Рішення

від 01.11.2023 по справі 300/4813/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2023 р. справа № 300/4813/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 24.07.2023 звернувся в суд з позовною заявою до Державної екологічної інспекції України (надалі, також відповідач), Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області (надалі, також третя особа), в якому просить:

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції України відшкодування 102 725,28 грн суму відшкодування за півроку невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.

Ухвалою суду від 10.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій залишено без руху.

Позивач у зазначений строк недоліки позовної заяви усунув. Просив змінити статус Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області з неналежного "відповідач 2" на належну "третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача".

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Відповідач, 04.09.2023 скористався правом подання відзиву на позов від 29.08.2023 №3782/5/16-23, який міститься в матеріалах справи. Згідно відзиву відповідач позовні вимоги не визнав, вказавши на те, що судами під час розгляду справи №300/3246/22 не взято до уваги, що Державна екологічна інспекція України не є роботодавцем для позивача, а лише суб`єктом призначення. Додатково зауважив, що рішення у справі №300/3246/22 набрало законної сили лише 23.06.2023, а не з дати прийняття рішення першою інстанцією. Крім того, наголосив, що ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду на підставі рішення суду. Також заперечив щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. В задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області 28.08.2023 направила суду пояснення третьої сторони щодо позову. Згідно змісту яких наполягала на відсутності обгрунтованих підстав ОСОБА_1 на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, повного розрахунку при звільненні, що мала місце після того, як сума не виплаченої в повному обсязі заробітної плати законно звільненого працівника була встановлена та присудєжена позивачу за рішенням суду і сплачена роботодавцем в повному обсязі та не заперечується самим ОСОБА_1 . Отже, у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі 117 Кодексу законів про працю. Також заперечила проти відшкодування моральної шкоди. Просила позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

12.09.2023 позивач через підсистему "Електронний суд" скерував суду відповідь на відзив, в якій просить відхилити доводи відповідача наведені у відзиві та пояснення третьої особи в письмових поясненнях, позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.

22.04.2015 позивач ОСОБА_1 наказом Державної екологічної інспекції України №111-о призначений на посаду начальника Державної екологічної інспекції в Івано Франківській області - Головним державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області.

22.10.2021 позивач наказом Державної екологічної інспекції України 153-тр/р, на виконання постанови Восьмого апеляційного суду у справі №891, - поновлений на посаді.

24.06.2022 позивач, наказом Державної екологічної інспекції України №59-тр/т звільнений з посади.

В період з 26.10.2021 по 13.07.2021 позивачу відповідачем виплачувалась заробітна плата, при звільненні йому була виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

13.07.2022 - Головою ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області В. Колегагаєм, позивачу був оголошений наказ №4-0 від 12 липня 2022 року, яким: пунктом 3. - наказано ВВАЖАТИ 13 липня 2022 року останнім робочим днем ОСОБА_1 , начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області; пунктом 4 - наказано здійснити остаточний розрахунок з позивачем та виплатити йому грошову компенсацію за 80 (вісімдесят) днів невикористаної щорічної та додаткової відпустки відпустки за період з 27.03.2020 по 13.07.2022.

Відповідно, 13.07.2022 був занесений відповідний запис в трудову книжку і оплачений згідно розрахункового листа.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №300/3246/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з на користь ОСОБА_2 з Державної екологічної інспекції України заборгованість по заробітній платі за період з 26.10.2021 по 13.08.2022 в сумі 19 124 грн. 65 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції України заборгованість з компенсації за невикористану відпустку при звільнені у сумі 33 107 грн. 42 коп.

Вищезазначене рішення у справі №300/3246/22 оскаржувалося до Восьмого апеляційного адміністративного суду та за результатами апеляційного перегляду, згідно із постановою від 23.05.2023 залишено без змін.

10.07.2023 Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі №300/3246/22.

15.07.2023 на рахунок позивача в ПриватБанку було зараховано суму стягнуті Казначейською службою відповідно до виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/3246/22.

Вважаючи протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції України щодо нездійснення 13.07.2022 своєчасного остаточного розрахунку при звільненні, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, з 13.07.2022 по 13.01.2023.

Суд зазначає, що в цій адміністративній справі суд застосовує приписи Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до матеріалів справи, позивача звільнено 13.07.2022, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати позивачу заборгованості по заробітній платі за період з 26.10.2021 по 13.08.2022 та компенсації за невикористану відпустку при звільненні проведено 15.07.2023.

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість по заробітній платі за період з 26.10.2021 по 13.08.2022 та компенсації за невикористану відпустку, протиправність чого встановлена Івано-Франківським окружним адміністративним судом у рішенні від 27.12.2022 по справі №300/3246/22, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі, також Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, починаючи з 13.07.2022.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (15.07.2023) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин.

Зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на приписи статті 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки з 13.07.2022, за шість місяців.

Як уже зазначалось судом, під час розгляду адміністративної справи № 300/3246/22 Івано-Франківським окружним адміністративним судом встановлено, що Державною екологічною інспекцією України при звільненні ОСОБА_1 протиправно не нараховано та не виплачено заборгованість по заробітній платі в сум 19 124,65 грн (внаслідок виплати не в повному обсязі надбавки за вислугу років занижувалася виплата за ранг державної служби, що в свою чергу (не виплата в повному обсязі заробітної плати) призвело до суттєвого заниження середньої заробітної плати, яка враховується при виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні) та грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Остаточний розрахунок з вказаної виплати проведений відповідачем 15.07.2023.

Воднораз, ОСОБА_1 звільнено 13.07.2022 (період затримки розрахунку з позивачем при звільненні становить понад один рік).

Відтак, період з 13.07.2022 по 13.01.2023 (шість місяців) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин.

Внаслідок чого, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Водночас, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Принагідно зауважити, що відповідачем протиправно не виконано вимоги пункту 6 ухвали суду про відкриття провадження від 14.08.2023, а саме не долучено довідку щодо розміру заробітної плати ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують даті його звільнення, складену відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати".

Втім, як встановлено Івано-Франківським окружним адміністративним судом у рішенні від 27.12.2022 середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 796,32 грн.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено 15.07.2023 при звільненні останнього 13.07.2022, що становить понад один рік, то за шість місяців грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.07.2022 до 13.01.2023 із розрахунку 796,32 грн в день за затримку терміном 132 робочих днів (а не 129 днів як зазначає представник позивача) у сумі буде становити 105 114,24 грн. (796,32 грн * 132 днів).

Однак, суд враховує, що в порівнянні із сумою виплаченої заборгованості та грошової компенсації за невикористану відпустку (52 232,07 грн) вищевказану розрахункову суму (105 114,24 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така перевищує суму такої компенсації.

Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

Зокрема, істотність частки заборгованості та грошової компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 52 232,07 грн (сума заборгованості та грошової компенсації за невикористану відпустку) / 105 114,24 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 50%.

Денна сума, яка підлягає виплаті з урахуванням істотності частки 50%, становить: 796,32 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 50% = 398,16 грн.

Отже, за 132 дні затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 52 557,12 грн (398,16 грн х 132 днів).

Водночас, за текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, , виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви, суд приходить до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене ч. 2 ст. 117 КЗпП України необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Суд застосовує принцип пропорційності враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою - розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.

Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 26 278,56 грн (50% від 52 557,12 грн) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Ця сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду.

Стосовно тверджень відповідача щодо того, що судами під час розгляду справи №300/3246/22 не взято уваги, що Державна екологічна інспекція України не є роботодавцем для ОСОБА_1 , а є лише суб`єктом призначення, суд до уваги не бере в силу імперативної норми частини 4 статті 78 КАС України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень, суд при її вирішенні виходить з наступного.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом з цим, суд звертає увагу, що матеріали адміністративної справи не містять жодного доказу на підтвердження причинного зв`язку між відповідачем та завданням позивачу моральної шкоди.

Враховуючи позицію Верховного Суду (постанова від 15.12.2020 р. № 752/17832/14-ц), розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди.

Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження із заміною засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та розгляд справи здійснювати за участі представника відповідача, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина 2 статті 12 КАС України).

Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 1 статті 259 КАС України клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.

Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина 1 статті 260 КАС України).

Частиною 2 статті 260 визначено, що у випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може:

1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або

2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина 3 стаття 260 КАС України).

Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (частина 4 стаття 260 КАС України).

Визначаючись щодо обґрунтованості та доцільності розгляду справи за правилами загального позовного провадження суд враховує, що дана адміністративна справа не належить до категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, і при прийнятті рішення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд виходив з положень частин 1-3 статті 257 КАС України.

Враховуючи, що відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України дана справа є незначної складності, обставини, визначені в частині 3 статті 257 КАС України, в даній адміністративній справі не свідчать про неможливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає, що в розгляді справи за правилами загального позовного провадження слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Наявною в матеріалах справи квитанцією від 08.08.2023 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 1 073,60 грн (а.с. 27). Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, підлягає стягненню із відповідача на користь ОСОБА_1 536,80 грн, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченого ним судового збору у розмірі 536,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної екологічної інспекції України (код ЄДРПОУ 37508533, провулок Новопечерський, 2, корпус 2, м. Київ, 01042) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільнення за шість місяців в сумі 26 278 (двадцять шість тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 56 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції України (код ЄДРПОУ 37508533, провулок Новопечерський, 2, корпус 2, м. Київ, 01042) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивачу та відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач Державна екологічна інспекція України (код ЄДРПОУ 37508533, провулок Новопечерський, 2, корпус 2, м. Київ, 01042);

третя особа Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37952307, вул. Академіка Сахарова, 23А, м. Івано-Франківськ, 76014).

Суддя Главач І.А.