Постанова

від 07.05.2024 по справі 300/4813/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4813/23 пров. № А/857/23176/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року (суддя Главач І.А., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України, в якому просив: стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції України відшкодування 102 725,28 грн суму відшкодування за півроку невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України (код ЄДРПОУ 37508533, провулок Новопечерський, 2, корпус 2, м. Київ, 01042) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільнення за шість місяців в сумі 26 278 (двадцять шість тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 56 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що Державна екологічна інспекція України не є роботодавцем для позивача, а лише суб`єктом призначення. Крім того, наголосив, що ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду на підставі рішення суду.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 22.04.2015 позивач ОСОБА_1 наказом Державної екологічної інспекції України №111-о призначений на посаду начальника Державної екологічної інспекції в Івано Франківській області - Головним державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області.

22.10.2021 позивач наказом Державної екологічної інспекції України 153-тр/р, на виконання постанови Восьмого апеляційного суду у справі №891, - поновлений на посаді.

24.06.2022 позивач, наказом Державної екологічної інспекції України №59-тр/т звільнений з посади.

В період з 26.10.2021 по 13.07.2021 позивачу відповідачем виплачувалась заробітна плата, при звільненні йому була виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

13.07.2022 - Головою ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області В. Колегагаєм, позивачу був оголошений наказ №4-0 від 12 липня 2022 року, яким: пунктом 3. - наказано ВВАЖАТИ 13 липня 2022 року останнім робочим днем ОСОБА_1 , начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області; пунктом 4 - наказано здійснити остаточний розрахунок з позивачем та виплатити йому грошову компенсацію за 80 (вісімдесят) днів невикористаної щорічної та додаткової відпустки за період з 27.03.2020 по 13.07.2022.

Відповідно, 13.07.2022 був занесений відповідний запис в трудову книжку і оплачений згідно розрахункового листа.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №300/3246/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з на користь ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції України заборгованість по заробітній платі за період з 26.10.2021 по 13.08.2022 в сумі 19 124 грн. 65 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції України заборгованість з компенсації за невикористану відпустку при звільнені у сумі 33 107 грн. 42 коп.

Вищезазначене рішення у справі №300/3246/22 оскаржувалося до Восьмого апеляційного адміністративного суду та за результатами апеляційного перегляду, згідно із постановою від 23.05.2023 залишено без змін.

10.07.2023 Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі №300/3246/22.

15.07.2023 на рахунок позивача в ПриватБанку було зараховано суму стягнуті Казначейською службою відповідно до виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/3246/22.

Вважаючи протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції України щодо нездійснення 13.07.2022 своєчасного остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, з 13.07.2022 по 13.01.2023.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 26 278,56 грн (50% від 52 557,12 грн) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що в цій адміністративній справі суд застосовує приписи Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до матеріалів справи, позивача звільнено 13.07.2022, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати позивачу заборгованості по заробітній платі за період з 26.10.2021 по 13.08.2022 та компенсації за невикористану відпустку при звільненні проведено 15.07.2023.

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість по заробітній платі за період з 26.10.2021 по 13.08.2022 та компенсації за невикористану відпустку, протиправність чого встановлена Івано-Франківським окружним адміністративним судом у рішенні від 27.12.2022 по справі №300/3246/22, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі, також Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, починаючи з 13.07.2022.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (15.07.2023) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин.

Зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на приписи статті 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки з 13.07.2022, за шість місяців.

Як уже зазначалось судом, під час розгляду адміністративної справи № 300/3246/22 Івано-Франківським окружним адміністративним судом встановлено, що Державною екологічною інспекцією України при звільненні ОСОБА_1 протиправно не нараховано та не виплачено заборгованість по заробітній платі в сум 19 124,65 грн (внаслідок виплати не в повному обсязі надбавки за вислугу років занижувалася виплата за ранг державної служби, що в свою чергу (не виплата в повному обсязі заробітної плати) призвело до суттєвого заниження середньої заробітної плати, яка враховується при виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні) та грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Остаточний розрахунок з вказаної виплати проведений відповідачем 15.07.2023.

Водночас, ОСОБА_1 звільнено 13.07.2022 (період затримки розрахунку з позивачем при звільненні становить понад один рік).

Відтак, період з 13.07.2022 по 13.01.2023 (шість місяців) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин.

Внаслідок чого, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Водночас, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Втім, як встановлено Івано-Франківським окружним адміністративним судом у рішенні від 27.12.2022 середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 796,32 грн.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено 15.07.2023 при звільненні останнього 13.07.2022, що становить понад один рік, то за шість місяців грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.07.2022 до 13.01.2023 із розрахунку 796,32 грн в день за затримку терміном 132 робочих днів (а не 129 днів як зазначає представник позивача) у сумі буде становити 105 114,24 грн. (796,32 грн * 132 днів).

Однак, суд враховує, що в порівнянні із сумою виплаченої заборгованості та грошової компенсації за невикористану відпустку (52 232,07 грн) вищевказану розрахункову суму (105 114,24 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така перевищує суму такої компенсації.

Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

Зокрема, істотність частки заборгованості та грошової компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 52 232,07 грн (сума заборгованості та грошової компенсації за невикористану відпустку) / 105 114,24 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 50%.

Денна сума, яка підлягає виплаті з урахуванням істотності частки 50%, становить: 796,32 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 50% = 398,16 грн.

Отже, за 132 дні затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 52 557,12 грн (398,16 грн х 132 днів).

Водночас, за текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, , виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви, суд приходить до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене ч. 2 ст. 117 КЗпП України необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Суд застосовує принцип пропорційності враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою - розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.

Апеляційний суд резюмує, що виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 26 278,56 грн (50% від 52 557,12 грн) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно тверджень апелянта щодо того, що судами під час розгляду справи №300/3246/22 не взято уваги, що Державна екологічна інспекція України не є роботодавцем для ОСОБА_1 , а є лише суб`єктом призначення, колегія суддів до уваги не бере в силу імперативної норми частини 4 статті 78 КАС України.

Згідно частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відтак відсутні підстави перегляду рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року у справі №300/4813/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда О. Б. Заверуха