Рішення

від 31.10.2023 по справі 810/4150/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року № 810/4150/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «Форест-Трейд» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Форест-Трейд» з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 0004082201 та № 0004092201 Васильківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які були укладені між позивачем та його контрагентами: ТОВ "Будсервіс 2012", ТОВ "Максимум плюс ЛТД" та ТОВ "Осава". Стверджує, що всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані їх сторонами в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що правочини між позивачем та контрагентами ТОВ "Будсервіс 2012", ТОВ "Максимум плюс ЛТД" та ТОВ "Осава" за період з 14 вересня 2011 р. по 1 квітня 2014 р. здійснені без мети настання реальних наслідків. Стверджує, що названі правочини є нікчемними.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 справу №810/4150/14 прийнято до провадження суддею Дудіним С.О.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Брагіній О.Є.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.

У зв`язку з тимчасовим відстороненням судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя відповідно до рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27.11.2020, Засад використання автоматизованої системи документообігу Київського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справи.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Лапію С.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи Васильківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено перевірку ТОВ «Форест-Трейд» за результатами якої складено акт від 22.05.2014 № 1991/10-07-22/37583228 «Про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.09.2011 по 01.04.2014» (далі по тексту Акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 311 741 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 291 896 грн.

Податковим органом 19 червня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0004082201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 389 676,25грн., в тому числі: 311 741грн. основного платежу та 77 935,25грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 0004092201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 364 870грн., в тому числі: 291 896грн. основного платежу та 72 974грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 №0004082201 та №0004092201 протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Позивач 14 вересня 2011 року зареєстрований як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 195605 та копією довідки АБ № 577543 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: лісопильне та стругальне виробництво; надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; виробництво інших видів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; виробництво іншої продукції, н.в.і.у.; виробництво дерев`яної тари.

Так, 10.08.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ «Осава» (постачальник) було укладено договір поставки № 10082012, згідно якого постачальник зобов`язується передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплатити пиломатеріали різних порід, заготовку для піддонів, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у накладних, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину.

На виконання договору № 10082012 ТОВ "Осава" позивачем суду було надано такі докази:

1) видаткові накладні від 31 серпня, 28 вересня, 31 жовтня, 23, 27 листопада 2012 р., 4 лютого 2013 р.

2) податкові накладні від 31 серпня, 28 вересня, 31 жовтня, 23, 27 листопада 2012 р., 4 лютого 2013 р.

Зазначені документи підписані посадовою особою ТОВ "Осава", завірені печаткою цього підприємства та свідчать, що ТОВ "Осава" було поставлено позивачу товар, визначений договором № 10082012.

На підтвердження факту розрахунків за поставлений ТОВ "Осава" товар, позивачем надано копії банківських виписок від 14 вересня, 10 жовтня, 1 листопада, 3, 11 грудня 2012 р., 12 лютого та 11 березня 2013 р., які завірені печаткою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

Крім того, судом враховано, що на дату укладення та виконання договору №10082012 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "Осава", зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 195607.

Крім того, 18.02.2013 між позивачем (покупцем) та ТОВ «Максимум плюс ЛТД» (постачальником) було укладено договір поставки № 18022013, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплатити пиломатеріали різних порід, заготовку для піддонів, пучки паливні, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у накладних, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину.

На виконання договору №18022013 ТОВ "Максимум плюс ЛТД" позивачем суду було надано такі докази:

1) рахунки на оплату від 4, 20 березня, 1, 25, 29 квітня 2013 р.;

2) видаткові накладні від 4, 20 березня, 1, 25, 29 квітня, 8, 14 травня 2013 р.;

3) податкові накладні від 4, 20 березня, 1, 25, 29 квітня, 8, 14 травня 2013 р.

Зазначені документи підписані посадовою особою ТОВ "Максимум плюс ЛТД", завірені печаткою цього підприємства та свідчать, що ТОВ "Максимум плюс ЛТД" було поставлено позивачу товар, визначені договором № 18022013.

На підтвердження факту розрахунку за поставлений ТОВ "Максимум плюс ЛТД" товар позивачем надано копії банківських виписок від 2, 8, 25 та 29 квітня 2013 р., які завірені печаткою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

Крім того, судом враховано, що на дату укладення та виконання договору № 18022013 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "Максимум плюс ЛТД", зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 195609.

Також 20.05.2013 між позивачем (покупець) та ТОВ «Будсервіс 2012» (постачальник) було укладено договір № 28052013, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплатити пиломатеріали різних порід, заготовку для піддонів, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у накладних, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину.

На виконання договору № 28052013 ТОВ "Будсервіс 2012" позивачем суду було надано такі докази:

1) видаткові накладні від 20, 29, травня, 3, 6, 12 червня, 3, 5, 9, 15 липня, 1, 7, 9, 23, 30 серпня, 11 вересня, 2, 22, 25 жовтня, 12, 25 листопада, 11, 13, 16, 30 грудня 2013 р., 3 січня, 27, 28 лютого, 3, 13 березня 2014;

2) податкові накладні від 20, 29 травня, 3, 6, 12 червня, 3, 5, 9, 15 липня, 1, 7, 9, 23 30 серпня, 11 вересня, 2, 22, 25 жовтня, 12, 25 листопада, 11, 13, 16, 30 грудня 2013 р., 3 січня, 27, 28 лютого, 3, 13 березня 2014.

Зазначені документи підписані посадовою особою ТОВ "Будсервіс 2012", завірені печаткою цього підприємства та свідчать, що ТОВ "Будсервіс 2012" було поставлено для позивача товари, визначені договором № 28052013.

На підтвердження факту розрахунку за поставлені ТОВ "Будсервіс 2012" товари позивачем надано копії банківських виписок від 30 травня, 7, 17 червня, 10, 16 липня, 1, 12, 27 серпня, 2, 11 вересня, 2, 25 жовтня, 12, 25 листопада, 11, 16, 30 грудня 2013 р., 3 січня, 27 лютого, 3 березня, 10 квітня, 16 травня, 18 червня 2014 р., які завірені печаткою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

Крім того, судом враховано, що на дату укладення та виконання договору № 28052013 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "Будсервіс 2012", зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 195611.

До того ж, для зберігання та перевезення придбаного у контрагентів товару позивачем (орендарем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) було укладено договір оренди приміщення.

Згідно з п. 1.1 названого договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове користування об`єкт оренди: нежитлове приміщення загальною площею 200 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить орендодавцю на праві власності.

З метою подальшої реалізації поставленого контрагентами позивача товару між позивачем (постачальником) було укладено договори поставки, зокрема, від:

- 30 березня 2012 р., 15 березня 2013 р. та 11 лютого 2014 р. з державним підприємством "Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс" (далі - ДП "УДЦЗРП "Укррефтранс") (покупцем) № 5/12кпцврефю-у, № 7/13пост цврефю-у та № 6/14постцврефю-у відповідно;

- 1 грудня 2011 р. з товариство з обмеженою відповідальністю "Аміда плюс" (далі - ТОВ "Аміда плюс") (покупцем) № 1;

- 1 грудня 2011 р. з товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юнівест Маркетинг" (далі - ТОВ "Компанія "Юнівест Маркетинг") (покупцем) № 2;

- 1 березня 2013 р. з товариством з обмеженою відповідальністю "Крайзель-Будівельні матеріали" (далі - ТОВ "Крайзель-Будівельні матеріали") № 01032013.

На підтвердження виконання названих договорів поставки позивачем було надано суду: накладні (т. 4 а.с. 16-109); довіреності на осіб, які отримували товар від імені товариств (т. 4 а.с. 16-109); таблицю про рух товарно-матеріальних цінностей від постачальників (ТОВ "Осава", ТОВ "Максимум плюс ЛТД", ТОВ "Будсервіс 2012") до замовників (ДП "УДЦЗРП "Укррефтранс", ТОВ "Аміда плюс", ТОВ "Компанія "Юнівест Маркетинг", ТОВ "Крайзель-Будівельні матеріали") (т. 4 а.с. 8-15); банківські виписки, які завірені печаткою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (т. 3 а.с. 1-188 відповідно).

Крім того, на підтвердження виконання названих договорів позивачем було надано договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від 5 січня 2012 р. № 4, укладеного між позивачем (замовник) та фізичною особою ОСОБА_3 (перевізник), та акти здачі-прийняття виконаних послуг (т. 3 а.с. 215-235).

Про порушення позивачем вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Будсервіс 2012", ТОВ "Максимум плюс ЛТД" та ТОВ "Осава" контролюючий орган виходив з того, що в СВ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві до ЄРДР внесено матеріали, які попередньо кваліфікуються за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України за №32013110040000106, відповідно до яких вказані підприємства входять до складу «конвертаційного центру». Дані підприємства формували штучний податковий кредит з ПДВ реально діючим підприємствам.

Скасовуючи ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, ВАСУ в ухвалі від 31.05.2016 зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами (ТОВ «Будсервіс 2012», ТОВ «Осава», ТОВ «Максимум плюс ЛТД»), а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Так, суд на виконання ухвали ВАСУ від 31.05.2016 зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Отже, єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту, є податкова накладна.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІI цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача із зазначеним вище контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

На думку суду, позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Як зазначає Верховний Суд в постановах від 26.06.2018р. у справі №808/2360/17 та від 05 червня 2018 року у справі №809/1139/17, посилання контролюючого органу на кримінальні провадження, відкриті за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагентів позивача, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вказані не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2018р. у справі №820/903/18, останній визнає, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Реальність операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, проведення ремонтних робіт за наслідками яких сформовано витрати, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит з податку на додану вартість, досліджена та підтверджена судами попередніх інстанцій на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Відповідно до частини 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд зазначає, що посилання відповідача на зазначене вище кримінальне провадження як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та його контрагентами не може бути підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироку по зазначеному кримінальному провадженню.

У той же час, надана відповідачем копія вироку Святошинського районного суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №759/8286/15-к по обвинуваченню директора підприємства «Благодар», ПП «Дубекспо», ПАТ «Глазер-Юн» (т. 8 а.с. 41-61) не приймається судом до уваги як доказ нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Максимум плюс ЛТД», ТОВ «Осава» та ТОВ «Будсервіс 2012», оскільки ним не досліджувались правовідносини між вказаними підприємствами.

Отже, висновки контролюючого органу щодо відсутності підстав у позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Максимум плюс ЛТД», ТОВ «Осава» та ТОВ «Будсервіс 2012» є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 0004082201 та № 0004092201 є безпідставними та неправомірними, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Форест-Трейд».

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 487,20грн. (платіжне доручення від 04.07.2014 №94).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області підлягає судовий збір у розмірі 487,20грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 19.06.2014 № 0004082201 та № 0004092201 Васильківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Стягнути на користь ТОВ «Форест-Трейд» сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.