Постанова

від 13.02.2024 по справі 420/12897/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12897/23

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 в день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

В обґрунтування позову вказував, що він проходив військову службу за контрактом посаді старшого інженера по спеціальному та десантно - транспортному обладнанню начальника групи інженерно-авіаційної служби військової частини НОМЕР_1 , в званні майора. Звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом від 09.07.2021. Наказом від 15.07.2021 виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААВ № 514578 позивачу встановлено другу групу інвалідності. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 по справі № 420/3668/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 15.07.2021 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, та зобов`язано нарахувати та виплатити з урахуванням виплачених сум. На виконання вищевказаного рішення суду 12.12.2022 військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено позивачу суму у розмірі 361 658,17 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 по справі № 420/3460/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та зобов`язано її нарахувати та виплатити. На виконання вищевказаного рішення суду 22.05.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено суму у розмірі 5434,15 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 по справі № 420/3461/22 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано нарахувати та виплатити. На виконання вищевказаного рішення суду 12.05.2023 військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено суму у розмірі 23 528,86 грн. Таким чином сума недоплати військової частини НОМЕР_1 при звільнення позивача з військової служби складає 390 621,16 грн.

25 березня 2023 року позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 11.05.2023 позивач отримав лист від військової частини НОМЕР_1 , яким йому було відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, відповідачем було порушено строки надання публічної інформації запитувані заявою, які передбачені Законом України Про доступ до публічної інформації. Своїми діями відповідач порушив вимоги вищевказаного Закону, що в свою чергу призвело до затягування часу звернення позивача до суду. Позивач наголошував, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військова частина НОМЕР_1 не провела з ним розрахунків щодо виплати належних йому сум при звільненні з військової служби.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволений.

Визнана протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 по 11.05.2023 включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2021 по 11.05.2023 включно в сумі 126584,40 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. До того ж, враховуючи, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України також відсутні.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що згідно з Наказом Командира 24 окремої авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №124-ОС від 15.07.2021 Про особовий склад, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), старшого інженера по спеціальному та десантно-транспортному обладнанню начальника групи інженерно-авіаційної служби, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.07.2021 №160-ОС за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "б" (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби) Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (а.с.9).

В даному наказі про звільнення зазначено про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ескадрильї з урахуванням здачі справ та посади з 22.08.2021.

Отже, днем звільнення позивача та проведення повних, остаточних розрахунків з ним є 22.08.2021.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 у справі № 420/3668/22 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 . Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : за період з 30.01.2020 по 15.07.2021 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум; недоплачену суму грошової допомоги для оздоровлення, за 2020 та 2021 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704.

В подальшому, 21.11.2022 вказане рішення суду по справі № 420/3668/22 постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду залишено без змін.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду №420/3668/22, яке набуло законної сили 21.11.2022, відповідач 12.12.2022 здійснив нарахування грошових коштів у сумі 361658,17 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с.32-33).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3460/22 від 30.11.2022 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та, серед іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплатити недоплачену суму.

Вказане рішення суду по справі №420/3460/22 набрало законної сили 19.04.2023 та 22.05.2023 військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування коштів у сумі 5434,15 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с.36-37).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 по справі №420/3461/22 було частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окрема авіаційна ескадрилья) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Вказане рішення суду №420/3461/22 набрало законної сили 26.07.2022 та 12.05.2023 військова частина НОМЕР_1 нарахувала 23 175,92 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с.34-35).

Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому середнього заробітку у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні. 11.05.2023 відповідач надав лист-відповідь в якому зазначив, що підставою для такої виплати є рішення суду з причини виникнення спірних правовідносин. (а.с.12).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні належить до виплати не більш як за шість місяців, що становить 185 календарні дні, тобто з 23.08.2021 по 23.02.2022.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з`ясовано, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги щодо розрахунку розміру сум затримки при звільненні колегія суддів зазначає таке.

Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Зокрема, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі № 580/2264/20.

Апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

Верховний Суд в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

На виконання ухвал суду щодо витребування доказів, а саме суми сплачених ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні, відповідачем 06.10.2023 надано суду відповідну Довідку, згідно з якою сума сплачених позивачу грошових коштів при звільненні становила 365769,89 грн.

Істотна частка заборгованості складає 1,068% (390621,16 / 365769,89).

Однак, оскільки, отримана сума середнього заробітку за спірний період (126584,40 грн невиплачений середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців) не перевищує суму несвоєчасно виплаченої суми грошового забезпечення, що була встановлена на виконання рішень суду 390621,16 грн, то суд вважає її співмірною та пропорційною розміру невиплачених сум.

Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача є протиправні дії відповідача, який не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Між тим, достатньою та співмірною суд вважає встановленому вище суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 126584,40 грн, що обчислена із застосуванням часових обмежень (шість місяців) та без істотності частки середнього заробітку (1,068%).

За таких обставин, апеляційний суд, як і суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 126 584,40 грн.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі №420/12897/23 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 13.02.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький