Рішення

від 23.10.2023 по справі 903/588/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 жовтня 2023 року Справа № 903/588/23

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" (03066, місто Київ, провулок Охтирський, будинок 7, код ЄДРПОУ 41790774)

до відповідача: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, село Губин Перший. код ЄДРПОУ 03373842)

про стягнення 973 782,37 грн.

Представники сторін:

від позивача: не прибули;

від відповідача: Овчарук Андрій Олександрович

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка у якому просить стягнути 997 931, 14 грн. заборгованості в т.ч. 814 472 грн. основного боргу, 105 992, 93 грн. пені, 13 870, 46 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 63 595, 75 грн. 30% річних та 14 968, 97 грн. витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №193 від 14.03.2022 в частині своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою суду від 13.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.07.2023.

28.06.2023 від Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/3834/23 від 28.06.2023, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити повністю та клопотання за вх.№ 01-74/984/23 від 28.06.2023 про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 29.06.2023 постановлено зустрічну позовну заяву Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка повернути заявнику.

Ухвалою суду від 29.06.2023 постановлено заяву про забезпечення доказів шляхом їх витребування Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка повернути заявнику.

07 липня 2023 року від позивача, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь за вх. № 01-75/4023/23 від 07.07.2023 на відзив відповідача.

14 липня 2023 року від позивача, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли:

- заява про збільшення розміру позовних вимог за вх.№ 01-74/1080/23 від 14.07.2023, у якій просить суд другий пункт прохальної частини позовної заяви вважати викладеним у наступній редакції: «Прийняти рішення, яким стягнути з ПОСП ІМ. ІВАНА ФРАНКА (код ЄДРПОУ 03373842, місцезнаходження: 45726, Волинська область, Горохівський район, село Губин Перший) на користь ТОВ «ІСКОФІТА» (код ЄДРПОУ 41790774, місцезнаходження: 03066, місто Київ, провулок Охтирський, будинок 7) заборгованість у розмірі 973 782, 37 грн. (яка включає: 714 472 грн. сума основного боргу; 146 648, 93 грн. пеня; 24 672, 04 грн. інфляційне збільшення суми боргу, 87 989, 40 грн. 30% річних);

- заява про закриття провадження у справі за вх.№ 01/74/1079/23 від 14.07.2023, у якій просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 100 000 грн. та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" з Державного бюджету України частину сплаченого судового збору у розмірі 1500 грн.

Суд протокольною ухвалою залишив без задоволення клопотання Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про залишення позову без розгляду, оскільки судом встановлено, що позовна заява підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" Донським Олегом та скріплена печаткою юридичної особи, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вищезазначеного клопотання відповідача.

Ухвалою суду від 17.07.2023 відкладено підготовче засідання на 02.08.2023, зобов`язано позивача надати оригінали документів, долучених до позовної заяви для огляду та дослідження у судовому засіданні.

17.07.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшов лист Північно-західного апеляційного господарського суду щодо витребування матеріалів справи №903/588/23, у зв`язку із надходженням апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.06.2023.

Ухвалою суду від 18.07.2023 зупинено провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 997 931, 14 грн. до повернення оригіналів справи №903/588/23 в Господарський суд Волинської області.

31.08.2023 через відділ документального забезпечення та контролю суду, повернулись матеріали справи №903/588/23 з Північно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку із поверненням апеляційної скарги.

24 липня 2023 року до господарського суду надійшла спільна письмова заява за вх.№01-74/1129/23) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" та Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про затвердження мирової угоди від 18.07.2023 та повернення позивачу з Державного бюджету України 50% судового збору.

Ухвалою суду від 31.08.2023 поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.09.2023, постановлено позивачу виконати вимоги ухвали суду від 17.07.2023.

На виконання вимог ухвал суду від 17.07.2023 та від 31.08.2023 від позивача надійшло клопотання за вх.№01-75/5209/23 від 04.09.2023. про долучення оригіналів документів, а саме: договору поставки №193 від 14 березня 2022 року, видаткової накладної №56 від 09 лютого 2023 року, товарно-транспортної накладної №Р52 від 09 лютого 2023 року, акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2023-05.06.2023 року, акту звірки взаємних розрахунків за період 14.03.2022-05.06.2023, видаткової накладної №283 від 04.07.2022, видаткової накладної №300 від 12.07.2022, видаткової накладної №499 від 16.11.2022, видаткової накладної №11 від 09.01.2023, видаткової накладної №23 від 17.01.2023.

04 вересня 2023 року від позивача, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх.№01-75/5196/23 про відкликання мирової угоди. В обґрунтування клопотання ТОВ "ІСКОФІТА" зазначає, що 18 липня 2023 року між позивачем і відповідачем було укладено мирову угоду, яку було подано до Господарського суду Волинської області 24 липня 2023 року. Відповідно до умов Мирової угоди відповідач визнає позовні вимоги щодо укладеного договору поставки №193 від 14.03.2022 та зобов`язується сплатити позивачу 714 472 грн. - основного боргу, 87 989,40 грн. - 30% річних та судові витрати двома платежами, а саме 50% до 31.07.2023 року включно та 50% до 15.08.2023 року включно.

Позивач зазначає, що в супереч умовам укладеної Мирової угоди відповідач станом на 01 вересня 2023 року не здійснив жодного платежу відповідно до її умов, строки оплати в якій були запропоновані саме відповідачем.

Відтак, позивач просить суд відмовити в затверджені укладеної між сторонами мирової угоди від 18.07.2023 року на підставі п.1 ч.5 ст. 192 ГПК України та розглядати справу відповідно до заявлених позивачем позовних вимог.

Ухвалою суду від 20.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.10.2023.

Представник позивача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог заперечив, просив суд повернути її без розгляду відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України.

Щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Розглянувши в судовому засіданні заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд вважає, що дана заява підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства ціну позову вказує позивач то в даному випадку має місце нова ціна позову 973 782,37 грн. (714 472 грн. основного боргу, 146 648,93 грн. пені, 24 672,04 грн. інфляційних втрат, 87 989,40 грн. 30% річних) виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача в судовому засіданні просить суд укладену між сторонами мирову угоду від 18.07.2023 затвердити. Щодо заяви позивача про відкликання мирової угоди заперечив, зазначив, що положеннями ГПК України не передбачено права позивача на відкликання укладеної між сторонами мирової угоди.

Щодо клопотання позивача про відкликання мирової угоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд встановив, що відповідно до умов мирової угоди від 18 липня 2023 року відповідач - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка зобов`язувалось сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" 714 472,00 грн. - основного боргу, 87 989,40 грн. - 30% річних та судовий збір у розмірі 7 303,37 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., згідно наступного графіку:

1) 50% від 714 472,00 грн. - основного боргу, а саме 357 236,00 грн. - до 31.07.2023 року включно;

2) 50% від 87 989,40 грн. - 30% річних, а саме 43 994,70 грн. - до 31.07.2023 року включно;

3) 50% судового збору у розмірі 7 303,37 грн., а саме 3 651,69 грн. - до 31.07.2023 року включно;

4) 50% від 10 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, а саме 5 000,00 грн. - до 31.07.2023 року включно;

5) 50% від 714 472,00 грн. - основного боргу, а саме 357 236,00 грн. - до 15.08.2023 року включно;

6) 50% від 87 989,40 грн. - 30% річних, а саме 43 994,70 грн. - до 15.08.2023 року включно;

7) 50% судового збору у розмірі 7 303,37 грн., а саме 3 651,69 грн. - до 15.08.2023 року включно;

8) 50% від 10 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, а саме 5 000,00 грн. - до 15.08.2023 року включно.

Відтак, суд встановив, що укладена між сторонами мирова угода від 18.07.2023 року є невиконаною, а саме в частині зобов`язання відповідача здійснити платежі до 31.07.2023 та до 15.08.2023. На підставі п.1 ч.5 ст. 192 ГПК України у затвердженні мирової угоди від 18.07.2023, суд відмовляє.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні просить відмовити у позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що до матеріалів справи долучено копії документів належним чином не посвідченні, суми пені, відсотків річних та інфляційних втрат в позовній заяві розраховані не коректно, вважає, що основна заборгованості наявна не на підставі договору поставки №193 від 14 березня 2022 року, а на підставі видаткової накладної.

При цьому, наголошує, що позивачем розголошено третім особам конфіденційну інформацію сторін в порушення п. 12.8. договору поставки №193 від 14.03.2022, згідно котрого сторони домовилися, що вся інформація яка стосується цього договору та випливає з умов його виконання сторонами є конфіденційною інформацією сторін та не може розголошуватися третім особам без попередньої згоди сторін, якщо інше прямо не встановлене законом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

14 березня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" (постачальник) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка (покупець) укладено договір поставки №193 згідно з умовами котрого, постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця миючі та дезінфікуючі засоби (надалі іменується Товар), вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату. Сторони погодили, що можуть, укладати специфікації на поставку партій товару, в яких зазначається найменування, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, загальна кількість, місце та умови поставки товару, порядок розрахунків, термін поставки товару та ін.

Згідно п. 2.1. договору поставка товару здійснюється за рахунок постачальника за допомогою кур`єрських служб доставок. Конкретна адреса місця доставки визначається в заявках.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.7 договору поставка товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка визначена у видатковій накладній. Поставка партії Товару здійснюється протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання від покупця заявки на поставку партії товару. Місце поставки, кількість товару, ціна та вартість кожної партії поставки товару може узгоджуватися сторонами на підставі заявки покупця. Заявка надсилається покупцем на адресу постачальника не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до дати поставки партії товару за допомогою поштового зв`язку на адресу постачальника, вказану в цьому договорі або засобами факсимільного зв`язку на телефон/факс постачальника. Постачальник повідомляє покупця про час і місце, коли товар буде наданий у розпорядження останнього. Повідомлення надається шляхом телефонного чи факсимільного зв`язку. Датою поставки товару є дата, вказана у видатковій накладній. Факт отримання партії товару покупцем, а також документів, передбачених п. 2.2. даного договору засвідчується підписом та печаткою покупця на видатковій накладній. Покупець зобов`язаний надати постачальнику довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, якою уповноважує певну особу па отримання товару.

Пунктом 6.5. договору сторони погодили, що оплата партій товару, що поставляється за цим договором, здійснюється: перша партія товару - у формі 100% передоплати вартості партії товару; друга та наступні партії товару - на умовах відстрочки платежу протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки партії товару.

На виконання умов договору позивачем у лютому місяці 2023 року було поставлено, а ПОСП ім. Івана Франка, прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 814 472 грн. згідно видаткової накладної №56 від 09.02.2023 на суму 814 472 грн.

Поставка товарів визначеною вартістю підтверджується також долучено позивачем до матеріалів справи товарно-транспортною накладною №Р52 від 09.02.2023 на суму 814 472 грн.

Додатково позивачем до відповіді на відзив від 07.07.2023 долучено рахунок-фактуру від 08.02.2023 №57 на суму 814 472 грн. (а.с. 61)

Також в підтвердження договірних відносин між сторонами, що виникли на підставі договору поставки №193 від 14 березня 2022 року, позивачем надано видаткові накладні №133 від 25.03.2022 на суму 300 993,30 грн., №283 від 04.07.2022 на суму 101 010 грн., №300 від 12.07.2022 на суму 238 510 грн., №499 від 16.11.2022 на суму 122 200 грн., №11 від 09.01.2023 на суму 44 467,30 грн., №23 від 17.01.2023 на суму 133 401,90 грн. з доказами їх оплати платіжні інструкції від 15.03.2022 №9747, від 31.05.2022 №1152, від 11.07.2022 №2300, від 15.11.2022 №1357, від 06.01.2023 №12152, від 16.01.2023 №12271 (а.с. 55-60).

На вимогу господарського суду позивачем надано для огляду оригінал договору поставки №193 від 14 березня 2022 року, видаткової накладної №56 від 09 лютого 2023 року, товарно-транспортної накладної №Р52 від 09 лютого 2023 року, акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2023-05.06.2023 та оригінали акту звірки взаємних розрахунків за період 14.03.2022-05.06.2023, видаткових накладних №283 від 04.07.2022, №300 від 12.07.2022, №499 від 16.11.2022, №11 від 09.01.2023, №23 від 17.01.2023.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.

Суд встановив, що видаткова накладна №56 від 09 лютого 2023 року на суму 814 472 грн. на поставку ТОВ "ІСКОФІТА" товарно-матеріальних цінностей ПОСП ім. Івана Франка підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток господарюючих суб`єктів, містить всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійсненої сторонами на підставі останньої, згідно умов підписаного договору поставки №193 від 14 березня 2022 року господарської операції.

Проте, ПОСП ім. Івана Франка взяті на себе згідно договору поставки №193 від 14 березня 2022 року зобов`язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв`язку з чим заборгувало постачальнику 814 472 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми заборгованості 814 472 грн.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між сторонами виникли цивільні права та обов`язки на підставі договору поставки №193 від 14 березня 2022 року. Договір предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у лютому місяці 2023 року було поставлено, а ПОСП ім. Івана Франка, прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 814 472 грн. згідно видаткової накладної №56 від 09 лютого 2023 року (а.с. 14).

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 814 472 грн. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, відпущених згідно видаткової накладної №56 від 09.02.2023 на підставі та на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №193 від 14.03.2022 (на момент пред`явлення позову до суду та на час відкриття судом провадження у справі) були обґрунтованими та підставними.

Суд встановив, що відповідач після відкриття провадження у справі сплатив частково суму основного боргу в розмірі 100 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2779 від 16.06.2023 на суму 100 000 грн. (а.с. 72).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі сплатив частково суму основного боргу у розмірі 100 000 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до положень статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.1. договору поставки №193 від 14.03.2022 у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника (з врахуванням клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми пені) 146 648,93 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 03.03.2023 по 14.07.2023 згідно видаткової накладної №56 від 09.02.2023 на суму 814 472 грн.:

- 118 265,80 грн. пені із суми заборгованості 814 472 грн. за період з 03.03.2023 по 16.06.2023;

- 28 383,13 грн. пені із суми заборгованості 714 472 грн. за період з 16.06.2023 по 14.07.2023.

Враховуючи вище зазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені обумовлене умовами договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в загальній сумі 146 648,93 грн.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, позивачем нараховано відповідачу (з врахуванням клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення сум інфляційних втрат та 30% річних) 24 672,04 грн. інфляційних втрат за період з 03.03.2023 по 16.06.2023 та 87 989,40 грн. 30% річних за період з 03.03.2023 по 14.07.2023.

Пунктом 7.2. договору поставки №193 від 14.03.2022 сторони домовились, що у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання на вимогу постачальника, від зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми 30 відсотків річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, проаналізувавши надані позивачем при поданні позову до суду, розрахунки, суд вважає загальну суму у розмірі 87 989,40 грн. правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 24 672,04 грн. за період з 03.03.2023 по 16.06.2023 суми інфляційних втрат, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Заперечення представник відповідача в судовому засіданні, що до матеріалів позовної заяви долучено документи належним чином не посвідчених не взято до уваги суду.

Суд встановив, що посвідченням вірності копій їх оригіналам засвідчені підписом директора ТОВ "ІСКОФІТА" Донським О.М. та скріплені відтисками печаток товариства. При цьому оригінали долучених до матеріалів справи документів було досліджено в судовому засіданні 23.10.2023.

Щодо заперечення відповідача на пред`явлений позов з посиланнями на ті обставини, що поставка товарно-матеріальних цінностей відбулася не на підставі договору, відхиляються судом, як такі, що суперечать фактичним обставинам справи.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір поставки №193 від 14.03.2022 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався. Видаткові накладні долучені до матеріалів справи містять посилання на договір. ПОСП ім. Івана Франка приступив до виконання умов договору поставки у зв`язку сплатою товарно-матеріальних цінностей за договором поставки №193 від 14.03.2022 (докази оплати платіжні інструкції а.с. 55-60, 72).

Щодо розголошення позивачем третім особам конфіденційної інформації сторін в порушення п. 12.8. договору поставки №193 від 14.03.2022 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відтак, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 32 Конституції України гарантовано кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, 3) припинення дії, яка порушує право; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна чи службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватись за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Статтею 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що таємна інформація це інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини 2 ст. 6 Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Відповідно до ч.ч. 8 та 9 ГПК України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Провадження у справі в частині стягнення 100 000 грн. заборгованості закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задоволити.

3. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, село Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСКОФІТА" (03066, місто Київ, провулок Охтирський, будинок 7, код ЄДРПОУ 41790774) 973 782,37 грн. заборгованості, в т.ч.: 714 472 грн. основного боргу, 146 648,93 грн. пені, 24 672,04 грн. інфляційних втрат, 87 989,40 грн. 30% річних та 14 606,74 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 30.10.2023.

Суддя В. М. Дем`як