Рішення

від 30.10.2023 по справі 918/307/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/307/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О.Гуменюк, розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні справу

за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізоцький лісовик"

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-консалт АВ",

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2 : не з`явився,

від прокуратури: І.Гіліс, посв.№ 071605 від 01.03.2023,

УСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізоцький лісовик" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-консалт АВ" про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016 та повернення земельної ділянки площею 18,86 га, яка розташована за межами смт Мізоч.

Стислий виклад позиції прокуратури, позивача, заперечень відповідачів.

Згідно із позовною заявою, земельна ділянка площею 32,17 га, що знаходиться за межами смт Мізоч Рівненського району Рівненської області, перебуває у користуванні ТОВ «Мізонький лісовик», яке створене шляхом реорганізації ЗАТ «Лісовик» і є правонаступником ЗАТ «Лісовик» та Здолбунівською міжгосподарського лісгоспу. Водночас з`ясовано, що 27.04.2016 між відповідачами укладено договір оренди землі на частину земельної ділянки, яка перебуває в останньою на праві постійного користування. Разом з тим, згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про реєстрацію вказаного правочину відсутні. При цьому, відповідно до інформації, наданої позивачем, органу місцевого самоврядування, як власнику спірної земельної ділянки, не було

відомо про її передачу в оренду відповідачу-2, будь-яких погоджень щодо укладення оспорюваного правочину селищної радою не надавалось. Зважаючи на викладене, відповідач-1, не маючи повноважень розпоряджатися земельною ділянкою, що перебуває у нього в постійному користуванні, діючи всупереч вимогам законодавства, передав частину земельної ділянки в строкове платне користування (оренду) відповідачу-2, що є підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 13, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 11, 203, 215, 216, 626, 638 ЦК України, ст. 174, 180, 207 ГК України, ст. 78, 92, 93, 95, 116, 122, 124, 134, 152 ЗК України, ст. 4, 6 Закону України «Про оренду землі» тощо.

25.04.2023 від відповідача-1 надійшов відзив, за яким останній проти задоволення позовних вимог заперечує, вказуючи, що копія договору оренди землі № 19 від 27.04.2016 та акту приймання-передачі земельної ділянки не відповідають встановленим законодавством вимогам для належного оформлення орендного користування земельною ділянкою, а відтак спірний договір оренди земельної ділянки не є укладеним. Зокрема, договір не містить істотних умов, визначених в Законі України «Про оренду землі», а саме: в договорі не визначений об`єкт оренди: кадастровий номер, місце розташування; у розділі договору «Предмет договору» вказано: «Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Мізоцької селищної ради та межі якої визначено на плані земельної ділянки (додаток 1 до цього договору)», додаток 1 до договору відсутній, а в розділі «Об`єкт оренди» вказано що: «В оренду передається земельна ділянка загальною площею 18,86 га, у тому числі рілля 18,86 га», та не вказаний кадастровий номер, в графі «Кадастровий номер» - прочерк. Оскільки в договорі не вказано кадастровий номер земельної ділянки, то вона не є сформованою та не може виступати об`єктом цивільних прав, зокрема права оренди. Крім того, договору не була надана належна, передбачена законодавством форма, право оренди не було зареєстроване, відтак такий договір оренди не можна вважати укладеним, а земельну ділянку - переданою. Відповідач-1 не визнає оспорюваний договір укладеним та дійсним, про що відповідачу-2 12.09.2021 надіслано лист № 41 від 10.09.2021.

25.04.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким починаючи з 07.04.2022 землекористувачі, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності на праві постійного користування (крім державних, комунальних підприємств, установ, організацій), емфітевзису, можуть передавати такі земельні ділянки в оренду строком до одного року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке право оренди земельної ділянки не підлягає державній реєстрації. Отже, доводи прокурора про неможливість оренди земель постійних користувачів не ґрунтуються на вимогах закону. Окрім того, зазначає, що керівники відповідачів зустрічалися з метою погодження істотних умов договору оренди та погодили розмір орендної плати на 2022 рік в межах договору оренди землі від 27.04.2016. Заразом відповідач-2 станом на момент подання позову жодної земельної ділянки відповідача-1, яка належить йому на праві постійного користування, не використовує. Також вказує, що матеріали позовної заяви не містять жодного доказу ідентифікації фактичного використання відповідачем-2 земельної ділянки площею 18,86 га. Зважаючи на викладене, просить у задоволені позову відмовити.

01.05.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2, де зазначено, що у відзиві на позовну заяву відповідача-2 міститься посилання на застосування до спірних правовідносин Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07.04.2022, у той же час оспорюваний правочин укладено 27.04.2016, а отже, до нього має застосовуватись законодавство, яке діяло на дату виникнення спірних правовідносин. Також прокурор зауважує, що постійний землекористувач не наділений правом розпорядження землею, в тому числі передавати її в користування іншим суб`єктам господарювання. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Окрім того, за твердженням прокурора, безпідставними та такими, що не містять у собі жодного доказового значення, є доводи представника відповідача-2 з приводу так званих «зустрічей» представників сторін договору щодо погодження орендної плати у 2022 році за оспорюваним правочином. Спростуванню підлягає посилання відповідача-2 щодо відсутності підстав для повернення земельної ділянки законному користувачу з огляду на те, що орендар останню не використовує. Заразом, відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 27.04.2016 відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв земельну ділянку загальною площею 18,86 га, право на яку посвідчене Державним актом серії РВ № 00001 від 05.08.1993. Також із заяви про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12022186130000170, установлено, що відповідачем-2 засіяно спірну земельну ділянку та в серпні 2022 року зібрано урожай ріпаку, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими.

02.05.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1, за якою про оспорюваність правочину свідчить те, що за заявою директора відповідача-1 правоохоронними органами розпочато кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.09.2022 за № 12022186130000170, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем-2, що перебуває у користуванні відповідача-1. При цьому відповідач-2 вважає, що вказаний договір є діючим та у своєму відзиві обґрунтовує це проведенням між сторонами у 2022 році переговорів щодо орендної плати. Відтак, враховуючи, що між сторонами існують суперечки щодо договору оренди землі від 27.04.2016, законності користування орендованою земельною ділянкою комунальної форми власності, розміру орендної плати, то прокурором вірно обрано спосіб захисту порушених прав територіальної громади.

03.05.2023 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, згідно з якими не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання. Окрім того, земельні ділянки площами 7,2486 га та 2,6753 га перебувають у державній власності, а земельна ділянка площею 16,01 га - у користуванні ОСОБА_1 , а отже, права позивача не порушені.

09.05.2023 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких доказом підтвердження існування між відповідачами домовленості щодо орендної плати в 2022 році є

покази свідка, долучені до матеріалів справи. Стосовно посилання прокурора на інформацію, отриману з кримінального провадження, то лише наявність вироку, який набрав законної сили, є обов`язковим доказом відповідно до ст. 75 ГПК України. Окрім того, відповідач стверджує, що прокурор, звертаючись із вимогою про зобов`язання відповідача-2 повернути земельну ділянку площею 18,86 га, не ідентифікував таку земельну ділянку з її точними координатами, точним розташуванням і точним розміром. Також зазначає, що за інформацією з Державного земельного кадастру постійним користувачем земельної ділянки площею 16,01 га є ОСОБА_1 , а земельна ділянка площею 2,6753 га перебуває у державній власності.

16.05.2023 від відповідача-1 надійшла заява щодо відповіді на відзив, де зазначено, що неукладений договір не може класифікуватись як правомірний чи неправомірний, а тому до нього не може бути застосована й «презумпція правомірності» правочину, якою аргументує свою позицію керівник Здолбунівської окружної прокуратури. На даний час, після звернення відповідача-1 до правоохоронних органів, припинено незаконне користування землею з боку відповідача-2, а відтак між відповідачами відсутні суперечки щодо договору оренди землі, оскільки, з точки зору відповідача-1, такого договору не існує, оскільки він не був укладений, що виключає визнання такого договору недійсним. Також вказує, що докази, надані відповідачем-2 у підтвердження факту виконання договору, є неналежними та недопустимими. Щодо підтвердження обставин передачі земельної ділянки, то об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом, у цьому випадку така реєстрація проведена не була, відтак не відбулась й передача земельної ділянки в оренду. Не відповідають дійсності доводи відповідача-2 щодо ведення у 2021-2022 роках переговорів з питання оренди землі, оскільки сам по собі факт згаданих зустрічей не має жодного доказового значення, окрім того на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

18.05.2023 від позивача надійшли пояснення, за якими при формуванні земельної ділянки площею 16,01 га, кадастровий номер 5622655400:02:003:0085, розробник технічної документації щодо інвентаризації земель ТОВ «Ленд-ком» допустив помилку в електронному документі (обмінному файлі) та помилково до державного земельного кадастру заніс інформацію про те, що користувачем вказаної земельної ділянки є ОСОБА_1 , однак останній жодного відношення до спірної земельної ділянки не має, її користувачем є відповідач-1. Питання щодо усунення невідповідностей, виявлених у державному земельному кадастрі, наразі вирішується.

04.08.2023 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких за матеріалами технічної документації із встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідача-1 для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг в смт Мізоч на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області встановлено, що всі землі відповідача-1 згідно з актом РВ №00001 від 05.08.1993 належать до земель лісогосподарського призначення з цільовим призначенням 09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг. У свою чергу, власником земель лісогосподарського призначення є держава в особі Рівненської ОДА відповідно до ст. 31 ЛК України. Відтак Мізоцька селищна рада не має жодного відношення до земель, зазначених в акті РВ №00001 від 05.08.1993, тому її права та інтереси не порушені.

07.08.2023 від прокуратури надійшли додаткові пояснення, за якими факт використання спірної земельної ділянки підтверджується заявою про вчинення кримінального правопорушення, згідно з якою відповідач-2 засіяв спірну земельну ділянку та в серпні 2022 року зібрав урожай ріпаку. У 2021 році відповідач-1 звернувся з листом до відповідача-2 щодо усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, проте відповідач-2 засіяв земельні ділянки, зібрав врожай, чим фактично здійснив їх самовільне зайняття. Прокурор звертає увагу, що строк дії оскаржуваного договору становить 10 років, тобто він діє до 2026 року. Враховуючи викладене, а саме: наявність оспорюваного договору від 27.04.2016, проведення робіт у попередні роки, вказане не виключає можливість використання відповідачем-2 спірних земельних ділянок у подальшому. Стосовно ідентифікації земельних ділянок, то згідно з Планом зовнішніх меж землекористування, що зображений у Державному акті, користувачу надано в постійне користування чотири земельні ділянки: № 1 площею 7,62 га, № 2 площею 16,01 га, № 3 площею 2,73 га, № 4 площею 6,17 га. 27.04.2016 між відповідачами укладено оспорюваний договір оренди землі на частину земельних ділянок, які перебувають в останнього на праві постійного користування. За інформацією, наданою позивачем, у користуванні відповідача-2 перебувають земельні ділянки № 2 площею 16,01 га та № З площею 2,73 га. Наразі єдиним правовстановлюючим документом на спірні земельні ділянки є Державний акт серії PB № 00001, виданий 05.08.1993 головою Здолбунівської районної ради народних депутатів, який чинний та в судовому порядку недійсним не визнавався.

07.08.2023 від позивача надійшли письмові пояснення, згідно з якими предметом спору у вказаній справі є земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення підсобного сільського господарства» комунальної форми власності, що знаходяться за межами смт Мізоч Рівненського району та перебувають у користуванні відповідача-1 на підставі Державного акту на право постійного користування серії РВ № 00001, виданого 05.08.1993 головою Здолбунівської районної ради народних депутатів Здолбунівському міжколгоспному лісгоспу смт Мізоч, правонаступником якого є відповідач-1. На даний час земельні ділянки, які є предметом спору, занесені до державного земельного кадастру: земельна ділянка з кадастровим номером 5622655400:02:003:0085 площею 16,01 га, земельна ділянка з кадастровим номером 5622655400:03:001:0246 площею 2,6753 га. Разом з тим, під час розгляду судової справи селищній раді стало відомо, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5622655400:03:001:0246 площею 2,6753 га, яка належать до комунальної власності територіальної громади, обліковується як земельна ділянка лісогосподарського призначення державної форми власності. Водночас, Мізоцькою селищною радою для відповідача-1 жодні погодження на виготовлення технічної документації із землеустрою чи її затвердження не надавались. Відтак є необхідність у проведенні обстежень вказаних земельних ділянок та з`ясуванні обставин, за яких земельна ділянка з кадастровим номером 5622655400:03:001:0246 площею 2,6753 га змінила своє цільове призначення.

07.08.2023 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, у яких останній, посилаючись на судову практику, вказує, що договір оренди землі, укладений після 01.01.2013, є укладеним із моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов та після його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено сторонами, а не з моменту державної реєстрації права оренди. Також прокурор посилається на події 2013-2022 років, однак жодних доказів про фактичне використання відповідачем-2 земельних ділянок в 2023 році не надає. Натомість припущення прокурора спростовуються заявою чинного директора відповідача-1 до органів поліції від 21.09.2022, якою по суті вжито заходів, які унеможливлюють продовження договору оренди землі від 27.04.2016. Тому відповідач-2 уважає договір оренди землі від 27.04.2016 припиненим з моменту подання заяви до поліції. Окрім того, є необґрунтованим посилання прокурора про використання земельної ділянки з кадастровим номером 5622655400:03:001:0246 площею 2,6753 га, оскільки відповідач-2 не здійснював обробіток вказаної земельної ділянки, що підтверджується змістом заяви відповідача-1 від 21.09.2022, в якій йдеться про незаконний збір урожаю в с. Уїздці, тоді як зазначена земельна ділянка знаходиться в с. Клопіт, що засвідчується ст. 9 технічної документації із встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), тощо.

11.09.2023 від прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких спірна земельна ділянка використовувалась на підставі договору оренди земельної ділянки від 27.04.2021, а відтак зазначений договір є укладеним. Не припинивши договірні відносини в судовому порядку та не повернувши її за актом прийому передачі, орендар матиме право обробляти вказану земельну ділянку до закінчення строку дії договору, а саме до 2026 року. Отже, належним способом захисту порушених прав територіальної громади буде застосування правових наслідків недійсності правочину, тобто повернення сторін у первісний стан - повернення земельної ділянки відповідачу-1. Щодо належного позивача, то земельну ділянку площею 16,01 га, кадастровий номер 5622655400:02:003:0085, яка перебуває в постійному користуванні відповідача-1 на підставі державного акту, передано до комунальної власності Мізоцької територіальної громади наказом № 17-20-ОТГ від 08.12.2020 ТУ Держгеокадастру у Рівненській області, цільове призначення останньої - для ведення підсобного сільського господарства. Окрім того, земельна ділянка площею 2,67 га, кадастровий номер 5622655400:03:001:0246, що зареєстрована в державному земельному кадастрі на підставі технічної документації, виготовленої на замовлення відповідача-1, є земельною ділянкою, яка перебуває в постійному користуванні останнього з цільовим призначенням - для ведення підсобного сільського господарства. Оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту смт Мізоч на території Мізоцької територіальної громади та станом на 27.05.2021 сформована не була, то в силу п. 24 Перехідних положень ЗК України вона перейшла у комунальну власність з вказаної дати.

04.10.2023 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, за якими долучений до матеріалів справи прокурором статут відповідача-1 не є належним і допустимим доказом правонаступництва, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону. Отже, за відсутності у справі доказів правонаступництва ТОВ «Мізоцький Лісовик» прав та обов`язків Здолбунівського міжгосподарського лісгоспу, то на базі Здолбунівського міжгосподарського лісгоспу утворено ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Здолбунівський держспецлісгосп», яке надалі було реорганізоване в ДП «Рівненське лісове господарство». У свою чергу, ДП «Рівненське лісове господарство» було приєднане до ДП «Костопільське лісове господарство». Наразі ДП «Костопільське лісове господарство» перетворено у філію «Костопільське лісове господарство» ДП «Ліси України».

09.10.2023 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідачу-2 невідомо, з яких підстав до технічної документації внесено відомості щодо права постійного користування земельними ділянками за відповідачем-1 згідно з державним актом на право постійного користування РВ №00001 від 05.08.1993, виданого Здолбунівському міжгосподарському лісгоспу, без наявності доказів правонаступництва відповідачем-1 прав та обов`язків Здолбунівського міжгосподарського лісгоспу в силу того, що статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи та не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 03.04.2023 (суддя Н.Церковна) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.05.2023.

03.05.2023 від відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 03.05.2023 розгляд справи відкладено на 16.05.2023.

09.05.2023 від відповідача-2 надійшла заява свідка.

16.05.2023 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 16.05.2023 відкладено розгляд справи на 06.06.2023 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

06.06.2023 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Н. Церковної на лікарняному (тимчасової втрати працездатності), про що повідомлено сторін у справі.

Розпорядженням керівника апарата суду від 03.07.2023 № 03-04/282023 у зв`язку з перебуванням судді Н.Церковної на лікарняному по 20.07.2023, відповідно до п. 6.1. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Рівненської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Рівненської області №1 від 06.02.2020, з метою недопущення порушення строків розгляду вказаної заяви, відповідно до п. 2.3.25., 2.3.49-2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/307/23, за результатами якого справу передано на розгляд судді О. Андрійчук.

Ухвалою суду від 03.07.2023 справу № 918/307/23 прийнято до свого провадження суддею О.Андрійчук, підготовче засідання призначене на 24.07.2023.

19.07.2023 від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування доказів.

24.07.2023 від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 24.07.2023 підготовче засідання відкладене на 07.08.2023.

04.08.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 07.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 11.09.2023.

11.09.2023 від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 11.09.2023 підготовче засідання відкладено на 25.09.2023, клопотання відповідача - 2 про витребування доказів задоволено, витребувано у порядку ст. 81 ГПК України у ТОВ «Мізоцький лісовик» докази, що з вересня 2022 року по теперішній час ТОВ «Мізоцький лісовик» здійснює обробіток земельних ділянок згідно з державним актом на право постійного користування РВ №0001 від 05.08.1993, виданого Здолбунівському міжгосподарському лісгоспу. Запропоновано ТОВ «Мізоцький лісовик» надати суду письмові пояснення щодо місцезнаходження та використання земельних ділянок з кадастровими номерами 5622655400:03:001:0246 площею 2,6753 га та 5622655400:02:003:0085 площею 16,01 га. Запропоновано ТОВ "Агро-консалт АВ" надати суду оригінали договору оренди землі від 27.04.2016 з додатками, а також оригінали доказів, що підтверджують сплату орендної плати за 2013-2019 роки.

19.09.2023 від відповідача-2 надійшли клопотання про огляд доказів за місцем їх знаходження, а також про долучення доказів.

22.09.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів.

25.09.2023 від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 25.09.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2023.

09.10.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалами суду від 09.10.2023 та від 23.10.2023 у судових засіданнях оголошені перерви на 23.10.2023 та 30.10.2023 відповідно.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

05.08.1993 на підставі рішення Здолбунівської районної ради народних депутатів від 13.04.1993 № 128 Здолбунівському міжгосподарському лісгоспу смт Мізоч видано Державний акт серії РВ 00001 на право постійного користування земельними ділянками площею 32,17 га.

На цей час вказані земельні ділянки перебувають у користуванні відповідача-1, який створений шляхом реорганізації ЗАТ «Лісовик» і є правонаступником ЗАТ «Лісовик» та Здолбунівського міжгосподарського лісгоспу.

Земельні ділянки площею 32,17 га надані для ведення підсобного сільського господарства, які знаходяться в смт Мізоч на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, а саме: ділянка-1 площею 6,2361 га, яка знаходиться в смт Мізоч Рівненського району Рівненської області, та ділянки площею 25,9339 га, які знаходяться на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, з них: ділянка 2 - 16,0100 га, ділянка 3 - 7,2486 га, ділянка 4 - 2,6753 га.

Як установлено судом, земельна ділянка площею 2,6753 га з кадастровим номером 5622655400:03:001:0246, зареєстрована в ДЗК (згідно з інформацією з ДЗК), форма власності: комунальна, категорія: «Землі сільськогосподарського призначення», з призначенням: 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства; земельна ділянка площею 16,01 га з кадастровим номером 5622655400:02:003:0085 зареєстрована в ДЗК (згідно з інформацією з ДЗК) форма власності: комунальна, категорія: «Землі сільськогосподарського призначення», з призначенням: 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства; земельна ділянка площею 7,2486 га з кадастровим номером 5622655400:02:002:0372 зареєстрована в ДЗК (згідно з інформацією з ДЗК), «Землі сільськогосподарського призначення», з призначенням: 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства (частина земельної ділянки рілля) й також для ведення лісового господарства.

27.04.2016 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір оренди землі, за п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Мізоцької селищної ради та межі якої визначено на плані земельної ділянки (додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 18,86 га, у тому числі рілля 18,16 га.

У п. 5 договору визначено, що договір укладено на 10 років, з урахуванням ротації культур згідно з проєктом землеустрою.

Згідно з п. 4, 8 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 723 363,20 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 7,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить на момент укладення цього договору 54 252,24 грн.

Земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарських (зернових і

технічних) культур (п. 15 договору).

За п. 18 договору передача земельної ділянки здійснюється без розроблення проєкту її відведення.

Пунктом 27 договору визначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 27.04.2016 відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв земельну ділянку загальною площею 18,86 га, право на яку посвідчене Державним актом серії РВ № 00001 від 05.08.1993.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про реєстрацію вказаного правочину відсутні.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 08.12.2020 № 17-20- ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», згідно з яким передано у комунальну власність Мізоцькій територіальній громаді, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 5622655400:02:003:0085 площею 16,0100 га.

Відповідно до інформації, наданої позивачем, органу місцевого самоврядування, як власнику

спірної земельної ділянки, не було відомо про її передачу в оренду для відповідача-2, будь-яких погоджень щодо укладення оспорюваного правочину селищною радою не надавалось.

Окрім того, як установлено судом, відповідач-1 листом № 41 від 10.09.2021 повідомив відповідача-2 про те, що оскільки договір оренди землі № 19 від 27.04.2016 невчинений, тобто право користування в останнього не виникло, відтак вимагав негайно припинити незаконне використання земельної ділянки та усунути перешкоди у використанні земельною ділянкою.

У подальшому, 05.08.2022 за заявою відповідача -1 відкрито кримінальне провадження № 12022186130000170 за фактом самовільного зайняття земельних ділянок, що перебувають у користуванні відповідача-1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Натомість відповідач-2 стверджує, що використання земельної ділянки здійснювалося на підставі договору оренди землі від 27.04.2026, на підтвердження чого останній надав оригінал вказаного правочину, а також докази на підтвердження його виконання відомості про отримання грошових коштів (зерна).

Зважаючи на викладене, прокурор стверджує, що відповідач-1, не маючи повноважень розпоряджатися земельною ділянкою, що перебуває у нього в постійному користуванні, передав частину земельної ділянки в строкове платне користування (оренду) відповідачу-2, що є підставою для визнання вказаного правочину недійним та повернення земельної ділянки відповідачу-1.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Мізоцької селищної ради скеровано лист від 10.02.2023 № 54-226вих-23 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним оспорюваного договору про оренду землі та повернення

земельної ділянки, у відповідь на який орган місцевого самоврядування листом №257/04-35 від 27.02.2023 просив прокурора захистити інтереси Мізоцької селищної ради щодо виявлених порушень при укладенні сторонами оспорюваного правочину щодо земельної ділянки комунальної форми власності.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Щодо вимоги про визнання правочину недійсним.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, 27.04.2016 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір оренди землі (у судовому засіданні суд оглянув оригінал договору).

Вказаний факт жодною із сторін оспорюваного правочину не заперечується (відповідачем-1 зазначається, що зміст вказаного правочину не відповідає вимогам чинного законодавства, відтак, на його думку, він є неукладеним). Окрім того, відповідачем-1 не поставлені під сумнів підпис керівника та використання печатки на договорі оренди землі.

Заразом відповідачем-2 не надано суду оригінал акту приймання-передачі ділянки від 27.04.2016 (як зазначив представник відповідача-2, у зв`язку з його відсутністю).

Як установлено судом, правовим титулом земельних ділянок, що були предметом оспорюваного правочину, є право постійного користування.

Розділом III "Права на землю" ЗК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право власності на земельні ділянки та право користування ними, в тому числі право постійного користування.

За змістом ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування.

.

Правовий статус постійних землекористувачів визначається ст. 92, 95, 96 ЗК України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17).

У контексті зазначеного суд звертається до близьких за змістом правових позиції, сформованих Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення вказаних функцій.

Отже, земельні ділянки, що є предметом оспорюваного правочину, взагалі не могли передаватися в користування іншим особам.

Відповідно до ст. 6 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Зважаючи на викладене, судом установлено, що оспорюваний правочин вчинений всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка передана в оренду особою, яка не

мала на це повноважень, тобто неуповноваженою особою.

Заразом, як стверджує відповідач-1, оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним,

оскільки не містить усіх істотних умов договору, а також не пройшов державної реєстрації, а

тому є неукладеним.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 6, 8, 9 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За змістом ст. 13 Закону України "Про оренду землі"(у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1).

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч. 2).

Типовий договір оренди землі затверджуються КМ України (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі").

У силу вимог ч. 4 ст. 179 ГК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 1, 4 ст. 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як зазначалося, суд витребовував у відповідача-2 оригінал договору оренди з додатками, заразом останній оригінал акту приймання-передачі земельної ділянки не надав у зв`язку з його відсутністю.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 91 ГПК України).

Зважаючи, що оригінали первинних документів, пов`язаних із орендою спірних земельних ділянок, є лише у відповідача-2, беручи до уваги, що оригінал акту на вимогу суду не наданий, відтак він не приймається до уваги, а тому належні докази передання майна за оспорюваним правочином відсутні.

Зважаючи, що з 01.01.2013 державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки, відтак можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог ст. 638, 759 та 792 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (відповідний правовий висновок вкладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19).

Суд, проаналізувавши зміст оспорюваного договору, установив, що він не відповідає умовам типового договору (у тому числі не містить таких істотних умов як: кадастровий номер, місце розташування земельної ділянки тощо), тобто є неукладеним.

При цьому, як установлено судом із Державного земельного кадастру, спірні земельні ділянки станом на дату укладення оспорюваного правочину не були сформовані у порядку, передбаченому ст. 79-1 ЗК України, а тому не могли виступати об`єктами цивільних прав, у тому числі права оренди.

У силу вимог ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Відповідно до усталеної судової практики (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/170/17) не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше) (подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц).

Відповідач-1 заперечує будь-яке виконання оспорюваного правочину, у тому числі прийняття плати за користування земельною ділянкою.

Сторонами суду не надано первинних документів, пов`язаних із перерахуванням грошових коштів в якості сплати орендної плати за договором оренди (платіжних доручень/інструкцій, банківських виписок), чи видачі їх з каси товариства (видаткових касових чеків) тощо.

Натомість відповідач-2 у підтвердження факту виконання договору оренди надав суду відомості про отримання орендної плати (при цьому документи, надані відповідачем-2, будь- якої назви не мають, у частині з них зазначено «Мізоцька селищна рада»), оформлені у вигляді таблиці, в якій, зокрема, вказано такі відомості: «ЗАТ Лісовик», «нараховано» (сума), «зерно» (вид зерна, його кількість), а також «відрах» та «підпис» (в яких проставлені підписи, не у всіх) тощо.

Заразом з наданих відповідачем-2 документів установити, що саме відповідач-1 отримував грошові кошти (зерно) неможливо, оскільки відсутні ідентифікація осіб, які проставляли в таких документах підписи, та довіреності, видані на матеріально-відповідальних осіб, уповноважених відповідачем-1 на отримання грошових коштів (зерна), так само неможливо встановити, що такі кошти (зерно) виплачувалися (видавалися) саме на виконання умов оспорюваного правочину, оскільки жодного посилання на договір оренди відсутнє.

Окрім того, відповідачем-2 не надано жодного доказу, який би підтверджував як факт обробітку земельних ділянок з 2016 по 2021 роки (закупівлю зерна для посіву, паливно-мастильних матеріалів, сільськогосподарської техніки тощо), так і збирання врожаїв тощо, на підставі яких суд міг дійти висновку про використання спірних земельних ділянок.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

При цьому доказами, згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до ч. 2 наведеної норми.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Статтями 76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів стосується віднесення втіленої в доказі інформації до предмета доказування, а допустимість стосується форми, в якій ця інформація подається до суду.

Згідно з п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В

свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

З урахуванням наведеної сутності принципу змагальності саме прокурор та відповідач-2 у справі мали довести належними та допустимими доказами ту обставину, на яку вони посилалися виконання оспорюваного правочину.

При цьому, як установлено судом, єдиним періодом використання земельних ділянок, який ніким не заперечується 2021-2022 роки, однак таке використання є предметом кримінального провадження, відкритого за заявою відповідача-1, а відтак не може вважатися договірним.

Отже, як установлено судом, оскільки сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов (за відсутності доказів його виконання), відтак договір оренди землі від 27.04.2016 є неукладеним.

При цьому суд зазначає, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями ГК України або ЦК України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України. Водночас вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16). По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

Щодо вимоги про повернення земельної ділянки.

Частина 1 ст. 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як установлено судом, оспорюваний договір оренди є неукладеним, у свою чергу наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У той же час суд вважає за необхідне завернути увагу на таке.

За приписами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відтак землекористувач наділений такими ж можливостями щодо захисту прав на землю, як і власник.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що відповідач-1 листом № 41 від 10.09.2021 повідомив відповідача-2 про те, що оскільки договір оренди землі № 19 від 27.04.2016 невчинений, тобто право користування в останнього не виникло, а відтак вимагав негайно припинити незаконне використання земельної ділянки та усунути перешкоди у використанні земельної ділянки. У подальшому, з огляду на те, що відповідач-2 засіяв та у серпні 2022 року зібрав урожай сої, вочевидь, без погодження відповідача-1, останній 05.08.2022 повідомив про злочин, у зв`язку з чим було відкрите кримінальне провадження № 12022186130000170 за фактом самовільного зайняття земельних ділянок, що перебувають у користуванні відповідача- 1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Отже, звернення відповідача-1 до правоохоронних органів із заявою про злочин фактично унеможливило будь-яке використання відповідачем-2 спірних земельних ділянок.

Тобто відповідач-1, будучи особою, наділеною законом правом вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, вчинив заходи, спрямовані на усунення порушень самостійно, без участі прокурора. При цьому такі заходи не обов`язково повинні бути пов`язані із звернення до суду, необхідно, щоб вони були ефективними. У свою чергу, звернення до правоохоронних органів, вочевидь, також є ефективним.

Прокурором не надано суду будь-яких доказів на підтвердження факту користування відповідачем-2 земельними ділянками після 2022 року. Так, прокурор посилається на сам факт вчинення договору оренди, переговори, про які зазначає відповідач-2, інформацію з кримінального провадження та на загальний строк дії договору, однак жоден з вказаних доводів не підтверджує перебування спірних земельних ділянок у користуванні відповідача-2 станом на дату звернення до суду з відповідним позовом (їх обробіток).

У той же час, за твердженням відповідача-1, він з вересня 2022 року самостійно проводить обробіток спірних земельних ділянок власним трактором МТЗ 82.1, д.н. НОМЕР_1 , пальне на оранку угідь, а зерно використано із запасів товариства, які обліковуються на 203 рахунку «Паливо та паливо мастильні матеріали» та 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення». Збирання врожаю відбулося власними силами та засобами в серпні 2023 року.

Так само відповідач-2 вказує, що з моменту звернення відповідача-1 до правоохоронних органів обробіток земельних ділянок ним припинився.

Тобто, як установлено судом із фактичних обставин справи, починаючи з кінця 2022 року спірні земельні ділянки перебувають у користуванні відповідача-1, що унеможливлює їх повернення відповідачем-2.

Окрім того, відповідно до позовної заяви, прокурор просить суд повернути земельну ділянку

площею 18,86 га, яка розташована за межами смт Мізоч.

Отже, ідентифікація земельної ділянки зводиться лише до розміру та її орієнтовного місцезнаходження.

За твердженням прокурора, вказана земельна ділянка складається із земельної ділянки площею 16,01 га з кадастровим номером 5622655400:02:003:0085 та земельної ділянки площею 2,6753 га та кадастровим номером 5622655400:03:001:0246, що сукупно становить 18,6853 га, однак не 18,86 га, як про це йдеться в позовній заяві.

Як установлено судом та не заперечується відповідачами, земельна ділянка площею 16,01 га з кадастровим номером 5622655400:02:003:0085 дійсно оброблялася відповідачем-2, однак ними заперечується використання земельної ділянки площею 2,6753 га з кадастровим номером 5622655400:03:001:0246.

Відповідачі стверджують, що решта земельної ділянки, що оброблялася відповідачем -2, входить до складу земельної ділянки площею 7,2486 га з кадастровим номером 5622655400:02:002:0372, а саме розміром 2,7281 га (рілля), що підтверджується технічною документацією.

Відтак прокурором не тільки в достатній мірі не ідентифіковано земельну ділянку, щодо якої виник спір, а й не вірно визначено частини, з яких вона складається (знаходяться у різних місцях).

У випадку, коли б суд установив обґрунтованість заявленої позовної вимоги, то формулювання, запропоноване прокурором, унеможливило б задоволення такої вимоги, оскільки відсутність ідентифікації земельної ділянки (у цьому випадку земельних ділянок), яку (які) слід повертати (кадастрового номеру, площі кожної з них та чіткого місцезнаходження), призвела б до невиконуваності судового рішення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення /захисту в обраний спосіб.

На підставі приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до господарського суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

При цьому суд зазначає, що питання щодо площі земельної ділянки (земельних ділянок) та її (їх) місцезнаходження з`ясовувалися судом під час підготовчого провадження, однак прокурор своїм правом на зміну предмету позову (його конкретизації) у порядку та строки, визначені ГПК України, не скористався.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки.

Стосовно посилань відповідача-2 на відсутність у справі доказів правонаступництва ТОВ «Мізоцький Лісовик» прав та обов`язків Здолбунівського міжгосподарського лісгоспу, то останні судом до уваги не приймаються, оскільки подані після закриття підготовчого провадження (без клопотання про продовження/поновлення процесуального строку), що унеможливило подання іншими сторонами своїх пояснень та доказів на спростування вказаного твердження і, відповідно, дослідження вказаних обставин на стадії розгляду справи по суті.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний)

розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом

справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві прокурором зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 5 368,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір у розмірі 5 368,00 грн покладається на прокурора.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізоцький лісовик" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро- консалт АВ" про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016 та повернення земельної ділянки площею 18,86 га, яка розташована за межами смт Мізоч, відмовити.

Позивач: Мізоцька селищна рада Рівненського району (вул. Тараса Якимчука, 12, смт Мізоч,

Рівненський район, Рівненська область, 35740, ідентифікаційний код 04386545).

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мізоцький лісовик" (вул. Здолбунівська, 17, смт Мізоч, Рівненський район, Рівненська область, 35740, ідентифікаційний код 05439114).

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-консалт АВ" (вул. Шевченка, 3- В, с. Озерко, Рівненський район, Рівненська область, 35740, ідентифікаційний код 35959940).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 30.10.2023.

Суддя О.Андрійчук