Постанова

від 31.10.2023 по справі 320/13100/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/13100/23 Головуючий у 1 інстанції: Басай О.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» (далі - ТОВ «Богуславський завод продтоварів») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати повністю рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07.10.2022 № 25378/6/10-36-04-04 щодо можливості своєчасного виконання платником податку свого податкового обов`язку;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області винести рішення щодо неможливості виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» свого податкового обов`язку за першу половину червня 2022 року у розмірі 897 850,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Положенням ч. 5 ст. 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Частиною 1 статті 169 КАС України встановлено, що Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви ТОВ «Богуславський завод продтоварів» додано квитанцію від 18.04.2023 №52 про сплату судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Так, у даній ухвалі суду вказано, що із змісту позовної заяви випливає, що в ній об`єднано одночасно вимогу немайнового характеру та майнового характеру. Таким чином, судом першої інстанції зазначено, що сума судового збору за звернення позивача з позовною вимогою майнового характеру становить 13 467,75 грн (1,5% х 897 850,00 грн).

Отже, суд першої інстанції встановив, що у адміністративній справі, що розглядається, судовий збір сплачено неповністю. Зазначений недолік позивач має усунути шляхом подання до суду доказів доплати судового збору на суму 13 467,75 грн.

На виконання вищевказаної ухвали суду, позивачем подано до Київського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що у даній справі розглядається немайнова вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про неможливість виконання зобов`язань позивачем, зазначені вимоги не підлягають вартісній оцінці. Вагомим є те, що у разі прийняття відповідачем рішення про неможливість виконання зобов`язань майновий стан позивача не зміниться.

В подальшому, оскаржуваною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Беручи до уваги те, що у позовній вимозі позивач просить визнати неможливість виконання Товариством свого податкового обов`язку за першу половину червня 2022 року, яке позивач визначає грошовою (вартісною) оцінкою, а також те, що вирішення спору може вплинути на майновий стан позивача (у позовній заяві зазначено: "також у такі скрутні часи поповнення реєстраційного ліміту живими коштами на суму 897 850,00 грн, які у Товариства відсутні, призведе до зупинення господарської діяльності товариства"), суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач вимог ухвали суду від 26.04.2023 не виконав.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 даного Закону, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно статті 2 Закону України «Про судовий збір», платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду:

- адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір справляється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір справляється в розмірі - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Отже, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 та від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року у справі № 280/10087/21.

Матеріали справи свідчать, що позивач оскаржує рішення Головного управління ДПС у Київській області від 07.10.2022 № 25378/6/10-36-04-04 щодо можливості своєчасного виконання платником податку свого податкового обов`язку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Абзацом 5 підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Згідно абз. 8 пп. 69.1 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 затверджено Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ вищевказаного Порядку, у разі прийняття контролюючим органом рішення про неможливість своєчасного виконання платником податків податкового обов`язку, визначеного цим Порядком, до такого платника податків не застосовується відповідальність, передбачена Кодексом або іншим законодавством, контроль за яким покладено на контролюючі органи, за його невиконання / несвоєчасне виконання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у даній справі розглядається немайнова вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про неможливість виконання зобов`язань позивачем, а тому, зазначені вимоги не підлягають вартісній оцінці.

Крім того, як вірно зазначено апелянтом, у разі прийняття відповідачем рішення про неможливість виконання зобов`язань, майновий стан позивача не зміниться.

Також, слід зазначити, що рішення про неможливість виконання зобов`язань не звільняє позивача від виконання своїх зобов`язань зі сплати податків, воно лише слугує підставою для звільнення від відповідальності на період воєнного стану за порушення строків сплати цих зобов`язань.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є вимогами майнового характеру.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Bellet v. France, Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа Мушта проти України).

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку повернення позовної заяви позивачу, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуславський завод продтоварів» задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.