Рішення

від 19.10.2023 по справі 529/199/23

ДИКАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/199/23

Провадження № 2/529/228/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Кириченко О.С.,

за участі секретаря судового засідання - Скрипник Р.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Руль М.І.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гарківець Л.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Диканька Полтавської області у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що він працює сімейним лікарем в Комунальному підприємстві "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Полтавської міської ради". Відповідач ОСОБА_2 надіслала на адресу Міністерства охорони здоров`я України скаргу від 26.10.2022 на неналежне виконання ним, ОСОБА_1 , обов`язків медичного працівника. У цій скарзі відповідач звинуватила його у тому, що 15 вересня 2022 року начебто він за продовження тимчасової непрацездатності (продовження лікарняного) вимагав у неї 500 грн і вона, перебуваючи у хворобливому стані, передала йому ці грошові кошти. Позивач зазначає, що відповідач навмисно звинуватила його у скоєнні кримінального правопорушення. Викладена у скарзі інформація не відповідає дійсності, що було підтверджено під час службової перевірки, яка проводилася в КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Полтавської міської ради". Вказана недостовірна інформація про нібито вимагання ним хабаря була поширеною відповідачем серед працівників медичного закладу, де він працює сімейним лікарем, стала відомою його керівництву. Позивач вказує, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація не відповідає дійсності, так як 15 вересня 2022 року він взагалі не зустрічався з нею.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що поширена відповідачем стосовно нього інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог, принципів етики і моралі, є такою, що на його думку, порушує його немайнові права та не являється оціночним судженням, а є фактичним недостовірним твердженням відповідача. Поширення цієї інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи. Поширенням цієї інформації відповідач створила негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь, оскільки професія лікаря є соціально важливою, передбачає безперервний процес спілкування з людьми та колегами. Позивач зазначає, що приниження честі та гідності, ділової репутації внаслідок протиправних дій саме по собі є моральною шкодою, а тому оскільки порушено його вказані немайнові права він має право на відшкодування моральної шкоди. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканності ділової репутації, інформацію, викладену відповідачем ОСОБА_2 26 жовтня 2022 року у скарзі щодо неналежного виконання обов`язків медичним працівником, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації у розмірі 100 000,00 грн та сплачений ним судовий збір за подання позову до суду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Руль М.І. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові та в судовому засіданні. Позивач ОСОБА_1 вказав, що відповідач написала на нього скаргу-наклеп, що шкодить його репутації, вона фактично звинуватила його у вчиненні кримінального правопорушення, що не відповідає дійсності. Позивач зазначив, що дійсно раніше відповідачем була укладена з ним декларація як із сімейним лікарем. На теперішній час ця декларація розірвана, 16 травня 2023 року ОСОБА_2 заключила декларацію з іншим лікарем. Позивач вказав, що 13 вересня 2022 року ОСОБА_2 було направлено реєстратурою в ізолятор через підозру на коронавірус. Він не направляв, так як цим займається саме реєстратура. Лікарняний лист ОСОБА_2 видавала лікар Кривицька. 16 вересня 2022 року ОСОБА_2 на прийом не з`явилася, тому лікарняний було закрито. Позивач вказав, що так як ОСОБА_2 не з`явилася на прийом, по телефону повідомила йому, що перебуває за межами міста. Ним було зроблено відповідну відмітку про порушення пацієнтом режиму ізоляції домашнього режиму, що є наслідком не оплати лікарняного. Наступного разу ОСОБА_2 з`явилася на прийом вже у жовтні 2022 року. Позивач зазначив, що відповідачка стверджує, що він вимагав у неї гроші у різні періоди хвороби, що є наклепом та недостовірною інформацією. Внаслідок цього відповідачем було завдано йому моральної шкоди.

Представник позивача - адвокат Руль М.І. в судовому засіданні вказала, що позивач працює сімейним лікарем. Інформація, викладена відповідачем у скарзі щодо неналежного виконання обов`язків медичним працівником, надісланій до Міністерства охорони здоров`я України, є недостовірною. Відповідач звинуватила позивача у вчиненні кримінального правопорушення у вигляді вимагання хабаря, однак це не відповідає дійсності, що підтверджується зокрема матеріалами службового розслідування. Внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації у скарзі від 26.10.2022 було порушено немайнові права позивача ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та ділової репутації. У зв`язку із цим, позивачу довелося пройти через службове розслідування, доводити свою невинуватість, що призвело до моральних страждань, а тому наявні підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гарківець Л.В. в судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти його задоволення, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Відповідач пояснила, що 13 вересня 2022 року їй стало зле, у зв`язку із чим вона звернулася до свого сімейного лікаря ОСОБА_1 , у якого перед цим знаходилася на лікарняному. ОСОБА_1 направив її в ізолятор. Їй зробили тест на наявність ковіду та повідомили, що у неї нічого не виявлено, проте через хвилин 30 ОСОБА_3 їй зателефонував та повідомив, що у неї коронавірус. Вона пішла на лікарняний, який їй видала лікар ОСОБА_4 та сказала, щоб вона звернулася до сімейного лікаря через 5 днів. Ліки, які їй призначалися, вона всі приймала. На прийомі у ОСОБА_1 , вона повідомила йому, що погано почувається, проте він показав ій на пальцях, що за продовження лікарняного їй треба сплатити йому 500,00 грн, що вона і зробила, і лише після чого лікарняний їй продовжили. Відповідач вказала, що на її думку ОСОБА_1 як сімейний лікар не надав їй належного лікування, натомість вимагав гроші за продовження лікарняного, що спонукало її написати відповідну скаргу. Після всіх пережитих хвилювань через цю ситуацію їй довелося ще довго лікуватися у невропатолога.

Представник відповідача - адвокат Гарківець Л.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав вказаних у відзиві на позов та в судовому засіданні. Представник відповідача зазначила, що через недбале ставлення позивача ОСОБА_1 , як сімейного лікаря, до лікування пацієнта ОСОБА_2 , що призвело до затягування хвороби та постійні вимагання грошей за продовження лікарняного зі сторони ОСОБА_1 , що порушило права пацієнта та як людини взагалі, відповідач була змушена звернутися із скаргою від 26.10.2022 до Міністерства охорони здоров`я України на неналежне виконання обов`язків медичним працівником. На підтвердження факту хвороби та відкритих лікарняних у відповідача є належні докази. Через вимагання позивачем хабаря за продовження лікарняного відповідач ОСОБА_2 використала своє право пацієнта та звернулася з відповідною скаргою. Відповідач не поширювала недостовірних відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача. Представник відповідача вказала, що позивач не зазнав негативних наслідків внаслідок поданої відповідачем скарги, від посади його не відсторонено, тобто факт завдання позивачу моральної шкоди не підтверджено. Враховуючи вказане, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи учасників справи, дослідивши та оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 26 жовтня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Міністерства охорони здоров`я України із скаргою на неналежне виконання обов`язків медичним працівником - її сімейним лікарем ОСОБА_1 , з яким у неї була укладена декларація у КП "1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" /а.с. 7-8/. У цій скарзі ОСОБА_2 зазначила, що за результатами тестування на COVID-19, на яке її направив сімейний лікар ОСОБА_1 , ковіду у неї не було виявлено. Їй було призначено лікування від застуди та відкрито лікарняний. Після її обстеження у той же день лікарем ОСОБА_5 у КП "1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" їй зателефонував її сімейний лікар ОСОБА_1 та повідомив, що в неї все ж таки виявлено коронавірус і по ньому відкривають лікарняний. Вказане поставило під сумнів її хворобу саме ковідом, так як результати тесту його не показали, а вона розуміє, що через ковід лікарі мають відповідні доплати. 15 вересня 2022 року коли вона з`явилася до лікарні, то сімейний лікар ОСОБА_1 знову повідомив їй про наявність у неї COVID-19, але повторний тест відмовився зробити, сказав, що у неї вже покращилося самопочуття, а тому потрібно закрити лікарняний. Насправді ж вона почувалася погано, у неї була підвищена температура і тому вона попрохала лікаря ОСОБА_1 продовжити їй лікарняний, щоб одужати вдома. У відповідь ОСОБА_1 показав їй на руці, що продовження лікарняного буде їй коштувати 500,00 грн. На той час у неї була дуже висока температура, а тому вона віддала гроші та отримала ще два дні лікарняного. На наступному тижні вона знову прийшла до свого сімейного лікаря ОСОБА_1 , тому що вона продовжувала хворіти і вона попрохала надати їй ще лікарняний, на що ОСОБА_1 відповів, що продовження лікарняного буде коштувати їй грошей. На вихідних вона звернулася вже до іншого лікаря у чергову лікарню, який її ретельно обстежив, продовжив лікарняний та призначив лікування. 05 жовтня 2022 року у телефонному режимі вона звернулася зі скаргою у Департамент охорони здоров`я Полтавської міської ради щодо неправомірних дій сімейного лікаря ОСОБА_1 , у відповідь на що їй повідомили, щоб вона йшла до ізолятору та зверталася до інших лікарів. 24 жовтня 2022 року через постійний поганий стан здоров`я у КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 12 Полтавської міської ради" було проведено сумісний огляд ЛКК, де також було зроблено висновок про те, що вона ще достатньо хвора і їй потрібні подальше обстеження та лікування. Через недбале ставлення до лікування, що призвело до затягування хвороби та постійні вимагання грошей за продовження лікарняного зі сторони сімейного лікаря ОСОБА_1 , що порушує її права як пацієнта та як людини взагалі, вона змушена звернутися з даною скаргою. На підставі вказаного, ОСОБА_2 просила у скарзі провести службове розслідування щодо кваліфікації ОСОБА_1 та права обіймати ним посаду сімейного лікаря в КП "1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради".

З матеріалів справи вбачається, що за вказаною вище скаргою ОСОБА_2 у КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Полтавської міської ради" було проведено службове розслідування з метою перевірки обставин звернення ОСОБА_2 щодо надання медичної допомоги лікарем ЗПСЛ ОСОБА_1 .

У довідці, складеній за результатами цього службового розслідування /а.с. 65-67/ зокрема вказано, що звернення ОСОБА_2 до МОЗ України по суті стосується якості лікування її захворювання та експертизи непрацездатності у вересні - жовтні 2022 року лікарем ОСОБА_1 . Станом на 12.12.2022 ОСОБА_2 повідомила, що почуває себе задовільно, скарг не має, одужала. За результатами проведеного службового розслідування було надано такі пропозиції: 1. завідуючій амбулаторії № 9 ОСОБА_6 : 1.1. Провести заняття з лікарями по дотриманню вимог наказів МОЗ України № 499 від 16.07.2014, у редакції наказ МОЗ № 85 від 11.02.2016 "Уніфікований клінічний протокол первинної медичної допомоги дорослим, дітям Гострі респіраторні інфекції", наказу МОЗ України від 28.03.2020 № 722 "Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)" зі змінами, наказу МОЗ України № 1066 від 01.06.2021 "Деякі питання формулювання медичних висновків про тимчасову непрацездатність та проведення їхньої перевірки". 1.2. Відкоригувати графіки роботи лікарів в ізоляторі для цільового спрямування пацієнтів з клінічними ознаками ГРХ до сімейних лікарів, з яким укладені декларації про вибір лікаря. 2. Лікарю ЗПСЛ ОСОБА_1 рекомендовано, у випадках захворювання у ОСОБА_2 , потребують диференціювання між інфекційно-бактеріальною, алергічною, паразитарною етіологією та ГЕРХ. Також пацієнтка потребує дообстеження гормональної функції щитовидної залози, враховуючи УЗД ознаки вузлового зобу від 07.10.2022 та консультації ендокринолога (станом на 14.12.2022), е-направленням від сімейного лікаря до ендокринолога пацієнтка не скористалася.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав та основних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Беручи до уваги зазначені вище норми закону, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Статтею 280 ЦК України передбачено право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди.

Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Європейської конвенції з прав людини захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У рішенні Європейського суду з прав людини рішення ЄСПЛ у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria, від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, § 46), що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом це передумова плюралізму поглядів.

02 червня 2016 року (остаточне 17 жовтня 2016 року) ЄСПЛ ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Отже, оціночними судженнями є інформація, яка, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Проаналізувавши зміст скарги ОСОБА_2 від 26.10.2022, довідку, складену за результатами службового розслідування, суд дійшов висновку, що відповідачем було реалізоване конституційне право на звернення до компетентного органу, що зобов`язаний розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Інформація, поширена ОСОБА_2 , щодо неналежного надання медичної допомоги та неправомірної поведінки позивача ОСОБА_1 , як сімейного лікаря, у скарзі адресованій Міністерству охорони здоров`я України, є її оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача, засновані на її баченні певних подій, суб`єктивне особисте сприйняття відповідачем діяльності позивача, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Чиннимзаконодавством непередбачено можливістьпритягнення до відповідальностіза висловлюванняоціночних суджень,тому щовони, як ідумки,переконання,судження,критична оцінкапевних фактів і недоліків,не можутьбути предметомсудового захисту,оскільки,будучи вираженнямсуб`єктивноїдумки іпоглядів,не можутьбути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Подібніправові висновкивикладено упостанові ВерховногоСуду від 25січня 2023року усправі №761/33563/20(провадження № 61-9907св22).

Проаналізувавши зміст вказаної вище скарги відповідача, судом не встановлено, що зазначені в оспорюваній інформації оціночні критичні судження відповідача принижують честь, гідність позивача та мають негативний вплив на його ділову репутацію.

Із матеріалів службового розслідування та особистих пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що він внаслідок скарги відповідача не зазнав негативних наслідків, адже до нього не було застосовано дисциплінарне стягнення, від роботи його не було відсторонено. Позивачем не було надано суду достатніх та належних доказів завдання йому моральної шкоди через поширення відповідачем відповідної інформації у скарзі, адресованій МОЗ України.

Враховуючи вказані вище встановлені судом обставини у їх сукупності, виходячи із наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_2 та її представником не було заявлено вимог щодо стягнення з позивача понесених нею судових витрат у справі та не подано суду будь-яких заяв чи клопотань з цього приводу, питання щодо розподілу цих судових витрат у справі не було предметом судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 17, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 прозахист честі,гідності таділової репутації - відмовити.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складено 27 жовтня 2023 року.

Головуючий О.С. Кириченко