Постанова

від 11.11.2011 по справі 2а-6582/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2011 р. № 2а-6582/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Костів М.В.

при секретарі судового засідання Билень Н.С.

з участю представників:

від позивача : Єжов О.Ю.;

від відповідача : Томашівський О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «АгроТрейд Захід» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним і скасування податкових повідомлень рішень державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 31.12.2010 р. за № 0003951720/0/32924, № 0002702320/0/32935, № 0002692320/0/32936,

встановив:

Адміністративний позов заявлено приватним підприємством «АгроТрейд Захід`до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень від 31.12.2010 р. №0003951720/0/32924 на суму 3889,41 грн. в т.ч. основний платіж 1296,47 грн. та штрафна санкція в сумі 2592,94 грн.; від 31.12.2010 р. №0002702320/0/32935 на суму 68697 грн. в т.ч. основний платіж 45798 грн. та штрафна санкція в сумі 22899 грн.; від 31.12.2010 р. №0002692320/0/32936 на суму 31487,40 грн. в т.ч. основний платіж 22491 грн. та штрафна санкція в сумі 8996,40 грн. Позивач уточнив формулювання позовних вимог, просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 р. №0003951720/0/32924 на суму 3889,41 грн. в т.ч. основний платіж 1296,47 грн. та штрафна санкція в сумі 2592,94 грн.; від 31.12.2010 р. №0002702320/0/32935 на суму 68697 грн. в т.ч. основний платіж 45798 грн. та штрафна санкція в сумі 22899 грн.; від 31.12.2010 р. №0002692320/0/32936 на суму 31487,40 грн. в т.ч. основний платіж 22491 грн. та штрафна санкція в сумі 8996,40 грн.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2011 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 14.07.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

В судових засіданнях представники позивача позов підтримали з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердили, зокрема, що п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств`не порушувались всі первинні документи належно оформлені і наявні на підприємстві, договори з контрагентами фактичного виконувались, товари та послуги реально надавались та отримувались, товариством правомірно віднесено суми до валових витрат. Також, підприємством не порушувались правила формування податкових зобов`язань та податкового кредиту і відповідно п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Також підприємство не надавало додаткових матеріальних благ працівникам та відповідно не порушувало пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб. Просять позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Ствердив, зокрема, що при перевірці позивача не доведена реальність операції з врахуванням часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання. Господарські операції, які відображені позивачем в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат. Зазначив також, що митна вартість є базою для розрахунку звичайної ціни при продажу імпортованих товарів. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, оглянувши оригінали документів, що мають значення для справи та оцінивши матеріали справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова була проведена планова виїзна документальна перевірка приватного підприємства «АгроТрейд-Захід», за результатами якої був складений акт № 664/23-2/36739297 від 21.12.2010 р. «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.10.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 14.10.2009 р. по 30.09.2010 р.»та винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 р. №0003951720/0/32924 на суму 3889,41 грн. в т.ч. основний платіж 1296,47 грн. та штрафна санкція в сумі 2592,94 грн.; №0002702320/0/32935 на суму 68697 грн. в т.ч. основний платіж 45798 грн. та штрафна санкція в сумі 22899 грн.; №0002692320/0/32936 на суму 31487,40 грн. в т.ч. основний платіж 22491 грн. та штрафна санкція в сумі 8996,40 грн.

Актом було встановлено порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств`внаслідок чого занижений податок на прибуток на суму 22491 грн.; а також пп. 1.7 ст. 1, п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`внаслідок чого занижений податок на додану вартість на суму 45798 грн. Крім того акті перевірки зазначено порушення пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень послужили висновки відповідача про недостовірність даних, зазначених у первинних документах за наслідками господарських операцій по придбанню шроту соєвого за договором № 16/11 від 22.11.2009 р. укладеного між позивачем та ПП «Агробетон»; про неможливість включення до податкового кредиту звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, про необхідність застосування митної вартості як бази оподаткування при реалізації імпортованих товарів, про віднесення до додаткових благ працівника суми палива, закупленого підприємством при умові відсутності автотранспорту.

З матеріалів справи вбачається, що 22.11.2009 р. між позивачем (покупець) та ПП «Агробетон»(постачальник) був укладений договір №16/11, згідно з яким постачальник зобов`язувався поставляти продукцію (шрот соєвий), а покупець зобов`язувався приймати та оплачувати дану продукцію. На виконання договору по накладній № РН-261101 від 26.11.2009 р. ПП «Агробетон`поставило позивачу 32 т. шроту соєвого за ціною 4680 грн. за тону на загальну суму 149760 грн. (в т. ч. ПДВ 24960 грн.). Дана продукція була оплачена платіжними дорученнями № 83 від 19.08.2010 р. в сумі 60000 грн.; № 84 від 19.08.2010 р. в сумі 60000 грн.; № 86 від 26.08.2010 р. в сумі 40800 грн., а сума переплати 11040 грн. була повернута позивачу 21.10.2010 р. Зазначені документи відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять відомості про зміст та обсяг господарської операції в обсязі, достатньому для документування. Усі умови договорів із ПП «Агробетон`були належно дотримані обома сторонами, жодних претензій чи вимог до жодної із сторін немає. Відповідачем не здобуто доказів зворотнього навіть за результатами зустрічної перевірки цього контрагента. Відсутність товарно-транспортних або залізничних накладних в даному випадку не може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, не може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Відповідач не надав жодного доказу порушення позивачем закону при укладенні чи виконанні договорів. Відтак, цитовані в акті перевірки норми ГК України, БК України не стосуються діяльності позивача і не дають підстав для висновку про порушення податкового законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак, таких ознак нікчемності з матеріалів справи не вбачається. Порушення однією із сторін правочину вимог законодавства щодо подання звітності не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку. Зазначені правочини не оскаржувались, недійсними не визнавались, їх нікчемність з матеріалів справи не вбачається. Відтак, вони породжують правові наслідки.

Посилання відповідача на неможливість реального виконання умов договору спростовується матеріалами справи. Зокрема, шрот соєвий, отриманий від ПП «Агробетон`по накладній № РН-261101 від 26.11.2009 р., був використаний позивачем у власній господарській діяльності - відвантажений на ТзОВ «Співдружність-Україна`по накладній № А-00000002 від 25.12.2009 р. Згідно з накладною № ВП-0000001 від 03.03.2010 р. дана продукція була повернута позивачу, а в подальшому, за накладною № А-00000015 від 16.08.2010 р. дана продукція була відвантажена на ТзОВ «В.Д.С. Агро`і оплачена даним покупцем 19.08.2010 р. в сумі 110000 грн., та 26.08.2010 р. в сумі 40800 грн. При цьому, при здійсненні попередніх оплат та постачання товару відповідно до вимог п.п. 7.2.3 та 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`ПП «Агробетон`з урахуванням правила першої події виписувало податкову накладну № НН-261101 від 26.11.2009 р., яка була відображена позивачем при визначенні власного податкового кредиту. Позивач включав до складу валових витрат лише суми, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності, а до податкового кредиту - лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що договір № 16/11 від 22.11.2009 р. фактично виконувався сторонами та мав реальні правові і господарські наслідки. При цьому, позивач і ПП «Агробетон`були зареєстровані як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій. З матеріалів справи не вбачається необачності позивача у виборі контрагента, хоча навіть у цих випадках закон передбачає відшкодування податку на додану вартість за наявності передбачених для цього підстав. Відповідач не надав доказів припинення ПП «Агробетон`чи анулювання його статусу платника податку на додану вартість на момент існування правовідносин з позивачем. Відтак, ПП «Агробетон`зобов`язано було виписувати податкові накладні відповідно до вимог п.п. 7.2.3 та 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із п. п. 5.1., 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 закону. Згідно із п. 5.3.9. вказаного закону, не належать до складу валових витрат лише ті витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак, валові витрати, понесені позивачем за наслідками правочинів з ПП «Агробетон» підтверджені належними документами, безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю підприємства, а тому безпідставно не враховані відповідачем.

Враховуючи наведене, не підтверджуються матеріалами справи і твердження відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість`бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв`язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від`ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, зменшуючи позивачу суми податкового кредиту, відповідач не посилався на невідповідність податкових накладних вимогам закону. Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, тобто сума податкового кредиту зменшує розмір сплаченого платником податку до бюджету. П. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит, не встановлює зв`язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту чи бюджетного відшкодування законодавство не передбачає обов`язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість`щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов`язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення податку на додану вартість до податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість`податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8(1) цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише ті суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Враховуючи наведене, висновки відповідача стосовно заниження позивачем податкових зобов`язань та завищення податкового кредиту з відповідним порушенням пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`є такими, що не відповідають обставинам справи.

Відповідач посилається також на порушення п.п.7.2.3, п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в період січень 2010 року-вересень 2010 року на загальну суму 24099,39 грн. у зв`язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту податкових декларацій за відповідні періоди податкових накладних минулих періодів. Посилаючись на п. п. 7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем зроблено висновок про те, що податкова накладна має бути отримана покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов`язань продавця. Якщо ж на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, відповідач вважає, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Однак, таке посилання не ґрунтується на законі. Закон України «Про податок на додану вартість`в цілому та п. 7.2.3. зокрема, не містить жодного обмеження термінів отримання податкових накладних покупцем та не вимагає жодного документального підтвердження затримки одержання податкової накладної покупцем. Відповідно до п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. З наведених положень вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування або на включення до податкового кредиту наступного періоду тієї суми податку, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Це узгоджується і з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин суд дійшов висновку, що п.п. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2 та п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`не обмежують право платника на бюджетне відшкодування тільки тими сумами ПДВ, які були сплачені у періоді, що безпосередньо передує звітному. Таку ж позицію займає і Верховний Суд України у своїй постанові від 06.12.2005 р. у справі № 21-105сво05.

В пп. 3.2.1. акту перевірки відповідач вказує на порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», стверджуючи, що позивач з грудня 2009 року по серпень 2010 р. занизив податкові зобов`язання на загальну суму 142781 грн., посилаючись на те, що придбаний за межами України шрот соєвий відповідач реалізовував на території України за ціною, нижчою від митної вартості, вказаною у вантажних митних деклараціях і при визначенні валових доходів не застосовував звичайні ціни. Необхідність застосування звичайних цін при визначенні валових доходів обґрунтовано посиланням на пп.7.4.1. та пп.1.20.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість". Рівень звичайних цін у акті перевірки визначено на рівні митної вартості, вказаної у вантажних митних деклараціях.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою оподаткування дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов`язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Положення підпункту 7.4.1. поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. Відповідно до п. 1.20. вказаного закону, якщо ним не встановлено інше, то звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Згідно з пп.1.20.5. закону, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Визначення митної вартості та порядок її визначення наведено у ст. ст. 259, 267 МК України, а також п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Однак, вказані норми не регулюють питання ціноутворення. Згідно із п. 1.7. «Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації», затвердженої наказом Державної митної служби України від 18.04.2002 р. №207, у якому вказано, що митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф`і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. Відповідно до ст.ст. 627, 362 ЦК України сторони договору є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, застосовуються у випадках, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 6, 44, 190 та 191 ГК України основними принципами господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Підприємництво здійснюється на основі самостійного встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання. Належних доказів відповідності митної вартості на шрот соєвий рівню звичайних цін суду надано не було. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», вільні ціни та тарифи встановлюються на всі види продукції, робіт, послуг, за винятком тих по яких здійснюється державне регулювання. Із змісту ст. ст. 259, 261 МК України вбачається, що поняття «митна вартість товару`застосовується для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і не розповсюджується на діяльність по реалізації імпортованих товарів на митній території України, оскільки, відповідно до преамбули МК України, останній регулює засади організації та здійснення лише митної справи.

Згідно із п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни у цьому законі розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п. п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склались на ринку ідентичних (а за відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Згідно із п.п. 1.20.4 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

При цьому, відповідно до пп.1.20.10. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов`язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов`язань за непрямими методами. Відповідно до пп.4.3.5. п.4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами`за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту податковим органом за місцезнаходженням платника податків приймається рішення про застосування непрямих методів. Виходячи із тотожності процедур визначення податкових зобов`язань за непрямими методами та із застосуванням звичайних цін відповідач міг здійснювати донарахування податкових зобов`язань позивача на основі звичайних цін лише за умови прийняття органом державної податкової служби відповідного рішення. Однак, таке рішення не приймалось.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість`об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг; ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажу за межами державного кордону України. Відповідно до п.4.1. ст.4 закону для операцій з поставки товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається на рівні, не нижчому від звичайної ціни. Митна вартість (як база оподаткування) згідно з п. п.4.3. ст.4 Закону береться за основу при здійсненні операцій з імпорту товарів (робіт, послуг). При складанні акту перевірки та прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень не було враховано, що п.4.3. Закону України «Про податок на додану вартість`для визначення бази з оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не застосовується.

У відповідності до п. п. 6.1., 6.2. Наказу ДПА України від 22.12.2010 р. №984 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», в акті зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Відповідно до п. 5.2. порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті. Однак, доказів дотримання цього положення суду не надано, зміст акту перевірки ґрунтується лише на припущеннях відповідача щодо заниження ціни продажу відносно звичайної ціни.

Таким чином, дії відповідача, які полягають у викладенні в акті №664/23-2/36739297 від 21.12.2010 р. тверджень про порушення п. 4.1., п. 4.3., п. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість`внаслідок визначення бази оподаткування при продажу товарів за ринковою ціною, нижчою митної вартості, є протиправними.

Враховуючи вищенаведене, висновки відповідача щодо заниження податку на додану вартість суперечать законодавству.

Відповідачем не доведений та не заперечувався у запереченні факт надання додаткового матеріального блага директору - ОСОБА_1 з закупівлі дизельного палива. Згідно з пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб`оподатковується дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку (пп.б). З матеріалів справи вбачається, що дизельне паливо не використовувалось в особистих цілях, зберігалось на підприємстві і обліковувалось на 203 рахунку.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, у відповідача, у даному випадку відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного рішення. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Належних доказів наявності підстав для відмови у задоволенні позову суду надано не було.

У відповідності до ч. 2 ст. 162 КАС України суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб`єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню. На підставі наведеного, керуючись статтями 6-12, 69 -71, 86, 137, 158, 159-163, 167 КАС України, суд

постановив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 31.12.2010 р. за № 0003951720/0/32924.

3. Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 31.12.2010 р. за № 0002702320/0/32935.

4. Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 31.12.2010 р. за № 0002692320/0/32936.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «АгроТрейд Захід» (79005, м. Львів, вул. Конопницької буд.4 к.1; код ЄДРПОУ 36739297) 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 16.11.2011 року.

Суддя Костів М.В.

З оригіналом згідно

Суддя Костів М.В.