Постанова

від 23.10.2023 по справі 922/1130/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року м. Харків Справа № 922/1130/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Голозубової О.І.,

за участю представників сторін:

прокурор: Горгуль Н.В., посвідчення № 072883 від 01.03.2023;

від позивача: не з`явилися;

від відповідача-1: Чернявський А.В., наказ від 04.09.2023 №493-к, посадова інструкція від 20.09.2023, виписка з ЄДР від 26.05.2023 №183766245030;

від відповідача-2: не з`явилися;

від відповідача-3: не з`явилися;

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків (вх. №1810 Х/2),

на рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 (повний текст складено 09.08.2023) у справі №922/1130/23 (суддя Добреля Н.С.),

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Богодухівської міської ради Харківської області, м.Богодухів, Харківська область,

до відповідачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

2) ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1 ,

про визнання наказу незаконним, визнання недійсним договору, скасування реєстрації та повернення ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року керівник Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2017 №2997-СГ про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір оренди землі від 18.12.2017, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 26.12.2017 року №38944861, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди №24139693 від 19.12.2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430), площею 16,0000 га, вартістю 259376,17грн, яка розташована за межами населених пунктів колишньої Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки ОСОБА_1 вже отримувала від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а отже надання в оренду наступної земельної ділянки повинно було проведено за встановленою процедурою земельних торгів (аукціону).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.04.2023 відкрито провадження у справі №922/1130/23, призначено підготовче засідання на 02.05.2023, а також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ФГ "Сластін".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2023 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ФГ "Сластін".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 в позові відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у 2014 році вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, а тому відповідач-2 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, шляхом повторного звернення у 2016 році для отримання земельних ділянок у спрощеному порядку. Відповідачами не спростовано доводів прокурора про отримання у користування іншої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою. Відтак отримання відповідачем-2 в подальшому на позаконкурсній основі спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) суперечить вимогам законодавства, оскільки повторне звернення у 2016 році щодо надання земельної ділянки мало б відбутись на конкурентних засадах через участь у торгах (аукціоні). На цій підставі суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) передана ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним.

Разом з тим, суд встановив, що держану реєстрацію спірної земельної ділянки за розробленим ОСОБА_1 проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок було проведено 24.01.2017; оскаржуваний наказ був прийнятий 07.03.2017; державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено також у 2017 році, натомість прокурор вперше звернувся до Богодухівського районного суду Харківської області з аналогічними позовними вимогами лише в 2021 році, тобто вже з пропуском строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Розглянувши доводи прокурора відносно поважності причини пропуску строку на звернення до суду та його поновлення, суд першої інстанції визнав їх необґрунтованими, водночас суд задовольнив клопотання відповідачів про застосування позовної давності та саме з цих підстав відмовив у задоволенні позову в частині вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 позивачеві, місцевим судом зазначено, що вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 Богодухівській міській раді повинна була пред`явлена прокуром до відповідача-3 - ФГ "Сластін" як теперішнього землекористувача, а не до відповідача-2 - ОСОБА_1 , якій така земельна ділянка надавалася. Враховуючи, що позовну вимогу щодо повернення земельної ділянки прокурором було пред`явлено до фізичної особи, а не до відповідача-3 - ФГ "Сластін" як теперішнього землекористувача, та приймаючи до уваги те, що судом було застосовано строк позовної давності до вимог про визнання недійним договору, суд дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки і зобов`язання повернути земельну ділянку; ухвалити в цій нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; в решті рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також невідповідністю висновків суду, встановленим обставинами справи.

Зокрема, на думку прокурора, судом першої інстанції не було враховано приписи п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи те, що незаконна передача спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_1 відбулась з моменту державної реєстрації права оренди 19.12.2017 та станом на момент запровадження карантину (12.03.2020) з моменту реєстрації права користування земельною ділянкою пройшло лише 2 роки та 2 місяці, тобто прокурором не було пропущено трирічний строк позовної давності, а відтак такий строк не пропущено ним і на момент звернення до суду з позовною заявою.

Прокурор також зазначає, що позовна вимога про повернення земельної ділянки була пред`явлена до ОСОБА_1 , а не до ФГ "Сластін", виключно з тих підстав, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис №24139693 від 19.12.2017 про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 як фізичної особи. Тоді як документів, які б підтверджували перехід права користування земельною ділянкою до ФГ "Сластін", зокрема акту приймання-передачі, матеріали справи не містять.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; призначено справу до розгляду на 23.10.2023 о 11:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 25.09.2023 ГУ Держгеокадастру у Харківській області посилається на положення п. 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, за яким під час дії карантину суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Оскільки з моменту запровадження карантину у 2020 2022 роках продовжували функціонувати органи прокуратури та Господарський суд Харківської області, а прокурором у позовній заяві не наведено переконливих аргументів та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності на момент звернення з позовом до суду, тому відповідач-1 вважає, що доводи прокуратури, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 05.10.2023 ОСОБА_1 посилається на те, що між нею та ГУ Держгеокадастру у Харківській області було повністю дотримано порядок передачі спірної земельної ділянки в оренду, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним. Також зазначає, що позовна вимога щодо зобов`язання повернути земельну ділянку прокурором фактично пред`явлена до ОСОБА_1 , тоді як фактичним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 є саме ФГ "Сластін", а отже, така позовна вимога пред`явлена до неналежного відповідача.

21.10.2023 до Східного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване зайнятістю представника у кримінальному провадженні у Богодухівському районному суді Харківської області.

Враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, зокрема не надано ухвали суду про призначення справи до розгляду на 23.10.2023; надання переваги одним судовим засіданням перед іншими залежало виключно від волевиявлення заявника; Сластін Т.В., як і всі інші учасники судового процесу, була завчасно повідомлена про судове засідання та не була позбавлена можливості забезпечити участь іншого представника; правова позиція відповідача-2 викладена у відзиві на апеляційну скаргу, відома суду та іншим учасникам процесу; явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, і участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача-2, тому клопотання про відкладення не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 23.10.2023 присутній прокурор (апелянт) підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсними договору оренди землі і зобов`язання повернути земельну ділянку.

Уповноважений представник відповідача-1 у судовому засіданні 23.10.2023 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідачів 2, 3 у судове засідання 23.10.2023 не з`явились; про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлялись належним чином. Клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення з вищенаведених мотивів.

Враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов`язковою і в матеріалах справи містяться докази на підтвердження належного повідомлення судом про розгляд справи всіх учасників справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів 2, 3, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 02.02.2014 №183-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; орієнтовний розмір земельних ділянок 20,0000 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 12.08.2015 №961-СГ, зокрема, надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Дмитрівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га із земель запасу сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) державної власності для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На підставі вищезазначеного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди землі від 18.08.2015. Державна реєстрація права оренди була проведена 20.08.2015, номер запису 10900236.

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 01.04.2016 №2506-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; орієнтовний розмір земельної ділянки 16,0000 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 07.03.2017 №2997-СГ, зокрема, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 16,0000 га, в тому числі рілля площею 16,0000 га, (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 7 років.

Між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендрар) був укладений договір оренди землі від 18.12.2017, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності площею 16,0000 га (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430) сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Строк дії цього договору оренди становить 7 років.

Право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430 зареєстровано 19.12.2017 за №24139693, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.03.2023 №325755626.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 15.12.2020 №42-ОТГ передано в комунальну власність Богодухівської територіальної громади, в особі Богодухівської міської ради, 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області.

Рішенням Богодухівської міської ради Харківської області VII сесії VIII скликання "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 26.03.2021 №487-VIII прийнято Богодухівською міською радою Богодухівського району Харківської області земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4.979,0768 га у комунальну власність Богодухівської міської ради, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 16.02.2023 у справі №613/701/21 закрито провадження у справі за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Фермерське господарство "Сластін", про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок та роз`яснено позивачу, що розгляд таких спорів відноситься до юрисдикції господарських судів.

Звертаючись до господарського суду першої інстанції із цим позовом, прокурор зазначив, що право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах (аукціоні). Однак, ОСОБА_1 на момент прийняття оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2017 №2997-СГ вже реалізувала своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства, отримавши в 2015 році в тимчасове користування земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га.

Як вже зазначалось раніше, Господарським судом Харківської області 01.08.2023 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/1130/23, яким в позові відмовлено повністю з підстав, наведених вище.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції в цілому погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, однак частково з інших мотивів, ніж зазначено судом першої інстанції, враховуючи наступне.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради до відповідачів про:

- визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 від 07.03.2017 №2997-СГ про надання в оренду земельних ділянок відповідачу-2;

- визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 26.12.2017 про реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за відповідачем-2;

- зобов`язання відповідача-2 повернути Богодухівської міської ради спірну земельну ділянку.

З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 оскаржується прокурором лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Богодухівській міській раді спірну земельну ділянку з підстав невірного застосування судом першої інстанції позовної давності, а також необґрунтованого висноку суду щодо пред`явлення позовну до неналежного відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; надалі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 2 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Частинами 2, 3 ст. 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (надалі - Закон №973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 цього Закону встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент подання відповідачем-2 заяви) для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закону України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до ст. 123 ЗК України.

За змістом ст.ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених ч. 1 ст. 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

У даному випадку в матеріалах прави відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтувано розмір земельної ділянки, яку відповідач-2 просила передати їй в оренду, з урахуванням можливості її обробітку, не надано доказів, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Колегія суддів зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 118 ЗК України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У той же час, з урахуванням вимог ст.ст. 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог ст.ст. 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у 2014 році вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримала в оренду строком на на 49 років на підставі договору оренди землі від 18.08.2015 земельну ділянку державної власності для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 6320882000:03:003:0387, площею 20,0000 га.

З урахуванням викладеного, господарський суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем-1 у відзиві на позов не зазначено.

Отже, ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останній вже надавалась в оренду (поза конкурсом) земельна ділянка саме для ведення фермерського господарства, про що свідчать відповідний наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.08.2015 №961-СГ та договір оренди землі від 18.08.2015.

У зв`язку з тим, що до моменту відведення ГУ Держземагентства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, у користуванні ОСОБА_1 вже знаходилась земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримана на позаконкурсній основі, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

При цьому офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Зазначені обставини ГУ Держгеокадастру у Харківській області не були враховані. Останнє, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду спірної земельної ділянки, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання відповідачем-2 на позаконкурсній основі земельної ділянки державної власності в оренду, що дозволило вдповідачу-2 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельну ділянку державної власності за відсутності належних правових підстав.

Тому, враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було дотримано обов`язкових умов при передачі відповідачу-2 в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавста.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності передана в оренду відповідачу-2 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами "б", "ґ" ст. 5 ЗК України унормовано, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам.

Разом з тим, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 18.12.2017 був укладений між відповідачами без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемний в силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції, надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням предмета та підстав позову, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, проте помилково виходив з інших мотивів (пропуску прокурором передбаченого законом строку позовної давності і відсутності поважності причин пропуску), у зв`язку з чим оскаржуване рішення необхідно змінити у вказаній частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Богодухівської міської ради земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, судова колегія зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у даній справі зазначено, що з комплексного аналізу норм ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону №973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Як встановлено судом, після отримання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, останньою було створено ФГ "Сластін" на базі двох земельних ділянок, а саме з кадастровими номерами: 6320882000:02:002:0430 (отриманою на підставі оскаржуваного договору оренди землі від 18.12.20217) та 6320882000:03:003:0387 (отримана на підставі договору оренди землі від 18.08.2015). Державну реєстрацію ФГ "Сластін" проведено 09.07.2021.

Отже, після реєстрації ФГ "Сластін" є землекористувачем спірних земельних діялнок.

Відносно доводів відповідачів щодо пропуску прокурором позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України позовну давність визначає, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6320882000:02:002:0430), площею 16,0000 га, державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ч. 2 ст. 153 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Як вже зазначалося судом раніше, спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 отримала у користування за договором оренди земелі від 18.12.2017 земельну ділянку сільськогосподарського призначення з порушенням земельного законодавства. А тому враховуючи нікчемність договору оренди землі від 18.12.2017, ФГ "Сластін" незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав. Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 6320882000:02:002:0430, площею 16,0000 га, із власності орендодавця не вибували, а тому йому, як власнику нерухомого майна, належать право володіння, користування та розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Судова колегія зазначає, що ФГ "Сластін" є лише фактичним землекористувачем, який порушує права власника майна Богодухівської міської ради.

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов прокурора про повернення земельних ділянок у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Як встановлено судом із Статуту ФГ "Сластін", землі господарства складаються, зокрема, з земельних ділянок з кадастровими номерами: 6320882000:02:002:0430 та 6320882000:03:003:0387, наданих засновнику ( ОСОБА_1 ) в оренду для ведення фермерського господарства (п. 6.1. Розділу 6 Статуту).

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів Господарства, здійснює Господарство (п. 6.2. Статуту).

ОСОБА_1 як засновником зареєстровано ФГ "Сластін" за основним видом діяльності 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Визначено юридичну адресу: 62002, Харківська обл., Краснокутський район, смт Краснокутськ, пров. Чернещанський, буд. 2. Дата запису в реєстрі 09.07.2021; керівник Сластін Т.В.

Отже, після державної реєстрації ОСОБА_1 на базі земельних ділянок з кадастровими номерами 6320882000:02:002:0430 (спірна земельна ділянка) та 6320882000:03:003:0387 ФГ "Сластін", останнє стало користувачем вказаних земельних ділянок, а права й обов`язки орендаря цих земельних ділянок за договором оренди землі перейшли до відповідача-3.

Судова колегія зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.і 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 ст. 47 ГПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві.

Відтак належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення.

Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. Під час розгляду справи за незмінного складу сторін (відсутності клопотання позивача про заміну неналежного відповідача належним в порядку ст. 48 ГПК України) за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача, оскільки суд за власною ініціативою не має права на вчинення процесуальної дії з заміни відповідача.

Матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції прокурором було заявлено клопотання про залучення співвідповідача у справі ФГ "Сластін", яке ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2023 було задоволено.

Однак, прокурором заявлена позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Богодухівської міської ради спірну земельну ділянкуи сільськогосподарського призначення, тоді як фактичним користувачем спірної земельної ділянки є саме ФГ "Сластін".

При цьому, у поданому клопотанні про залучення співвідповідача у справі прокурор будь-яких вимог до ФГ "Сластін" не заявляв та не просив відповідача-3 повернути спірну земельну ділянку.

Отже, з урахуванням встановлених обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у зв`язку з неналежністю складу учасників справи - позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Доводи апеляційної скарги прокуратури про те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переходу права користування земельною ділянкою до ФГ "Сластін", колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє як необгрунтовані.

Практика застосування норм права щодо переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц.

Як вже зазначалося раніше, згідно правового висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі №927/79/19 укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

У пунктах 6.22, 6.23 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що з моменту створення фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону №973-IV переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено ч. 1 ст. 8-1 Закону № 161-XIV, а здійснюється встановлений нормами Закону №973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Колегією суду враховується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Таким чином, наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинного запису про право користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 , не впливає на те, що у даному випадку відбувся перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від фізичної особи до створеного нею ФГ "Сластін".

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, ОСОБА_3 , зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право власності земельної ділянки, наданою для ведення С(Ф)Г, після його створення належить цьому господарству.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 є засновником та керівником ФГ "Сластін", і права та зобов`язання фізичної особи не є тотожними з правами та зобов`язаннями ФГ "Сластін".

Приймаючи до уваги те, що з дня державної реєстрації фермерського господарства права обов`язки орендаря спірної земельної ділянки за договором оренди землі від 18.12.2017 перейшли від ОСОБА_1 до фермерського господарства, тому саме ФГ "Сластін" є фактичним орендарем цієї земельної ділянки та належною стороною спору у цій справі, до якої прокурор мав пред`явити вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що пред`явлення позову (окремих вимог) до неналежного складу учасників процесу не перешкоджає можливості повторного звернення особи до суду із відповідним позовом із визначенням відповідних позовних вимог до належного відповідача.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З огляду на наведене рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017 підлягає зміні в його мотивувальній частині, а апеляційна скарга прокурора - частковому задоволенню. В частині відмовиу у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Враховуючи висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення із залишенням без змін його резолютивної частини, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч.1 ст. 277, ст. ст. 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 18.12.2017, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 16,0000 га, кадастровий номер 6320882000:02:002:0430, змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі №922/1130/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.11.2023.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Плахов