Постанова

від 31.10.2023 по справі 420/7285/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/7285/23

Головуючий в І інстанції: Скупінська О.В.

Місце ухвалення рішення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини доходу на суму несвоєчасно виплаченої індексації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації 61981,63 грн. за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 31.03.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , до 29.09.2017 року, після чого був переведений для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини. Проте, під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 року відповідач не виплачував позивачу індексацію, а саме належну позивачу за період з 01.01.2016 року по 29.09.2017 року індексацію в сумі 61981,63 грн. виплачено лише 31.03.2023 року. При нарахуванні індексації відповідач не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати такої індексації. На звернення представника позивача щодо компенсації втрати частини доходу відповідач відповідь не надав та виплату не здійснив. Позивач вважає відмову відповідача щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації протиправною.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з 01.01.2016 року по 31.03.2023 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з 01.01.2016 року по 31.03.2023 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер і не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Також, оскільки індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, апелянт вважає, що відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України, а саме з 01 січня 2016 року до 29 вересня 2017 року у в/ч НОМЕР_2 (перебуває на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 ).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 року по справі № 540/4049/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 вересня 2017 року.

Відповідно до банківської виписки від 31.03.2023 року, на виконання рішення суду у справі № 540/4049/21, 31.03.2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано 61981,63 грн.

04.05.2023 року до Військової частини НОМЕР_1 надійшов адвокатський запит представника ОСОБА_1 адвоката Дубок С.М., в якому адвокат, зокрема, просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за час затримки розрахунку.

Своїм листом-відповіддю від 10.05.2023 року № 350/303/1/858 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що оскільки індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Позивач вважає, що в даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо порушення прав та інтересів ОСОБА_1 в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум, а тому, звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у справі № 540/4049/21 встановлено факт протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 вересня 2017 року, яка є доходом в розумінні ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати вказаних сум.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на викладене.

Згідно вимог статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно змісту статей 4, 6 Закону № 2050-III визначається, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ст. 7 Закону № 2050-III).

У відповідності до вимог п.п. 2, 4-5, 7-8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2010 року № 159 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок № 159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, позивачу індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 29 вересня 2017 року була виплачена 31.03.2023 року.

При цьому, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 29 вересня 2017 року та протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в частині не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення за вказаний період встановлені рішенням суду у справі № 540/4049/21, яке набрало законної сили, та ці обставини згідно вимог ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню у даній справі.

За встановлених у справі обставин та враховуючи рішення суду у справі № 540/4049/21, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позивача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог Закону № 2050-III, Порядку № 159, згідно яких, на думку апелянта, нарахування індексації за рішенням суду не дає підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, з огляду на викладене.

Так, з аналізу наведених у цій постанові правових норм вбачається, що ані Закон № 2050-III, ані Порядок № 159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Колегія суддів зазначає, що право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, грошове забезпечення) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Оскільки за приписами Конституції України та КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, а право на отримання компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати» не поставлено у залежність від порядку виплати доходів, то позивач має право на компенсацію втрати частини своїх доходів у зв`язку з невчасною виплатою індексації грошового забезпечення.

Також, доходячи вказаного висновку, колегія суддів враховує, що така позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені, зокрема, у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, а також висновкам Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 826/12938/16, від 08 вересня 2020 року у справі № 810/2837/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 825/2381/16, від 21 серпня 2023 року у справі № 460/6767/20.

Що стосується доводів апелянта про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому, відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону № 2050-III, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 вказаного Закону встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону).

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.

Таким чином, індексація грошових доходів населення, стосовно зазначеного спору, фактично є підвищенням доходу оплати праці (грошового забезпечення) пропорційно росту цін, а відтак твердження апелянта, що індексація не є складовою грошового забезпечення, що виключає підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, є безпідставними.

На користь такого висновку суду свідчать також і законодавчі зміни, внесені у Закон № 2050-III, а саме Законом № 1214-IX від 04.02.2021 року доповнено частину другу статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» новим абзацом, згідно якого, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру - сума індексації грошових доходів громадян.

На підставі наведеного у сукупності, оскільки індексація грошового забезпечення позивача нарахована на виконання судового рішення з метою відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі (без проведення індексації), колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана сума індексації є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-III, а тому, позивач має право на компенсацію втрати частини своїх доходів у зв`язку з невчасною виплатою індексації грошового забезпечення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 10 квітня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»- «г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 31 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач О.В. Лук`янчукСудді А.І. Бітов І.Г. Ступакова