Постанова

від 31.10.2023 по справі 540/8396/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 540/8396/21

Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Дата і місце ухвалення: 06.07.2023р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області про визнання протиправним та скасування наказу від 16.11.2021р. №196-ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та зобов`язання Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 17 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з травня 2021 року вона займала посаду завідувача сектору соціальної підтримки пільгових категорій громадян Нововоронцовського відділу Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області. Спірним наказом від 16.11.2021р. №196-ос її незаконно відсторонено з 17.11.2021р. з роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач зазначала, що порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень встановлено ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якою визначено необхідність підтвердження юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень відібраним лікарем письмовим підтвердженням відмови особи від вакцинації або актом, складеним лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження. Посилання відповідача у спірному наказі, як на підставу його прийняття, на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 05.11.2021р. №08-14/07-1197/21 є необґрунтованим. Наказ від 16.11.2021р. №196-ос не містить відомостей на підтвердження відмови ОСОБА_1 здійснити щеплення в порядку, встановленому ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». До того ж, головним санітарним лікарем України не приймалося рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень від COVID-19 за епідемічними показаннями на території України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023р. позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 16.11.2021р. №196-ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області самостійного здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2021 року по лютий 2022 року включно .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 06.07.2023р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021р. №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. До вказаного Переліку увійшли, зокрема, працівники місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів. А відтак, у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, наказом від 16.11.2021р. №196-ос Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області правомірно відсторонило її від роботи.

Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_1 від 16.11.2021р., якою вона підтвердила факт відмови від проведення обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19. В оскаржуваному рішенні судом досліджено лише порядок підтвердження відмови від профілактичного щеплення, передбачений ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», та залишено поза увагою, що ОСОБА_1 від нього ухилялася.

Посилається апелянт і на те, що судом не здійснено оцінки загрози, яку потенційно на роботі несла не вакцинована ОСОБА_1 . Станом на дату відсторонення позивача від роботи ОСОБА_1 займала посаду завідувача сектору соціальної підтримки пільгових категорій громадян Нововоронцовського відділу Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області та здійснювала свої посадові обов`язки стаціонарно на робочому місці, її посада пов`язана з контактами з громадянами (людьми похилого віку та мало захищеними верствами населення), особові справи яких не можуть виноситися за межі приміщення Управління.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області від 06.05.2021р. №63-ОС «Про призначення ОСОБА_1 », позивача з 07.05.2021р. призначено на посаду завідувача сектору соціальної підтримки пільгових категорій громадян Нововоронцовського відділу Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області.

05.11.2021р. Управлінням сформовано та вручено ОСОБА_1 повідомлення №08-14/07-1197/21 про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19. Зазначеним повідомленням зобов`язано ОСОБА_1 до 05.11.2021р. надати: документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19; документ, який підтверджує, що вона отримала повний курс вакцинації, одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодомної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВВОЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також, позивача повідомлено про можливість надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16.09.2011р. №595. Зазначено, що якщо до 05.11.2021р. ОСОБА_1 не надасть одного із зазначених документів, то 08.11.2021р. вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

16.11.2021р. ОСОБА_1 звернулася до Управління із письмовою заявою-клопотанням, в якому просила визнати за нею право відмови від добровільної експериментальної вакцинації без застосування будь-якої дисциплінарної відповідальності, звільнення або відсторонення.

Наказом Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області від 16.11.2021р. №196-ОС «Про відстрочення від роботи ОСОБА_1 », керуючись ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ від 04.10.2021р. №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п.41-6 постанови КМУ від 09.12.2020р. №1236, п.п.10 п.14 Положення про управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови РДА від 23.04.2021р. №139, ОСОБА_1 , завідувача сектору соціальної підтримки пільгових категорій громадян Нововоронцовського відділу управління соціального захисту населення Бериславської РДА, відсторонено від роботи з 17 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено 16.11.2021р.

Не погоджуючись з правомірністю наказу Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області від 16.11.2021р. №196-ОС ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , виходив з того, що до обов`язкових профілактичних щеплень віднесені не тільки ті, які включені до календаря щеплень, а також ті, що запроваджені проти поширення інфекційних хвороб. При цьому, факт відмови чи ухилення від щеплення має бути належним чином задокументованим. При вирішенні спору судом першої інстанції враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.12.2022р. у справі №130/3548/21, де зазначено, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. У спірних правовідносинах відповідачем жодним чином не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для неї негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Таким чином, за висновками суду, відсторонення ОСОБА_1 від роботи в даному випадку не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення; за таких обставин, відповідач, відсторонивши позивача від роботи, порушив її законне право на працю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» №2801-XII від 19.11.1992р. громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000р. визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно ст.1 Закону №1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частинами першою, другою статті 12 Закону №1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови КМУ від 24.01.2020р. №90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04.10.2021р. №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. До вказаного Переліку увійшли, зокрема, працівники місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021р. №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994р. №4004-XII, абзацом шостим частини першої статті 7 якого передбачено, що підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ від 25.02.2020р. №521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19.07.1995р. №133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року, у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2, ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова №211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211» назву і текст Постанови №211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, від 22 липня 2020 року №641, від 9 грудня 2020 року №1236, від 17 лютого 2021 року №104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 квітня 2021 року №611, від 11 серпня 2021 року №855, від 22 вересня 2021 року №981, від 15 грудня 2021 року №1336, від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ №3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 2021-2022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50% населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

Згідно з наказом МОЗ №2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca». Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022р. у справі №130/3548/21, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021р. №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Надаючи відповідь на питання чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Поряд з цим, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Досліджуючи питання, чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022р. у справі №130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 07.07.2023р. по справі №380/23449/21, від 14.09.2023р. по справі №460/16824/21.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідачем жодним чином не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення ОСОБА_1 від роботи, застосовано з врахуванням загрози, яку вона потенційно може нести на роботі.

Формально ОСОБА_1 належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Водночас, з обсягу встановлених обставин справи вбачається, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або неможливість встановлення їй іншої форми організації праці.

Зазначаючи про те, що виконання позивачем посадових обов`язків передбачає постійне контактування з людьми похилого віку та малозабезпеченими верствами населення Управлінням соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надано жодного доказу в підтвердження таких доводів (графіку прийому громадян; відомостей про кількість осіб, які останній час перебували на прийомі тощо).

Не надано відповідачем доказів того, що робоче місце завідувача сектору соціальної підтримки пільгових категорій громадян Нововоронцовського відділу Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області розташовано в безпосередній близькості до робочих місць інших працівників, які пройшли вакцинацію.

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в Управлінні соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області, усі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Таке відсторонення, на думку колегії суддів, не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача. Дії відповідача, як роботодавця, в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Управлінням соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов`язок доказування в адміністративному суді, не доведено відповідність наказу від 16.11.2021р. №196-ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » критеріям, передбаченим п.п. 3, 6, 8 ч.2 ст.2 КАС України (обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення).

А відтак, доводи апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Бериславської РДА Херсонської області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 31 жовтня2023 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук