Рішення

від 24.10.2023 по справі 632/511/23

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 632/511/23 провадження № 2/632/279/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Библіва С.В., при секретарі Кузьменко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Первомайському Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Олексіївський-Агрокомунгосп» Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

18.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Олексіївський-Агрокомунгосп» Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області, згідно якої прохав суд ухвалити рішення, яким поновити його на посаді робітника з благоустрою; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток час вимушеного прогулу в сумі 6700,00 грн.; моральної шкоди в розмірі 5400,00 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог вказано, що згідно до наказу N 70/к/тр від 30.01.2023 року він був прийнятий на роботу робітника з благоустрою до Комунального підприємства «Олексіївський-Агрокомунгосп» Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області з 01.02.2023 року. Наказом № 150/к/тр від 28.03.2023 року його було звільнено з займаної посади за угодою сторін з 31.03.2023 року. Вважає, що звільнення відбулося незаконно. Так, 27.03.2023 року його безпосередній керівник раптово та несподівано наполіг на тому, аби він пішов до відділу кадрів та написав заяву на звільнення з роботи. Ця звістка його приголомшила, а відповіддю про причини звільнення було те, що він не впорався з роботою. Продовжував наполягати на звільненні, не пояснюючи деталей та не конкретизуючи. Тому, він був змушений написати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін, хоча це не була взаємна згода, а було тільки наполягання однієї сторони роботодавця. Через це позивач вимагає поновлення на роботі, а за весь час вимушеного прогулу просить стягнути з відповідача середній заробіток. Крім того, незаконним звільненням йому спричинена моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, втраті душевного спокою через відсутність засобів до існування. Все це проявляється у безсонні, роздратованості, депресії, втраті почутті власної гідності.

Ухвалою суду від 21.04.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 26.07.2023 року.

20.07.2023 року від відповідача надано на виконання ухвали про відкриття провадження у справі документи.

21.07.2023 року від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

26.07.2023 року перше судове засідання відкладено на 19.09.2023 року для можливості позивачеві з наданими відповідачем документами ознайомитися. 14.08.2023 року від представника відповідача надано ще декілька письмових доказів на виконання ухвали суду від 21.04.2023 року.

13.09.2023 року від відповідача надійшли письмові пояснення у справі із запереченнями проти задоволення позову. Так представником відповідача зазначено, що ОСОБА_1 власноруч написав заяву про звільнення за угодою сторін від 27.03.2023 року з 31.03.2023 року, на підставі якої, був виданий наказ № 150/к/тр від 28.03.2023 року. Пунктом 1 частиною 1 статті 36 КЗпП України передбачено таку підставу для розірвання трудового договору, як угода сторін. Твердження позивача про написання заяви про звільнення під тиском не підтверджується жодним належним доказом і є голослівним, адже свідків, які б стверджували вказаний факт немає. Так само позивач не звертався до органів державної влади, уповноважених здійснювати перевірку дотримання працедавцем законодавства про працю, чи до правоохоронних органів. Крім того, з дня написання заяви 27.03.2023 року по день звільнення 31.03.2023 року у позивача було часу у 5 днів для відкликання своєї заяви, проте він цього не зробив. Більше того, 12.04.2023 року позивач надав працедавцю листок непрацездатності за період з 07.03.2023 року по 11.03.2023 року, проте, і тоді з його боку претензій щодо незаконності наказу про звільнення чи написання заяви про це під тиском від нього не надходило. Таким чином, просить у задоволенні позову відмовити за недоведеністю та безпідставністю вимог.

26.09.2023 року перше судове засідання було відкладено на 24.10.2023 року у зв`язку із неможливістю його проведення за клопотання сторони відповідача в режимі відеоконференції через технічні проблеми.

В судове засідання позивач не прибув, проте надав заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягає.

Представник відповідача, адвокат М.Підлісний, також до суду не прибув, надавши заяву про розгляд справи без нього, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Враховуючи неявку обох сторін, суд відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснював.

Суд, вивчивши позовну заяву, письмові пояснення із запереченнями проти задоволення позову, письмові показання свідків, дослідивши та проаналізувавши письмові матеріали справи, встановив обставини та відповідні до них правовідносини.

Так дані спірні правовідносини регулюються нормами КЗпП України.

Статтею 12 ЦПК України передбачено такий принцип цивільного судочинства, як змагальність сторін, який полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 76-82 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Зокрема,судом встановленота неоспорюються сторонами,що відповіднодо заяви ОСОБА_1 від 30.01.2023року (а.с.24)згідно донаказу N70/к/трвід 30.01.2023року (а.с.29)останній бувприйнятий нароботу робітниказ благоустроюдо Комунальногопідприємства «Олексіївський-Агрокомунгосп»Олексіївської сільськоїради Лозівськогорайону Харківськоїобласті з01.02.2023року.За заявоютого ж ОСОБА_1 від 27.03.2023року (а.с.23)згідно наказу№ 150/к/трвід 28.03.2023року йогобуло звільненоз займаноїпосади заугодою сторінна підставіст.36КЗпП Україниз 31.03.2023року (а.с.28). Вказане такожпідтверджується наявнимизаписами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , від 09.01.2008 року на ім`я ОСОБА_1 (записи N 37 та N 38 (а.с.6-7)).

Позивач стверджує, що він був змушений написати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін, хоча це не була взаємна згода, а було тільки наполягання однієї сторони роботодавця. З таким твердженнями позивача суд погодитися не може і така його позиція спростовується доводами сторони відповідача та зібраними у справі доказами.

Зокрема,свідок ОСОБА_2 ,головний бухгалтерКП «Олексіївський-Агрокомунгосп»,суду пояснила,що ОСОБА_1 особисто принісвласноручно написанузаяву прозвільнення ітиску нанього ніякогоніхто нечинив.А свідок ОСОБА_3 ,завгосп КП«Олексіївський-Агрокомунгосп»,показав,що 12.04.2023року ОСОБА_4 прийшов посвою трудовукнижку іотримав її,про щопоставлено йогопідпис іззазначенням датив книзіобліку рухутрудових книжок.Намірів надалі залишатися працювати на підприємстві він не виявляв.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1статті 36 Кодексу Законів про Працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін. Наведені норми КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Згідно вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємств, установ, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року справа N 570/894/16-ц.Згідно з роз`ясненнями, що наведені в постанові Пленуму ВСУ N 9 від 06.11.92 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення за власним бажанням, можливості відкликання працівником своєї заяви не передбачено.

Анулювання домовленості між працівником підприємства і власником про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпП України може мати місце лише за взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Суд не може погодитися з твердженнями позивача, що його заява про звільнення була подана внаслідок психологічного тиску на останнього безпосереднім керівником, оскільки вказані твердження спростовуються показаннями свідків.

Судом встановлено, що звільнення позивача відбулося 31.03.2023 року, саме з тої дати, з якої в своїй заяві від 27.03.2023 року він зазначив сам. Проте, вже з 28.03.2023 року позивач на роботі не появлявся, про що свідчить акт керівництва та бухгалтерії підприємства, а також доповідні записки майстра дільниці благоустрою (а.с.17-21). З`явився ж ОСОБА_1 до підприємства за трудовою книжкою лише 12.04.2023 року, отримав її та розписався про ознайомлення з наказом про звільнення, при цьому, як встановлено з показань свідків, незадоволень з приводу звільнення та бажання продовжувати робити на підприємстві у нього не було. Отже, кілька днів до та після звільнення позивач на роботу не приходив, трудові обов`язки не виконував, тобто фактично трудові відносини були припинені у день звільнення.

З вказаного вбачається, що сторони дійшли згоди щодо звільнення позивача з 31.03.2023 року.

Жодних доказів на підтвердження зміни рішення, як позивачем так і роботодавцем, щодо звільнення та анулювання написаних заяв про звільнення з метою продовження подальшої трудової діяльності, до суду позивачем також не надано.

Під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження, вказані позивачем обставини того, що позивач на час написання заяв про звільнення та видачі наказу про звільнення перебував у пригніченому психологічному стані та не усвідомлював значення своїх дій, за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів того, при тому, що власноруч написав заяву на звільнення, отримав трудову книжку та розрахунок, де також ставив підписи.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, відсутність домовленості сторін про розірвання трудового договору за взаємною згодою, не доведено наявність обставин викладених позивачем щодо неможливості усвідомлення ним своїх дій під час написання заяви на звільнення та видачі наказу.

За таких умов відсутні підстави поновлення на роботі позивача, тому дана позовна вимога задоволенню не підлягає. Оскільки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як і стягнення моральної шкоди, є вимогами похідними від поновлення на роботі, в задоволенні якої суд відмовляє, то і вони задоволенню не підлягають. Отже, в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та через його безпідставність.

Позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, проте позов він програв, тому всі понесені судом судові витрати слід залишити за державою.

Керуючись ст. ст. 5,10,13,19,76,77,81,133,141,263,264,265 ЦПК України, ст. 21, 36, 235 КЗпП, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Олексіївський-Агрокомунгосп» Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Сторони можуть оскаржити рішення до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії його повного тексту.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Гороховатка Борівського району Харківської області, житель згідно реєстрації АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_2 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Олексіївський-Агрокомунгосп» Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області, адреса: 64122, с. Олексіївка Лозівського району Харківської області, вул. Центральна, 18 код ЄДРПОУ 43391950.

Повний текст рішення виготовлено 03.10.2023 року.

Суддя:С. В. Библів