Постанова

від 29.02.2024 по справі 910/11948/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р. Справа№ 910/11948/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.11.2023 (оприлюднено 02.11.2023)

у справі №910/11948/23 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ"

до Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами

про стягнення 157 686,97 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" (далі- позивач, ТОВ "ОФ Сокіл МВІ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (далі - відповідач, Видавництво) про стягнення 147 612,90 грн основного боргу, 570,23 грн 3% річних, 9 503,84 грн пені.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором про надання охоронних послуг №03-01/10/20 від 01.10.2020, що становить 147 612,90 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" задоволено повністю.

Стягнуто з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 42/44; код ЄДРПОУ 43711694) заборгованість в розмірі 147 612, 90 грн, 3% річних в розмірі 570, 23 грн, пеню в розмірі 9 503,84 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд послався на те, що сума основного боргу 147 612,90 грн доведена належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача наведеної суми заборгованості підлягає задоволенню.

Крім того, судом було перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 570,23 грн та пені за період нарахування з 09.06.2023 по 25.07.2023 у розмірі 9 503,84 та встановлено, що зазначені вище розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням. Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а також неповно з`ясовано всіх обставин, що мають значення для справи.

Скаржник також звертає увагу суду на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку щодо предмету спору, вказавши, що долучені позивачем докази надання відповідачу послуг є більш вірогідними, ніж доводи відповідача на спростування заявленого позову в цій частині, що було єдиною підставою для прийняття рішення про стягнення коштів з відповідача на користь позивача, а інших підстав для задоволення позову не наведено.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

11.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 залишити без змін.

Позивач стверджує, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень та було вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, у повному обсязі було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну правову оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 апеляційну скаргу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 апеляційну скаргу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а саме надати докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ".

30.11.2023 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, від Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11948/23.

14.12.2023 на виконання вимог ухвали від 05.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11948/23.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/11948/23 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що між Державним видавництвом «Преса України» Державного управління справами (далі-замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОФ СОКІЛ МВІ» (далі- виконавець) 01.10.2020 було укладено договір № 03-01/10/20 про надання охоронних послуг (далі - договір), відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону майно, розташоване на території Державного видавництва «Преса України», яке здано належним чином під охорону і належить замовнику, за адресами: м. Київ, проспект Перемоги, 50; м. Київ, вул. Героїв Космосу, 6; 8 (далі - об`єкти), із цілодобовим режимом знаходження на об`єктах співробітників виконавця. Охорона майна на об`єктах забезпечується працівниками охорони шляхом здійснення таких заходів: використання фізичних постів охорони та інженерних і технічних засобів охорони; контроль за станом майнової безпеки об`єктів охорони; запобігання загрозам об`єктам, який охороняється; реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані з посяганням на об`єкти, що охороняються.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.2 договору, сума оплати та строки за послуги з охорони об`єктів згідно договору визначена у додатку 3 до даного договору «Порядок оплати надання охоронних послуг». Оплата послуг охорони згідно з цим договором визначаються і погоджується сторонами на підставі акту виконаних робіт та рахунка-фактури в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченні терміну дії договору.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що оплата за послуги з охорони відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони здійснюється шляхом перерахування замовником в безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в договорі, не пізніше 07 числа поточного місяця (за попередній місяць роботи) на підставі акту виконаних робіт та рахунку-фактури виконавця із можливістю передоплати.

У п. 1 додатку 3 до договору сторони погодили, що вартість наданих послуг згідно даного договору за один календарний місяць складає 165 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

30.09.2022 сторони уклали додаткову угоду №6 до договору про надання охоронних послуг № 03-01/1/20 від 01.10.2020 відповідно до якої за взаємною згодою сторони на підставі договору про надання послуг №03-01/10/20 від 01.10.2020 погодилися внести зміни в додаток № 3 з 01 жовтня 2022 року.

Відповідно до пункту 1 та 2 додатку № 3 до договору, вартість наданих послуг згідно даного договору за один календарний місяць складає 208 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Оплата здійснюється замовником згідно акту виконаних робіт та рахунку-фактури за один календарний місяць працівниками виконавця.

Позивач зазначив, що 22.05.2023 він отримав від відповідача лист №103-105-к щодо дострокового припинення договору, в якому ДВ «Преса України» повідомляє про дострокове припинення 22.05.2023 дії договору про надання охоронних послуг від 01.10.2020 № 03-01/10/20 за згодою сторін та про необхідність надати акт виконаних робіт та рахунок на оплату послуг охорони.

22.05.2023 сторони уклали додаткову угоду № 8 до договору про надання охоронних послуг № 03-01/10/20 від 01.10.2020 (далі - додаткова угода №8), відповідно до пункту 1.1 та 1.2 якої, за взаємною згодою сторін на підставі п. 10.1 договору погодилися припинити дію даного договору з 23.05.2023. Ця додаткова угода набирає чинності з 23.05.2023 і є невід`ємною частиною договору.

Як стверджує позивач, разом з підписанням додаткової угоди № 8 надано замовнику рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 22.05.2023 та акт № ОУ-0000025 здачі-прийняття робіт (надання послуг) за травень 2023.

Звертаючись з позовною заявою позивач зазначив, що станом на день подання позовної заяви відповідач із позивачем не розрахувався, а заборгованість відповідача за надані послуги в травні 2023 за договором про надання охоронних послуг № 03-01/10/20 від 01.10.2020 становить 147 612,90 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено, що між Державним видавництвом «Преса України» Державного управління справами та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОФ СОКІЛ МВІ» 01.10.2020 було укладено договір № 03-01/10/20 про надання охоронних послуг.

30.09.2022 сторони уклали додаткову угоду №6 до договору про надання охоронних послуг № 03-01/1/20 від 01.10.2020 відповідно до якої за взаємною згодою сторони на підставі договору про надання послуг №03-01/10/20 від 01.10.2020 погодилися внести зміни у додаток № 3 з 01 жовтня 2022 року.

22.05.2023 позивачем отримано від відповідача лист №103-105-к щодо дострокового припинення договору, відповідно до якого ДВ «Преса України» повідомляє про дострокове припинення 22.05.2023 дії договору про надання охоронних послуг від 01.10.2020 № 03-01/10/20 за згодою сторін та про необхідність надати акт виконаних робіт та рахунок на оплату послуг охорони.

22.05.2023 сторони уклали додаткову угоду № 8 до договору про надання охоронних послуг № 03-01/10/20 від 01.10.2020, відповідно до пункту 1.1 та 1.2 якої, за взаємною згодою сторін на підставі п. 10.1 договору погодилися припинити дію даного договору з 23.05.2023. Ця додаткова угода набирає чинності з 23.05.2023 і є невід`ємною частиною договору.

На доведення факту надання послуг за договором у травні 2023, позивачем до позовної заяви долучено, зокрема, акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) № ОУ-0000025 та рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 22.05.2023 на суму 147 612,90 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що вказаний вище акт відповідачем підписано не було.

Під час дослідження матеріалів справи встановлено, що позивачем, у строки визначені договором та на виконання умов договору було передано відповідачеві, а потім додатково направлено на адресу відповідача підписані в двох примірниках акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000025 та рахунок-фактуру №СФ-0000025 від 22.05.2023.

Листом від 22.05.2023 №103-105-К відповідач просив розірвати договір за згодою сторін та просив надати акт виконаних робіт і рахунок на оплату послуг.

Після отримання відповідачем акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000025 та рахунку-фактури №СФ-0000025 від 22.05.2023, останній не направляв на адресу позивача обґрунтовану письмову відмову від підписання вказаного акту з підстав не надання послуг у травні 2023.

Як вбачається з матеріалів справи, що під час розірвання договору відповідач жодних повідомлень/заперечень, щодо якості наданих послуг не висував, повідомлень/заперечень стосовно ненадання послуг чи якості наданих послуг за договором, у тому числі за травень 2023, позивач не отримував.

Відповідно до п. 2.4 договору оплата за послуги з охорони відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони здійснюється шляхом перерахування замовником в безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в договорі, не пізніше 07 числа поточного місяця (за попередній місяць роботи) на підставі Акту виконаних робіт та рахунка-фактури виконавця із можливістю передоплати.

Надані позивачем докази свідчать про факт надання відповідачу послуг, а відсутність вмотивованої відмови відповідача від підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000025 підтверджує доводи позивача.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частиною другою статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вирогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 № 910/8861/20.

Отже, як зазначається судом першої інстанції, долучені позивачем докази надання відповідачу послуг на суму 147 612,90 грн в їх сукупності є більш вірогідними, ніж доводи відповідача, на спростування заявленого позову в цій частині, оскільки доказів невиконання, або неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ОФ Сокіл МВІ" послуг з охорони об`єкту суду не надано.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 147 612, 90 грн за надані у травні 2023 послуги підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати наданих на вказану суму послуг.

Також, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення вимоги про стягнення 570,23 грн 3% річних та 9 503,84 грн. пені за період нарахування з 09.06.2023 по 25.07.2023, оскільки зазначені розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/11948/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами.

4. Матеріали справи №910/11948/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню у касаційному порядку крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун