Постанова

від 01.11.2023 по справі 906/513/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року Справа №906/513/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.2023 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 14.07.2023)

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Лайн"

про стягнення 23961,57 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.07.2023 у позові відмовлено.

Суд, посилаючись на ст.202, 207, 208, 530, 638 ЦК України, враховуючи відсутність підпису відповідача у договорі №169/1 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.10.2020, дійшов висновку, що вказаний договір є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо умов договору, а тому будь-які зобов`язання у сторін не можуть виникнути.

Крім того, господарський суд вважає, що відсутні підстави виникнення зобов`язань щодо оплати товару і за товарно-транспортною накладною від 31.12.2020, оскільки вказана ТТН не містить інформації про волевиявлення відповідача на отримання товару, який вказаний у цій накладній, а також позивачем не надано доказів повноважень водія отримати товар від імені відповідача та доказів правовідносин відповідача з Форест ЛТД.

Щодо податкових накладних, то суд першої інстанції вказав, що вони можуть підтверджувати здійснення господарської операції в сукупності з іншими доказами, яких позивачем не надано, а тому вказані накладні не є належним доказом виникнення спірного зобов`язання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" до ТОВ "Глобал Вуд Лайн" про стягнення 23961,57 грн задовольнити повністю. Просить здійснити перерозподіл судових витрат.

Апелянт, зокрема, вказує, що товар на суму заявленої заборгованості був поставлений позивачем відповідачу відповідно до ТТН від 31.12.2020, що в розумінні ст.207 ЦК України є правочином, а тому господарський суд дійшов невірного висновку про невиникнення у відповідача зобов`язання щодо оплати товару.

Також вважає, що суд першої інстанції в порушення норм ст.11, 207, 509, 712 ЦК України, не врахував, що вивіз товару зі складу продавця здійснювався покупцем самостійно, тобто відповідач ніс відповідальність в частині, щоб забрати самостійно товар, відпущений йому позивачем по наряду на відпуск продукції, а також здійснював перевезення товару власним або залученим транспортом будь-якого перевізника.

Крім того, скаржник звертає увагу, що податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та є підтвердженням вчинення реальних дій щодо продажу/ поставки відповідачу лісопродукції на зазначену суму заборгованості, що не було враховано судом при прийнятті рішення.

Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи приписи ч.6 ст.252, ч.10 ст.270 ГПК України, зважаючи на категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, які входять до предмету доказування, час, необхідний для вчинення судом та учасниками процесуальних дій, кількість учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.2023 у справі №906/513/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач вказує, що правовідносини у сторін, ДП "Білокоровицький лісгосп" (продавець) та ТОВ "Глобал Вуд Лайн" (покупець), виникли на підставі договору №169/1 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.10.2020 (а.с.7-9). Саме на виконання вказаного договору продавець передав покупцю лісопродукцію на загальну суму 73961,57 грн.

Враховуючи, що оплату вказаного товару покупець здійснив лише частково в сумі 50000,00 грн згідно рахунку-фактури №296 від 15.10.2020 (а.с.70) та що підтверджується випискою із особового рахунку продавця за 23.11.2020 (а.с.44-45, 74), однак залишається неоплачений рахунок-фактура №29 від 04.01.2021 (а.с.71) на суму 23961,57 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи договір №169/1 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.10.2020 як підставу для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Тобто правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Апеляційний суд звертає увагу, що для укладення двостороннього правочину необхідна наявність волевиявлення обох сторін, здійснена в належній формі.

Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Правочин, в силу приписів ч.1 ст.205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Частиною другою статті 207 ЦК визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.208 ЦК України, правочин між юридичними особами вчиняється тільки у письмовій формі.

Із аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Колегією суддів встановлено, що договір №169/1 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.10.2020 підписаний стороною продавця, натомість підпис покупця в договорі відсутній, що свідчить про відсутність його волевиявлення на вчинення вказаного правочину.

Відтак, із врахуванням ст. 202, 207, 638, 639 ЦК України апеляційний суд дійшов висновку, що вказаний договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, та як наслідок не може бути підставою для виникнення будь-яких зобов`язань та юридичних наслідків для сторін, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що товарно-транспортна накладна серії ЖТ №977169 від 31.12.2020 є правочином та є доказом передачі у власність покупця лісопродукції, колегія суддів враховує таке.

Як вбачається з товарно-транспортної накладної від 31.12.2020 (а.с.66-67), отримання лісоматеріалів та перевезення товарів здійснював перевізник Форест ЛТД (автомобіль: DAF держ.№ НОМЕР_1 ), від імені якого міститься лише підпис водія ОСОБА_1 . Крім того, відтиск печатки та підпис вантажоодержувача щодо прийняття зазначеного товару у вказаній ТТН відсутній.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів повноважень водія отримати товар від імені відповідача та доказів правовідносин відповідача з Форест ЛТД.

Положення ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи посилання на довіреності вантажоодержувача, які б підтверджували повноваження зазначеної в ТТН особи водія ОСОБА_1 на отримання товару, приймаючи до уваги відсутність доказів виникнення правовідносин відповідача з Форест ЛТД, апеляційний суд дійшов висновку, що товарно-транспортна накладна серії ЖТ №977169 від 31.12.2020 не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження здійснення поставки товару саме відповідачу ТОВ "Глобал Вуд Лайн".

У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Оцінюючи подані скаржником податкові накладні в підтвердження вчинення реальних дій щодо продажу відповідачу лісопродукції, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним (постанова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15).

Крім того, згідно правової позиції, викладеної в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

При цьому, апеляційний суд враховує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 року у справі №922/2115/19 конкретизувала вказаний правовий висновок та вказала, що податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

За приписами ч.3, 8 ст.19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п.201.10 ст.201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи №910/23097/17.

При цьому, з урахуванням наведеного колегія суддів зауважує, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження здійснення спірної поставки/продажу лісопродукції на загальну суму 73961,57 грн, позивачем долучено до матеріалів справи податкові декларації, складені ним за результатами проведення таких господарських операцій, а саме податкова накладна №460 від 23.11.2020 на суму 50000,00 грн (а.с.10) та податкова накладна №632 від 31.12.2020 на суму 23961,57 грн (а.с.11).

Водночас, будь-яких доказів в підтвердження відображення ТОВ "Глобал Вуд Лайн" цих господарських операцій у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту, апелянтом до суду не надано. Крім того, позивач з клопотанням про витребування відповідних доказів на підставі ст.74, 81 ГПК України, також не звертався.

Враховуючи викладене, приймаючи правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, викладений в постанові від 03.06.2022 року у справі №922/2115/19, колегія суддів дійшла висновку, що податкові накладні не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.76, 77 ГПК України, на підставі яких суд може встановити факт продажу/постачання товару покупцю та його прийняття.

Крім того, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наряд на відпуск продукції (а.с.13) є внутрішнім документом позивача, тобто є одностороннім правочином, з огляду на що не породжує будь-яких зобов`язань для відповідача.

Таким чином, позивачем не доведено факт здійснення господарської операції щодо продажу та передання товару (лісопродукції) на суму 73961,57 грн саме ТОВ "Глобал Вуд Лайн", а відтак у відповідача не виникли зобов`язання по його оплаті, з огляду на що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не зважаючи на те, що суд першої інстанції в оскарженому рішенні не навів детальних обґрунтувань та детальної оцінки кожному доказу, поданому позивачем, колегія суддів вважає, що вказане не дає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, яким по суті спір вирішено вірно, а відтак апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.2023 у справі №906/513/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.