Постанова

від 31.10.2023 по справі 612/123/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 612/123/23

Номер провадження 22-ц/818/1526/23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів Бурлака І.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши упорядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року в складі судді Масло С.П., у справі № 612/123/23за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаних коштів,

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаних коштів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 маючи намір придбати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,0122 гектари, за цільовим призначенням - для товарного сільгоспвиробництва, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, 15 липня 2009 року сплатила відповідачці 8000,00 грн. У підтвердження отримання від позивачки вказаних коштів за вказаним цільовим призначенням, ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В. склала заяву реєстровий номер 605 від 15 липня 2009 року. Нотаріусом встановлено особу ОСОБА_2 та засвідчено справжність її підпису, який зроблено у присутності нотаріуса. Відповідно до цієї заяви ОСОБА_2 стверджує, що гроші в сумі 8000,00 грн, нею отриманні в повному розмірі від ОСОБА_1 , як ціна за продану земельну ділянку, цільове призначення якої - для товарного сільгоспвиробництва, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, право власності на яку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХР № 046992 виданого 29 грудня 2005 року Близнюківською районною державною адміністрацією. Претензій матеріального та фінансового характеру до ОСОБА_1 заявник не має.

Оскільки відповідно до підпункту «б» пункту 15 розділу X Перехідних положень Земельного Кодексу України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, не допускалася купівля-продаж або інший спосіб відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), позивачкане стала укладати договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки із ОСОБА_2 , а обмежилися лише вказаною вище заявою. ОСОБА_2 цією заявою підтвердила, що за продаж вказаної земельної ділянки вона отримала 8000,00 грн. Договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки вони мали намір укласти після зняття мораторію.

07 листопада 2022 рокупозивачка звернулася до відповідачки із заявою відповідно до якої нагадала їй про існуючі між ними домовленості щодо продажу 15 липня 2009 року нею земельної ділянки за 8000,00 грн, а також щодо домовленості після зняття мораторію оформити купівлю-продаж вказаної вище земельної ділянки. У зв`язку із зняттям мораторію позивачка запропонувала ОСОБА_2 з`явитися 18 листопада 2023 року о 10 годині до приватного нотаріуса Яременко Г.В. для укладання договору купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки. З цього часу пройшло майже два з половиною місяці та відповідачка не надала жодної відповіді на її заяву,спірна земельна ділянкавідповідно до Інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» 24 січня 2023 року,знаходиться у власності відповідача - ОСОБА_2 , вважає, що ОСОБА_2 набула майно, а саме грошові кошти у розмірі 8000, 00 грн та зберегла у себе ці грошові кошти безпідставно, томузобов`язана їх повернути позивачу разом зі сплатою 3 % річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно отримані кошти в розмірі 8000,00 грн, 3 % річних у розмірі 396, 50 грн, інфляційні витрати в розмірі 2560, 64 грн, а всього 10957,14 грн. Крім того просила стягнути 1073, 60 грн судового збору та 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

16 травня 2023 року ОСОБА_2 подала до суду відзив в якому просила відмовити у задоволенні позову.

Відзив мотивовано тим, що вона жодних грошей від позивачки не отримувала. Вважає позивачку шахрайкою, бо від неї та її чоловіка ОСОБА_3 декілька разів надходили письмові вимоги щодо повернення коштів, де вказані як різні суми, так і різні підстави, на яких відповідач нібито отримувала від них гроші. Копія документу, подана позивачкою, який нібито засвідчує отримання нею грошей, є підробним.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка достовірно знаючи про неможливість набуття права власності на земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, що належала відповідачці, у зв`язку з існуючим станом на 15 липня 2009 року мораторієм на відчуження таких земель, усвідомлюючи відсутність між нею та власником землі договору щодо купівлі-продажу, відповідно відсутність будь-яких зобов`язань щодо переходу прав на вказану земельну ділянку та передачі коштів як плати за її придбання, все ж передала відповідачці кошти в розмірі 8000,00 грн, хоча й усвідомлювала відсутність між ними зобов`язань, відсутність обов`язку як передачі коштів, так і їх повернення, тобто фактично за встановлених обставин позивачка передаючи кошти за заявою від 15 липня 2009 року, вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків. Будь-яких договорів чи попередніх договорів до матеріалів справи не долучено. Окрім того, матеріали справи не містять будь-якого доказу про те, що позивачкою передано відповідачці кошти внаслідок помилки.

04 липня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зміст заяви відповідачки від 15 липня 2009 року свідчить, що її складанню передувала дія позивача (правочин) щодо передачі грошових коштів відповідачці в якості ціни за придбання у майбутньому за договором купівлі-продажу земельної ділянки. В зазначеній заяві відповідачка підтверджує отримання коштів як ціну майбутнього договору купівлі-продажу земельної ділянки та визначає об`єкт майбутнього продажу. Вважає, що заява відповідачки від 15 липня 2009 року по суті є договором у вигляді двостороннього правочину.

ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно дочастин 1,2,4,5статті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Суд апеляційноїінстанції зарезультатами розгляду апеляційної скаргимає право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1частини 1 статті 374ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка кадастровий номер 6320684000:04:000:0160 на праві власності належить ОСОБА_2 (а.с. 14).

Відповідно до листа/заяви ОСОБА_1 від 07 листопада 2022 року, ОСОБА_1 запрошувала ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Яременко Г.В. для укладання договору купівлі продажу земельної ділянки кадастровий номер 6320684000:04:000:0160 на 18 листопада 2022 року о 10 год. 00 хв. Даний лист було отримано відповідачем 30 листопада 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням № 6460206767149 (а.с. 15-17).

Відповідно до Довідки відділу у Близнюківському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 09 вересня 2019 року № 57, ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2005 року ХР046992 кадастровий номер 6320684000:04:000:0160 (а.с. 20).

Відповідно до Заяви ОСОБА_2 від 15 липня 2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Яременко Г.В., зареєстрованої в реєстрі за № 605, " ОСОБА_2 стверджувала, що гроші в сумі 8000,00 грн нею отримані в повному розмірі від ОСОБА_1 , як ціна за продану земельну ділянку, цільове призначення якої для товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, право власності на яку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХР №046992, виданого 29 грудня 2005 року. Претензій матеріального та фінансового характеру до ОСОБА_1 заявник не має" (а.с. 21).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максим і « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникаютьу зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказанихнорм свідчить,що привизначенні тогочи підлягаютьповерненню безпідставнонабуті грошовікошти потерпілійособі слідвраховувати,що актицивільного законодавства,мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 кошти, знаючипро неможливість набуття права власності на земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, що належить відповідачці, у зв`язку з існуючим станом на 15 липня 2009 року мораторієм на відчуження таких земель, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18 та від 11 січня 2023 року у справа № 548/741/21.

Отже, грошові кошти були передані ОСОБА_1 відповідачці у добровільному порядку з метою забезпечення укладення в майбутньому договору купівлі-продажу земельної ділянки. На момент передачі вказаних коштів у позивачки був відсутній відповідний обов`язок щодо їх сплати і остання, знаючи про це, діяла з власної волі.

Суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки суд правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргубеззадоволення, а судове рішеннябеззмін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення позову є хибними, оскільки вони протирічать вимогам законодавства та встановленим обставинам справи. Вони не впливають на правильність висновку суду про відмову у задоволенні позову.

Крім того, заява відповідачки від 15 липня 2009 року не є борговим документом, оскільки не містить зобов`язання щодо повернення коштів, порядку та строку їх повернення.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Європейський судз правлюдини вказав,що пунктперший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2023 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді І.В. Бурлака

Н.П. Пилипчук