Рішення

від 24.10.2023 по справі 362/1805/21

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/1805/21

Провадження № 2/362/254/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Садівниче товариство "Восход", про відновлення меж земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить зобов`язати ОСОБА_2 відновити межі своєї земельної ділянки загальною площею 0,0639 га (кадастровий номер 3221483001:01:031:0086), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , звільнивши самовільно захоплену частину земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер 3221483001:01:031:0282), шляхом знесення самовільно збудованих споруд та конструкцій; та зобов`язати відповідача не чинити перешкод позивачу в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 3221483001:01:031:0282.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що земельна ділянка кадастровий номер 3221483001:01:031:0282 належить їй на підставі Договору дарування земельної ділянки, посвідченого Яценко В.А., приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області від 27 грудня 2017 року за реєстровим № 1340.

Відповідно до акту виконання геодезичних робіт по перенесенню проектних точок в натуру (на місцевість), складеного 16 листопада 2019 року Приватним підприємством «Компанія Геосфера», при виконанні робіт виявлено, що частина земельної ділянки площею 3.53 м. кв. знаходиться під забудовою сусіднього землевласника (кадастровий номер 3221483001:01:031:0086). На даний час виникла ситуація, в якій Відповідач своїми незаконними діями самовільно, без жодного дозволу та необхідних дозвільних документів здійснила незаконне будівництво на земельній ділянці, яка належить Позивачу на праві приватною власності,що унеможливлює реалізацію Позивачем свого права власності на земельну ділянку, позбавляє Позивача права розпоряджатися своєю ділянкою.

Представник позивача та позивач в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили.

Представник відповідача надіслав до суду заяву, в якій наполягав на розгляді справи по суті, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з наведених у відзиві підстав.

Представник третьої особи надав свої письмові пояснення.

Разом з тим Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, що неявка позивача у черговий раз може призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приймаючи до уваги належне повідомлення позивача про розгляд даної справи, а також, що судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 роу у справі №9901/949/18 (провадження №11-1179заі19)

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, виходить з наступного

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що власником земельної ділянки кадастровий номер 3221483001:01:031:0282 є ОСОБА_1 на підставі Договору дарування земельної ділянки, посвідченого Яценко В.А., приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області від 27 грудня 2017 року за реєстровим № 1340.

Відповідно до акту виконання геодезичних робіт по перенесенню проектних точок в натуру (на місцевість), складеного 16 листопада 2019 року Приватним підприємством «Компанія Геосфера», при виконанні робіт виявлено, що частина земельної ділянки площею 3.53 м. кв. знаходиться під забудовою сусіднього землевласника (кадастровий номер 3221483001:01:031:0086).

25 вересня 2020 року представником Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу щодо відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Разом з тим, Відповідач ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0639 га, кадастровий номер 3221483001:01:031:0086, цільове призначення: для колективного садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та об`єкт нерухомості на території земельної ділянки, який складається з садового будинку з мансардою загальною площею 131,5 кв.м., альтанки, туалету, криниці, огорожі ще в 2014 році, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.12.2014 року, договору купівлі-продажу садового будинку від 17.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., технічного паспорту на садовий будинок №47 від 26.07.2010 року.

Згідно з технічним паспортом на садовий будинок АДРЕСА_2 виданого на ім`я попереднього власника (продавця за договорами) ОСОБА_3 від 26.07.2010 року, на генеральному плані (схемі) відображено існуючу огорожу, яка межує в тому числі з ділянкою Позивача. Також на генеральному плані (схемі) та в експлікації приміщень до плану поверхів садового будинку є гараж.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (садовий будинок АДРЕСА_2 ) було видане Здорівською сільською радою 08.10.2010 року попередньому власнику - ОСОБА_3 . Таким чином, об`єкт нерухомості (садовий будинок) розміщено на земельній ділянці АДРЕСА_2 ще з 2006 року (2006 рік побудови відповідно до характеристики будівель та споруд технічного паспорту) ще за наявними у той час межовими знаками та за погодженням меж з тодішніми власниками сусідніх земельних ділянок. План меж земельної ділянки площею 0,0639 га, кадастровий номер 3221483001:01:031:0086, затвердженого начальником Васильківського районного відділу земресурсів.

У частині першій статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною третьоюстатті 13 Конституції Українивласність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.

Відповідно достатті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першоюстатті 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зістаттею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (пункт «г» частини першої статті 96 ЗК України).

Згідно зістаттею 106 ЗК Українивласник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельнихвідносин.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно достатті 50 Закону України «Про землеустрій`проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

Відповідно до частин першої та другої статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Статтею 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що акт виконання геодезичних робіт по перенесенню проектних точок в натуру (на місцевість), складеного 16 листопада 2019 року Приватним підприємством «Компанія Геосфера» не підтверджує та не встановлює факт самовільного захоплення частини земельної ділянки, а відтак не є допустимим та належним доказом на підтвердження вказаних обставин.

Крім того, складений на замовлення позивача акт виконання геодезичних робіт по перенесенню проектних точок в натуру (на місцевість), складений 16 листопада 2019 року Приватним підприємством «Компанія Геосфера», на думку суду, не підтверджує обставин з якими позивач пов`язує свої вимоги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували кваліфікацію особи, яка склала зазначену схему, обсяг даних та їх джерел, які використовувались при його виготовлені.

При цьому зазначена схема суміжних земельних ділянок не містить висновку про відповідність фактичних меж земельної ділянки позивача з межами її ділянки у відповідності до правовстановлюючих документів, за відсутності підтвердження чого взагалі не можна дійти висновку про порушення її права користування земельною ділянкою.

Отже, єдиним допустимим та належним доказом, який може підтвердити або спростувати факт самовільного захоплення частини земельної ділянки є судова земельно-технічна експертиза.

Проте, сторони по справі не надали суду висновку експертизи, клопотання про призначення земельно-технічної експертизи не заявляли, натомість наполягали на продовженні розгляду справи на підставі наявних в ній матеріалів.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 556/1437/19.

Отже, позивач, вказуючи на факт зайняття відповідачем частини земельної ділянки, власником якої вона є, не надала суду доказів на підтвердження своїх доводів, що є її процесуальним обов`язком.

А відтак, суд встановив, що позивачем не доведено порушення відповідачем її земельних прав, а відтак, її право, за захистом якого вона звернулася в суд, не порушено.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Враховуючи вимогист. 141 ЦПК України та у зв`язку з відмовою в позові, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.392, 364 ЦК України, ст.ст.2,10,76-81, 247, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М. Ковбель