Постанова

від 16.10.2023 по справі 918/1068/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2023 р. Справа№ 918/1068/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Шапрана В.В.

Корсака В.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023

у справі № 918/1068/22 (суддя: Усатенко І.В.)

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг інвест дівелопмент"

3) ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ організації надання адміністративних послуг Демидівської селищної ради Рівненської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ надання адміністративних послуг Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області

про витребування частки у статутному капіталі товариства та визначення розмірів часток учасників товариства

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг інвест дівелопмент" та ОСОБА_2 про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що інший учасник ТОВ «Урожай» проігнорував першочергове право позивача на набуття його частки в статутному капіталі товариства, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем частки в статутному капіталі ТОВ «Урожай» у розмірі 100%.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області матеріали справи № 918/1068/22 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22 у позові ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг інвест дівелопмент" на користь позивача частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" у розмірі 100 % та про визнання за ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ "Урожай" у розмірі 100% - відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що договір № 02/14 від 12.11.2014 з боку продавця укладений не повноважною особою (не власником майна чи його представником), що зумовлює право позивача на витребування у ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг Інвест Дівелопмент" частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" у розмірі 19%. Однак наголосив, що станом на момент звернення до суду з позовом строк позовної давності, перебіг якого розпочався з 14.11.2014, був пропущений позивачем. В частині витребування іншої частки товариства у розмірі 81% суд першої інстанції вказав на те, що, якщо позивач вважає порушеним його право переважної купівлі частки у статутному капіталі товариства, то належним способом захисту його права є переведення прав покупця за договором на нього, а не визнання права власності на частку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, певні висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та винесене з порушенням нрм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що позивач не брав участь в загальних зборах учасників товариства 12.11.2014 і будь-яких рішень на таких зборах відповідно не приймав, у тому числі щодо відчуження часток учасників в статутному капіталі товариства іншим особам. Зауважує, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні докази на підтвердження його відмови від першочергового права на набуття частки іншого учасника товариства. Підкреслює, що лише з відкриттям матеріалів кримінального провадження позивачу стало відомо, що саме відповідач 3 вчинив комплекс дій по відчуженню своєї частки корпоративних прав в ТОВ «Урожай», відчуженню частки корпоративних прав позивача, проведенню і оформленню фіктивних загальних зборів учасників, а тому початком перебігу строків позовної давності є 05.09.2022.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2023 апеляційна скарга у справі № 918/1068/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22 призначено на 16.10.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

03.10.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 3 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі товариства. Наголошує, що обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Звертає увагу на те, що в заяві про вчинення злочину від 21.09.2020 позивач чітко посилався на нібито незаконну передачу частки в статутному капіталі ТОВ «Урожай» із посиланням на договори від 12.11.2014. Викладене, на переконання відповідача 3, спростовує твердження позивача про те, що початком перебігу позовної давності є момент ознайомлення із матеріалами кримінального провадження.

Представник позивача в судовому засіданні 16.10.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 3 та його представник в судовому засіданні 16.10.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання 16.10.2023 не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Також, в матеріалах справи містяться конверти з копіями ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, які надсилались на адреси учасників справи. Однак, такі конверти повернулись до суду, а причиною повернення зазначено "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Системний аналіз ст. 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 115, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Також Північним апеляційним господарським судом враховано, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua), тобто усі учасники справи, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру, мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а не отримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача 1, 2 та третіх осіб, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно протоколу № 1 від 24.02.2003 громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішено підписати установчий договір про створення ТОВ "Урожай", затвердити статут товариства та провести його держану реєстрацію.

03.03.2003 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Урожай".

Згідно долученого до матеріалів справи статуту ТОВ "Урожай", затвердженого зборами учасників 24.02.2003 (протокол № 1) учасниками товариства були: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 6.1 статуту для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників товариства створюється статутний фонд у розмірі 53000,00 грн. Статутний фонд товариства формується майном в наступному співвідношенні: ОСОБА_2 трактор МТЗ 80, вартістю 43000,00 грн, що становить 81% від статутного капіталу; ОСОБА_1 зернозбиральний комбайн СК-5 "Нива", вартістю 10000,00 грн, що становить 19% від вартості статутного фонду.

До матеріалів справи долучено договір № 02/14 від 12.11.2014 про передачу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" згідно якого власник, ОСОБА_1 (відчуджувач) передав у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторингінвест Дівелопмент" (набувач) (ідентифікаційний код 38404082) частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" у розмірі 10000,00 грн, що становить 19% корпоративних прав товариства, а набувач прийняв корпоративні права від відчуджувача у розмірі 10000,00 грн, що становить 19% корпоративних прав товариства. Відступлення корпоративних прав відбулось безоплатно (п. 1.1 договору).

До матеріалів справи також долучено договір № 01/14 від 12.11.2014 про передачу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" згідно якого власник, ОСОБА_2 (відчуджувач) передав у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторингінвест Дівелопмент" (набувач) (ідентифікаційний код 38404082) частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" у розмірі 43000,00 грн, що становить 81% корпоративних прав товариства, а набувач прийняв корпоративні права від відчуджувача у розмірі 43000,00 грн, що становить 81% корпоративних прав товариства. Відступлення корпоративних прав відбулось безоплатно (п. 1.1 договору).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду справи єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг Інвест Дівелопмент" (ідентифікаційний код 38404082). Розмір частки - 53000,00 грн.

Позивач звернувся з позовом про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг інвест дівелопмент" (04053, м. Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 21, ідентифікаційний код 38404082) на користь позивача частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (04053, м. Київ, вул. Артема, 21, ідентифікаційний код 31961625) у розмірі 100 % та про визнання за ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ "Урожай" у розмірі 100%.

Позовні вимоги про витребування частки мотивовані тим, що відповідач не укладав договір № 02/14 від 12.11.2014, за яким відповідачем 2 було набуто право власності на частку позивача. Щодо вимоги про визнання за позивачем права власності на частку, то вона мотивована його переважним правом купівлі частки у статутному капіталі товариства, яке, на його думку, було порушено.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як вбачається з висновку експерта від 22.12.2020 № СЕ-19/111-20/21420-ПЧ підпис у договорі № 02/14 про передачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" від 12.11.2014 в графі "відчужувач ОСОБА_1 ", виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу, що кореспондується з вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 86 ГПК України, відповідно до якої жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів, які б підтвердили, що договір № 02/14 від 12.11.2014 був підписаний саме ОСОБА_1 , у суду першої інстанції були відсутні підстави для сумнівів у достовірності обставин, встановлених експертом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір № 02/14 від 12.11.2014 за яким відповідач 2 набув частку у статутному капіталі відповідача-1, яка належить ОСОБА_1 , був підписаний не власником майна ОСОБА_1 , а іншою особою.

Отже, договір № 02/14 від 12.11.2014 з боку продавця укладений не повноважною особою, що, як вірно зазначив місцевий господарський суд, зумовлює право позивача на витребування у ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Моніторинг Інвест Дівелопмент" частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" у розмірі 19%.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про витребування з незаконного володіння відповідача 2 частки у статутному капіталі ТОВ "Урожай" у розмірі 19% є обгрунтованою та такою, що відновить його порушене право власника частки у розмірі 19 %.

Колегія суддів зауважує, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (правовий висновок викладений у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 903/249/20).

Таким чином, вимога про витребування із незаконного володіння відповідача-2 частки у статутному капіталі ТОВ "Урожай" у розмірі 81%, яка належала на праві власності відповідачу-3 задоволенню не підлягає, оскільки позивач не був і не є власником даної частки, в зв`язку з чим його права не порушені, а тому не підлягають захисту в судовому порядку.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним частки у статутному капіталі товариства у розмірі 100%, яка мотивована його переважним правом на купівлю частки відповідача-3, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Тобто, учасник товариства має переважне право лише на купівлю частки іншого учасника.

Таким чином, оскільки згідно умов договору № 1/14 від 12.11.2014 частка у розмірі 81 % була передана безоплатно відповідачу-2, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не мав переважного права на її безоплатне отримання.

При цьому, обставини щодо підписання договору № 1/14 від 12.11.2014 від імені покупця іншою особою, ніж зазначено в самому договорі не свідчать про виникнення у позивача права на частку у розмірі 81% і не впливають на предмет доказування у даній справі.

Поряд з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства. У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах. Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

Тобто у випадку, якщо позивач вважає порушеним його право переважної купівлі частки у статутному капіталі товариства, то належним способом захисту його права є переведення прав покупця за договором на нього, а не визнання права власності на частку.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позивачем обрано невірний, а отже не ефективний спосіб захисту шляхом визнання права власності на частку у статутному капталі товариства.

При цьому, посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.12.2020 у справі № 907/155/19, колегією суддів оцінюються критично, оскільки судові рішення в згаданій справі приймались за інших фактичних обставин, а саме - у справі 907/155/19 позовні вимоги були обгрунтувано тим, що спірними рішеннями загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Плодоовоч-Уж" збільшено статутний капітал товариства, внаслідок чого розмір частки позивача зменшився з 43,19% до 3,2084%, внаслідок чого порушено корпоративні права позивача на участь в управлінні товариством.

З урахуванням наведеного, обгрунтованими та доведеними є лише позовні вимоги про витребування із незаконного володіння відповідача-2 частки у статутному капіталі ТОВ "Урожай" у розмірі 19%.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про застосування строків позовної давності та відмову в позові у вказаній частині з цих підстав, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приписами ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

За змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.201 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

Отже, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку з її закінченням за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як у поданих до суду першої інстанції запереченнях, так і в тексті апеляційної скарги позивач вказує на те, що про особу, яка порушила його право він довідався лише після відкриття матеріалів досудового розслідування 05.09.2022, а тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності. Позивач також вказав, що було зареєстровано ТОВ "Добрий урожай", яке здійснювало діяльність на тій же території і тими ж засобами праці та з тим самим видом діяльності, а тому позивач вважав, що ТОВ "Урожай" здійснює підприємницьку діяльність.

При цьому, суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача щодо дати початку перебігу строку позовної давності, оскільки, згідно приписів ст. 261 ЦК України перебіг строку починається не тільки від дня, коли позивач довідався про особу, яка порушила його права (крім того, без вироку суду, а лише за матеріалами досудового розслідування винна особа не встановлена), а й з дати, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення його права.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.11.2014 державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Демидівського районного управління юстиції Рівненської області Довганич В.М. було внесено запис про зміну учасників ТОВ "Урожай".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Отже, з 13.11.2014 з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про зміну учасників ТОВ "Урожай" позивач мав об`єктивну можливість довідатись про порушення його корпоративного права (права власності на частку у статутному капіталі товариства у розмірі 19%).

Позивач не навів обґрунтування та не надав доказів на підтвердження того, що він не мав можливості отримати відомості з реєстру чи будь-яких інших обставин, які б впливали на його потенційну можливість дізнатись про порушення його корпоративних прав.

Крім того, згідно ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, яка діяла з 2011 року до втрати у 2018 році законом чинності) загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

В п. 3.2 статуту товариства також передбачено, що збори учасників скликаються не рідше 2 разів на рік.

Статутом товариства передбачено, що вищим органом управління товариства є збори учасників, які скликаються не менше як 2 рази на рік. До компетенції зборів учасників зокрема належить: затвердження річних результатів діяльності товариства, його філій, представництв та дочірніх підприємств; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 20000,00 грн; визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, як учасник товариства, має не лише права, а й обов`язки перед товариством, зокрема щодо участі у зборах учасників. Суду не було надано доказів, що в період після 2014 року позивач брав участь у зборах учасників та приймав участь в управлінні товариством через збори учасників, що є його обов`язком. Тобто, виконуючи обов`язки перед товариством щодо участі у загальних зборах та проявляючи обґрунтований інтерес щодо діяльності товариства, та причин не повідомлення його про проведення загальних зборів 2 рази на рік, позивач мав об`єктивну можливість довідатись про порушення його корпоративного права та вибуття з його володіння частки у статутному капіталі товариства.

При цьому, доводи скаржника про відсутність доказів повідомлення його про проведення загальних зборів жодним чином не спростовують встановлені вище обставини можливості позивача з листопада 2014 року дізнатися про його порушене право, а саме - про відчуження частки у товаристві.

Таким чином, станом на 15.12.2022 (дата звернення до суду з позовом) строк позовної давності, перебіг якого розпочався з 14.11.2014, був пропущений позивачем, а тому місцевий господарський суд вірно застосував строк позовної давності та відмовив в частині позовних вимог щодо витребування з незаконного володіння відповідача-2 частки у статутному капіталі ТОВ "Урожай" у розмірі 19%, в зв`язку з пропуском позивачем загального строку позовної давності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, певні висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та винесене з порушенням нрм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 918/1068/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 .

4. Справу № 918/1068/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.10.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Шапран

В.А. Корсак