Рішення

від 30.10.2023 по справі 906/1267/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1267/23

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Соловей Л.А.

за участі секретаря судового засідання: Васильевої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Білюк Ю.А., ордер серія АА №1209249 від 27.04.2022;

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК"Солар" (м.Київ)

до Комунального виробничо-господарського підприємства (м.Коростень Житомирської області)

про стягнення 39175,79грн.

ТОВ "НК СОЛАР" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Комунального виробничо-господарського підприємства 39 175,79грн, з яких: 29 577,58грн основного боргу, 1 354,09грн 3% річних та 8 244,12грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати товару, отриманого на підставі видаткової накладної №РС-0007282 від 27.02.2022.

Ухвалою суду від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 30.10.2023.

16.10.2023 від представника позивача надійшло доповнення до позовної заяви за №134/10 від 12.10.2023.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечив та зазначив, що при купівлі товарів/послуг проводиться оприбуткування підприємством придбаних товарів/послуг, дані яких відображаються у бухгалтерському обліку підприємства. Бензин в об`ємі 896,29л. на загальну суму 29 577,58грн в бухгалтерському обліку відповідача не відображено, тому і зобов`язання щодо оплати за вказаний товар відсутні. Також зауважив, що враховуючи початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України відповідач звернувся до позивача з проханням виділити пальне саме на забезпечення життєдіяльності міста. Відповідач не використовував надане пальне на господарські потреби підприємства, оскільки все пальне було передано збройним військовим формуванням міста для будівництва захисних споруд та забезпечення оборони. Крім того, відомість на відпуск пального за лютий 2022 року не містить інформації про те, що саме водіям відповідача був здійснений відпуск пального.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, в адресованому суду клопотанні за №1110 від 30.10.2023 просив розглядати справу без участі представника Комунального виробничо-господарського підприємства.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2022 на адресу ТОВ "НК СОЛАР" (продавець, позивач) надійшов лист від Комунального виробничо-господарського підприємства (покупець, відповідач) за №163 з проханням виділити бензин А-92 у кількості 1000 літрів для забезпечення потреб життєдіяльності міста (а.с.14).

Згідно видаткової накладної, наданої позивачем, 27.02.2022 ним було відпущено відповідачу 896,29 літрів бензину А-92 на загальну суму 29 577,58грн, в т.ч.ПДВ.

За твердженням позивача, видаткова накладна №РС-0007282 від 27.02.2022 на суму 29 577,58грн була складена постачальником та неодноразово передавалась покупцю, однак підписаний примірник відповідач позивачу не повернув, кошти за отриманий товар не оплатив.

Також позивачем долучено до позовної заяви документи, які, на його переконання, засвідчують факт здійснення поставки відповідачу товару (бензин А-92 (УКТ ЗЕД 2710124194) у загальному обсязі 896,29л та вартістю 29 577,58грн, а саме:

- податкову накладну №3102 від 27.02.2022 року на суму 29 577,58грн, яка зареєстрована її в Єдиному реєстрі податкових накладних 30.05.2022 (а.с.24-26);

- акцизну накладну форми "П" №4561 від 28.02.2022 року відповідно до якої відповідачу відвантажене (відпущене) пальне в обсязі 896,29л, яка зареєстрована Єдиному реєстрі податкових накладних 22.03.2022 (а.с.27-30).

15.08.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою за №116/08 від 15.08.2023 добровільно сплатити на користь ТОВ "НК"СОЛАР" заборгованість у розмірі 29 577,58грн (а.с.18-20).

У відповіді на вимогу за №931 від 06.09.2023 відповідач повідомив, що дійсно 27.02.2022 направив лист ТОВ "НК СОЛАР" з проханням виділити бензин у кількості 1000 літрів. Враховуючи початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України все пальне, отримане від ТОВ "НК СОЛАР" було передано збройним військовим формуванням міста, та не використовувалось для господарських потреб підприємства. В зв`язку з непроведенням оприбуткування підприємством спірного бензину, враховуючи ситуацію що склалася і необхідність допомоги військовим Комунальне виробничо-господарське підприємство не має підстав для сплати суми 29 577,58грн (а.с.39).

Враховуючи, що Комунальне виробничо-господарське підприємство міста Коростеня не оплатило поставлений йому на суму 29 577,58грн товар (бензин А- 92) позивач звернулось з позовом, у якому просило стягнути з відповідача 29 577,58грн основного боргу, 1 354,09грн 3% річних та 8 244,12грн інфляційних.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч.1, 2 ст.180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст.181 ГК України передбачено, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів за поставлений товар з посиланням на видаткову накладну від 27.02.2022 №РС-0007282, податкову накладну та акцизну накладну, у той час як відповідач фактично не заперечує отримання від позивача товару, натомість вказує про відсутність підстав для оплати пального, оскільки оприбуткування підприємством спірного бензину не було проведено; пальне було передано збройним військовим формуванням м.Коростеня для будівництва захисних споруд та забезпечення оборони міста, тобто не використовувалось для господарських потреб відповідача.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, в тому числі змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 27.02.2022 начальник Комунального виробничо-господарського підприємства звернувся до директора ТОВ "НК СОЛАР" з проханням виділити бензин А-92 в кількості 1000л для забезпечення потреб життєдіяльності міста (а.с.14).

На підтвердження факту постачання відповідачу 27.02.2022 бензину у кількості 896,29л на загальну суму 29 577,58грн позивачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну №РС-0007282 від 27.02.2022 та відомість на відпуск пального покупцю за лютий 2022року.

Дослідивши зміст наданої позивачем видаткової накладної від 27.02.2022, господарський суд встановив, що вона не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містить підпису покупця, отже, ця видаткова накладна не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.

Однак, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 19.02.2020 у справі №915/675/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21.

Суд у розгляді даного спору враховує правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 04.08.2022 у cправі №922/19/21, згідно якої, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 сформувала такий висновок: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем за спірною господарською операцію було сформовано податкову накладну від 27.02.2022 №3102 та акцизну накладну від 28.02.2022 №4561, які зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних

Однак матеріали справи не містять доказів формування Комунальним виробничо-господарським підприємством м.Коростеня податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірної видаткової накладної №РС-0007282 від 27.02.2022, у зв`язку з чим відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок оплати товар.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

У даному випадку суд враховує, що відповідач у відповіді на претензію та відзиві на позовну заяву не заперечує факт отримання бензину в об`ємі 896,29л на загальну суму 29 577,58грн, однак посилається, що пальне було використано не на господарські потреби Комунального виробничо-господарського підприємства, адля забезпечення життєдіяльності міста на безоплатній основі.

Таким чином, загальні доводи відповідача зводяться лише до заперечення обставин стосовно не використання отриманого пального для потреб підприємства, однак відповідач ніяким чином не мотивує та не заперечує факт того, що ним було отримано товар за спірною видатковою накладною №РС-0007282 від 27.02.2022 на суму 29 577,58грн.

Аргументи про безоплатність отриманого відповідачем товару відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані, оскільки у листі від 27.02.2022 Комунальне виробничо-господарське підприємство не просить виділити бензин на безоплатній основі.

Також відповідач не довів належними та допустимими доказами, в порядку ст.74 ГПК України, що особи, зазначені у відомості на відпуск пального за лютий 2022 року (а.с.15), які отримали 27.02.2022 товар (бензин А-92), не є працівниками Комунального виробничо-господарського підприємства.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Одним із аспектів змісту добросовісності є заборона суперечливої поведінки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).

Застосовуючи принцип добросовісності та принцип заборони суперечливої поведінки, суд дійшов висновку, що відповідач, який звернувся 27.02.2022 до позивача з проханням виділити бензин, підтвердив свою готовність отримати пальне у відповідній кількості та оплатити його, не може надалі посилатися на відсутність обов`язку оплатити товар, оскільки така поведінка суперечить його попереднім заявам та діям, на які позивач обґрунтовано покладався, як на прояв добросовісності та розумності, поставивши відповідачу пальне у кількості 896,29л. на загальну суму 29 577,58грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару за видатковою накладною №РС-0007282 від 27.02.2023, тому вимога про стягнення 29 577,58грн заборгованості є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Крім того, за порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 1354,09грн 3% річних (період з 28.02.2022 до 07.09.2023) та 8 244,12грн інфляційних (період березень 2022- липень 2023).

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Закон" та дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1354,09грн 3% річних та 8 244,12грн інфляційних за невиконання зобов`язань в частині оплати товару підлягає задоволенню.

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про своєчасне виконання ним зобов`язання по оплаті вартості товару, або звільнення його від такого обов`язку, не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі на суму 39 175,79грн, з яких: 29 577,58грн основного боргу, 1 354,09грн 3% річних та 8 244,12грн інфляційних.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального виробничо-господарського підприємства (вул.Шевченка, 67А м.Коростень, Житомирська область, 11500, код ЄДРПОУ 03364889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НК"СОЛАР" (вул.Сагайдачного, 25Г, м.Київ, 04070, код ЄДРПОУ 41814150)

- 29 577,58грн основного боргу;

- 1 354,09грн 3% річних;

- 8 244,12грн інфляційних;

- 2684,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- у справу;

2- позивачу код ЄДРПОУ 41814150 (рек);

3- відповідачу код ЄДРПОУ 03364889 (рек).