Рішення

від 16.10.2023 по справі 911/1473/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1473/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15)

про визнання незаконним і скасування рішення № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р.,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

представники сторін:

від позивача: Іваницька О.П. (ордер на надання правової допомоги № 1424763 від 13.07.2023 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 6857/10 від 05.09.2018 р.);

від відповідача: Голуб В.О. (виписка з ЄДРЮОФОПГФ, посвідчення № 432).

Обставини справи:

Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького (далі позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі відповідач) про визнання незаконним і скасування рішення № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Білоцерківською міською радою Київської області на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання було прийнято рішення № 3808-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви», яким припинено право постійного користування Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення ОСОБА_2 ) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30.09.2010 р. № 1499-70-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування».

Позивач вважає вищезазначене рішення відповідача необгрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з перевищенням повноважень, у зв`язку з чим просить суд визнати незаконним та скасувати вказане рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р., а також судові витрати покласти на відповідача.

Разом із позовною заявою до Господарського суду Київської області Парафією Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви було подано заяву б/н від 12.05.2023 р. (вх. № 85/23 від 15.05.2023 р.) про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд: 1) зупинити дію рішення № 3808-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 р. Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 26245791) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення ОСОБА_2 ) площею 0,0849 га з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30.09.2010 р. № 1499-70-V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування; 2) заборонити Білоцерківській міській раді Київської області вчиняти дії щодо передання земельної ділянки у власність або користування усієї площі або частини площі земельної ділянки із кадастровим номером 3210300000:04:036:0041, яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30.09.2010 р. № 1499-70-V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування; 3) заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вчиняти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії щодо земельної ділянки із кадастровим номером 3210300000:04:036:0041; 4) накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 3210300000:04:036:0041.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.05.2023 р. у задоволенні заяви Парафії ОСОБА_3 про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2023 р. позовну заяву Парафії ОСОБА_3 було залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.06.2023 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.07.2023 р.

Підготовче засідання відкладалось.

29.06.2023 р. до Господарського суду Київської області від Білоцерківської міської ради надійшов відзив № 1809/01-07 від 23.06.2023 р. (вх. № 12606/23 від 29.06.2023 р.) на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог у даній справі заперечує з огляду на те, що спірне рішення міської ради було прийнято з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливості забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації та на підставі подання Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023 р., протоколу засідання Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023 р., протоколу засідання Постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту № 26 від 26.04.2023 р., Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023 р., та з урахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

Як зазначає відповідач, 28.12.2018 р. набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України». На виконання приписів Перехідних та прикінцевих положень Закону Міністерством культури України було прийнято наказ № 37 від 25.01.2019 р. «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин 7 і 8 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». У вказаному переліку в розділі «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог статті 8 та частини 1 статті 14 Закону» у пункті 9 «Київська область» за номером 2 перебуває Святителя Луки, Архієп. Кримського (Парафія) Білоцерківська єпархія УПЦ, юридична адреса: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 49 (юридична адреса). До позовної заяви позивачем було додано Статут Релігійної громади (парафії) святителя Луки Войно-Ясенецького м. Біла Церква Української Православної Церкви, який затверджений Єпіскопом Білоцерківським і Богуславським та зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 334 від 17.06.2002 р. Виходячи з вказаних документів, Білоцерківська міська рада зазначає, що позивач не виконав вимоги вищевказаного спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не змінив офіційної назви у статуті, а тому, відповідно до норм зазначеного Закону, Статут позивача на сьогодні втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Вказане дає підстави вважати, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому, відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

02.08.2023 р. до Господарського суду Київської області від Парафії ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив б/н від 01.08.2023 р. (вх. № 14819/23 від 02.08.2023 р.), відповідно до якої позивач просить врахувати надані доводи та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з огляду на те, що відповідач, приймаючи рішення № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р., самовільно, без згоди релігійної організації, перевищив свої повноваження і порушив права позивача як землекористувача на право постійного користування земельною ділянкою. При цьому, з норм Земельного кодексу України слідує, що право приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою виникає в органів державної влади і місцевого самоврядування лише у разі добровільної відмови землекористувача від постійного користування земельною ділянкою. У всіх інших випадках, передбачених законом, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише після рішення суду, яке має набути чинності. Також позивач зазначав, що питання релігієзнавчої експертизи практично не врегульовано на законодавчому рівні і залишається за рамками наукових досліджень. Крім того, законодавством не врегульовано такі питання, як природа і ознаки релігієзнавчої експертизи, умови і спеціальні методи її проведення, предмет і об`єкт експертизи, статус експерта при провадженні релігієзнавчої експертизи і межі застосування спеціальних знань, проблеми комплексної і комісійної релігієзнавчої експертиз та інші. Тобто такого виду експертизи як релігієзнавча експертиза в даний час законодавством не визначено.

Окрім того, позивач зауважував, що низка релігійних управлінь звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства культури України, визнання дій Міністерства культури України протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення певних дій. 15.05.2023 р. Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 640/4748/19 за вказаним позовом, у задоволенні позову відмовлено, проте на даний час рішення не набрало законної сили. Позивач стверджує, що його статут зареєстрований у встановленому законом порядку, і що ОСОБА_1 свою діяльність не припинила. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться всі відомості, внесення яких вимагається законом по відношенню до релігійних організацій із статусом юридичної особи, у тому числі - в частині реєстрації повного найменування юридичної особи та її установчих документів. Також позивач зазначав, що на даний час на земельній ділянці площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться нежитлова будівля - храм на честь ОСОБА_3 , загальною площею 327,6 кв.м, незавершене будівництво 65% готовності. Реєстрація права власності на будівлю храму підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 115842570, дата формування 01.03.2018 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498303432103. Згідно вказаного Витягу власником будівлі храму є Парафія ОСОБА_3

31.08.2023 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 2501/01-07 від 22.08.2023 р. (вх. № 16506/23 від 31.08.2023 р.), відповідно до яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що установчий документ позивача є недійсним в частині назви релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України. При цьому, Білоцерківська міська рада звертала увагу суду, що на час розгляду даної справи, наказ Міністерства культури України № 37 від 25.01.2019 р. «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої і восьмої ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»» не зупинений, є чинним та, відповідно, підлягає виконанню, а тому посилання позивача на той факт, що їх статут зареєстрований згідно законодавства, на переконання міської ради, не відповідає дійсності.

У судовому засіданні 11.09.2023 р. представники учасників процесу заявили про подання всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2022 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2022 р.

У судовому засіданні 16.10.2023 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала у повному обсязі; представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 16.10.2023 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 17.06.2002 р. за юридичною адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 49, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 13531200000002984, код ЄДРПОУ 26245791, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій.

На підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради № 1499-70-V від 30.09.2010 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування» Парафією ОСОБА_3 було отримано право постійного користування на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення ОСОБА_2 ) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154257 від 30.06.2011 р. та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041.

На вказаній земельній ділянці площею 0,0849 га з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041, яка перебувала у постійному користуванні позивача, за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться нежитлова будівля - храм на честь Святителя Луки Войно-Ясенецького, загальною площею 327,6 кв.м, незавершене будівництво 65% готовності. Реєстрація права власності на будівлю храму підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 115842570, дата формування 01.03.2018 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498303432103. Згідно вказаного Витягу власником будівлі храму є Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького.

27.04.2023 р. Білоцерківською міською радою на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання було прийнято рішення № 3808-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви», зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 р. № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України Про місцеве самоврядування в Україні, Про свободу совісті та релігійні організації та Про внесення зміни до статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 р. № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила: 1. Припинити право постійного користування Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення ОСОБА_2 ) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2010 року № 1499-70-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування». У пункті 2 рішення зазначено, що землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 вважає вищезазначене рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р. «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви» необгрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушеннями процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, та прийнятим з перевищенням повноважень, наданих міській раді, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено в п. в) ч. 2 ст. 92 ЗК України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

За статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Частиною 1 статті 142 ЗК України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 ЗК України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 ЗК України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради № 3808-39-VІІІ від 27.04.2023 р. про припинення права позивача щодо постійного користування земельною ділянкою вбачається, що вказане рішення мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, та обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України Про місцеве самоврядування в Україні, Про свободу совісті та релігійні організації та Про внесення зміни до статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 р. № Н-8/11.

Водночас, як зазначалося вище, вичерпний перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначений ст. 141 Земельного кодексу України.

З матеріалів справи не вбачається наявності передбачених вказаною ст. 141 ЗК України підстав для припинення відповідачем права постійного користування земельною ділянкою позивача.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Водночас, і саме оскаржуване рішення відповідача посилань на підстави припинення права, встановлені статтею 141 ЗК України, не містить.

Поряд з цим, право постійного користування земельною ділянкою припиняється при добровільній відмові землекористувача в порядку приписів ст. 142 ЗК України або у випадках, визначених статтею 143 ЗК України. У таких випадках для припинення права постійного користування землею мають бути наявні докази добровільної відмови користувача від права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого відповідним державним актом, або підстави, визначені ст. 143 ЗК України для примусового припинення права користування землею.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 р. у справі № 909/108/19.

Суд відзначає, що матеріали даної справи не містять доказів добровільної відмови ОСОБА_1 від права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Отже, у даному випадку вирішення питання щодо примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Поряд з цим, слід зазначити, що положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Зазначені вище норми Земельного та Цивільного кодексів України спрямовані на попередження правової невизначеності у випадку відчуження об`єктів нерухомого майна.

Судом встановлено, що на спірній земельній ділянці площею 0,0849 га з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041, яка передавалася в постійне користування позивачу, за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться нежитлова будівля - храм на честь Святителя Луки Войно-Ясенецького, загальною площею 327,6 кв.м, незавершене будівництво 65% готовності. Реєстрація права власності на будівлю храму підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 115842570, дата формування 01.03.2018 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498303432103. Доказів вибуття даного об`єкта нерухомості з власності позивача матеріали справи не містять.

Як зазначалося вище, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що приймаючи оскаржуване рішення № 3808-39-VІІІ від 27.04.2023 р. Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, Білоцерківська міська рада діяла поза межами наданих повноважень, всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог Парафії ОСОБА_3 та скасування вказаного рішення Білоцерківської міської ради.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Поряд з цим, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень, зокрема, щодо неприведення позивачем статуту у відповідність до норм Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, щодо висновку релігієзнавчої експертизи, щодо обставин адміністративної справи № 640/4748/19, була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3808-39-VIII від 27.04.2023 р. Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення ОСОБА_2 ) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30.09.2010 р. № 1499-70-V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування.

3. Стягнути з Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, код 26376300) на користь Парафії ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.10.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна