Постанова

від 19.10.2023 по справі 911/151/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2023 р. Справа№ 911/151/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Барсук М.А.

Корсака В.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин»

на рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023

у справі № 911/151/23 (суддя: Кошик А.Ю.)

за позовом Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моріон»

про визнання укладеним договору

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моріон» про визнання укладеним договору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач здійснив невідокремлювані поліпшення орендованого у відповідача приміщення, а тому наявні правові підстави для визнання укладеним договору про визначення розміру компенсації позивачу вартості таких поліпшень в наведеній позивачем редакції.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23 в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моріон» про визнання укладеним договору - відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не обґрунтовано на підставі якої норми закону чи визначеного законом випадку ґрунтуються доводи щодо обов`язковості укладення спірного Договору. Вказав на те, що в п.п. 6.3.3. Договору оренди мова йде про необхідність попереднього письмового погодження з боку Орендодавця саме відшкодування Орендарю вартості поліпшень, а не їх здійснення. Тобто, обов`язок Орендодавця відшкодувати Орендарю вартість поліпшень, які не можна відокремити від майна без пошкодження виникає за дотримання двох умов, наведених у п.п. 6.3.3. Договору, зокрема, в разі, якщо поліпшення зроблені зі згоди Орендодавця і відшкодування попередньо письмово погоджено останнім. Наголосив, що доводи позивача про те, що відповідач був проінформований заздалегідь про суму виконаних робіт не підтверджені жодними доказами. Також позивачем не надано доказів передачі відповідачу та прийняття останнім виконаних робіт саме в заявлених обсязі та вартості ні в момент завершення робіт, ні в момент повернення приміщення з оренди.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДП «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов підприємства.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Скаржник зазначає, що Договір оренди нерухомого майна № 01/11/2018-О від 01.11.2018 містив зобов`язальні умови для Орендодавця забезпечити відшкодування Орендареві вартість здійснених останнім невід`ємних поліпшень, підписавши відповідну окрему угоду. Зауважує, що вирішення сторонами питання щодо відшкодування Орендодавцем невідокремлювальних поліпшень шляхом укладення договору (додаткової угоди) вимагалось на підставі положень пп. 6.3.3 п. 6.3 Договору, а не на підставі нормативно-правового акту. Вказує на те, що задля проведення поліпшень позивач оголошував відкриту публічну закупівлю у системі «Прозорро», про що не міг не знати відповідач.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 апеляційна скарга у справі № 911/151/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Барсук М.А., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» на рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» на рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23 призначено на 19.10.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

18.09.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що бажання позивача примусити відповідача укласти відповідний договір задля задоволення власних потреб та виключно на визначених ним умовах є недопустимим, враховуючи принципи рівності, справедливості та балансу сторін. Зауважує, що з відповідачем попередньо не було погоджено суму кошторисних витрат на проведення заміни електропроводки, а відповідні роботи були виконані позивачем на власний розсуд без узгодження з відповідачем, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідних зобов`язань.

Також, 19.09.2023 представник позивача подав додаткові пояснення, в яких вказав на практику іноземних арбітражів, комерційних та податкових судів у справах про відшкодування Орендарю вартості вчинених ним витрат, які стосуються невідокремлювальних поліпшень.

25.09.2023 позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що сторони у Договорі оренди нерухомого майна № 01/11/2018-О протлумачили поняття «ремонту» як поліпшення. Підкреслює, що з метою підвищення техніко-економічних можливостей орендованого приміщення за згодою Орендодавця Орендар здійснив поліпшення у вигляді проведення електромонтажних робіт на суму 194489,27 грн, що були для нього суттєвими витратами.

Крім того, 09.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Вказані заперечення обґрунтовано тим, що у відповідача не існує прямого обов`язку укласти з позивачем запронований ним Договір, а також відсутні інші підстави укладати договір, який суперечить інтересам однієї сторони.

Представник позивача в судовому засіданні 19.10.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.10.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Державне підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моріон» про визнання укладеним Договору про відшкодування невідокремлюваних поліпшень орендованого майна між Державним підприємством «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» (як Орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моріон» (як Орендодавцем) в наведеній позивачем редакції, на наступних умовах:

- предметом Договору є компенсація Орендодавцем Орендарю вартості невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, яке знаходиться за адресою: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, буд. № 33;

- зміст невідокремлюваних поліпшень за цим Договором становить здійснені Орендарем у приміщенні орендованого майна, зазначеного у п. 1.1 Договору, електромонтажні роботи за Договором підряду № 03/04/2019-ЕМ від 03.04.2019 року, що виконані протягом строку дії Договору оренди нерухомого майна № 01/11/2018-0 від 01.11.2018 року;

- до невідокремлюваних поліпшень належать також товари (предмети, матеріали, обладнання, пристрої), придбані Орендарем та/або третіми особами для виконання електромонтажних робіт, які є їх невід`ємною частиною;

- зміст та сума виконаних робіт Орендарем щодо майна Орендодавця свідчать про утворення поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди;

- Орендодавець зобов`язаний компенсувати Орендарю кошти у межах суми виконаних Орендарем та/або із залученням третіх осіб електромонтажних робіт в орендованому майні Орендодавця;

- вартість невідокремлюваних поліпшень орендованого майна становить 194 489,27 грн. (сто дев`яносто чотири тисячі чотириста вісімдесят дев`ять гривень двадцять сім копійок);

- Орендодавець зобов`язується компенсувати Орендарю вартість невідокремлюваних поліпшень протягом 10 (десяти) календарних днів з дня підписання цього Договору. Відшкодування Орендодавцем вартості невідокремлюваних поліпшень забезпечується шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на банківський рахунок Орендаря, що зазначений у цьому Договорі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моріон» (Орендодавцем) та Державним підприємством «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» (Орендарем) був укладений Договір оренди нерухомого майна № 01/11/2018-0 (далі Договір оренди), дія якого Сторонами неодноразово продовжувалась. Станом на момент звернення до суду дія Договору оренди припинилась.

Однак, за період дії Договору оренди позивачем були здійснені поліпшення, які неможливо відокремити від майна Орендодавця без його пошкодження.

Згідно з п. 7.7 цього Договору оренди № 01/11/2018-0 умови, обсяги і строки відшкодування Орендареві (позивачу) витрат за проведені ним поліпшення повинні були визначатись окремою угодою Сторін.

Проте, незважаючи на припинення дії Договору оренди нерухомого майна № 01/11/2018-0 від 01.11.2018 року, Сторони не досягли домовленості щодо відшкодування Орендарю (позивачу) витрат за проведені ним поліпшення, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом з метою захисту майнових прав та законних інтересів позивача.

Позивач зазначає, що 04.02.2019 року звертався до ТОВ «МОРІОН» із листом № 143/8-11 від 04.02.2019 року за отриманням дозволу Орендодавця на встановлення електропроводки в орендованому приміщенні.

У відповідь на лист позивача відповідач у листі № 2 від 11.02.2019 року надав згоду на проведення поліпшень, а саме встановлення електропроводки за адресою: вул. Завокзальна, буд. № 33, м. Бориспіль, Київська область.

Позивач зазначає, що отримавши згоду Орендодавця, він, як Орендар, оголосив процедуру закупівель послуг підряду (виконання робіт код ДК 021:2015:45310000 - 3 - Електромонтажні роботи в приміщенні за адресою: вул. Завокзальна, буд. № 33, м. Бориспіль, Київська область).

За результатом процедури закупівель із переможцем ТОВ «Д20 Електрік» було укладено Договір підряду № 03/04/2019-ЕМ від 03.04.2019 року.

Загальна вартість виконаних електромонтажних робіт з урахуванням ПДВ складала 194 512,55 грн. Фактично роботи були виконані на суму 194 489,27 грн.

Факт виконання робіт підтверджується підписаними з підрядником ТОВ «Д20 Електрік»: Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2019 року, Розрахунком загальновиробничих витрат до Акту КБ-2В, Актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2019 року, Актом вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, Підсумковою відомістю ресурсів. Платіжними дорученнями № 1531 від 11.05.2019 року та № 1089 від 05.04.2019 року позивач розрахувалося з підрядником.

Позивач зазначає, що про суму виконаних робіт Орендодавець був поінформований заздалегідь. Протягом дії Договору оренди жодних заперечень до вартості здійснених позивачем поліпшень до орендованого майна не мав.

Однак, після припинення дії Договору оренди відповідач (Орендодавець) відмовився відшкодувати Орендарю (позивачу) вартість виконаних невід`ємних поліпшень орендованого майна, зокрема, у листах № 19/4 від 19.04.2022 року, № 19/7 від 19.07.2022 року, №22/8 від 21.08.2022 року.

Враховуючи, що згода між Сторонами у частині укладення Додаткової угоди до Договору оренди № 01/11/2018-0 від 01.11.2018 року щодо відшкодування невідокремлюваних поліпшень досягнута не була, позивач цінним листом з описом вкладення № 1293/8-11 від 01.12.2022 року надіслав відповідачу проект Договору про відшкодування невідокремлюваних поліпшень орендованого майна у 2-ох примірниках зі строком на відповідь протягом 10 календарних днів.

У відповіді 26/12 від 26.12.2022 року відповідач відмовився підписати Договір про відшкодування невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, посилаючись на те, що проект Договору не містить кошторисних витрат на проведення поточного ремонту та не підтверджує здійснення невід`ємних поліпшень саме у зазначеному розмірі; до невідокремлюваних поліпшень віднесені товари (предмети, матеріали, обладнання, пристрої), придбані Орендарем та/або третіми особами для виконання електромонтажних робіт, які не були погоджені Орендодавцем; розмір витрат Орендаря на проведення капітального ремонту, реконструкції не є тотожним поняттю розміру поліпшень орендованого майна. Відповідне положення міститься у Постанові КГС ВС від 24.02.2021 року у справі № 905/435/19. Визначення вартості невідокремлювальних поліпшень потребує спеціальних знань, а, отже, має бути визначено на підставі експертизи; Підприємство пропонує підписати проект Договору про відшкодування невідокремлюваних поліпшень орендованого майна «заднім числом», вказуючи дату 30.11.2022 року, при цьому сам лист з відповідним проектом датований 01.12.2022 року, що є неприпустим.

Позивач вважає наведені аргументи відповідача надуманими, відмову від підписання Договору відшкодування необґрунтованою та неправомірною.

Позивач зазначає, що передача вирішення договірних розбіжностей на розгляд суду ґрунтується на домовленості сторін, викладеній у п. 7.7 Договору оренди.

В ході розгляду спору відповідач, як вже зазначалось, подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, визнав факт укладення 01.11.2018 року Договору оренди нерухомого майна №01/11/2018-0 з позивачем.

Зазначив, що відповідно до п.6.2.1 Договору за погодженням усіх робіт з Орендодавцем Орендар має право самостійно і за власний рахунок здійснювати поточний ремонт (поліпшення) Приміщення протягом строку дії даного Договору.

У відповідь на лист позивача №143/8-11 від 04.02.2019 року відповідач надав згоду саме на проведення ремонту (поліпшення), зокрема, встановлення нової електропроводки, світильників, автоматів (вимикачі, розетки) в орендованому приміщенні (лист №2 від 11.02.2019 року).

При цьому, відповідач стверджує, що прокладення нової електропроводки в орендованому Приміщенні фактично є ремонтними роботами, проведеними позивачем за власним бажанням для підвищення власного комфорту та підтримання приміщення у робочому стані, що є прямим обов`язком Орендаря. Зокрема, відбулась заміна старої електропроводки на нову, без створення додаткових елементів, які неможливо відокремити без пошкодження майна.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-5 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Положеннями ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Істотними вважаються умови договору: 1) визнані такими за законом; 2) необхідні для договорів даного виду, тобто прямо не названі у законі як істотні, але є необхідними для договорів певного виду; 3) ті, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже, всі умови договору - істотні, звичайні і випадкові - з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

В цьому полягає сенс цивільно-правового договору, як правової форми узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, лише після узгодження всіх умов договору, які притаманні для певного виду договору, сторони можуть їх виконати.

Згідно ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Таким чином, з викладеного вище слідує, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не представлено суду доказів узгодження сторонами всіх істотних умов спірного договору.

Разом з тим, примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється, зокрема, ст. 187 Господарського кодексу України.

Так, статтею 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Таким чином, зі змісту наведеної норми закону вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи зміну умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №905/887/19, від 16.01.2020 у справі № 905/514/19, від 24.10.2019 у справі № 46/406, від 08.10.2019 у справі № 908/203/19.

Колегія суддів зауважує, що суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому, у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №910/15590/17).

Відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи зміну умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов`язковим для відповідного суб`єкта господарювання (стаття 183 ГК України), або б) існує публічне зобов`язання суб`єкта господарювання (стаття 178, частина шоста статті 179 ГК України), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 ГК України), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом (вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №46/606).

Колегія суддів також враховує, що у розумінні статті 187 ГК України, статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).

Аналогічна правова позиція викладена у простанові Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позові не наведено жодної зобов`язальної норми закону, яка б у свою чергу зобов`язувала ТОВ «Моріон» укласти спірний договір з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин».

При цьому, необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Аналогічний висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 179 та статті 187 Господарського кодексу України викладений у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20.

Таким чином, спірний Договір про відшкодування невідокремлюваних поліпшень орендованого майна не пов`язаний з укладенням договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону.

В обґрунтування передачі на вирішення суду неврегульованих сторонами розбіжностей щодо укладення Договору про відшкодування невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, позивач зазначає про існування домовленості сторін про укладення відповідного Договору.

Зокрема, позивач зазначає, що згідно з п. 7.7 Договору оренди № 01/11/2018-0 умови, обсяги і строки відшкодування Орендареві (позивачу) витрат за проведені ним поліпшення повинні були визначатись окремою угодою Сторін, тому стверджує про обов`язковість для сторін укладення спірного Договору.

З огляду на умови Договору оренди № 01/11/2018-0, сторони погодили передачу відповідачем позивачу Приміщення в оренду для ведення господарської діяльності.

Згідно з п. 1.3. Договору визначено, що склад, технічний стан, площа приміщення визначаються в Акті прийому-передачі приміщення.

Сторонами у розділі 5 Договору врегульовано розмір та порядок сплати орендних платежів станом на момент укладення Договору.

Умовами Договору оренди серед обов`язків Орендаря визначено, зокрема, обов`язок утримувати приміщення в повній справності і належному санітарному стані, забезпечувати пожежну і електричну безпеку (п.п. 6.1.2.); за власний рахунок усувати несправності та поломки комунікацій приміщення (п.п. 6.1.6.).

Також п. 6.2.1. Договору оренди визначено, що за погодженням усіх робіт з Орендодавцем Орендар може самостійно і за власний рахунок здійснювати поточний ремонт (поліпшення) приміщення протягом строку дії Договору.

В свою чергу, п.п. 6.3.3. Договору серед обов`язків Орендодавця визначено обов`язок відшкодувати Орендарю вартість поліпшень, які не можна відокремити від майна без пошкодження і які зроблені ним зі згоди Орендодавця, за умови попереднього письмового погодження з боку Орендодавця.

Як вбачається з листа позивача від 04.02.2019 року № 143/8-11, позивач просив дозволу відповідача (Орендодавця) на встановлення нової електропроводки, світильників, автоматів в орендованому приміщенні з посиланням саме на п.п. 6.2.1. п. 6.2. Договору, який передбачає право Орендаря за погодженням усіх робіт з орендодавцем самостійно і за власний рахунок здійснювати поточний ремонт (поліпшення) приміщення протягом строку дії Договору. При цьому, позивачем не було окреслено та попередньо погоджено з відповідачем ні обсяг відповідних робіт, ні їх вартість. Доказів звернення позивача до відповідача на підставі п.п. 6.3.3. Договору за погодженням саме питань відшкодування Орендарю вартості невідокремлюваних поліпшень, позивачем також не надано.

При цьому, виходячи зі змісту наведених листів сторін, відповідач, даючи згоду керувався саме умовами п.п 6.2.1. п. 6.2. Договору, тобто погоджував позивачу здійснення поточного ремонту (поліпшення) приміщення самостійно і за власний рахунок.

Таким чином, в листі відповідача від 11.02.2019 року № 2 мова йде про згоду на проведення ремонту (поліпшення), шляхом встановлення нової електропроводки, світильників та автоматів саме в розумінні п.п. 6.2.1. п. 6.2. Договору, тобто самостійно Орендарем і за власний рахунок. При цьому, не має значення чи це є ремонтом чи поліпшенням.

Крім того, як вбачається з Акту прийому-передачі приміщення в оренду від 01.11.2018 року за Договором, Орендар засвідчив, що приміщення перебуває у нормальному стані, що відповідає вимогам та умовам Договору.

Суд першої інстанції також вірно зауважив, що зі змісту листів позивача не вбачається нагальної необхідності в заміні електропроводки, позивачем не надано доказів звернення до Орендодавця про необхідність заміни електропроводки у зв`язку з її неналежним станом. Таким чином, заміна електропроводки відбувалась за бажанням позивача для власної зручності.

Доводи апелянта про те, що відповідач міг дізнатися про вартість робіт, виходячи з інформації, яка містилась на сайті «Прозорро», колегією суддів оцінюються критично, оскільки розміщення відповідної інформації у відкритих джерелах не спростовує встановленого Договором порядку, за якого умови, обсяг та строки відшкодування орендареві витрат визначаються окремою угодою сторін.

Оскільки позивач не повідомив та не погодив з відповідачем об`єм та вартість робіт, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідних зобов`язань з їх відшкодування шляхом зобов`язання укласти Договір про відшкодування, та ще й після виконання відповідних робіт. Вказане питання мало бути вирішене і погоджене з відповідачем у визначеному Договором оренди порядку, шляхом оформлення домовленостей додатковою угодою до виконання відповідних поліпшень. Здійснивши попередній розрахунок та усвідомлюючи обсяги та вартість робіт, позивач не надав доказів звернення до відповідача за попереднім погодженням відповідного питання, в тому числі на підставі п. 7.7. Договору оренди, тому позивач є таким, що почав виконання робіт на власний розсуд і ризик.

Як вже зазначалось раніше, за змістом п. 7.7 Договору оренди № 01/11/2018-0 сторонами погоджено, що поліпшення стану орендованого приміщення, проведені Орендарем за письмовою згодою із Орендодавцем, підлягають відшкодуванню, крім поліпшень які не можливо відокремити від майна без пошкодження. Умови, обсяги і строки відшкодування Орендареві витрат за проведені ним поліпшення визначаються окремою угодою Сторін.

При цьому, зміст п 7.7. Договору оренди не містить обов`язку сторін щодо укладення окремої угоди про умови, обсяги і строки відшкодування, а лише додатково до змісту п.п. 6.3.3. Договору вказує на необхідність отримання попереднього письмового погодження з боку Орендодавця та врегулювання з ним відповідних умов.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів попереднього погодження з Орендодавцем здійснення невідокремлюваних поліпшень в розумінні п.п. 6.3.3. та 7.7. Договору, зокрема, позивач зробив нову електропроводку, попередньо не погодивши з відповідачем ні обсягів, ні вартості відповідних робіт, не узгодив потреби відповідача саме в таких поліпшеннях та не погодив умов відшкодування.

Таким чином, позивачем не доведено наявність правових підстав для зобов`язання ТОВ «Моріон» укласти договір з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» у визначених останнім редакції та умовах.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» на рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2023 у справі № 911/151/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин».

4. Справу № 911/151/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.11.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді М.А. Барсук

В.А. Корсак