Постанова

від 19.10.2023 по справі 333/343/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.10.2023 Справа № 333/343/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/343/22 Головуючий у 1 інстанції: Гнатик Г.Є.

Провадження № 22-ц/807/1448/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Провадження № 33-ц/807/1448/23-2

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Бєлки В.Ю.

за участі секретаря: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року та додаткове рішення Хортицького районного суду від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Степненської гімназії Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про поновлення строку звернення до суду, визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо невиплати належних при звільненні сум, покладання зобов`язання щодо виплати невиплачених грошових коштів, стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Степненської ЗОШ І-ІІІ ступенів Запорізького району Запорізької області про поновлення строку звернення до суду, визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати належних при звільненні сум неправомірною, покладання зобов`язання щодо виплати невиплачених грошових коштів, стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 03.10.2011р. по 16.08.2021р. ОСОБА_1 була звільнена із Степненської ЗОШ 1-3 ступенів Запорізького району Запорізької області на підставі наказу № 8-к від 16.08.2021р. за п.1 ст. 40 КЗпП України через скорочення штатів. У зв`язку із звільненням позивачці підлягали до сплати: компенсація за невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи з 03.10.2015р. по 02.10.2016р., за період з 03.10.2017р. по 02.10.2018р. - за час перебування у відпустці через вагітність та пологи у 2016 році ( 126 днів) та у 2018 році ( 126 днів), яка розраховується із загального стажу терміном 252 дні, за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 13.07.2021р. по 16.08.2022р. та компенсація за 10 днів соціальної додаткової відпустки працівникам, які мають дітей до 15 років, за 2021 рік. Також їй не сплачені кошти за пере-

бування на лікарняному у період з 03.08.2021р. по 11.08.2021р. Просила визнати бездіяль-

ність Степненської ЗОШ 1-3 ступенів щодо невиплати належних при звільненні позивачу сум протиправною та зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 належні суми при звільненні: 20 849 грн. 42 коп. компенсації за невикористані відпустки; компенсацію за 10 днів соціальної відпустки в сумі 3857 грн. 35 коп.; 2485 грн. 35 коп. оплати за період тимчасової непрацездатності; 11572 грн. 05 коп. компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні, який здійснено з нею у вересні 2021р. по частині розрахункових; компенсацію за несвоєчасно виплачені грошові кошти на підставі ст. 117 КЗпП України за весь подальший період затримки розрахунку по сумах, що заявлені в цьому позову.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Додатковим рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року стягнуті з ОСОБА_1 на користь Степненської гімназії Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням ОСОБА_1 ,в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом порушено приписи статті 233 КЗпП України, якою на час виникнення спірних правовідносин не було передбачено обмеження будь-яким строком звернення до суду працівника з позовом до роботодавця з приводу належним йому складових заробітної плати. Оскільки на момент подачі позовної заяви відповідач не здійснив з позивачем усі розрахунки при звільненні, а стосовно розміру належних сум наявний цивільний спір, тому вважати, що дата сплати відповідачем частини належних при звільненні сум є датою остаточно розрахунку немає підстав. Тож фактично немає підстав для відліку строку для звернення до суду з цим позовом з моменту, як позивач дізнався або повинен був дізнатися про не всі сплачені при звільненні кошти, тобто з 15.09.2021р.

Також вказується, що судом взагалі не досліджувались матеріали справи, якими, на думку апелянта, підтверджуються вимоги позивача про невикористання нею всіх днів щорічних відпусток, щодо невиплати лікарняних та ненадання відповідачем доказів, що ним надавались дані Фонду соціального страхування про її листи непрацездатності для забезпечення їх оплати, щодо невиплати компенсації за десять днів відпустки на дітей до 15 років.

Крім того, судом порушені норми матеріального права, зокрема, не проаналізовано наявне згідно із законодавством її право на нарахування їй днів щорічних відпусток на стаж, який враховується їй протягом допологового та післяпологового періодів при народженні двох дітей. Отже, через не проведення остаточного розрахунку при звільненні у позивача не міг сплинути й тримісячний строк щодо вимог про компенсацію, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Додаткове рішення вважає незаконним у зв`язку із не співмірністю стягнутого розміру витрат на правничу допомогу в сумі 15000 грн. із фактично наданими послугами.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_3 03.10.2011 року була прийнята до Степненської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів на посаду педагога-організатора, що підтверджено наказом № 44-к від 03.10.2011р. та наказом № 473-к від 03.10.2011р., відповідним записом у трудовій книжці ( т.1 а.с. 18-20, 97-98).

Наказом № 289-к від 20.10.2014р. та 17-к від 20.10.2014р. ОСОБА_4 переведено на посаду вчителя початкових класів з 20.10.2014р. по 22.02.2015р. на період відпустки іншого працівника ( т.1 а.с. 107, 108).

Трудові відносини з ОСОБА_4 продовжено наказами від 23.02.2015р. ( т. 1 а.с. 110,111).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 10.03.2016р. № 12-в ОСОБА_1 було надано відпустку за період роботи з 03.10.2015р. по 12.04.2016р. ( т.1 а.с.114); 16.08.2016р. була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 17.08.2016р. по 28.06.2019р. на підставі наказу № 72-в ( т. 1 а.с. 115); 11.09.2018р. надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11.09.2018 р. по 11.07.2021р. на підставі наказу № 41-в ( т. 1 а.с. 116).

Листом від 14.06.2021р. директор школи повідомила ОСОБА_1 про закінчення терміну дії 11.07.2021р. відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, тому з 12.07.2021р. її буде працевлаштовано на посаду вихователя групи продовженого дня (ГПД) на період основної щорічної відпустки основного працівника та попереджено, що з 16.08.2021р. її буде звільнено з посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України ( т. 1 а.с. 117).

Наказом від 14.06.2021р. № 7/1-к ОСОБА_1 прийнято до Степненської ЗОШ 1-3 ступенів на період основної щорічної відпустки основного працівника вихователем ГПД з 12.07.2021р. по 16.08.2021р. ( т. 1 а.с.118).

У вказаний період роботи ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 03.08.2021 по 11.08.2021р.

16.08.2021р. ОСОБА_5 була звільнені із Степненської ЗОШ 1-3 ступенів Запорізького району Запорізької області на підставі наказу № 8-к від 16.08.2021 р. за п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору ( т.1 а.с. 120).

15.09.2021р. на банківську картку ОСОБА_1 відповідачем перераховані розрахункові кошти.

Проте, ОСОБА_1 вважала, що відповідач не в повному обсязі розрахувався із нею, тому неодноразово зверталась до відповідача з приводу надання інформації про перераховані кошти (їх складові), а також щодо наявної заборгованості за невідгуляні відпустки, з виплат по лікарняним.

Відповідач наголошував, що провів з нею розрахунки при звільненні в повному обсязі, заборгованість у нього перед позивачем відсутня.

У остаточно уточненій редакції позовної заяви після збільшення розміру позовних вимог у зв`язку з отриманням в судовому процесі в цій справі документів про нарахування їй розрахункових при звільненні позивач визначила таку заборгованість:

-компенсації невідгуляних відпусток, а саме: основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 01.10.2013р. по 30.09.2014р.; основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 13.07.2021 по 16.08.2021; соціальної відпустки на дітей віком до 15 років; не нарахованої щорічної відпустки, яка належить їй за 252 дні стажу, до якого враховується допологовий та післяпологовий період на двох дітей;

-виплати по лікарняному за період з 03.08.2021 по 11.08.2021р.

Враховуючи, що у разі наявності заборгованості по розрахунковим при звільненні позивач має право на компенсацію, передбачену ст. 117 КЗпП України, просила стягнути цю компенсацію, розбивши ці вимоги на діва періоди: за період з дати звільнення 16.08.2021р. по день виплати частини сум розрахункових 15.09.2021р., а також по іншим несплаченим сумам з 16.08.2021р. і до ухвалення рішення про стягнення заборгованості.

29 серпня 2022 року відповідачем подано клопотання про зміну його найменування з Степненської ЗОШ І-ІІІступенів Запорізькогорайону Запорізькоїобласті на Степненську гімназію Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області, що стало наслідком приведення установчих документів та типів закладів освіти у відповідність до чинного законодавства України в сфері освіти.

У зв`язку із вказаними змінами в назві відповідача позивач в уточненій редакції позовної заяви змінила його, визначивши відповідачем - Степненську гімназію Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Суд, вирішуючи вказані вимоги позивача зазначив, що копіями матеріалів, які надані суду представником відповідача до відзиву, підтверджено нарахування відповідачем позивачу належних сум при звільненні, а саме: тарифікаційним списком на 01.07.2021р., табелями обліку робочого часу за липень та серпень 2021 року, розрахунково-платіжними відомостями за липень 2021 вересень 2021 року, наказом від 30.08.2021 № 11/1-зп, інформацією щодо нарахування та виплат ОСОБА_1 від 15.08.2022р.

З урахуванням здійсненого дослідження вказаних доказів судом констатовано, що з матеріалів справи вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було виплачено усі належні суми, в тому числі, і компенсацію за невикористані відпустки, тому суд погоджується з доводами представника відповідача у цій частині про здійснення повного розрахунку та відсутність заборгованості.

Відмовляючи за підсумками розгляду справи в задоволенні позовних вимог, суд виснував про наступне: компенсації за невикористані дні щорічних відпусток та лікарняні були виплачені позивачу при звільненні; про надання соціальної відпустки на дітей позивач заяву не подавала, а тому у неї не виникло права на її компенсацію в грошовому виразі. Відмовляючи у стягненні компенсації за несвоєчасне здійснення розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вважав, що позивач звернулась до суду з цими вимогами з пропуском тримісячного строку. При цьому, суд вказував, що відмовляє у всіх вимогах одночасно ще й з підстав пропуску тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

В скарзі представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , насамперед, вказує, що суд безпідставно застосував тримісячний строк для звернення до суду з цим позовом, так як такий строк не стосується вимог про заборгованість із заробітної плати та її складових, а, якщо суд визнає такі вимоги обґрунтованими, то саме з дати виплати належних працівнику сум відповідачем почнеться відлік тримісячного строку для вимог згідно із ст. 117 КЗпП України. Також вказувала, що, якщо суд вважав строк пропущеним, то позивачем ставилось питання про його поновлення як такого, що пропущений з поважних причин, оскільки відповідачем не виконані вимоги ст. 46 КЗпП та не надано позивачу інформації про належні при звільненні кошти, а також не надано таких розрахунків і на їх неодноразові письмові звернення.

Колегія погоджується з таким доводами представника позивача та зазначає, що для того, щоб вирішувати позовні вимоги по суті, слід визначитись, чи пропущено позивачем строки, визначені ст. 233 КЗпП України.

Колегією з`ясовано, що на час звільнення позивача 16.08.2021р. та на час подання

нею цієї позовної заяви 20.01.2022р. частини 1, 2 статті 233 КЗпП України були чинними у такій редакції.

Працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо

до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення ( ч. 1 ст. 233 КЗпП). У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, по заробітній платі та її складовим будь-яких обмежень вказаною нормою у чинній на час звільнення позивача та на час подання нею цього позову редакції строку звернення до суду не встановлено. Тому, якщо якусь з її складових, заявлених позивачем, буде визнано обґрунтованою до стягнення, то строк звернення до суду з позовом за цими вимогами не має правового значення та не є підставою для відмови у захисті порушеного права позивача.

Натомість, суд, вирішуючи цю справу, безпідставно застосував змінену редакцію ч.ч. 1, 2 статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19.07.2022р., згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1); із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233).

Між тим, цей нормативно-правовий акт у зміненій редакції не може бути застосований судом до правовідносин, що виникли до набрання ним чинності, оскільки позивач діяв відповідно до чинного на той час законодавства, подальша зміна якого не створює для нього правових наслідків щодо строків звернення до суду.

Тож, колегія вважає, що суд безпідставно застосував нову редакції статті 233 КЗпП та на її підставі відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення зарплати та її складових. А тому спір належить вирішувати по суті заявлених позивачем вимог, оскільки строк для звернення до суду станом на час подання позову позивачем про стягнення заборгованості по зарплаті та її складовим тримісячним строком не обмежувався.

При цьому колегія враховує той факт, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством, відносять до виплат за невідпрацьований робочий час і включають до фонду додаткової зарплати (п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004р. № 5).

Що стосується лікарняних, то згідно з п. 3.2 розд. III вказаної Інструкції, допомога по тимчасовій непрацездатності відноситься до інших виплат, щоне належать до фонду оплати праці. Але колегія вказує, що позивачу не було надано довідки про всі нараховані суми при звільненні, а лише через месенджер «Вайбер» була надана 31.08.2021р. копія роздруківки про нараховані суми, де було зазначено про нарахування їй лікарняних за 9 днів в сумі 2485,35 грн. В той же час, на картку їй приходили суми із зазначенням «заробітна плата», тому позивач позбавлена була можливості визначитись, які саме складові входять до сплачених сум, оскільки на її неодноразові звернення з цього питання відповідач довідку так і не надав, а також не допустив до перевірки Держпраці за зверненням позивача. Тому колегія вважає, що такі обставини є поважними та надають право на поновлення строку позивачу для звернення з вимогами про стягнення оплати за

листом непрацездатності.

Статтею 116КЗпП Українипередбачено,що просуми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати;у разіспору пророзмір сум,нарахованих працівниковіпри звільненні,роботодавець убудь-якомуразі повинену визначенийцією статтеюстрок виплатитине оспорювануним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тобто за вимогами, заявленими по статті 117 КЗпП України, визначено тримісячний строк для звернення до суду, який починає спливати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права (редакція статті 233 КЗпП станом на день звільнення позивача від 14.08.2021р.). Тобто вирішення позовних вимог, заявлених відповідно до положень статті 117 КЗпП, напряму залежить від обґрунтованості чи безпідставності вимог позивача щодо несплати розрахункових при звільненні, а тримісячний строк починає спливати від дня проведення роботодавцем із працівником остаточного розрахунку.

Статтею 24 ЗУ «Про відпустки» передбачено, що при звільненні працівникайому виплачують грошову компенсаціюза всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітейабо повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За кожнимвидом відпусток,які підлягаютькомпенсації призвільненні,розрахунок невикористанихднів провадитьсяокремо (листМінсоцполітики від24.06.2011р.№208/13/116-11). Стаж для їх надання рахується заправила ст.9ЗУ«Про відпустки».

Длявизначення відпускнихабо їхкомпенсації щодощорічної основноївідпустки обчислюєтьсяв календарнихднях стаж,що надаєправо нащорічну відпусткуза останнійвідпрацьований рік,з якоговираховуються святковіта неробочідні,наведені уст.73КЗпП;залежно відкатегорії,до якоївідносять працівника,обирається тривалістьйого щорічноїосновної абододаткової відпустки;розраховується кількістькалендарних дніввідпустки,які припалина останнійвідпрацьований рікза формулою: тривалість щорічної відпустки у календарних днях: 354 (355 якщо "високосний" рік) к.дн. ? стаж роботи за останній робочий рік к.дн. = к-ть невикористаних к.дн щорічної відпустки. Отриманий результат округлюється до цілого числа за математичними правилами.

Додаткову відпустку на дітей надають за календарний рік, а не робочий рік і незале-жно від накопиченого стажу роботи, як це передбачено для щорічних відпусток.

Для визначення суми компенсації за невикористану відпустку при звільненні слід керуватися положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р.№ 100(далі Порядок № 100).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» були внесені зміни до КЗпП України, які набрали чинності з 01.07.2022р.

Текст статті 117 викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

З урахуванням того, що колегія вирішує позовні вимоги відповідно до стаття 117 КЗпП України у період дії воєнного стану, у зв`язку із чим діє законодавче обмеження розміру компенсації шестимісячним строком, то застосовує саме приписи зміненої норми, а не у тій редакції, що була чинна на день звільнення позивача.

Впозові позивачпросила стягнутинаступні суми,які належатьїй призвільненні: компенсації невідгуляних відпусток, а саме: основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 01.10.2013р. по 30.09.2014р.; основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 13.07.2021 по 16.08.2021; соціальної відпустки на дітей віком до 15 років; не нарахованої щорічної відпустки, яка належить їй за 252 дні стажу, до якого враховується допологовий та післяпологовий період на двох дітей; з виплати по лікарняному за період з 03.08.2021 по 11.08.2021р.

Судом було відмовлено в цих вимогах з тих підстав, що відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем при звільненні. Крім того, у останньому реченні судового рішення суд відмовив в задоволенні всіх вимог одночасно у зв`язку із пропуском строку для звернення до суду.

Разом з тим, суд належним чином не проаналізував підстави для стягнення компенсацій за відпустки та інших складових заборгованості, законодавче врегулювання цих вимог та доказову базову за кожною із них, обмежившись лише вказівкою на те, що наданими відповідачем документами підтверджується здійснення повного розрахунку з позивачем, що наразі не відповідає дійсності, оскільки всі надані відповідачем докази носять суперечливий характер як між собою, із заявами самого відповідача по суті справи, так і доказами, наданими позивачем.

Так, згідно з наданою позивачем випискою по її картці для зарахування виплат від роботодавця в особі відповідача встановлено, що їй були виплачені після виходу з відпустки по догляду за дитиною до трьох років наступні грошові кошти: 28.07.2021 зарплата у розмірі 4799,38 грн.; 28.08.2021 8075,06 грн. зарплата; 15.09.2021 1783,34 грн. зарплата.

З наданих відповідачем платіжних відомостей № 8, 9 та довідки від 15.08.2022р. № 01-19/50 з`ясовано, що позивачу за 15 відпрацьованих днів у липні 2021р. нараховано зарплату в сумі 5 523,00 грн. та перераховано на карту 4799,38 грн. за вирахуванням податків та обов`язкових платежів. Спору в цій частині не мається.

Колегією аналізувалась доказова база, наявна у матеріалах справи, для з`ясування, які складові входили до виплат, здійснених після звільнення позивача 16.08.2021р., а саме,

28.08.2021, 15.09.2021.

Згідно з розрахунково-платіжною відомістю № 8, ОСОБА_1 нараховано зарплата за відпрацьовані дні серпня 2021р., лікарняні та матеріальна допомога на загальну суму 12128,69 грн., за вирахуванням податків та обов`язкових платежів на руки до видачі належало 10 075,79 грн., але згідно з надходженнями на карту позивача вбачається, що їй виплачено 8075,06 грн., тобто не виплаченою є сума у розмірі 2000,71 грн. (надана за вирахування податку та зборів), яка значиться у відомості № 8 як лікарняні за 9 днів та нарахована в сумі 2485,36 грн.

Більше ніяких виплат позивачу відповідачем після звільнення і до теперішнього часу не було здійснено, а тому нарахована допомога по тимчасовій непрацездатності на суму без вирахування податків та зборів у розмірі 2485,36грн. (які мають бути відраховані при її виплаті) підлягає стягненню з відповідача. До того ж, колегія не бере до уваги ті доводи, що ця сума має бути сплачена за рахунок коштів соціального страхування, оскільки на вимогу суду першої інстанції в ухвалі від 03.08.2022р. щодо надання доказів спрямування даних про лікарняний позивача до фонду соціального страхування відповідачем таких доказів не надано, а тому саме на роботодавця у разі судового спору про розрахунки покладається обов`язок сплатити ці кошти позивачу.

Наступна вимога позивача це компенсація основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 13.07.2021 по 16.08.2021. Позивач визначила цю суму наступним чином: загальний стаж 35 календарних днів, тому вона має право на відпустку на: 35 : 5,6 = 6 днів. Компенсація становить: 371,89 (середньоденний заробіток) х 6 к.д. = 2231,34 грн.

Колегія встановила, що в довідці відповідача від 15.08.2022р. № 01-19/50 вказано, що ОСОБА_1 була нарахована та виплачена компенсація за 25 календарних днів щорічної відпустки в сумі 2 243,20 грн., але не зазначено, за який період вона визначена.

Між тим, враховуючи середньоденний заробіток позивача, визначений відповідно до заяв відповідача по суті справи в сумі 368,20 грн., а також його розмірі в сумі 371,89 грн., визначений позивачем, розмір компенсації в сумі 2243,20 грн. не може бути нарахованим за 25 календарних днів відпустки.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду при дослідженні цих обставин, вказував, що це є помилкою, а розрахунок проведено за 5 календарних днів щорічної відпустки за відпрацьований у 2021р. період до звільнення позивача.

Вказані ствердження узгоджуються з матеріалами справи, але розрахунок як позивачем, так і відповідачем здійснено неправильно, тому колегія здійснює перерахунок суми компенсації за належні невідгуляні дні щорічної відпустки за період роботи позивача з 13.07.2021 по 16.08.2021р..

Колегією враховано, що на час роботи позивача в установі відповідача та на час її звільнення чинним законодавством для керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, для педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників щорічна основнавідпустканадавалась тривалістю до56календарнихднів.

Позивач прийнята на роботу 03.10.2011р., звільнена 16.08.2021р. Тому їй належить компенсація основної щорічної відпустки за фактично відпрацьований в 2021 році перед звільненням стаж, а саме: в цьому періоді міститься 35 календарних днів, святкових та неробочих днів не малось. Тоді 56 : 354 х 35 = 5,53 к.д. Але така цифра має бути округлена за математичним округленням чисел до цілого числа, тому ОСОБА_1 належало 6 календарних днів щорічної відпустки за відпрацьований в 2021 році період.

Що стосується базового середньоденного розміру заробітної плати, з якого слід

вираховувати компенсацію щорічної відпустки, то колегією зазначає наступне.

З`ясовано, щовідповідачем указанопро йогорозмір всумі 368,20грн.,проти чогоне заперечувалапозивача, але фактично в наданій довідці № 01-19/50 від 15.08.2022р. базовим середньоденним заробітком для розрахунку визначено іншу суму - у розмірі 276,15 грн. Для обрахування відпускних в сумі 2243,20 грн. взагалі взято середньоденний

заробіток в розмірі: якщо рахувати за 5 календарних днів, то в сумі 448,64 грн., якщо за 25 к.д. (про помилковість зазначення яких вказував відповідач), то 89,72 грн. Тобто відслідковується непослідовність у розрахунках відповідача, із чого не можна встановити дійсним розмір середньоденного заробітку. В той же час, позивач, погоджуючись із розміром 368,60 грн., але свої розрахунку базує на середньоденній зарплати в розмірі 371,89 грн.

Враховуючи такі суперечності, колегія розраховує середньоденний заробіток самостійно. При цьому колегія враховує, що на час звільнення позивача Порядок № 100, яким передбачено розрахунок середнього заробітку для визначення різного роду нарахувань та компенсацій, не містив окремих правил для розрахунку середньої зарплати щодо компенсації за невикористані відпустки, для жодної із категорій працівників. Тобтоі відпусткові, і компенсацію за невикористані відпустки рахувались однаково.

За загальним правилом, для розрахунку середньої зарплати береться 12 місяців, які передують місяцю надання відпустки або нарахування компенсації за невикористані відпустки. Але розрахунковий період може бути і меншим, що залежить від того, скільки працівник фактично відпрацював у цих 12 місяцях.

Колегія також враховує, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних або громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац 19 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 1213 від 09.12.2020).

В цій справі до звільнення позивач пропрацювала неповні два місяці, тому за ці два місяці й відбувається розрахунок. Так, отримана за відпрацьований період у липні 2021р. зарплата позивача становить 5523 грн., за відпрацьований у серпні період 1542,94 грн., відпрацьовано у 2021р. перед звільненням 26 днів. Сума лікарняних по тимчасовій непрацездатності для розрахунку середнього заробітку не включаються за приписами пп. 3, 4 Порядку № 100. Тому середньоденний розмір зарплати для розрахунків компенсацій в цій справі становить: (5523 + 1542,94) : 26 = 271,77грн.

Компенсація за невідгуляні дні щорічної відпустки за відпрацьований період у 2021 році складає: 6 х 271,77 = 1630,62 грн.

Між тим, колегія визнає, з урахуванням пояснень відповідача та розрахунку ним суми відпускних, що ним нараховано фактично компенсацію за п`ять днів відпустки, а не за 25 календарних днів. Тож відпускні за цей період їй були виплачені повністю, оскільки їх сума, перерахована на картку, становить 1783,34 грн., що відповідає розрахунковій відомості № 9. Тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та саме з цих підстав не підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про невиплату їй компенсації за частину невідгуляної щорічної відпустки за відпрацьований період з 01.10.2013 по 30.09.2014р. за 16 календарних днів. Позивач зазначає, що щорічну відпустку за відпрацьований період з 01.10.2013р. по 31.09.2014р. нею використано частково у кількості 40 днів. Тому залишок відпустки складає 16 календарних днів, за які їй належить компенсація у розмірі: 371,89 х 16 = 5950,24 грн.

Вказане підтверджується наказом № 33-в від 02.06.2014р., згідно з яким вона використала за вказаний період відпустку лише терміном 40 календарних днів, а наказу про надання відпустки терміном 16 календарних днів за цей період відповідачем не надано. Оскільки компенсація розраховується на теперішній час, то колегія бере як базовий середньоденний заробіток в тій же розрахованій нею сумі 271,77 грн., а розмір компенсації складатиме: 271,77 грн. х 16 к.д. = 4348,32 грн.

Щодо вимог позивача про компенсацію їй 10 днів соціальної додаткової відпустки як працівнику, що має дітей до 15-річного віку, то колегія відмовляє їй у цій вимозі з огляду на те, що ця відпустка може надаватись згідно з положеннями статті 19 ЗУ «Про відпустки» не лише матері, але й батькові дітей. Між тим, позивач не надала доказів тому, що батько такою відпусткою не скористався.

Наступноювимогою позивачає компенсаціящорічної основноївідпустки,яка маєбути нарахованаїй за 252дні їїдвох відпустокпо вагітностіта пологам:за першою(126днів)дитиною,яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та другоюдитиною (126днів),яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .Тобто придругій вагітностіта пологамвона перебувалау відпустціпро доглядуза першоюдитиною дотрьох роківі нароботу невиходила. При цьому,позивач впозові посилається нате,що,оскільки період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологамизараховується в стаж, який дає право на щорічну основну відпустку, а період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (чи 6-ти років) не зараховується до цього стажу, який дає право на щорічну відпустку, то

на 252 календарні дні їй слід розрахувати дні щорічної відпустки, за які вона має право на компенсацію.

Вирішуючи ці позовні вимоги, колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, включається період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами (отримання допомоги по вагітності та пологах), але не включається період відпустки до трьох років. Тож, незалежно від того, оформлювалась окремо відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами чи ні, період отримання допомоги по вагітності та пологах повинен формувати стаж для щорічної основної відпустки.

Про зазначене, додатково до вказаної норми закону, надається роз`яснення у листі Мінекономіки № 34400, згідно з яким період, протягом якого жінці виплачується допомога по вагітності та пологах на підставі медичного висновку, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Згідно з Законом України «Про відпустки» (ст. 17), надається жінці відпустка у зв`язку з вагітністю тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних після.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині є законодавчо врегульованими, а тому таке право в неї є наявним.

Отже, колегія наводить розрахунок кількості днів щорічної основної відпустки відповідно до стажу позивача, який зберігається за нею у період 126 днів відпустки по вагітності та пологам.

Надається розрахунок відпускних по стажу відповідно до відпустки по вагітності і пологам, який пов`язаний з народженням першої дитини позивача ОСОБА_6 . Позивач народила першу дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 . Допологовий період тривалістю 70 днів був з 19.04.2016р. по 27.06.2016р., післяпологовий тривалістю 56 календарних днів з 28.04.2016 по 22.08.2016р. В цьому період малось 4 святкових дня, які слід відрахувати із стажу для нарахування відпустки, тому до розрахунку днів відпустки береться стаж у 122 календарних дня. 2016 рік є високосним, тому береться 355 календарних днів року. Термін основної щорічної відпустки за цей період буде складати: 56 : 355 х 122 = 19 (19,24). Математичним округленням визначається відпустка у 19 календарних днів.

По другому періоду по вагітності і пологам розраховується кількість належних днів основної щорічної відпустки. Позивач народила дитину ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Допологовий період тривалістю 70 днів був з 29.05.2018р. по 11.07.2018р., післяпологовий тривалістю 56 календарних днів - з 12.07.2018 по 06.09.2018р. В цьому період малось 2 святкових дня, які слід відрахувати із стажу для нарахування відпустки, тому до розрахунку днів відпустки береться стаж у 124 календарних дня. 2018 рік не є високосним, тому береться 354 календарних днів року. Термін основної щорічної відпустки за цей період буде складати: 56 : 355 х 124 = 20 (19,61). Математичним округленням визначається відпустка у 20 календарних днів.

Відтак, всього за ці періоди позивачу належить 39 днів основної щорічної відпустки, а розмір компенсації дорівнює: 39 х 271,77 = 10599,03 грн., яка належатьдо стягненняз відповідачана користьпозивача.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду підтверджені та доведені наступні вимоги позивача: лікарняні в сумі 2485,35 грн., компенсація щорічної основної відпустки за період з 01.10.2013 по 31.09.2014р. в сумі 4348,32грн., компенсація основної щорічної відпустки за 39 днів, нарахована за стаж у зв`язку з відпустками по вагітності і пологам, у сумі 10599,03 грн., а всього підлягає стягненню сума у розмірі 17432,70грн.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача наголошував на помилковості сплати позивачу вихідної допомоги у сумі 8100 грн., оскільки позивач звільнена була на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, якою не передбачено виплату вихідної допомоги. А тому, у випадку визнання доведеними будь-яких вимог позивача з несплати розрахункових, просив вирахувати цю суму із суми стягнення.

Колегія, з`ясовуючи природу вказаної суми, встановила такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу була видана трудова книжка, у якій міститься запис під № 6 про її звільнення наказом № 8-к від 16.08.2021 згідно ст. 40 п. 1 КЗпП України за скороченням чисельності працівників ( т. 1 а.с. 20). Та звільнення за вказаною підставою передбачає відповідно до приписів статті 44 КЗпП виплату вихідної допомоги.

Відповідачем до матеріалів справи надано наказ про звільнення ОСОБА_1 наказом № 8-к від 16.08.2021р. (тобто тим же самим наказом) на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України за закінченням дії строкового договору. Та звільнення з вказаних підстав не передбачає виплату будь-якого вихідної допомоги.

При наявності таких обставин позивач в цій справі не оспорювала підставу свого звільнення, не ставила питання про зміну формулювання, а продовжує вважати себе звільненою за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважав обґрунтованою позицію

відповідача в тій частині, що звільнення позивача проведено саме з підстав п. 2 ст. 32

КЗпП України.

Хоча вказані обставини не є предметом позовних вимог, колегія вважає, що вони мають значення для вирішення питання про суми стягнення, які належать позивачу при її звільненні, тому досліджує їх з цією метою.

За матеріалами справи встановлено, що позивач, починаючи з осені 2014р., весь подальший час роботи у Степненській ЗОШ обіймала посади тимчасово на терміни відпусток інших працівників по вагітності та пологам. Вказане слідує з наказів по Степненській ЗОШ.

Так, позивач була прийнята на роботу 03.10.2011р. на посаду педагога-організатора

(накази № 44-к і № 473-к).

20.10.2014р. позивач була переведена за її згодою на посуд вчителя початкових класів на період відпустки по вагітності та пологам основного працівника з 20.10.2014 по 22.02.2015 на підставі наказу № 17-к від 20.10.2014р. відповідача та наказу № 289-к від 20.10.2014р. відділу освіти Запорізької РДА Запорізької області ( т. 1 а.с. 108).

Зазначене переведення було викликано запланованими змінами в організації виробництва та праці відповідача, що відбулись у 2015 році на підставі наказу № 004-к/зп від 26.01.2015р. відділу освіти Запорізької РДА Запорізької області, згідно з яким було виведено із штатного розпису ставку педагога-організатора ( т. 1 а.с. 109).

23.02.2015р. з позивачем були продовжені строкові трудові відносини на посаді вчителя початкових класів на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника на підставі наказу відповідача № 6-к від 23.02.2015р. та наказу № 032-к від 23.02.2015 відділу освіти Запорізької РДА Запорізької області (т.1а.с.110,111).

16.08.2016р. позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення

нею трирічного віку з 17.08.2016 по 28.06.2019 на підставі наказу відповідача № 72-в.

11.09.2018р. позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 11.09.20018 по 11.07.2021 на підставі наказу відповідача № 41-в.

Отже, на час уходу у відпустку по вагітності і пологам, а згодом у відпустку по догляду за першою дитиною до трьох років, позивач працювала на посаді вчителя початкових класів на час перебування у відпустці по догляду за дитиною основного працівника.

Друга відпустка по догляду за дитиною до трьох років закінчувалась у позивача 11.07.2021р., але на цей час на своє робоче місце вчителя початкових класів вийшов основний працівник, та вакансій не було. Тому позивача було прийнято за строковим трудовим договором на посаду вихователя групи продовженого дня (ГПД) на період щорічної відпустки основного працівника Степненської ЗОШ з 12.07.2021 по 16.08.2021р.

(т. 1 а.с. 118).

Отже, з огляду на аналіз трудових відносин між сторонами у справі, колегія визнає обґрунтованими доводи відповідача та позицію суду першої інстанції, що на час виходу у декретну відпустку та виходу з неї на роботу позивач була працевлаштована за строковим трудовим договором. З 11.07.2021р. вона обіймала не вільну посаду, а посаду працівника, який знаходився у основній щорічній відпустці, при цьому будь-яких наказів щодо скорочення чисельності працівників по установі відповідача або відділом освіти щодо Степненської ЗОШ не видавалось, а тому колегія погоджується, що попри наявність двох наказів про звільнення позивача за № 8-к від 16.08.2021р., які є різними за підставами звільнення та формулюванням звільнення, позивач могла бути звільнена лише за п. 2 ст. 36 КЗпП України. А тому вихідна допомога не була передбачена за цими підставами звільнення статтею 44 КЗпП України, а наказ про її виплату роботодавцем не видавався, тож колегія вважає, що заслуговують на увагу ствердження відповідача про помилковість її нарахування позивачеві.

У такому разі вихідна допомога в сумі 8100 грн. має бути вирахувана із загальної належної позивачу суми, яку апеляційним судом буде присуджено з відповідача на користь позивача. Вказане взаємозарахування слід визначити у резолютивні частині постанови, оскільки розрахункові, які стягуються, є диференційованими та потребують відображення у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за ст. 117 КЗпП України, то вони також підлягають задоволенню, оскільки частково задоволені основні вимоги позивача про несплату в повному обсязі розрахункових при звільненні, а тому тримісячний строк для звернення до суду з цими вимогами не вважається пропущеним позивачем.

Між тим, у якій редакції слід застосовувати статтю 117 КЗпП, у чинній на час звернення до суду з позовом, яка не обмежувала компенсацію строком, а передбачала її стягнення до дня фактичного розрахунку, чи у редакції від 01.07.2022 (набула чинності з 19.07.2022), згідно з якою така компенсація обмежується шестимісячним строком.

Колегія вважає, що у цій нормі відбулись зміни у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, а тому, вирішуючи спір саме під час продовження його дії, колегія застосовує діючу на теперішній час її редакцію та обмежує компенсацію шестимісячним терміном.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено не повністю, то за 6 місяців у неї наявне право на компенсації згідно статті 117 КЗпП. Як базовий для розрахунку компенсації береться вище розрахований середньоденний заробіток у розмірі 271,77 грн.

Позивачу роботодавець мав виплатити розрахункові 16.08.2021р., а тому у періоді за шість місяців з цієї дати по 16.02.2022 року мається наступна кількість робочих днів - 127 робочих днів. Тому компенсація становитими: 127 х 271,77 = 34514,79 грн.

Таким чином, загальна сума обґрунтованих вимог позивача становить: 34514,79+17432,70=51947,49грн.

Шляхом проведення взаємозарахування належної до стягнення суми у розмірі 51947,49 грн. із помилково виплаченою вихідною допомогою у розмірі 8100 грн., остаточного визначити суму у розмірі 43847,49грн.

Отже, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача з непроведення із нею повного розрахунку при звільненні знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому підлягають задоволенню.

Колегія, з`ясувавши, що позивачеві не було виплачено належних при звільненні сум у розмірі 17432,70 грн., а також, нарахувавши їй компенсацію у зв`язку із цим та визначивши загальну суму до стягнення у розмірі 43847,49 грн., вважає, що її вимоги про покладення обов`язку на відповідача з їх виплати є неефективним способом захисту, оскільки вирішення спору у такий спосіб може призвести до тривалого невиконання такого обов`язку відповідачем як боржником.

Тому колегія, враховуючи, що право позивача роботодавцем безпідставно порушене шляхом невиплати всіх розрахункових при звільненні ще 16.08.2021р., вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права буде стягнення із відповідача невиплачених сум.

Беручи до уваги весь вище наведений апеляційним судом аналіз доказової бази у справі з урахуванням позицій апелянта та відповідача, а також законодавчого врегулювання спірних правовідносин, колегія дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги та позовних вимог позивача, в той час як суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та припустився неповноти при дослідженні доказів у справі, перерахувавши їх суто формально та не вдаючись у їх зміст, які не узгоджуються між собою та заявами по суті справи, наданими самим же відповідачем.

Тому оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідно до приписів п.п. 1, 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню із прийняттям постанови про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Що стосується додаткового рішення, то колегія виходить із такого.

Представником відповідача адвокатом Гайдуком С.П. у заяві про ухвалення додаткового рішення ставилось питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у сумі 33000 грн., про що надано відповідні докази.

Дослідивши наданідокази,а такожврахувавши заявусторони позивачапро зменшення розмірувитрат черезїх неспівмірність ізобсягом фактичнонаданих послуг,суд ухваливдодаткове рішенняпро стягненняз позивачана користьвідповідача витратна правовудопомогу усумі 15000грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначається, що при ухваленні додаткового рішення суд лише виклав вимоги законодавства, але не вмотивував свого висновку про обґрунтованість витрат на правову допомогу у сумі 15000 грн.

Між тим, колегія не погоджується з цими доводами скарги, оскільки суд першої інстанції вказав, що при вирішенні питання щодо суми витрат на правову допомогу, яка належить до компенсації відповідачу, судом враховано складність справи, виконані адвокатом Гайдуком С.П. роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих ним послуг, кількість судових засідань та час, протягом якого вони проходили, а тому із заявленої суми в розмірі 33000 грн. до стягнення визначено лише 15000 грн.

Тож, колегія за таких обставин вважає, що суд врахував доказову базу, надану відповідачем, критерії визначення розміру компенсації, заяву позивача про зменшення розміру витрат, тобто дотримався правил, передбачених вимогами ст. 137 ЦПК України.

Проте, з урахуванням того, що рішення по суті спору про відмову в задоволенні по-

зову скасовано, а позов ОСОБА_1 частково задоволено, то підлягають перегляду

відповідно до приписів ч. 13 статті 141 ЦПК України й стягнуті у справі судові витрати, зокрема, й витрати з правової допомоги.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, крім судового збору, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони

пропорційно розміру задоволених вимог.

Апеляційним судом основні вимоги позивача в сумі 43859,68 грн. задоволено частково на суму 17432,70 грн., компенсацію за ст.. 117 КЗпП позивач просила стягнути за 2 роки, але стягнуто за 6 місяців. Тому стягнуті додатковим рішення суду витрати на правову допомогу адвоката Гайдука С.П. слід зменшити втричі: 15000 : 3 = 5000 грн., змінивши додаткове рішення щодо стягнутої суми.

Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року у цій справі скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірноюбездіяльність Степненськоїгімназії Степненськоїсільської ради Запорізького району Запорізької області щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .

Стягнути зСтепненської гімназіїСтепненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи з 01.10.2013 по 30.09.2014р. в сумі 4348 (чотири тисячі триста сорок вісім) гривень 32 копійок, компенсацію щорічної основної відпустки за 39 календарних днів за період стажу у зв`язку з перебуванням у відпустці по вагітності та пологам в сумі 10599 (десять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 03 копійок, несплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності за перебування на лікарняному у періоді з 03.08.2021 по 11.08.2021 в сумі 2485 (дві тисячі чотириста вісімдесят п`ять) гривень 35 копійок, компенсацію згідно ст. 117 КЗпП України в сумі 34514 (тридцять чотири тисячі п`ятсот чотирнадцять) гривень 79 копійок, а всього 51 947 (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок сім) гривень 49 копійок (сума дана без вирахування податків та зборів, які слід відрахувати при її виплаті).

Шляхом проведення взаємозарахування належної до стягнення суми у розмірі 51947,49 грн. із помилково виплаченою вихідною допомогою у розмірі 8100 грн., остаточного визначити до стягнення суму у розмірі 43847 (сорок три тисячі вісімсот сорок сім) гривень 49 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Додаткове рішення Хортицького районного суду від 29 травня 2023 року у цій справі змінити, стянувши з ОСОБА_1 на користь Степненської гімназіїСтепненської сільської ради Запорізького району Запорізької області витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.

Головуючий: С.В. Маловічко

Судді: В.Ю. Бєлка

М.С. Гончар