стягнення штрафних санкцій: стягнути 3% річних у розмірі 3 723,56 грн, інфляційні втрати 37 972,20 грн, пеню - 37 008,89 грн, штраф 18 889,13 грн, тобто залишення без задоволення його клопотання про зменшення штрафних санкцій, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ГІРНИЧОШАХТНОГО ОБЛАДНАННЯ ТЕХНОМАШ» суми 375 092,08 грн. основного боргу, суми 85 491,95 грн. пені, суми 7 554,44 грн.3% річних, суми 75 945,06 грн. інфляційних втрат, суми 37 778,26 грн. штрафу, всього - загальної суми 581 861,79 грн.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які підтримані позивачем.

Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 173-175, 193, 216-218, 230, 265 ГК України, умовами договору постачання природного газу № Д-/2021/43 від 24.12.2021 та мотивовано тим, що відповідачем порушено умови договору щодо розрахунків за поставлений позивачем в період з січня по червень 2022 року природний газ, що підтверджується відповідними Актами приймання-передачі, підписаними сторонами. У зв`язку із неналежним виконання зобов`язання на час звернення позивача до суду заборгованість відповідача склала 375092,08 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем крім суми основного боргу заявлено до стягнення з відповідача суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих згідно з наведеними в позовній заяві розрахунками на суму основного зобов`язання з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, а також суму штрафу за прострочення оплати понад 30 календарних днів.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який підтримано відповідачем в повному обсязі. Відповідач, зокрема, зазначив, що визнає позовні вимоги в частині стягнення суми 375 092,08 грн. основного боргу та ставить питання щодо зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій (пені, 3% річних, інфляційних втрат, штрафу). При цьому, відповідач вказав, що введений в Україні воєнний стан у зв`язку із військовою агресією проти України вплинув на ринок продажу та платоспроможність існуючих потенційних покупців обладнання відповідача. Так, контрагент відповідача ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» повідомив відповідача про скасування замовлення згідно договору № 159 від 11.02.2022 через війну на території України, розірвання договору та вивезення переданого обладнання. У зв`язку з триваючим строком воєнного стану, веденням активних бойових дій, значним погіршенням ринкової ситуації щодо реалізації обладнання, відповідачем було оголошено простій та зупинено роботу на період дії воєнного стану на території України. Зазначені обставини свідчать про критичний фінансовий стан відповідача, тимчасову фактичну зупинку його господарської діяльності та тимчасову неможливість сплатити вартість отриманого від позивача природного газу. Відповідач намагався зменшувати суму заборгованості та частково перераховував грошові кошти за отриманий природний газ, про що свідчать платіжні доручення за період з 26.04.2022 по 13.06.2022. В умовах воєнного стану в Україні до платників податків не застосовуються штрафні санкції за відсутність можливості сплатити податки та збори до бюджету.

Відповідачем також було подано клопотання про зменшення штрафних санкцій (отримано судом 08.12.2022), в якому зокрема вказано про те, що з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період нарахувань, однак позивачем було штучно збільшено кількість днів в періодах нарахування, що призвело до помилкових нарахувань штрафних санкцій. З урахуванням цього, а також положень ч. 6 ст. 232 ГК України відповідачем наведено контррозрахунок в частині нарахування сум 3% річних та пені, які склали 7 447,13 грн. та 79 642,90 грн. відповідно. Щодо суми нарахування інфляційних втрат відповідач погодився з розрахунком позивача, в частині розрахунку суми штрафу заперечень не надав. Відповідач зазначив, що загальна сума штрафних санкцій (200 813,29 грн. з урахуванням наданого відповідачем контррозорахунку) складає більш 50% від суми заявленого основного боргу. З урахуванням раніше викладених у відзиві обставин, враховуючи вжиття відповідачем заходів щодо часткової сплати за отриманий від позивача газ, відповідач на підставі ч. 3 ст. 551, ЦК України, ст. 233 ГК України просив зменшити розмір штрафних санкцій на 50% та розстрочити виконання рішення на 12 платежів, шляхом сплати рівними частинами щомісяця.

Позивач надав відповідь на відзив та заперечення на клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій, відповідно до яких з позицією та доводами відповідача не погодився. Зазначив, що відповідачем не надано будь-яких доказів, що підтверджують скрутне матеріальне становище та наявності підстав для звільнення його від відповідальності за порушення виконання зобов`язання. Вказаний відповідачем випадок, що вплинув на його фінансовий стан, а саме розірвання договору іншим суб`єктом господарювання, не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із невиконанням договірного зобов`язання та не свідчить про поважність причин невиконання відповідачем зобов`язання щодо сплати за спожити природний газ. Не наведено здійснення ним жодних можливих заходів щодо належного виконання зобов`язань за договором, винятковості обставин, що вплинула та сприяли такому невиконанню, випадку або непереборної сили. Розстрочення виконання рішення має бути пов`язане із наявністю конкретних обставин, що ускладнюють або унеможливлюють його виконання. З огляду на це підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій відсутні, а клопотання про розстрочку виконання рішення є передчасним.

Від відповідача 30.12.2022 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач, зокрема, зазначив, що 13.12.2022, 20.12.2022 та 26.12.2022 відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти в загальному розмірі 40 000,00 грн, що свідчить про вжиття заходів щодо виконання перед позивачем зобов`язання за договором. На підтвердження цього до заперечення додані копії відповідних платіжних інструкцій.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд першої інстанції зазначив, що:

- незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об`єктивні обставини чи суб`єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Необґрунтованими у зв`язку із цим є посилання відповідача, із наданням відповідних доказів, на наявний факт скасування замовлення, розірвання договору із своїм контрагентом (ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат») та повернення ним відповідачу обладнання без оплати через війну на території України. До того ж відповідачем зазначено лише про єдиний випадок припинення договірних зобов`язань з одним із своїх контрагентів, що не спростовує наявність джерел доходів від інших правовідносин відповідача, за яким він є постачальником (кредитором);

- в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу;

- в п. 5.1.2 Договору передбачений обов`язок Споживача самостійно обмежити (припинити) споживання газу, зокрема, у випадку порушення строків оплати за Договором. Проте відповідач пропри все продовжував споживання природного газу, хоча і в менших обсягах, у зв`язку із чим повинен був усвідомлювати настання пов`язаного із цим обов`язку щодо їх оплати, а позивач в свою чергу правомірно розраховував на своєчасне отримання оплати вартості спожитого відповідачем природного газу та має право на отримання компенсації, внаслідок її прострочення відповідачем;

- заявником також не доведено, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;

- викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов`язання. До того ж відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження скрутного фінансового стану відповідача, про який він зазначає.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

ТОВ «ЗАВОД ГІРНИЧОШАХТНОГО ОБЛАДНАННЯ ТЕХНОМАШ» наявність своєї вини в порушенні грошових зобов`язань за договором, як це вимагається ч. 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 74 017,78 грн, а в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню у заявленому розмірі 37 778,26 грн.

Апелянт (відповідач) зазначає, що:

- приймаючи рішення про відмову у зменшенні розміру штрафних санкцій, судом не було надано належної оцінки обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки позивача у справі, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що підприємство просило зменшити штрафні санкції на 50%, а не на 99%. Стягнення 50% штрафних санкцій є тією самостійною умовою стимулювання належного виконання договірних зобов`язань;

- ТОВ «Енерджі Трейд Груп» не зазнало збитків або шкоди у зв`язку із незначним простроченням оплати за товар. Таким чином, незначні порушення договірних зобов`язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси;

- ТОВ «Енерджі Трейд Груп» має статутний капітал у розмірі 5 000 000,00 грн, а відповідач лише 1 000,00 грн, що свідчить про нерівні фінансові умови на ринку господарювання;

- господарський суд не врахував, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Окрім стягнення пені та штрафу позивач нараховує та стягує також проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів підприємством;

- суд першої інстанції, відмовляючи у зменшенні розміру штрафних санкцій, помилково не взяв до уваги, що заборгованість виникла у період дії особливого періоду воєнного стану на території України.

Надаючи оцінку зазначеним доводам та встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Норма ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц).

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Правова позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19 зазначив, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як вбачається із встановлених судами обставин, позивач у період з січня по червень 2022 року на виконання умов Договору поставив відповідачу природний газ газу на загальну суму 639 689,57 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання-передачі природного газу та не заперечується ТОВ "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш".

Натомість відповідачем було перераховано на рахунок позивача часткову оплату за отриманий згідно з Договором природний газ, що підтверджується копіями платіжних доручень на загальну суму 264 597,49 грн.

Таким чином, зобов`язання відповідачем хоча й виконано лише частково, проте виконувалося систематично протягом усього спірного періоду.

Крім того, спірний період був в межах періоду початку збройної агресії проти України та повномасштабного вторгнення військ російської федерації та запровадженого внаслідок цього воєнного стану на усій території України.

В ході розгляду справи відповідач надав докази щодо перерахування на рахунок позивача частини боргу в розмірі 40 000,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у даній справі (копії платіжних інструкцій містяться в матеріали справи).

Наведене вказує на здійснення певних результативних, проте не достатніх спроб відповідача погасити заборгованість.

Судом враховується поведінка відповідача, який не заперечує наявність боргу перед позивачем, сприяє його оплаті, не зловживає своїми правами щодо затягування розгляду справи та вирішення наявного між сторонами спору.

Також, відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, який здійснює виробництво та реалізацію гірничо-шахтного обладнання, а споживачами товару (обладнання), що виробляється підприємством, є гірничо-збагачувальні та металургійні підприємства. Таке обладнання має специфічний характер і відповідно попит на нього має обмежене коло споживачів (покупців). Крім того, ТОВ "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" забезпечує чималу кількість робочих місць (трудовий ресурс), що слідує з наданих ним копій наказів, хоч й вимушений був оголосити простій та зупинити роботу підприємства через активні бойові дії та воєнний стан.

Враховуючи галузь, в якій спеціалізується відповідач та сферу його діяльності, що пов`язується із стратегічним значенням для економіки та генерацією валового продукту, суд помилково не врахував такі інші обставини, які мають істотне значення, оскільки вони заслуговують на увагу в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

При цьому слід зауважити, що норми права, закріплені у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, не пов`язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій із одночасним існуванням у часі моменту, у який боржником допущено порушення зобов`язання, та обставин, якими боржник обґрунтовує застосування зазначених норм права. Таким чином, заперечення позивача щодо неможливості зменшення розміру штрафних санкцій у зв`язку з тим, що порушення відповідачем грошового зобов`язання почалося ще до початку воєнної агресії, не відповідає зазначеним вище приписам законодавства.

Подібних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 27.03.2023 у справі № 904/934/22, від 31.03.2023 у справі №910/20525/21, від 20.04.2023 у справі № 904/613/22, від 20.04.2023 у справі № 904/124/22.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Проте, суд першої інстанції, встановивши факт часткового виконання відповідачем зобов`язання, його поведінку та дії, спрямовані на погашення заборгованості, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, не врахувавши майновий стані та інтереси обох сторін (кредитора та боржника).

В оскаржуваному рішенні не наведено конкретних мотивів відхилення доводів відповідача щодо таких підстав для зменшення розміру неустойки, як часткове виконання зобов`язання (ступінь виконання); поведінку сторін, значимість підприємства боржника на регіональному та державному рівнях (інший інтерес, інші обставини), відсутність збитків кредитора, чим суд припустився порушення норм матеріального права, зокрема, ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України.

Водночас, стосовно можливої збитковості відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб`єкт господарювання.

В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

А ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що порушення зобов`язань контрагентами боржника, не вважається обставинами, які є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання.

В силу чого судом не приймаються до уваги обставини відмови від договору чи неналежного виконання зобов`язань контрагентами відповідача, серед яких й ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Так само, різний статутний капітал сторін не свідчить про нерівні фінансові умови на ринку господарювання, адже взяте стороною на себе зобов`язання у будь-якому випадку має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, тим більше, якщо таке було погоджено в договірному порядку і саме на цьому етапі й мали враховуватися фінансові та інші спроможності (можливості) підприємства виконувати умови договору та передбачені ним зобов`язання за будь-яких умов, зокрема, й несприятливих, а тому доводи в цій частині скарги відхиляються як необґрунтовані та безпідставні.

Досліджуючи питання зменшення пені та штрафу, суд виходить з того, що ТОВ "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" клопотало перед судом першої інстанції про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 50% та наразі просить змінити оскаржуване судове рішення, зменшивши стягнені суми на 50%.

Таким чином, враховуючи те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи, доводів сторін та поданих ними доказів, з огляду на загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, виходячи з основної мети інституту неустойки апеляційний суд вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення пені та штрафу на 50% від визначеної судом суми до стягнення (задоволених позовних вимог) до 37 008,89 грн та 18 889,13 грн відповідно.

При цьому необхідного наголосити, що визначення розміру, на який має бути зменшено заявлену до стягнення суму штрафних санкцій, в кожному випадку вирішується судом з урахуванням конкретних встановлених обставин справи, правових підстав та наявних у матеріалах справи доказів.

Поряд з цим, щодо клопотання відповідача (апелянта) та вимог його апеляційної скарги в частині зменшення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів звертає увагу на таке.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань» (п. 8.32).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (п. 8.38).

Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Водночас, варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов`язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов`язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

До того ж, для зменшення суми нарахованих позивачем та стягнутих 3 % річних та інфляційних втрат має бути встановлена очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Разом з тим, у даній справі порівняно з сумою боргу, яку стягнув суд першої інстанції з відповідача 335 092,08 грн, сума втрат від інфляції склала лише 75 945,06 грн, а 3% річних взагалі 7 447,13 грн.

Тобто судом не встановлено непропорційності заявлених до стягнення та стягнених судом сум 3% річних та інфляційних втрат до суми основного боргу, їх надмірності тощо, навіть у їх сукупності з штрафними санкціями.

За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, частково є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/1977/22 належить змінити як таке, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклавши резолютивну частину рішення в частині стягнення пені та штрафу в такому вигляді:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ГІРНИЧОШАХТНОГО ОБЛАДНАННЯ «ТЕХНОМАШ», код ЄДРПОУ 43984625 (69096, м.Запоріжжя, вул.Гребельна, буд. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП», код ЄДРПОУ 36716332 (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд.6) 37 008,89 грн пені, 18 889,13 грн штрафу».

Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В той же час, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так як апеляційну скаргу частково задоволено, проте, з огляду також на те, що спір у даній справі частково виник із неправильних дій відповідача, які призвели до порушення зобов`язання за договором щодо своєчасної та повної оплати природного газу, суд відповідно покладає судові витрати на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/1977/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/1977/22 в частині стягнення пені та штрафу змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ГІРНИЧОШАХТНОГО ОБЛАДНАННЯ «ТЕХНОМАШ», код ЄДРПОУ 43984625 (69096, м.Запоріжжя, вул.Гребельна, буд. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП», код ЄДРПОУ 36716332 (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд.6) 37 008,89 грн пені, 18 889,13 грн штрафу.

В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/1977/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Гірничошахтного обладнання "Техномаш".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 30.10.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

СуддяА.Є. Чередко