Рішення

від 01.11.2023 по справі 910/11948/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2023Справа № 910/11948/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ"доДержавного видавництва "Преса України" Державного управління справамипростягнення 157 686,97 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" (далі також - позивач, ТОВ "ОФ Сокіл МВІ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (далі також - відповідач, Видавництво) про стягнення 147 612,90 грн основного боргу, 570,23 грн 3% річних, 9 503,84 грн пені.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/11948/23, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

23.08.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, а 28.08.2023 позивач надав відповідь на відзив.

Крім того, 07.09.2023 від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.

Керуючись ч. 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2020 між Державним видавництвом «Преса України» Державного управління справами (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОФ СОКІЛ МВІ» (як виконавцем) було укладено договір № 03-01/10/20 про надання охоронних послуг (далі також - договір), відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону майно, розташоване на території Державного видавництва «Преса України», яке здано належним чином під охорону і належить замовнику, за адресами: м. Київ, проспект Перемоги, 50; м. Київ, вул. Героїв Космосу, 6; 8 (далі також - об`єкти), із цілодобовим режимом знаходження на об`єктах співробітників виконавця. Охорона майна на об`єктах забезпечується працівниками охорони шляхом здійснення таких заходів: використання фізичних постів охорони та інженерних і технічних засобів охорони; контроль за станом майнової безпеки об`єктів охорони; запобігання загрозам об`єктам, який охороняється; реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані з посяганням на об`єкти, що охороняються.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.2 договору, сума оплати та строки за послуги з охорони об`єктів згідно договору визначена у «Порядку оплати надання охоронних послуг» (Додаток 3 до даного Договору»). Оплата послуг охорони згідно з цим договором визначаються і погоджується сторонами на підставі акту виконаних робіт та рахунка-фактури в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченні терміну дії договору.

Відповідно до п. 2.4 договору, оплата за послуги з охорони відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони здійснюється шляхом перерахування замовником в безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в договорі, не пізніше 07 числа поточного місяця (за попередній місяць роботи) на підставі Акту виконаних робіт та рахунку-фактури виконавця із можливістю передоплати.

У п. 1 Додатку 3 до договору сторони погодили, що вартість наданих послуг згідно даного договору за один календарний місяць складає: 165 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

30.09.2022 сторони уклали Додаткову угоду №6 до договору про надання охоронних послуг № 03-01/1/20 від 01.10.2020 відповідно до якої за взаємною згодою сторони на підставі договору про надання послуг №03-01/10/20 від 01.10.2020 погодилися внести зміни в Додаток № 3 з 01 жовтня 2022 року.

Відповідно до пункту 1 та 2 Додатку № 3 до договору, вартість наданих послуг згідно даного договору за один календарний місяць складає 208 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ. Оплата здійснюється замовником згідно акту виконаних робіт та рахунку-фактури за один календарний місяць працівниками виконавця.

Позивач наголосив, що 22.05.2023 він отримав від відповідача лист №103-105-к щодо дострокового припинення договору, відповідно до якого ДВ «Преса України» повідомляє про дострокове припинення 22.05.2023 дії договору про надання охоронних послуг від 01.10.2020 № 03-01/10/20 за згодою сторін та про необхідність надати Акт виконаних робіт та рахунок на оплату послуг охорони.

22.05.2023 сторони уклали Додаткову угоду № 8 до договору про надання охоронних послуг № 03-01/10/20 від 01.10.2020 (надалі - Додаткова угода №8), відповідно до пункту 1.1 та 1.2 якої, за взаємною згодою сторін на підставі п. 10.1 договору погодилися припинити дію даного договору з 23.05.2023. Ця додаткова угода набирає чинності з 23.05.2023 і є невід`ємною частиною договору.

Як стверджує позивач, разом з підписанням Додаткової угоди № 8 надано замовнику рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 22.05.2023 та акт № ОУ-0000025 здачі-прийняття робіт (надання послуг) за травень 2023.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що станом на день подання позовної заяви відповідач із позивачем не розрахувався, а заборгованість ДВ «Преса України» за надані послуги в травні 2023 за договором про надання охоронних послуг № 03-01/10/20 від 01.10.2020 становить 147 612,90 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- акт № ОУ-0000025 не був підписаний відповідачем та не є доказом того, що позивач надавав послуги охорони у травні 2023;

- сама лише наявність укладеного між сторонами договору про надання охоронних послуг не є достатньою підставою для стягнення заборгованості за договором;

- інших документів, які б підтверджували факт надання послуг за договором, окрім акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) № ОУ-0000025 та рахунку-фактури № СФ-0000025 від 22.05.2023, позивачем не надані.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На доведення факту надання послуг за договором у травні 2023, позивачем до позовної заяви долучено, зокрема, акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) акт № ОУ-0000025 та рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 22.05.2023 на суму 147 612,90 грн.

Дійсно, доводи відповідача про те, що вказаний вище акт ним підписано не було підтверджуються матеріалами справи.

У той же час, судом встановлено, що позивачем, у строки визначені договором та на виконання умов договору було передано відповідачеві, а потім додатково направлено на адресу відповідача підписані в двох примірниках акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000025 та рахунок-фактуру №СФ-0000025 від 22.05.2023.

Після отримання відповідачем акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000025 та рахунку-фактури №СФ-0000025 від 22.05.2023, останній не направляв на адресу позивача обґрунтовану письмову відмову від підписання вказаного акту з підстав не надання послуг у травні 2023.

Листом від 22.05.2023 №103-105-К відповідач просив розірвати договір за згодою сторін, та просив надати Акт виконаних робіт та рахунок на оплату послуг.

З матеріалів справи вбачається, що під час розірвання договору відповідач жодних повідомлень/заперечень, щодо якості наданих послуг не висував, повідомлень/заперечень. щодо не надання послуг чи якості наданих послуг за договором, у тому числі за травень 2023 позивач не отримував.

Відповідно до п. 2.4 договору оплата за послуги з охорони відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони здійснюється шляхом перерахування замовником в безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в договорі, не пізніше 07 числа поточного місяця (за попередній місяць роботи) на підставі Акту виконаних робіт та рахунка-фактури виконавця із можливістю передоплати.

Надані позивачем докази свідчать про факт надання відповідачу послуг, а відсутність вмотивованої відмови відповідача від підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000025 підтверджує доводи позивача.

За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вирогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 № 910/8861/20.

Тож, суд зазначає, що долучені позивачем докази надання відповідачу послуг на суму 147 612,90 грн в їх сукупності є більш вірогідними, ніж доводи відповідача, на спростування заявленого позову в цій частині.

Отже, наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 147 612, 90 грн за надані у травні 2023 послуги підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати наданих на вказану суму послуг, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 570, 23 грн 3% річних та 9 503,84 грн пені за період нарахування з 09.06.2023 по 25.07.2023.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 570,23 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 9 503,84 грн суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 8.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за послуги охорони об`єкта на замовника нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та з огляду на задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу на суму 147 612,90 грн судом встановлено, що обґрунтований розмір пені за вказаний позивачем період нарахування становить 9 503, 84 грн, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача згідно з вимогами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" задовольнити.

2. Стягнути з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 42/44; код ЄДРПОУ 43711694) заборгованість в розмірі 147 612, 90 грн, 3% річних в розмірі 570, 23 грн, пеню в розмірі 9 503,84 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко