Ухвала

від 30.10.2023 по справі 927/392/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

30 жовтня 2023 року м. Чернігів справа № 927/392/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог до боржника по справі за заявою КРЕДИТОРА: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (код 30875436) 17311, с. Калюжинці Срібнянського району Чернігівської області, вул. Незалежності, 51 (670106@ukr.net)БОРЖНИК: Публічне акціонерне товариство «ТРЕСТ» (код 35583857) 17551, с. Переволочна Прилуцького району Чернігівської області, вул. Межиріченська, 16про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2021 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (надалі - кредитор) про відкриття провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «ТРЕСТ» (надалі - боржник), яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2021 була прийнята до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.05.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «ТРЕСТ»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначити арбітражного керуючого Лященка П.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.10.2021 припинено процедуру розпорядження майном Публічного акціонерного товариства «ТРЕСТ» та повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Лященка П.В.; затверджено План санації Публічного акціонерного товариства «ТРЕСТ» та введено процедуру санації; призначено керуючим санацією Публічного акціонерного товариства «ТРЕСТ» арбітражного керуючого Лященка П.В.

За змістом ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відповідне повідомлення було оприлюднено на офіційному веб - порталі судової влади України 12 травня 2021 року за № 66406.

23 жовтня 2023 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 13.10.2023 ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 35 848,31 грн.

В обґрунтування заявлених кредиторських вимог заявник посилається на неналежне виконання боржником зобов`язань по виплаті заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, Заява кредитора має містити, зокрема:

ім`я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені);

виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування.

В порушення вищенаведених приписів діючого законодавства України заява ОСОБА_1 не містить відомостей щодо її місця проживання (значиться лише адреса для листування), а також реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Також ОСОБА_1 вказує, що «22 грудня 2021 року ОСОБА_1 було направлено заяву керуючому санацією ПАТ «ТРЕСТ» - арбітражному керуючому Лященко П.В. щодо виконання судового рішення по заробітній платі та надані банківські реквізити.

Підприємством ПАТ «ТРЕСТ» через Прилуцький міськрайонний відділ державної виконавчої служби вже виплачено 12 755,67 грн (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять гривень, 67 коп).

Залишок 35 848, 31 гривень.»

При цьому, докази на підтвердження наведених вище обставин ОСОБА_1 не зазначає і до заяви не додає (як і безпосередньо рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області по справі № 742/1131/20, провадження 2/742/1186/20) від 12.10.2020, яке заявниця визначає як підставу виникнення кредиторської заборгованості).

До того ж, в заяві ОСОБА_1 зазначає, що за рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області боржник мав сплатити 48 603,98 грн; через Прилуцький міськрайонний відділ державної виконавчої служби виплачено 12 755,67 грн; залишок становить 35 848,31 грн, яку заявниця і просить визнати як кредиторську заборгованість.

Однак, заява не містить обгрунтованого розрахунку такої суми із зазначенням її складових (безпосередньо заробітна плата, відшкодування за невикористану відпустку, вихідна допомога, середній заробіток за час затримки), періодів відповідних нарахувань, здійснених боржником проплат (з посиланням на платіжні документи).

Також заява ОСОБА_1 не містить нормативно-правового обгрунтування грошових вимог до боржника.

Крім того, ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що до заяви в обов`язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду, зокрема заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ставка судового збору встановлена в розмірі 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (ст. 7) установлено з 1 січня 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні.

Таким чином, звертаючись із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір в розмірі 5 368,00 грн.

В порушення вищевказаної вимоги, заявницею не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Натомість звертаючись із заявою ОСОБА_1 просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» встановлює пільги щодо сплати судового збору та передбачає, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема фізичні особи (крім суб`єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 15 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2021 у справі 910/21682/15 (910/15986/20).

Зважаючи на вищенаведене, а також те, що визначена ОСОБА_1 кредиторська заборгованість складається у т.ч. і з середнього заробітку за час затримки розрахунку, який не входить до структури заробітної плати, передбачена п. 15 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пільга щодо сплати судового збору не розповсюджується у випадку звернення до суду з відповідною заявою.

Крім того, суд звертає увагу кредитора, що підстави для звільнення від сплати судового збору встановлені ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

У відповідності з ст. 46 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу. У разі якщо заяву конкурсного кредитора подано без дотримання вимог цього Кодексу, господарський суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі про залишення заяви без руху суд повідомляє заявнику про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов`язаний їх усунути, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху. Якщо конкурсний кредитор усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду. В іншому разі господарський суд постановляє ухвалу про повернення заяви.

Враховуючи, що заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, вона залишається без руху.

Керуючись ст. 2, 45, 46 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог до боржника залишити без руху.

Зобов`язати ОСОБА_1 протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху подати до господарського суду разом з заявою про усунення недоліків:

заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, а також докази відправлення боржнику копії заяви про усунення недоліків та копії належно оформленої заяви про визнання грошових вимог;

докази сплати судового збору в розмірі 5 368,00 грн. або обґрунтоване клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Дата набрання ухвалою законної сили - 30.10.2023.

Суддя А.С. Сидоренко