Постанова

від 18.03.2024 по справі 906/1267/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 березня 2024 року Справа № 906/1267/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального виробничо-господарського підприємства

на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023

(ухвалене о 13:05 год. у м. Житомирі)

у справі № 906/1267/23 (суддя Соловей Л.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК "Солар"

до Комунального виробничо-господарського підприємства

про стягнення 39 175 грн 79 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НК "Солар" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Комунального виробничо-господарського підприємства 39 175 грн 79 коп., з яких: 29 577 грн 58 коп. основного боргу, 1 354 грн 09 коп. 3% річних та 8 244 грн 12 коп. інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем коштів за отриманий, на підставі видаткової накладної №РС-0007282 від 27.02.2022, товар, а саме бензин в об`ємі 896,29л.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 30.10.2023 у справі № 906/1267/23 позов задовольнив. Стягнув з Комунального виробничо-господарського підприємства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НК "Солар" 29 577 грн 58 коп. основного боргу, 1 354 грн 09 коп. 3% річних, 8 244 грн 12 коп. інфляційних втрат та 2 684 грн судового збору.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару за видатковою накладною №РС-0007282 від 27.02.2022.

При цьому, суд врахував, що відповідач у відповіді на претензію та відзиві на позовну заяву не заперечував факт отримання бензину в об`ємі 896,29л на загальну суму 29 577 грн 58 коп., однак посилався, що пальне було використано не на господарські потреби Комунального виробничо-господарського підприємства, а для забезпечення життєдіяльності міста на безоплатній основі.

Крім того, суд вказав, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що особи, зазначені у відомості на відпуск пального за лютий 2022 року, які отримали 27.02.2022 товар (бензин А-92), не є працівниками Комунального виробничо-господарського підприємства.

Тому, суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення 29 577 грн 58 коп. заборгованості є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

З огляду на задоволення вимоги про стягнення заборгованості, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку і про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 202, 207, 208, 625, 639, 664, 692 ЦК України, ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Комунальне виробничо-господарське підприємство, у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023 у справі №906/1267/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, з урахуванням зменшення об`ємів поставки та суми заборгованості.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за доводами позивача, ним було відпущено пальне в об`ємі 896,29 літрів таким особам: Зосімчук 140 літрів, номерні знаки автомобіля 7525; Хмаренко 63,49 літрів, номерні знаки автомобіля 7126; Сайчук 92,80 літрів, номерні знаки автомобіля 7205; Близнюк 300 літрів, номерні знаки автомобіля 7280; Сурженко 300 літрів, номерні знаки автомобіля 5792.

Скаржник зауважує, що станом на 27.02.2022, дату відпуску пального, працівниками відповідача були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказує, що інші особи не є працівниками відповідача, а тому фактично відповідачу із заявлених 896,29 літрів було фактично відпущено лише 296,29 літрів.

За наведених обставин, враховуючи зменшенням об`ємів фактичної поставки палива позивачем відповідачу, а відповідно і зменшенням суми заборгованості, скаржник вважає рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023 у справі №906/1267/23 таким, що підлягає скасуванню.

До апеляційної скарги долучено копії наказів Комунального виробничо-господарського підприємства № 87 від 01.04.2013, № 17-к від 29.07.2022, копію витягу з наказу Комунального виробничо-господарського підприємства № 191 від 14.06.2019 та довідку №1286/1 від 30.11.2023 (а. с. 66-72).

Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому не погоджується з доводами, викладеними у апеляційній скарзі та вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.02.2022 відповідачу було відпущено 896,29 літрів бензину А-92 на загальну суму 29 577 грн 58 коп. Товар було відпущено на АЗС за адресою: м. Коростень, вул. Героїв Чорнобиля, 9, згідно відомості на відпуск пального. Товар отримали водії Покупця: Засимчук 140 літрів, номерні знаки автомобіля 7525; Хмаренко 63,49 літрів, номерні знаки автомобіля 7126; Сайчук 92,80 літрів, номерні знаки автомобіля 7205; Близнюк 300 літрів, номерні знаки автомобіля 7280; Сурженко 300 літрів, номерні знаки автомобіля 5792.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у відзиві на позовну заяву також не заперечує факт отримання бензину в об`ємі 896,29 л на загальну суму 29 577 грн 58 коп.

В суді першої інстанції загальні доводи відповідача зводились лише до заперечення обставин стосовно не використання отриманого пального для потреб підприємства, однак відповідач ніяким чином не мотивував та не заперечував факт того, що ним було отримано товар за видатковою накладною №РС-0007282 від 27.02.2022 на суму 29 577 грн 58 коп.

Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не зазначав, що на дату відпуску пального (27.02.2022) працівниками відповідача були лише ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та відповідно із заявлених 896,29 літрів він отримав лише 296,29, а навпаки підтверджував факт отримання 896,29 літрів, так як самостійно звернувся до позивача 27.02.2022 з проханням виділити бензин у кількості 1 000 літрів, чим і підтвердив свою готовність отримати пальне у відповідній кількості та оплатити його.

Позивач вважає, що довів суду факт поставки товару відповідачу в об`ємі 896,29 л на загальну суму 29 577 грн 58 коп.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем за господарською операцією було сформовано податкову накладну від 27.02.2022 № 3102 та акцизну накладну від 28.02.2022 №4561, які зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто відбувся реальний рух активів.

Долучення ж відповідачем до апеляційної скарги копії наказів на працівників, які нібито отримали всього 296,23 літрів пального, не можуть вважатися належними доказами про неотримання відповідачем 896,29 літрів, так як відповідач вже визнав факт отримання 896,29 літрів.

Тому, позивач вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023 у справі № 906/1276/23 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Комунального виробничо-господарського підприємства задоволенню не підлягає.

За наведеного просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове, яким в позові відмовити, а врешті рішення слід залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 27.02.2022 на адресу ТОВ "НК СОЛАР" (продавець, позивач) надійшов лист від Комунального виробничо-господарського підприємства (покупець, відповідач) за №163 з проханням виділити бензин А-92 у кількості 1000 літрів для забезпечення потреб життєдіяльності міста (а. с. 14).

Згідно видаткової накладної, наданої позивачем, 27.02.2022 ним було відпущено відповідачу 896,29 літрів бензину А-92 на загальну суму 29 577 грн 58 коп., в т.ч.ПДВ.

За твердженням позивача, видаткова накладна №РС-0007282 від 27.02.2022 на суму 29 577 грн 58 коп. була складена постачальником та неодноразово передавалась покупцю, однак підписаний примірник відповідач позивачу не повернув, кошти за отриманий товар не оплатив.

Також позивачем долучено до позовної заяви документи, які, на його переконання, засвідчують факт здійснення поставки відповідачу товару (бензин А-92 (УКТ ЗЕД 2710124194) у загальному обсязі 896,29л та вартістю 29 577 грн 58 коп., а саме:

- податкову накладну №3102 від 27.02.2022 на суму 29 577 грн 58 коп., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 30.05.2022 (а. с. 24-26);

- акцизну накладну форми "П" №4561 від 28.02.2022 відповідно до якої відповідачу відвантажене (відпущене) пальне в обсязі 896,29л, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.03.2022 (а. с. 27-30).

15.08.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою за №116/08 від 15.08.2023 добровільно сплатити на користь ТОВ "НК "Солар" заборгованість у розмірі 29 577 грн 58 коп. (а. с. 18-20).

У відповіді на вимогу за №931 від 06.09.2023 відповідач повідомив, що дійсно 27.02.2022 направив лист ТОВ "НК "Солар" з проханням виділити бензин у кількості 1 000 літрів. Враховуючи початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України все пальне, отримане від ТОВ "НК "Солар" було передано збройним військовим формуванням міста, та не використовувалось для господарських потреб підприємства. В зв`язку з непроведенням оприбуткування підприємством спірного бензину, враховуючи ситуацію що склалася і необхідність допомоги військовим Комунальне виробничо-господарське підприємство не має підстав для сплати суми 29 577 грн 58 коп. (а. с. 39).

Враховуючи, що Комунальне виробничо-господарське підприємство міста Коростеня не оплатило поставлений йому на суму 29 577 грн 58 коп. товар (бензин А- 92) позивач звернувся до суду з позовом.

Також, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч.1, 2 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України передбачено, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено вище, позивач обґрунтовує свої вимоги за поставлений товар з посиланням на видаткову накладну від 27.02.2022 №РС-0007282, податкову накладну та акцизну накладну.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позиція відповідача зводилась до того, що він не заперечував отримання від позивача товару у обсязі, заявленому позивачем, натомість вказував про відсутність підстав для оплати пального, оскільки оприбуткування підприємством спірного бензину не було проведено; пальне було передано збройним військовим формуванням м.Коростеня для будівництва захисних споруд та забезпечення оборони міста, тобто не використовувалось для господарських потреб відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що лише частина пального була отримана працівниками відповідача.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, в тому числі змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Вище встановлено та сторонами не заперечується, що 27.02.2022 начальник Комунального виробничо-господарського підприємства звернувся до директора ТОВ "НК СОЛАР" з проханням виділити бензин А-92 в кількості 1000л для забезпечення потреб життєдіяльності міста (а. с. 14).

На підтвердження факту постачання відповідачу 27.02.2022 бензину у кількості 896,29л на загальну суму 29 577 грн 58 коп. позивачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну №РС-0007282 від 27.02.2022 та відомість на відпуск пального покупцю за лютий 2022року.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що видаткова накладна від 27.02.2022 не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містить підпису покупця, отже, ця видаткова накладна не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.

Однак, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 19.02.2020 у справі №915/675/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21.

Суд у розгляді даного спору враховує правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 04.08.2022 у справі №922/19/21, згідно якої, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 сформувала такий висновок: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем за спірною господарською операцію було сформовано податкову накладну від 27.02.2022 №3102 та акцизну накладну від 28.02.2022 №4561, які зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Однак матеріали справи не містять доказів формування Комунальним виробничо-господарським підприємством м.Коростеня податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірної видаткової накладної №РС-0007282 від 27.02.2022, у зв`язку з чим відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок оплатити товар.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Суд враховує, що відповідач у відповіді на претензію та відзиві на позовну заяву не заперечував факт отримання бензину в об`ємі 896,29 л на загальну суму 29 577 грн 58 коп., однак посилався на те, що пальне було використано не на господарські потреби відповідача, а для забезпечення життєдіяльності міста на безоплатній основі.

Тобто, до подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції доводи відповідача зводилися лише до заперечення обставин стосовно не використання отриманого пального для потреб підприємства, однак відповідач ніяким чином не мотивував та не заперечував факт того, що ним було отримано товар за спірною видатковою накладною №РС-0007282 від 27.02.2022 на суму 29 577 грн 58 коп.

Твердження відповідача про безоплатність отриманого товару відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані, оскільки у листі від 27.02.2022 Комунальне виробничо-господарське підприємство не просило виділити бензин на безоплатній основі.

Щодо заперечень відповідача, котрі вказані в апеляційній скарзі, а саме, що не всі особи, які отримали пальне були працівниками відповідача, суд вказує таке.

За приписами ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Суд вказує, що відповідач у суді першої інстанції не заперечував проти тієї обставини, що пальне отримали саме його працівники. Також, відповідач не подавав докази, з котрих вбачалась його незгода із такою обставиною.

Щодо доказів, долучених до апеляційної скарги, суд зауважує, що за змістом статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Діюче процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Між тим, скаржник не обґрунтовує неможливості подання відповідних доказів суду першої інстанції.

Суд вказує, що приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Також суд апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Суд також звертає увагу, що один із долучених доказів довідка № 1286/1 складена після ухвалення рішення суду.

В той же час, така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/ 17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

З огляду на усе викладене, апеляційний господарський суд не приймає подані скаржником нові докази у справі.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Одним із аспектів змісту добросовісності є заборона суперечливої поведінки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).

Тому, застосовуючи принцип добросовісності та принцип заборони суперечливої поведінки, апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом про те, що відповідач, який звернувся 27.02.2022 до позивача з проханням виділити бензин, підтвердив свою готовність отримати пальне у відповідній кількості та оплатити його, а відповідно, не може надалі посилатися на відсутність обов`язку оплатити товар, оскільки така поведінка суперечить його попереднім заявам та діям, на які позивач обґрунтовано покладався, як на прояв добросовісності та розумності, поставивши відповідачу пальне у кількості 896,29л. на загальну суму 29 577 грн 58 коп.

Між тим, матеріали справи не містять докази оплати пального на згадану суму.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції поділяє доводи суду першої інстанції про доведення позивачем обставин поставки відповідачу товару за видатковою накладною №РС-0007282 від 27.02.2022, а враховуючи відсутність доказів його оплати, відповідно і про обґрунтованість вимоги про стягнення 29 577 грн 58 коп. заборгованості.

Щодо вимог про стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних, апеляційний господарський суд вказує таке.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В той же час, за приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зауважує, що між сторонами не було укладено жодного правочину, який би містив строк виконання відповідачем обов`язку із оплати отриманого товару, а відтак такий строк, з врахуванням вимог ст. 530 ЦК України, пов`язаний із отриманням вимоги від кредитора (позивача).

Вище встановлено, що 15.08.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою за №116/08 від 15.08.2023 добровільно сплатити на користь ТОВ "НК "Солар" заборгованість у розмірі 29 577 грн 58 коп. у семиденний строк з дня отримання такої вимоги.

Вказана вимога була отримана відповідачем 05.09.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, котрі надані позивачем (а. с. 20-23).

Таким чином, відповідач мав виконати вимогу позивача в строк до 12.09.2023 включно, і лише починаючи з 13.09.2023 відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, а у позивача з цієї дати виникає право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Проаналізувавши надані позивачем розрахунки нарахування 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зауважує, що 3% річних нараховані за період з 28.02.2022 до 07.09.2023, а інфляційні втрати за період березень 2022- липень 2023.

Тобто, суми 3 % річних та інфляційних втрат розраховані за період, коли відповідач не вважався таким, що прострочив виконання зобов`язання, а тому їх нарахування є безпідставним та необґрунтованим.

За наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1 354 грн 09 коп. 3% річних та 8 244 грн 12 коп. інфляційних втрат.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме задоволення позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача 29 577 грн 58 коп. заборгованості та відмову у позові в частині стягнення 1 354 грн 09 коп. 3% річних, 8 244 грн 12 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника підтверджуються матеріалами справи.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Комунального виробничо-господарського підприємства, скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023 у справі №906/1267/23 в частині стягнення 1 354 грн 09 коп. 3% річних, 8 244 грн 12 коп. інфляційних втрат та ухвалення в цій частині нового про відмову в позові.

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір, у відповідності до норм ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального виробничо-господарського підприємства задовольнити частково.

2 Рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023 у справі №906/1267/23 скасувати в частині стягнення 1 354 грн 09 коп. 3% річних, 8 244 грн 12 коп. інфляційних втрат.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 30.10.2023 у справі №906/1267/23 залишити без змін, виклавши п. п. 1-2 його резолютивної частини в редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального виробничо-господарського підприємства (11500, Житомирська область, Коростенський район, місто Коростень, вулиця Шевченка, будинок 67а, код 03364889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НК "Солар" (04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, будинок 25г, код 41814150) - 29 577 грн 58 коп. заборонності та 2 026 грн 42 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В позові про стягнення 1 354 грн 09 коп. 3% річних та 8 244 грн 12 коп. інфляційних відмовити.".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НК "Солар" (04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, будинок 25г, код 41814150) на користь Комунального виробничо-господарського підприємства (11500, Житомирська область, Коростенський район, місто Коростень, вулиця Шевченка, будинок 67а, код 03364889) 986 грн 37 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання цієї постанови.

5. Справу № 906/1267/23 надіслати Господарському суду Житомирської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.