Рішення

від 02.11.2023 по справі 420/12897/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/12897/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 05.06.2023 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач, з урахуванням уточнень від 27.06.2023, просить суд

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він проходив військову службу за контрактом посаді старшого інженера по спеціальному та десантно - транспортному обладнанню начальника групи інженерно авіаційної служби військової частини НОМЕР_1 , в званні майора. Звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом 09.07.2021. Наказом від 15.07.2021 виключений зі списку особового складу та всіх видів року забезпечення. Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААВ № 514578 позивачу встановлено другу групу інвалідності. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 по справі № 420/3668/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 15.07.2021 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та зобов`язано нарахувати та виплатити з урахуванням виплачених сум. На виконання вищевказаного рішення суду 12.12.2022 військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено позивачу суму у розмірі 361 658,17 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 по справі № 420/3460/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та зобов`язано її нарахувати та виплатити. На виконання вищевказаного рішення суду 22.05.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено суму у розмірі 5434,15 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 по справі № 420/3461/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано нарахувати та виплатити. На виконання вищевказаного рішення суду 12.05.2023 військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено суму у розмірі 23 528,86 грн. Таким чином сума недоплати військової частини НОМЕР_1 при звільнення позивача з військової служби складає 390 621,16 грн.

25 березня 2023 року позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 11.05.2023 позивач отримав лист від військової частини НОМЕР_1 , яким йому було відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, відповідачем було порушено строки надання публічної інформації запитувані заявою, які передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації». Своїми діями відповідач порушив вимоги вищевказаного Закону, що в свою чергу призвело до затягування часу звернення позивача до суду. Позивач наголошу, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військова частина НОМЕР_1 не провела зі ним розрахунків щодо виплати належних йому сум при звільненні з військової служби.

Ухвалою судді від 12.06.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 03.07.2023 ухвалено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрити провадження у адміністративній справі; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та витребувати у військової частини НОМЕР_1 Довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2021 року, складеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

10.07.2023 до суду надійшов (вх..№ЕС/7086/23) відзив військової частини НОМЕР_1 з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог. Слід зазначити, що виплата перерахунку грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Позивачем у позовній заяві не зазначено, а матеріали справи не містять доказів щодо наявності інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100. Зобов`язання з виплати частини грошового забезпечення на користь позивача не було юридично очевидним фактом, тобто цього зобов`язання не існувало. А з моменту звільнення позивача з військової служби 09.07.2021 та до зазначеного рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду 420/3668/22 від 03.05.2022, коли зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок грошового забезпечення було встановлено судом, пройшло трохи меньше 1 року. Поряд з цим про рішення у справі 420/3668/22 від 03.05.2022 частина була не повідомлена для можливості виконати його у строк, а тому коли військова частина дізналась про таке рішення тоді й подавалась апеляційна скарга і вже рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду у цій же справі проголошено від 21.11.2022 військовою частиною виконано в найкоротший термін. Така затримка, виходячи з позиції Верховного Суду, не має бути підставою для застосування статті 117 КЗпП, оскільки станом на день звільнення підстави для такої виплати, а саме постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2022, не існувало. Виходячи з висновків у зазначених вище постанов Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, інститут середнього заробітку, встановлений ст. ст. 116,117 КЗпП, має компенсаційний характер та виконує функцію штрафної санкції для недобросовісного роботодавця. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 по справі №420/3668/22 та від 24.06.2022 у справі 420/3461/22 на адресу в/ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України) в паперовій формі не надходила. На електронну адресу в/ч НОМЕР_1 (24 окремої авіаційної ескадрильї) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України електронна копія Постанови не надходила. Враховуючи, що повний текст рішення на адресу частини не надходив, а реєстри судової влади на час проголошення рішення були закриті, тому військова частина НОМЕР_1 не могла ніяким чином дізнатись про прийняте судом рішення і також не мала ні фізичної ні будь-якої іншої можливості ознайомитись з матеріалами справи та судовим рішенням, оскільки залучалась до виконання завдань і залучається по сьогодні у складі сил оборони Держави. Поряд з цим на протязі 2022 року військова частина НОМЕР_1 була в повному складі перемішена в 3 різних населених пункти без можливості адекватно приймати участь у судових засіданнях Одеського окружного адміністративного суду так як це були об`єкти громадської інфраструктури.

Ухвалою суду від 22.09.2023 витребувано у військової частини НОМЕР_1 відомості щодо розміру (суми) та складових виплачених ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні.

06.10.2023 до суду від відповідача надійшла (вх..№ЕС/11626/23) витребувана довідка про розмір та складові виплачених грошових коштів при звільненні.

Ухвалою суду від 13.10.2023 було витребувано у військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень-липень 2021 року, складеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

19.10.2023 до суду надійшла заява (вх..№ЕС/12437/23) в/ч НОМЕР_1 про виконання вимог ухвали з додатком Довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень-липень 2021 року.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

Згідно з Наказом Командира 24 окремої авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №124-ОС від 15.07.2021 «Про особовий склад», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), старшого інженера по спеціальному та десантно-транспортному обладнанню начальника групи інженерно-авіаційної служби, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.07.2021 №160-ОС за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "б" (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.9).

В даному наказі про звільнення зазначено про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ескадрильї з урахуванням здачі справ та посади з 22.08.2021.

Отже, днем звільнення позивача та проведення повних, остаточних розрахунків з ним є 22.08.2021.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 у справі № 420/3668/22 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 . Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : за період з 30.01.2020 по 15.07.2021 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум; недоплачену суму грошової допомоги для оздоровлення, за 2020 та 2021 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.

В подальшому, 21.11.2022 вказане рішення суду по справі № 420/3668/22 постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду залишено без змін.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду №420/3668/22, яке набуло законної сили 21.11.2022, відповідач 12.12.2022 здійснив нарахування грошових коштів у сумі 361658,17 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с.32-33).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3460/22 від 30.11.2022 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та, серед іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплатити недоплачену суму.

Вказане рішення суду №420/3460/22 набрало законної сили 19.04.2023 та 22.05.2023 військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування коштів у сумі 5434,15 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с.36-37).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 по справі №420/3461/22 було частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема авіаційна ескадрилья) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Вказане рішення суду №420/3461/22 набрало законної сили 26.07.2022 та 12.05.2023 військова частина НОМЕР_1 нарахувала 23 175,92 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с.34-35).

Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому середнього заробітку у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні. 11.05.2023 відповідач надав лист-відповідь в якому зазначив, що підставою для такої виплати є рішення суду з причини виникнення спірних правовідносин. (а.с.12)

Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаних сум у відповідача виник обов`язок виплати середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Право позивача на виплату йому грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня відповідного календарного року, право на одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, встановлено рішеннями суду №420/3668/22, №420/3460/22 та №420/3461/22.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої індексації на день звільнення з підприємства.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як убачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 1 підпункту 4 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, та тим, хто на день вибуття на лікування звільнений від посад, за весь період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з органу Держприкордонслужби (крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі терміни перебування на лікуванні) виплачується грошове забезпечення за останніми штатними посадами, які вони займали.

Таким чином, військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення у повному обсязі незалежно від того чи перебувають вони у розпорядженні чи на лікуванні.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні.

Таким чином, військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного заробітку необхідно брати кількість календарних днів.

Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

У ході судового розгляду встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який у своїй сукупності становить 390268,24 грн (361658,17 + 5434,15 + 23175,92).

При цьому, суд звертає увагу сторін на тому, що 12.05.2023 відповідачем, на виконання рішення суду №420/3461/22, було нараховано позивачу 23175,92 грн, що вбачається з банківської виписки та фотографії з телефонного додатку (а.с.34-35), а не 23528,86 грн, як зазначає позивач.

Відтак, остаточний розрахунок із позивачем проведений відповідачем 22.05.2023 грн.

Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача з Військової частини НОМЕР_1 22.08.2021 та дату остаточного розрахунку 22.05.2023, суд приходить до висновку, що відповідачем фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати присуджених сум, проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, та затримка складає 638 календарних днів, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.

Як зазначалось, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 22.08.2021. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2021 року (30 календарних днів) та липень 2021 року (31 календарний день).

Відповідно до довідки відповідача від 16.10.2023 №1, грошове забезпечення позивача за червень-липень 2021 року склало 41738,53 (20549,60 + 21188,93) грн. Тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 20869,27 (41738,53/2) грн.

Так, у червні 2021 року та липні 2021 року було 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 684,24 грн (41738,53 / 61).

Враховуючи дату виключення позивача зі служби (22.08.2021) та дату виплати заборгованості (22.05.2023), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 638 днів.

Отже, сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 (наступний день після звільнення) по 22.05.2023 (день виплати заборгованості) становить 436545,12 грн (684,24 грн - середньоденний заробіток позивача х 638 дні).

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Тобто, з 19.07.2022 законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

Суд зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем позивачу 12.05.2023 заборгованості. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України.

Відтак, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні належить до виплати не більш як за шість місяців, що становить 185 календарні дні, тобто з 23.08.2021 по 23.02.2022.

Як вище було встановлено, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 684,24 грн.

Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах, визначених ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 126 584,40 грн (684,24 грн х 185 календарні дні).

Суд акцентує увагу на тому, що сам ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах просить суд виплатити його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

Верховний Суд в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

На виконання ухвал суду щодо витребування доказів, а саме суми сплачених ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні, відповідачем 06.10.2023 надано суду відповідну Довідку, згідно з якою сума сплачених позивачу грошових коштів при звільненні становила 365769,89 грн.

Істотна частка заборгованості складає 1,068% (390621,16 / 365769,89).

Однак, оскільки, отримана сума середнього заробітку за спірний період (126584,40 грн невиплачений середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців) не перевищує суму несвоєчасно виплаченої суми грошового забезпечення, що була встановлена на виконання рішень суду 390621,16 грн, то суд вважає її співмірною та пропорційною розміру невиплачених сум.

Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача є протиправні дії відповідача, який не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Між тим, достатньою та співмірною суд вважає встановленому вище суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 126584,40 грн, що обчислена із застосуванням часових обмежень (шість місяців) та без істотності частки середнього заробітку (1,068%).

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 126 584,40 грн.

Щодо тверджень відповідача, що військова частина НОМЕР_1 не могла ніяким чином дізнатись про прийняте судом рішення і також не мала ні фізичної ні будь-якої іншої можливості ознайомитись з матеріалами справи та судовим рішенням, суд зазначає що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 по 11.05.2023 включно.

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 по 11.05.2023 включно в сумі 126584,40 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 по 11.05.2023 включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 по 11.05.2023 включно в сумі 126584,40 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

СуддяОлена СКУПІНСЬКА