Постанова

від 31.10.2023 по справі 140/13798/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/13798/23 пров. № А/857/16957/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, головуючий суддя Мачульський В.В., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2022 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно0господарського штрафу від 20.03.2023 року №357025.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що позивачем не було допущено порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» так, як 19.02.2023 року автомобіль не виконував будь-яких рейсів, а у водія ОСОБА_2 була наявна діюча карта водія. Законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати один з передбачених Інструкцією №385 альтернативних документів, або картку водія, або роздруківку даних тахографа.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 20 березня 2023 року №357025.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Відділ державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія за 19.02.2023 року не містить жодної інформації про роботу та відпочинок водія ОСОБА_2 . Відділом державного нагляду (контролю) у Волинській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №357025 від 20 03.2023 року, у зв`язку з порушенням абзацу 6 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» якою до перевізника ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34 000 грн. Вважає, що надання роздруківки, яка не містить записів про режим роботи та відпочинку водія не є виконання приписів ЄУТР, а є порушенням, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ФОП ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.

20.02.2023 року посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Укртрансбезпеки на підставі направлення на рейдову перевірку від 17.02.2023 року №013480, здійснено перевірку міжнародних перевезень вантажів, в ході якої було зупинено та перевірено транспортний засіб марки DAF, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом, водій ОСОБА_2 , зазначений транспортний засіб рухався за маршрутом «Рига-Київ». Автомобільним перевізником відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) та реєстраційних документів на транспортний засіб є ФОП ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом №333894 від 20.02.2023 року, яким встановлено порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 6 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня роздруківка на паперовому носії з інформацією про роботу та відпочинок водія ОСОБА_2 за 19.02.2023 року (а.с.10).

З вищевказаним актом водій ознайомлений, від пояснень відмовився.

Листом від 22.02.2023 року №11230/22/24-23 (трековий номер поштового відправлення 0600024177880) позивача повідомлено про розгляд справи на 20.03.2023 року про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт. Дане поштове відправлення було повернуто 28.03.2023 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Постановою начальника відділу Укртрансбезпеки від 20.03.2023 року №357025 у зв`язку з відсутністю документів, перелік яких визначений статтею 53 Закону №2344-III, а саме відсутня роздруківка даних роботи водія з цифрового тахографа за 19.02.2023 року, відповідальність за яке передбачена абзацом шостим частини першої статті 60 Закону №2344-III, до перевізника ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 34000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач оскаржив вказану постанову до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що постанова від 20.03.2023 року №357025 про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнята відповідачем з помилковим застосуванням вимог законодавства, за відсутності фактичних підстав для притягнення перевізника до відповідальності, передбаченої абзацом 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи з огляду на наступне.

У статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

На виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 року "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, як структурні підрозділи апарату служби за переліком згідно з додатком 3. А відтак суд відхиляє доводи позивача, про те, що затвердження графіку на направлення на рейдову перевірку здійснювалось не уповноваженою на те особою, позаяк такі документи підписані Начальником відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області як керівником територіального органу Укртрансбезпеки.

Статтею 6 Закону №2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 (далі - Порядок № 1567; в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Як слідує із матеріалів справи, з позиції відповідача допущене позивачем порушення, за яке його притягнуто до відповідальності, полягає у тому, що останнім перевозився вантаж за відсутності на момент перевірки визначених у ст. 48 Закону №2344 документів, а саме: роздруківки з цифрового тахографа.

Визначаючись щодо даних обставин та підстав застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Частиною 3 статті 53 Закону України №2344-III визначено вичерпний перелік документів, які повинен мати при виконанні міжнародних перевезень вантажів резидент України: 1) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; 2)дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків; 3)свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; 4)сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5)документи на вантаж.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344 передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В даному випадку сутність виявленого порушення полягає у тому, що під час проведення перевірки водій позивача не надав передбачений законодавством інший документ, зокрема документ щодо тривалості робочого часу та періоди відпочинку водія на дорожньому транспорті - роздруківку з цифрового тахографа.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року №340 (Положення №340), згідно пункту 1.3 якого вимоги Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до визначення наявного у п. 1.5 цього Положення, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

24.06.2010 року Міністерством транспорту та зв`язку України наказом №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, а її норми поширюються на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 визначені у ній терміни вживаються у такому значенні:

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з п. 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема:

- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Так, відповідно до зазначених правових приписів Інструкції №385 законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

Наведені норми зобов`язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати однин з передбачених Інструкцією №385 документів: або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа.

З матеріалів справи встановлено, що належний позивачу транспортний засіб, який був об`єктом перевірки, обладнаний працюючим та повіреним цифровим тахографом.

Колегія суддів також враховує, що водій ОСОБА_2 мав при собі діючу картку водія.

Водночас, у висновках акта перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки інкримінується позивачу порушення п. 3.3 Інструкції № 385 в частині відсутності у водія роздруківки з цифрового тахографа, хоча наявність у водія іншого альтернативного документу - картки водія відповідачем не заперечується.

Апеляційний суд вважає такі висновки відповідача помилковими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, адже, як зазначалось вище, законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати один з передбачених Інструкцією №385 альтернативних документів: або картку водія (яка була наявна) або роздруківку даних роботи тахографа.

Матеріали справи містять копію картки водія, який здійснював перевезення. Отже висновок відповідача про відсутність на момент перевірки у водія одного з документів, визначених п. 3.3 Інструкції № 385 не знайшов свого належного підтвердження під час розгляду цієї справи.

Тим часом, відповідачем встановлено лише відсутність роздруківки з цифрового тахографа, а не відсутність у водія картки чи її невикористання.

Відповідно до положень абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344 передбачено відповідальність саме за відсутність на момент перевірки визначених законом документів, а не їх використання. Такими документами згідно п. 3.3 Інструкції № 385 в даному випадку мали бути картка водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

Отже, враховуючи, що у водія позивача на момент перевірки хоч і була відсутня роздруківка роботи цифрового тахографа, проте за наявності у останнього діючої картки водія констатувати недотримання позивачем вимог ст. 48 Закону №2344 в цьому випадку не має жодних підстав.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344, а тому оспорювана постанова відповідача є протиправною та підлягає скасуванню.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року у справі №140/13798/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Гінда В. В. Ніколін