Рішення

від 12.05.2023 по справі 761/34438/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/34438/20

Провадження № 2/761/2282/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.,

при секретарі Марінченко Л.В.,

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Одинадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. В 2004 р. ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання з ОСОБА_6 відносно її квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого відповідач взяла на себе обов`язок доглядати ОСОБА_5 , забезпечувати її щомісячною матеріальною допомогою в розмірі еквівалентно нарахованої пенсії та забезпечити довічне проживання в квартирі. Договір довічного утримання виконувався лише протягом перших кількох місяців. Нещодавно позивач дізналась, що укладення договору є підставою для позбавлення її права на отримання соціальних послуг. Разом з тим, за відомостями КП «БТІ» кв. АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого 11-щю Київською державною нотаріальною конторою 05.06.2004 р. , за яким ОСОБА_5 подарувала квартиру відповідачу. Проте, ОСОБА_5 ніколи не мала наміру укладати договір дарування квартири, яка є місцем проживання останньої. Такий договір є недійсним в силу похилого, безпорадного стану ОСОБА_5 , яка не розуміла який документ підписує. У зв`язку із захворюванням очей не могла самостійно прочитати документ. Відповідач жодного дня не проживала в квартирі, обслуговуванням квартири та її утриманням не займалась. Отже, скориставшись довірою ОСОБА_5 , її похилим віком, неспроможністю самостійно ознайомитись з положеннями договору, відповідач ввела власника спірної квартири в оману так як після підписання угоди неякий час надавала допомогу. Так, ОСОБА_5 внаслідок обману з боку ОСОБА_6 помилилась щодо природи правочину. Про порушене право позивач дізналась лише у 2020 р. після звернення за правовою допомогою. За таких обставин представник ОСОБА_5 просить суд визнати договір дарування квартири від 05.06.2004 р., який було укладено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відносно квартири АДРЕСА_2 та зареєстрованого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Гавриловою О.В. в реєстрі за № Щ-1240 із застосуванням наслідків недійсності правочину недійсним та визнанням за ОСОБА_5 права власності на квартиру у зв`язку із відсутністю у позивача правоустановлюючих документів; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_6 та поновити державну реєстрацію права власності та квартиру за ОСОБА_5 .

Провадження у справі відкрито 21.01.2021 р., відповідно до ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.

26.05.2021 р. провадження у справі було зупинено у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_5 до залучення до участі в справі правонаступника.

26.05.2022 р. провадження у справі поновлено, ОСОБА_1 залучено до участі в справі , як правонаступника ОСОБА_5 .

В судовому засіданні позивач, її представник підтримали заявлені вимоги, просили задовольнити.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю. Зазначила, що спірний договір було укладено за 17 років до подання позову, коли ОСОБА_5 мала вік 66 років, не мала будь - якого психічного розладу та гарний зір. Між сторонами було укладено саме договір дарування та не мав на меті будь - яких інших цивільно-правових угод. Крім того, зазначила, що наявні підстави вважати пропущеним строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, та необхідності застосувати наслідки передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідач надіслала на адресу суду пояснення де зазначила наступне. Вона проживала разом зі своїми батьками по сусідству з ОСОБА_5 у кв. АДРЕСА_3 . Сусіди мали дружні відносини. ОСОБА_5 стала для відповідача рідною людиною, з якою вона проживала все своє свідоме життя та згодом стала їй допомагати по господарству. Саме ОСОБА_5 наполягла на укладанні договору дарування, для чого запросила державного нотаріуса. Особа, яка посвідчила договір, роз`яснила відмінності договору дарування та договору довічного утримання. ОСОБА_5 була освітньою та грамотною людиною і ретельно перевірила правильність написання тексту договору. Для того, щоб засвідчити свій намір і надалі надавати, відповідач вирішила зробити відповідну заяву.

Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надавши наявним доказам належну оцінку, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, відповідно до ст. 717 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, 05.06.2004 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування відповідно до якого ОСОБА_5 (дарувальник) передала безоплатно, а ОСОБА_6 (обдарована) прийняла у подарунок належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 .

Договір посвідчено державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Гавриловою О.В.

В той же день 05.06.2004 р. ОСОБА_6 зроблено заяву відповідно до якої відповідач взяла на себе зобов`язання доглядати ОСОБА_5 , забезпечувати її щомісячною допомогою в розмірі еквівалентно нарахованій пенсії, та забезпечити її проживання довічно в квартирі АДРЕСА_2 .

Справжність підпису на заяві ОСОБА_6 засвідчено державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Гавриловою О.В.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з ОСОБА_7 21.12.2006 р. отримала прізвище « ОСОБА_8 ».

Сторона позивача зазначає, що ОСОБА_6 скористалась довірою ОСОБА_5 , її похилим віком, неспроможністю самостійно ознайомитись з положеннями договору, відповідач ввела власника спірної квартири в оману щодо природи договору, а тому вона вважала, що укладається договір довічного утримання.

Відповідно до приписів ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За положеннями ч. 1 ст. 213 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В свою чергу ст. 229 ЦК України визначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19 зазначив що статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Також ВС підкреслив, при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Разом з тим, як свідчить текст спірного договору, сторонам роз`яснено нотаріусом зміст і правові наслідки укладення правочину.

Крім того, сторони стверджують, зважаючи на зміст угоди, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Опитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 вказала на те, що нею до посвідчення правочину було роз`яснено ОСОБА_5 природу правочину та правові наслідки угоди. Особи сторін договору встановлено, їх дієздатність перевірено.

Свідок ОСОБА_10 (соціальний працівник) повідомила суду, що ОСОБА_5 розповідала про укладення договору довічного утримання, проте ніяка допомога не надавалась.

Разом з тим, покази ОСОБА_10 не можуть бути покладені в основу рішення, беручи до уваги вони не містять інформацію про будь - які навмисні дії відповідача в розумінні положень ст. 230 ЦК України.

Суд не може взяти до уваги доводи сторони відповідача щодо неможливості, з огляду на наявні у ОСОБА_5 хвороби, ознайомитись з договором і зрозуміти його природу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що остання потребувала сторонньої допомоги і була нездатна самостійно прочитати текст угоди перед її підписанням.

Також, на переконання суду, не може бути підставою для визнання наявності обставин, з якими чинне законодавство України передбачає визнання договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, заява зроблена ОСОБА_11 в день укладення угоди, оскільки нотаріус, засвідчуючи підпис особи (ст. 78 Закону України «Про нотаріат»), не підтверджує інформацію, викладену в документі, а лише підтверджує, що підпис було зроблено певною людиною.

Така заява за своєю суттю не є угодою, і не породжує прав та обов`язків, які встановлюються договором певного виду.

Так, як свідчать матеріали справи, і ця обставина не заперечується стороною відповідача, ОСОБА_5 до своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги, разом з тим, такі обставини не свідчать про повідомлення ОСОБА_5 з боку ОСОБА_12 відомостей, які не відповідають дійсності, заперечують наявність обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину або про замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, в розумінні положень ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Зважаючи на вищенаведене, обставини встановлені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведена, що права ОСОБА_5 були порушені та вважає за можливе відмовити у задоволенні позову.

Так, за положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд не вбачає підстав для надання оцінки твердженням представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності і застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки зазначені наслідки застосовуються в разі встановлення порушення права на захист якого подано позов.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268, 353-357 ЦПК України, ст.ст. 203, 213, 220,230,774 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_13 до ОСОБА_4 , третя особа: Одинадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя