Рішення

від 18.10.2023 по справі 910/6587/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.10.2023Справа № 910/6587/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/6587/23

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Чапаєва, буд. 7, літ Б; ідентифікаційний код: 33945935)

про стягнення 1 752 668,09 грн

Представники сторін:

від позивача: Шевченко А.О., довіреність № 7936-К-Н-О від 14.09.2021;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" та ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку 1 752 668,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" своїх зобов`язань за Договором № K3VKLOF34923 про надання овердрафтового кредиту від 20.11.2017 та ОСОБА_1 - зобов`язань за Договором поруки № K3VKLOF34923/DP від 20.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023, на підставі частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, постановлено звернутися до Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ). Зобов`язано Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) вказаної фізичної особи.

16.05.2023 на електронну адресу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на запит суду від 02.05.2023, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 15.05.2023 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6587/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.06.2023.

16.06.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку на його подання.

У підготовче засідання 21.06.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 21.06.2023 судом було оголошено перерву до 12.07.2023.

30.06.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

10.07.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" надійшли заперечення щодо відповіді на відзив.

У підготовче засідання 12.07.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 12.07.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 16.08.2023.

12.07.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" надійшла заява про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/9951/23.

10.08.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на заяву про зупинення провадження у справі, а також заява про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину, відповідно до якої позивач просить визнати недійсним односторонній правочин вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" у формі заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023 з моменту його вчинення.

15.08.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" надійшла заява про закриття провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_1 .

У підготовче засідання 16.08.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 16.08.2023 судом було відмовлено в задоволенні заяви відповідача-1 про зупинення провадження, прийнято до розгляду заяву позивача про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину та оголошено перерву до 06.09.2023.

04.09.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли заперечення проти заяви про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину.

У підготовче засідання 06.09.2023 з`явились представники позивача та відповідача-1.

У підготовчому засіданні 06.09.2023 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" про закриття провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_1 , а також можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 було закрито провадження у справі № 910/6587/23 в частині вимог до ОСОБА_1 , а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 20.09.2023.

У судовому засіданні 20.09.2023 судом було оголошено перерву до 18.10.2023.

У судове засідання 18.10.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви.

У судовому засіданні 18.10.2023 судом було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про оголошення перерви у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 18.10.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2017 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (позичальник) було укладено Договір № K3VKLOF34923 про надання овердрафтового кредиту (далі - Кредитний договір), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого банк за наявності грошових ресурсів зобов`язується здійснювати овердрафтове обслуговування позичальника, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_2 , відкритому у Банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3 цього Договору, шляхом дебетування поточного рахунку. Кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Істотні умови кредитування визначені у розділі "А" Кредитного договору. Відповідно до цього розділу, в редакції Договору про внесення змін до Кредитного договору від 25.10.2021, вид кредиту - овердрафтовий кредит (п. А.1.); кредитний ліміт - 3 500 000,00 грн (п. А.2.); рахунок для обслуговування кредиту - НОМЕР_3 , отримувач: АТ КБ "Приватбанк" (п. А.5.); процентна ставка - диференційована, що залежить від терміну непогашеного залишку по кредиту (п.п. А.7., А.7.1.).

Пунктами 4.1, 4.9 Кредитного договору, в редакції Договору про внесення змін до Кредитного договору від 25.10.2021, передбачено, що за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня позичальник сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом. Розрахунок процентів здійснюється щодня, починаючи з дати утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів на рік.

04.07.2022 між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (позичальник) було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору, пунктом І якого сторони внесли зміни до умов кредитування позичальника за Кредитним договором такого змісту:

1) позичальник підтверджує свої зобов`язання перед банком щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, яка складається з: суми неповернутого кредиту - 1991818,56 грн; суми нарахованих до 03.07.2022 та несплачених позичальником процентів за користування кредитом - 98012,69 грн;

2) сторони дійшли згоди продовжити строк користування позичальником кредитними коштами та встановити кінцевий термін повернення кредиту та сплати процентів за його користування - 03.07.2023 включно;

3) погашення позичальником заборгованості за Кредитним договором, розмір якої визначено у підп. 1 пункту І цього Договору про внесення змін, здійснюється наступним чином: повернення кредиту (погашення заборгованості за кредитом), а також погашення заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом здійснюється в строки/терміни встановлені в Графіку погашення заборгованості, що наведений в Додатку № 1 до цього Договору про внесення змін;

4) сторони дійшли згоди змінити розмір процентної ставки за користування кредитними коштами за Кредитним договором, яка застосовується при відсутності порушення позичальником умов Кредитного договору, та встановити її розмір, починаючи з 04.07.2022, на рівні 15 процентів річних. Нарахування процентів та їх сплата позичальником здійснюється на умовах, як це визначено Кредитним договором, з урахуванням зміни його умов, що внесені цим Договором про внесення змін;

5) сторони дійшли згоди, що від моменту набрання чинності цим Договором про внесення змін подальше надання банком кредиту позичальнику не здійснюється.

Як зазначає позивач, ним було виконано свої зобов`язання та здійснено овердрафтове кредитування відповідача у межах узгодженого сторонами ліміту, натомість відповідачем свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконано, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку відповідача.

З огляду на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, з урахуванням Договору про внесення змін, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 1730538,40 грн заборгованості за тілом кредиту та 22129,69 грн заборгованості за процентами.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що 20.01.2022 між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № K7VKFLOWWD2QE-2, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов`язується набути у власність у ДП "Автомаз-Україна" (продавець) майно, спеціально придбане у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем Специфікації(й) (Додаток № 1) та умов, та передати його у володіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк (строк лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти майно та сплатити банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеним цим Договором.

У Специфікації, яка є Додатком № 1 до цього Договору, визначено найменування майна, його технічні характеристики та вартість.

20.01.2022 відповідач перерахував позивачу аванс у розмірі 2 700 474,00 грн та разову винагороду банку в розмірі 31 528,03 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку за 20.01.2022.

В цей же день АТ КБ "Приватбанк" уклало з ДП "Автомаз-Україна" договори купівлі-продажу №04/20/01/22 від 20.01.2022 та №05/20/01/22 від 20.01.2022.

Проте ДП "Автомаз-Україна" свої зобов`язання за вищезазначеними договорами купівлі-продажу не виконало, об`єкти фінансового лізингу не поставило.

03.08.2022 відповідач звернувся до позивача з листом № 42, в якому повідомив про розірвання в односторонньому порядку Договору фінансового лізингу №K7VKFLOWWD2QE-2 від 20.01.2022. У зв`язку з розірванням договору вимагав протягом 3 календарних днів з дня отримання цього листа повернути сплачений аванс у сумі 2700474,00 грн.

23.08.2022 АТ КБ "Приватбанк" звернулося до ДП «Автомаз-Україна» з листом №Е.08.0.0.0/4-220823/18241, в якому зазначило, що листом №42 від 03.08.2022 лізингоодержувач письмово повідомив АТ КБ "Приватбанк" про розірвання відповідного договору фінансового лізингу в односторонньому порядку з вимогою повернути сплачені кошти (авансовий платіж), які банк сплатив постачальнику, у зв`язку з чим банк звертається до ДП "Автомаз-Україна" з вимогою не пізніше 3 робочих днів повернути кошти в сумі 2 673 469,26 грн.

Також 23.08.2022 АТ КБ "Приватбанк" звернулося до ТОВ "Цемакс" з листом №Е.08.0.0.0/4-220823/18242, яким повідомило, що кошти в сумі 2 673 469,26 грн, отримані від лізингоодержувача для сплати постачальнику за об`єкт фінансового лізингу, можуть бути повернуті ТОВ "Цемакс" після повернення банку попередньої оплати постачальником - ДП "Автомаз-Україна". Кошти в сумі 27 004,74 грн, отримані від лізингоодержувача та не використані для сплати постачальнику зо об`єкт фінансового лізингу, будуть повернені на поточний рахунок ТОВ "Цемакс".

Станом на 29.12.2022 ДП "Автомаз-Україна" аванс за договорами купівлі-продажу №04/20/01/22 від 20.01.2022 та №05/20/01/22 від 20.01.2022 позивачу не повернуло.

Наведені обставини встановлені судами під час розгляду справи № 910/12284/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Автомаз-Україна", про стягнення 2771151,85 грн, з яких 2673469,26 грн попередньої оплати, 80762,83 грн інфляційні втрати та 16919,76 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі № 910/12284/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Поряд із цим, 13.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" вчинено односторонній правочин у вигляді заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11. У цій заяві зазначено, що станом на 13.06.2023 загальна сума заборгованості ТОВ "Цемакс" перед АТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором складає 1707212,97 грн, а також станом на 13.06.2023 АТ КБ "Приватбанк" не повернуло ТОВ "Цемакс" аванс в розмірі 2700474,00 грн, у зв`язку з чим ТОВ "Цемакс" повідомило АТ КБ "Приватбанк" про припинення зобов`язань відповідача щодо сплати позивачу заборгованості за Кредитним договором в розмірі 1707212,97 грн шляхом зарахування боргу позивача перед відповідачем за Договором фінансового лізингу №K7VKFLOWWD2QE-2 від 20.01.2022, а також про припинення зобов`язань позивача щодо повернення відповідачу сплаченого авансу за Договором фінансового лізингу №K7VKFLOWWD2QE-2 від 20.01.2022 в частині суми 1707212,97 грн.

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на часткове погашення заборгованості за Кредитним договором в сумі 103443,00 грн, відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Крім того відповідач зазначає, що позов є передчасним, оскільки він пред`явлений до закінчення визначеного Кредитним договором строку повернення кредиту.

Позивач, вважаючи недійсним з моменту вчинення односторонній правочин про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинений відповідачем у формі заяви № 11 від 13.06.2023, з огляду на спірність вимог відповідача та відсутність зобов`язань позивача перед відповідачем з повернення авансу за Договором фінансового лізингу №K7VKFLOWWD2QE-2 від 20.01.2022, звернувся до суду із заявою про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину в порядку ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Суд встановив, що на виконання умов Кредитного договору, на рахунках відповідача було встановлено кредитний ліміт (ліміт овердрафту).

Овердрафтом є банківська послуга, відповідно до якої банк надає клієнту кредит частинами, кожна з яких надається шляхом сплати з поточного рахунку розрахункових документів клієнта на суму, що перевищує кредитовий залишок, з утворенням дебетового залишку в межах ліміту овердрафту.

Зі змісту підп. 1 пункту І Договору про внесення змін до Кредитного договору вбачається, що сторонами узгоджено розмір грошового зобов`язання відповідача з повернення позивачеві кредитних коштів - 1 991 818,56 грн.

За приписами частин 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги умови Договору про внесення змін до Кредитного договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

З наданої позивачем банківської виписки вбачається, що до моменту звернення до суду з цим позовом відповідач сплатив позивачеві 261 280,16 грн в якості погашення заборгованості за Кредитним договором.

Крім того, суд встановив, що 22.05.2023 (після пред`явлення цього позову до суду) на рахунок відповідача надійшли грошові кошти в сумі 103 443,00 грн, які того ж дня були перераховані на рахунок позивача в якості погашення заборгованості за Кредитним договором.

Докази сплати решти заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Під час розгляду справи позивач не заперечив надходження на його рахунок коштів в сумі 103 443,00 грн та не спростував їх зарахування в якості часткового погашення заборгованості за тілом кредиту.

За відсутності доказів спрямування вищенаведених коштів на погашення інших зобов`язань відповідача, які не є предметом цього спору, суд виходить з того, що кошти були зараховані за призначенням платежу, а саме на погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 103 443,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В іншій частині, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Кредитним договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 627 095,40 грн визнається судом обґрунтованою.

Згідно з частинами 1 - 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Порядок нарахування процентів за користування кредитом та їх розмір передбачено у підп. 3 пункту І Договору про внесення змін до Кредитного договору.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому процесуальним законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 22 129,69 грн заборгованості за процентами є обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами.

Доводи відповідача про передчасність цього позову, з огляду на його пред`явлення до закінчення строку користування кредитом, суд відхиляє зважаючи на припис частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Щодо заяви позивача про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину, а саме одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023, суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1 - 3 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З огляду на вищевикладене, в силу положень статей 202 та 601 Цивільного кодексу України, статті 203 Господарського кодексу України оспорювана заява про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023 за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як на підставу недійсності одностороннього правочину відповідача - заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023, позивач посилається на те, що оспорюваний правочин було вчинено відповідачем з порушенням статей 601, 602 Цивільного кодексу України, оскільки у позивача відсутнє грошове зобов`язання перед відповідачем, щодо якого здійснено зарахування однорідних вимог.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад грошей. При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

З огляду на викладене, зобов`язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17 та від 11.06.2020 у справі №910/7804/19.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 уточнено висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаних постановах, таким чином, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Отже, питання щодо безспірності вимог, які зараховуються шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, є предметом дослідження суду при розгляді спору про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог і саме вказані обставини входять до предмету доказування в цій справі, а наявність спорів щодо стягнення заборгованості за зобов`язанням, яке зараховується, а також наявність заперечень іншої сторони щодо зарахування зустрічних однорідних вимог не свідчать про відсутність безспірності вимог.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі №910/12284/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023, встановлено безпідставність вимог відповідача до позивача щодо повернення авансу в розмірі 2 700 474,00 грн за Договором фінансового лізингу №K7VKFLOWWD2QE-2 від 20.01.2022, оскільки, як встановлено судами, незважаючи на те, що лізингоодержувач не знаходиться у прямих договірних відносинах з продавцем майна, що є предметом договору лізингу, проте продавець несе відповідальність перед лізингоодержувачем, що дає лізингоодержувачу, з урахуванням пункту 7.1.2 Договору лізингу, право звернутися з вимогою до продавця про повернення авансового платежу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Аналіз статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Конструкція ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що односторонній правочин, вчинений відповідачем у формі заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023, не відповідає вимогам статей 601, 602 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, з огляду на відсутність у позивача невиконаного грошового зобов`язання перед відповідачем, щодо якого здійснено зустрічне зарахування.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 103 443,00 грн, в іншій частині судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 627 095,40 грн заборгованості за тілом кредиту, 22 129,69 грн заборгованості за процентами, а також підлягає визнанню недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем у формі заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023.

Витрати позивача по сплаті судового збору в загальному розмірі 27 422,38 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов та заява про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину підлягають задоволенню.

У зв`язку із необхідністю закриття провадження у справі у відповідній частині, сплачена сума судового збору в розмірі 1 551,64 грн може бути повернута позивачу в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/6587/23 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" заборгованості за тілом кредиту в розмірі 103 443,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Чапаєва, буд. 7, літ Б; ідентифікаційний код: 33945935) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1 627 095 (один мільйон шістсот двадцять сім тисяч дев`яносто п`ять) грн 40 коп., заборгованість за процентами в розмірі 22 129 (двадцять дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн 69 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 27 422 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять дві) грн 38 коп.

4. Заяву Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину задовольнити.

5. Визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" у формі заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 11 від 13.06.2023, з моменту його вчинення.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.10.2023

Суддя О.В. Нечай