Постанова

від 01.11.2023 по справі 357/1235/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 357/1235/22

провадження № 61-10572 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Державне управління справами,

відповідачі: ОСОБА_1 , громадська організація «Стейтвотч»,

представник відповідачів - адвокат Крат Віра Федорівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний природний парк «Синьогора»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного управління справами на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року у складі судді Орєхова О. І.

та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У лютому 2022 року Державне управління справами звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації

та захист ділової репутації, в якому просило суд:

- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Державного управління справами інформацію, оприлюднену ОСОБА_1 у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що: «...Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани , за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму

57,7 млн грн.»;

- зобов`язати ОСОБА_1 спростувати інформацію про державну організацію «Резиденція «Синьогора», а саме: «...Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована

в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.» шляхом оприлюднення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення суду у даній справі у дводенний термін після набуття ним чинності.

В обґрунтування позовних вимог Державне управління справами зазначало,

що управління є допоміжним органом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України, здійснює матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Президента України й інших створених Президентом України консультативних, дорадчих і допоміжних органів, служб.

Згідно з Положенням про Державне управління справами, затвердженим Указом Президента України від 17 грудня 2002 року № 1180/2002, до покладених

на управління завдань належить, у тому числі, здійснення внутрішнього контролю за витрачанням підприємствами/установами коштів Державного бюджету України, аналіз ефективності використання бюджетних коштів, які надаються відповідним підприємствам/установам через Державне управління справами.

Державна організація «Резиденція «Синьогора» створена відповідно

до розпорядження керівника Державного управління справами від 15 серпня

2005 року № 382, перебуває в управлінні Державного управління справами,

є неприбутковою бюджетною установою та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3» з 2017 року отримала 57,7 млн грн збитків» із посиланням на звіти про фінансові результати (форма № 2-дс).

У цій статті зазначено: «Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 рік - перше півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 мільйона гривень. Резиденція знаходиться у сфері управління Державного управління справами. Про це йдеться у звіті про фінансові результати «Синьогори.».

Такі твердження з використанням терміну «збитки», опубліковані у зазначеній вище статті, не відповідають дійсності, оскільки такої графи у звітах, на які посилається автор, немає. Це формує громадську думку про нераціональне використання бюджетних коштів, що призводить до втрати довіри до Держави Україна.

Державне управління справами зазначало, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та такою, що порушує його ділову репутацію й суб`єкта господарювання - державної організації «Резиденція «Синьогора», що перебуває

в його управлінні, негативно впливає на авторитет Державного управління справами як державного органу. Поширена ОСОБА_1 недостовірна інформація розміщена в мережі Інтернет, тобто доступна для перегляду необмеженого кола осіб. Оспорювана інформація стосується безпосередньо Державного управління справами.

Також позивач повідомив, що ним вжито заходи забезпечення доказів

до подання цієї позовної заяви, зокрема ухвалою Господарського суду

міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі № 910/17300/21 за заявою Державного управління справами про забезпечення доказів витребувано

у товариства з обмеженою відповідальністю «Хостинг Україна» інформацію

про власника домену (реєстранта) та споживача послуги хостингу вебсайта (власника вебсайта) за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2.

У вересні 2022 року Державне управління справами подало до суду заяву

про зміну предмета позову, в якому просило суд:

- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Державного управління справами інформацію, оприлюднену ОСОБА_1

та ГО «Стейтвотч» у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 про те, що: «...Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани , за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму

57,7 млн грн.»;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ГО «Стейтвотч» спростувати інформацію

про державну організацію «Резиденція «Синьогора», а саме: «...Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб,

що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя

2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.» шляхом оприлюднення

на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення суду у даній справі у дводенний термін після набуття ним чинності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог Державного управління справами відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що позивач не довів належними та допустимими доказами, що оспорювана інформація порушує саме його немайнові права, існує причинно-наслідковий зв`язок між поширенням інформації та настанням для позивача негативних наслідків. Державне управління справами звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило спростувати поширену інформацію саме щодо державної організації «Резиденція «Синьогора», яка й до припинення була окремою юридичною особою та не уповноважувала позивача здійснювати її захист

у судовому порядку.

Внаслідок припинення державної організації «Резиденція «Синьогора» утворено Національний природний парк «Синьогора», який відповідно до Положення

Про Національний природний парк «Синьогора» (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсі України

від 15 березня 2021 року № 190 (у редакції наказу Міндовкілля від 17 вересня

2021 року № 603), є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки

у відділенні Державної казначейської служби України, має печатку, штампи

та офіційну емблему. Здійснювати поточне управління Парком, організовувати його діяльність, діяти від імені Парку, представляти його в органах державної влади, місцевого самоврядування та судових органах й інше відноситься

до повноважень директора Парку.

Суд першої інстанції урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах визначення належного позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу Державного управління справами залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки районного суду відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як районний суд вірно виходив із того, що поширені відповідачем висловлювання не є такими,

що містять фактичні дані, а тому не можуть бути визнані недостовірними. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про визнання

ОСОБА_1 позову, оскільки ЦПК України передбачає відповідні процесуальні дії сторін та суду, які не були вчиненні під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань Державного управління справами та Національного природного парку «Синьогора»

про відкладення розгляду справи, визнавши причини відкладення неповажними. При цьому зазначив, що можливість збирання доказів, звернення за власною ініціативою до експерта за проведенням дослідження на стадії апеляційного розгляду справи, нормами ЦПК України не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року, Державне управління справами, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 357/1235/22 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Державного управління справами мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та не враховано правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. Суди формально розглянули справу, не навели мотивів ухвалення таких судових рішень, самоусунулися від призначення лінгвістичної експертизи писемного мовлення для з`ясування, в якій формі відповідачами оприлюднено оспорювану інформацію у формі твердження чи у формі оціночних суджень.

Висновок апеляційного суду про те, що поширені відповідачем висловлювання

не є такими, що містять фактичні дані, а тому не можуть бути визнані недостовірними, є немотивованим і необґрунтованим жодними нормами матеріального права й доказами. В оскаржуваних судових рішеннях не наведено мотивів, із яких суди виходили.

Посилаючись на відповідні норми ЦПК України, а також судову практику Верховного Суду щодо прийняття, дослідження та оцінки нових доказів,

які не подані до суду першої інстанції, заявник уважав помилковим висновок апеляційного суду про те, що можливість збирання доказів, звернення за власною ініціативою до експерта за проведенням дослідження на стадії апеляційного розгляду справи не передбачена процесуальним законом. Апеляційний суд безпідставно відмовив Національному природному парку «Синьогора»

у відкладенні розгляду справи у зв`язку із збиранням доказів, а саме проведенням лінгвістичної експертизи, так як Парк був залучений до участі у справі лише

14 березня 2023 року. До цього часу він не володів достатніми процесуальними правами, встановленими статтею 43 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 та ГО «Стейтвотч», в якому вказується про необґрунтованість касаційної скарги Державного управління справами, тому просять залишити

її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Національний природний парк «Синьогора» у серпні 2023 року подав відзив

на касаційну скаргу, в якому погоджується з доводами касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з 2017 року отримала 57,7 млн грн збитків» із посиланням на звіти про фінансові результати (форма № 2-дс) (а. с. 14-23, т. 1).

У цій статті зазначено: «Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 рік - перше півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 мільйона гривень. Резиденція знаходиться у сфері управління Державного управління справами. Про це йдеться у звіті про фінансові результати «Синьогори.».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі

№ 910/17300/21 заяву Державного управління справами про забезпечення доказів задоволено частково. Забезпечено докази шляхом витребування у товариства

з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» інформацію про власника домену (реєстр анта) та споживача послуги хостингу вебсайту (власника вебсайту)

за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2/ хостингу, який розміщений на сервері ІНФОРМАЦІЯ_6 за IP адресою НОМЕР_1 . а саме: прізвище, ім`я,

по батькові, місце реєстрації та проживання, телефон, e-mail - у випадку,

якщо власник фізична особа, або найменування юридичної особи, ідентифікаційний код, місцезнаходження, телефон, e-mail - у випадку, якщо власник юридична особа. Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» надати витребувані докази у письмовій формі до Господарського суду міста Києва (а. с. 47-51, т. 1).

На виконання ухвали господарського суду товариство з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» надало запитувану інформацію, а саме

вказало, що реєстрантом доменного імені «ІНФОРМАЦІЯ_7» є ОСОБА_1

(а. с. 52-53, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Державного управління справами підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку,

якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова

у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, Державне управління справами, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , ГО «Стейтвотч»

про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації, просило суд:

- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Державного управління справами інформацію, оприлюднену ОСОБА_1

та ГО «Стейтвотч» в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 про те, що: «...Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани , за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму

57,7 млн грн.»;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ГО «Стейтвотч» спростувати інформацію

про державну організацію «Резиденція «Синьогора», а саме: «...Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб,

що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя

2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.» шляхом оприлюднення

на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення суду у даній справі у дводенний термін після набуття ним чинності.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Державного управління справами, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами,

що оспорювана інформація порушує немайнові права саме позивача. Крім цього, зазначав, що Державне управління справами звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило спростувати поширену інформацію саме щодо державної організації «Резиденція «Синьогора», яка й до припинення була окремою юридичною особою та не уповноважувала позивача здійснювати її захист

у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції залишив рішення районного суду без змін, але навів зовсім інші мотиви, а саме, що поширені відповідачем висловлювання не є такими, що містять фактичні дані, а тому не можуть бути визнані недостовірними. Наведені мотиви районного суду не досліджував.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу

до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.

Частиною першою статті 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції,

на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів, серед кола споживачів її товарів та послуг.

Частиною другою статті 34 ГК України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних

або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі, оскільки воно може бути використано суб`єктом господарювання як спосіб судового захисту щодо поширення інформації, яка шкодить його діловій репутації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року

№ 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи,

а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено,

що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі,

що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У силу наведеного висновок районного суду є передчасним і таким, що не ґрунтується на нормах права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні

або перекручені).

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків,

які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто

не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі,

що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження

не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини рішення ЄСПЛ у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria, від 8 липня 1986 року, заява № 9815/82, § 46),

що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати,

що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну

з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей»,

які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні,

а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту

чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те,

що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена

та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами,

як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання,

які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання,

що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом -

це передумова плюралізму поглядів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки апеляційного суду не повинні бути взаємовиключними, оскільки

це унеможливить суду касаційної інстанції визначитись із тим, до якого висновку дійшов суд щодо того, які правовідносини виникли між сторонами і які норми права підлягають застосуванню.

За змістом пунктів 2, 3 частини четвертої статті 265, пункту 3 частини першої

статті 382 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення суду зазначаються: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься

до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду

на законодавство чи усталену судову практику.

Колегія суддів зазначає, що у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тому Верховний Суд не може ухвалити власне рішення чи залишити судові рішення без змін, змінити їх, оскільки суди дійшли взаємовиключних висновків. Зокрема, районний суд, що позивач не довів порушення своїх прав оспорюваною інформацією, а апеляційний суд, що позивач не довів, що спірні висловлювання містять фактичні дані, а тому можуть бути визнані недостовірними. При цьому апеляційний суд взагалі не здійснив обов`язкового розмежування оціночних суджень і тверджень про факти.

Таким чином, доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання

їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою

для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного управління справами задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець