Постанова

від 31.10.2023 по справі 748/1494/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

31 жовтня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1494/23

Головуючий у першій інстанції Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1326/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: територіальна громада в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Кравченко Тетяна Володимирівна,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 серпня 2023 року (проголошено о 09:57, повний текст складено 25.08.2023) у справі за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про тлумачення заповіту,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому просила розтлумачити зміст заповіту, посвідченого 03.12.2008 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В., реєстровий № 10322, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , встановивши те, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новий Білоус Чернігівського району Чернігівської області, на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) земельну ділянку на території Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області загальною площею 10,8311 га, кадастровий номер 7425555400:04:000:0308, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №656930, виданого на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 242 від 16.06.2009.

Позов обґрунтовано тим, що 03.12.2008 ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповідав ОСОБА_5 земельні ділянки, що розташовані на території Смолинської сільської ради та на території Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачка звернулася до приватного нотаріуса Чернігівського районного нотаріального округу Кравченко Т.В. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу №68/2023.

Позивачка указувала, що листом № 369/02-14 від 11.04.2023 приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Кравченко Т.В. повідомила, що при наданні правової оцінки заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівському міського нотаріального округу Коваленко В.В., була встановлена відсутність ідентифікуючих ознак, притаманних земельній ділянці, як об`єкту цивільних правовідносин.

Зазначала, що згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 10,8311 га (рілля), кадастровий номер 7425555400:04:000:0308, яка розташована на території Михайло-Коцюбинської селищної ради. Інших відомостей про земельні ділянки, в тому числі на території Смолинської сільської ради від ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області надано не було.

Наголошувала, що з метою оформлення нею прав на спадщину за заповітом та усунення незрозумілостей є необхідність в здійсненні тлумачення заповіту.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17.08.2023 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, розтлумачити заповіт, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з огляду на положення ч. 1 ст. 1236 ЦК України, складення заповіту ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка ще не була набута їм, але в подальшому була оформлена належним чином, є цілком законним та правомірним.

Позивачка зазначає, що на момент розгляду справи, в матеріалах відсутні відомості, що державний акт серії ЯИ № 656930 та/або розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 242 оскаржувалися чи визнавалися недійсними, що могло б поставити під сумнів правомірність права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 10,8311 га.

Уважає, що суд при винесенні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки перед судом ставилося питання щодо тлумачення заповіту, а не законності надання земельної ділянки площею 10,8311 га.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із відсутні правових підстав для здійснення тлумачення заповіту, оскільки досліджених документів не вбачається, що на день складення заповіту ОСОБА_3 був власником земельної ділянки саме розміром 10,8311 га, що значно перевищує розмір земельної ділянки, визначений законом.

Однак погодитись з такими висновками районного суду не може апеляційний суд через їх невідповідність обставинам справи і, як наслідок, порушення норм матеріального права.

Судом встановлено, що 03.12.2008 ОСОБА_3 склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належне йому майно, а саме земельні ділянки, що розташовані на території Смолинської сільської ради та на території М.Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області заповів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В., зареєстрований в реєстрі за № 10322 (а.с. 6, 49).

11 серпня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Седнівської селищної ради Чернігівського району та області (а.с. 9, 53 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, про що 02.02.2023 (повторно) відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 7, 47).

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.03.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк терміном три місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом до нотаріальної контори після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 8, 47 зворот 48).

06.04.2023 за заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Кравченко Т.В. заведено спадкову справу №68/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 46-55).

На запит адвоката Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 13.04.2023 за №29-25-0.3-1806/2-23 надано копію архівного примірника державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 656930, виданого на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 242 від 16.06.2009, відповідно до якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 10,8311 га, яка розташована за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, Михайло-Коцюбинська селищна рада (за межами населеного пункту), пай № НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7425555400:04:000:0308 (а.с. 14). Відомості про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.12.2016.

11.04.2023 приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Кравченко Т.В. складено довідку за №369/02-14 щодо надання роз`яснення по спадковій справі. Нотаріусом, з посиланням на ст. 1256 ЦК України, рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для проведення тлумачення заповіту, оскільки при наданні нотаріусом правової оцінки заповіту встановлена відсутність ідентифікуючих ознак, притаманних земельній ділянці як об`єкту цивільних правовідносин (а.с.11, 55).

Частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

За положеннями статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Зі змісту складеного 03.12.2008 заповіту вбачається, що ОСОБА_3 на випадок смерті зробив таке розпорядження: належне йому майно, а саме земельні ділянки, що розташовані на території Смолинської сільської ради та на території М.Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області він заповів ОСОБА_4 .

Таким чином, заповідачем зроблено розпорядження щодо належного йому майна, а саме земельних ділянок, що розташовані на території Смолинської сільської ради та на території М.Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

За положеннями ч. 1, 4 статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 656930, виданого на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 242 від 16.06.2009, ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 10,8311 га, яка розташована за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, Михайло-Коцюбинська селищна рада (за межами населеного пункту), пай № 308, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7425555400:04:000:0308

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином зазначена вище земельна ділянка увійшла до складу спадщини, що відкрилась після його смерті.

Заповіт від 03.12.2008, складений ОСОБА_3 , не містить категоричного твердження про те, що ним зроблено розпорядження щодо майна належного йому саме на час складення заповіту, навпаки, ним заповідано позивачці належне йому майно, до якого в силу положень ст. 1236 ЦК України входить і майно набуте після складення заповіту, але належне спадкодавцю на час відкриття спадщини.

Відтак воля спадкодавця у заповіті був спрямована на те, щоб залишити ОСОБА_1 у спадок належні йому земельні ділянки, які розташовані на території Смолинської сільської ради та на території М.Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. Судом встановлено, що такою земельною ділянкою є земельна ділянка на території Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області загальною площею 10,8311 га, кадастровий номер 7425555400:04:000:0308, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 656930.

На підставі викладеного, апеляційний суд уважає за необхідне розтлумачити зміст заповіту, посвідченого 03.12.2008 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В., реєстровий номер 10322, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , як такий, що містить особисте розпорядження спадкодавця, згідно з яким ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новий Білоус Чернігівського району Чернігівської області на випадок своєї смерті, заповів ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) земельну ділянку на території Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області загальною площею 10,8311 га, кадастровий номер 7425555400:04:000:0308, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 656930, виданого на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 242 від 16.06.2009.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для здійснення тлумачення заповіту, так як на момент складання заповіту ОСОБА_3 не був власником зазначеної земельної ділянки, не відповідає нормам матеріального права.

Посилання суду першої інстанції на те, що розмір земельної ділянки 10,8311 га, власником якої був ОСОБА_3 , значно перевищує розмір земельної ділянки, визначений законом, не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки її предметом є тлумачення заповіту, а не питання правомірності набуття ОСОБА_3 земельної ділянки у власність.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 серпня 2023 року скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 серпня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про тлумачення заповіту - задовольнити.

Розтлумачити зміст заповіту, посвідченого 03 грудня 2008 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком Володимиром Васильовичем, реєстровий номер 10322, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , як такий, що містить особисте розпорядження спадкодавця, згідно з яким ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Новий Білоус Чернігівського району Чернігівської області на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) земельну ділянку на території Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області загальною площею 10,8311 га, кадастровий номер 7425555400:04:000:0308, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 656930, виданого на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 242 від 16 червня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2023 року.

Головуюча: О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко